Якось би відмотати час назад,
Щоб у житті речей якихось не робити,
Щоби себе не псути і у світі лад...
І навіть може хтілося б не народитись.

Хтось від народження вже правильно живе,
А я ніяк не можу правильно навчитись жити.
Немов потік безглуздя, життя моє пливе...
Та Божий Задум ним не хочеться ганьбити.

Законно з Небесами би домовитись якось,
Щоб не з'являтись взагалі у цьому світі,
Щоби без мене іншим краще всім жилось,
Щоб замість мене тут з'явились кращі діти.

Якось звільнитися б за згодою сторін
Від пекла, раю і життя в цілому...
Я до Творця прийшов би на поклін,
Просив би щоби дав, що не давав нікому.

Щоби простив мене за вчинки та думкИ,
Якими шкоду я собі та іншим роблю,
За слабкість тіла, духу, дУмки і що я такий,
Що Боже Царство у собі і в світі гроблю.

Але шляху назад не було і нема,
Все ж доведеться якось доживати
Тут час якийсь, а далі вічності тюрма...
Не це напевно Бог й батьки хотіли дати...

Христос правий - я дерево сухе,
Поруч з Зеленим мені соромно стояти,
Можливо я придатний тільки на лихе...
Я хрест німий, де Сам Христос розп'ятий.

Я мовчки дивлюсь перемогу зла
І тягарем лягаю на Невинні плечі.
Моя ганьба аж на Голгофу завела,
Де найстрашніші в світі стались речі.

Де Бог помер у душах і серцях,
Саме тому Його так легко розпинали,
З обманом та жорстоко в манівцях,
Під безнадійність свою світ адаптували.

Жінки єрусалимські, над Христом не плачте,
Заплачте ви над тими, хто тут буде жити
Ви на Голгофі різних три хреста побачте -
Святих і грішних може світ цей вбити.

Вам би сказати, що блаженна та утроба,
Що не родила в світ когось на муки,
Там ,де панує заздрість, підлість, злоба,
Швидкі до злого, де уми та руки.

В полон ви до лукавого попали -
він тішиться дітей ваших смертями,
Радіє мукам і йому постійно мало
Крові та сліз... він в нас та поміж нами...

Стабільно тільки час втікає:
За миттю мить, за роком рік,
Все, що в минулому зникає,
Смиренно робим тому лік.

Й одної миті не спинити -
Десь вислизає просто з рук,
Можем лиш в пам'яті лишити
Сліди від радостей та мук.

Погода й люди не стабільні
Добро і зло, ясність і блуд....
Ми то раби, то знову вільні
Від власних та не власних пут.

Минає добре і погане
Зникають люди і країни -
Стабільно час в минуле тягне
Все, що прожите, щохвилини.

Хоч тут стабільність є у світі
І знаєш, що тобі чекати,
В минуле всі відходять миті -
Незмінна схильність їх втрачати.

Ще не весна, але вже не зима
І коливається біля нуля температура,
Нема морозів і тепла іще нема,
Пір року проявляється ледь-ледь натура.

Вночі легкий мороз і замерзає все,
А вдень струмки течуть і настає відлига...
І ніби сонце гріє, але вітер холод принесе,
Зими ще не закрита, а весни ледь привідкрита книга.

Застрягли в міжсезонні і погода, і життя,
Природа робить до весни маленькі кроки,
Десь спів птахів, десь квітка вирвалась із небуття -
Порушили на власний страх і ризик мертвий спокій.

Найважче першим прорватися крізь лід
Та про прихід весни оголосити
І до життя покликати весь світ,
щоб знову жити і життю радіти.

Життя - казка не дуже згідно статистики.
Тут до гробу вірних страшно мала кількість
І не дуже веселі шлюбів характеристики:
Зради, розлучення і низька любові місткість.

Тут герої - просто хто не програв,
Не важливо як і заради чого,
Може ради пихи або ж забав,
Та дрібниці, що у героя є хвіст і роги.

Щоб ненависть із себе вилити тут війна
Або просто на трупах, щоб заробити.
Тут невинний, якщо недоказана твоя вина,
Хоча міг обкрадати, брехати чи просто вбити.

Тут розказують дітям добрі й милі казки,
Щоби вірили в те, чого тут немає.
Не цікавить нікого, що в світі все навпаки,
Що дітей цих тут не раз життя поламає.

Тут усі помирають: і добрі, і злі...
Добрі швидше - на підлість просто не згідні...
А могло б бути краще тут взагалі...
Але в масі своїй ми занадто душею бідні.

