Прощавай, цьогорічний жовтень,
Попрощався назавжди з тобою,
З кольорами багряним та жовтим,
З танцем листя під музику свою.

Наче зграя птахів кольорових
Пролітало під подих вітру,
То гойдалось, мов під колискову,
Як метелик кружляло в повітрі.

Ти не дуже теплом тішив,
Може барвами теплими тільки.
Листопаду лиш килим залишив,
Нема майже вже з листям гілки.

Ми вам пропонуєм розважатись.
Ми до ваших послуг, нас не оминайте,
Ви заходьте і нема чого вагатись,
Час свій радістю і змістом наповняйте.

Все до ваших послуг: книги, ігри, фільми,
Блоги, магазини, музика й новини,
Вибір в вас широкий й дуже вільний,
Не заходити у вас нема причини.

Оком ви не встигнете моргнути,
Як життя раз, два і вже минуло.
Та немає, що згадати чи забути -
Все чуже, ніби