Свій день святкують нині Баби Яги,
І баби стерви, баби відьми і Сирени,
Русалки, феміністки й баби-маги,
Сексистки, комуністки й Фемен члени.

Тепер на рівних всі жінки з чоловіками
Будують та стрибають, голосують і стріляють,
Тому дітей тепер багато є без мами -
Не сироти, а просто мами інші справи мають.

А дехто і за батька, і за маму -
Такі самодостатні, що аж страшно.
Хтось мужика любого має кращу раму,
Є леді-вбивці, що і ганкстерам напряжно.

Жінки тепер є всюди в різних сферах:
В політиці, науці, церкві, космосі і в спорті,
На війнах, в тюрмах і в фінансових аферах...
На рівних далі схочуть бути з Богом й з чортом.

Ну шо, баби й жінки, усіх я вас вітаю!
В вас успіхи наразі є великі всюди,
Святкуйте день цей кожна сили скільки має,
Лише не забувайте, що ви люди!

Парус на вітрі запарусився,
Так надувся, мов загордився,
Ніби у цьому його заслуга,
Що за вітром пішла в нього смуга.

Але парус - він добре знає,
Що на морі і штиль буває
Й не піднятися і не встати,
Просто вітру треба чекати.

Вітер парусу другом буває,
Лиш коли його не розриває,
Не несе в невідомі далі,
На мілини або ж на скали.

Ось людина запарусилась,
Так надулась і так загордилась...
Та не знає, що буде далі -
Штиль чи шторм, мілина чи скали.

Ось нарешті прийшла п'ятниця,
Скоро можна прощатись з рутиною,
Яка шлейфом безглуздя тягнеться
І два дні можна бути людиною.

Хтось п'є каву, а хтось працює,
Щоби інший міг каву цю пити,
Хтось здоров'я й життя не шкодує,
Щоби байдики інший міг бити.

Хтось відкатом й калимом займається,
Хтось для цього чесно працює.
Десь можливості відкриваються,
Неможливість десь все блокує.

Справедливость не варто шукати.
Головне ж не вона - влаштуватися!
Кращим інших хоче всяк стати
Та не може у всіх так статися.

О сімнадцятій все закінчиться,
Можна волю думкам давати,
В одну мить зразу все переміниться -
Час прийде і пора до хати.

Тупе питання: Що би ви вибрали?

Не стало язичників, відновлюють храм,
Ще трохи й настане пік віри,
Готові вклонятися всі небесам
Та лізти для Бога зі шкіри -

Побити камінням за гріхи і хулу,
Щоб праведність всякий побачив,
Яка вже пройшла до кінця всю шкалу,
Попереду Бог лише наче.

Ну а Син Божий.... Він явно чужак.
Любов, милосердя - не Божі справи.
Прозрівають сліпі, але це не знак,
Каліки встають та не в цьому слава.

Оживають померлі, але це не дива.
Цар на троні має сидіти!
Ну а Цей своїм учням ноги вмива,
Каже: "ви не раби, а діти".

Нам Такий не потрібен, розп'яти Його -
Боже царство, де гніт та кари,
Від світу початку бракує цього!
Ми знаєм, що робим... Ми марим....

Богу принесу серце сокрушене,
В ньому нічого уже нема,
Витекло все, цілісність зрушена,
Там лише холод і зима.

Може загоїть, наповнить любов'ю
Й з серця жива вода потече,
Може я стану інакшим собою -
Зміняться очі, душа і лице.

Може інакше світ буду бачити,
Може наповнюсь Світлом Святим.
Може Бог схоче мені пробачити,
Що часто йду я шляхом не тим.

Може наверне, може покаже,
Як далі йти й не блукати як,
Може мій шлях правильно ляже...
Може я зможу прийняти все так.

Дай, Боже, народитися Згори
Та прийняти Тебе, немов Твоя дитина,
Хай Світло Твого Духу у душі горить,
Нехай у тьмі душа без Тебе не загине.

Тебе не дай забути, впавши у гординю чи пиху,
І відвернутися не дай від Тебе у важку хвилину.
Якщо зверну колись кудись з Твого шляху,
То наверни, мов блудного прийми до Себе сина.

Дай, Боже, щоб не ранив Тебе Батька я,
Щоби до Твого болю моє серце не счерствіло,
Щоб нерозумність, твердошкірість, сліпота моя
Від Тебе, Боже Мій, мене не віддалили.

Колись ще таке написалось http://blog.i.ua/user/2802839/2337827/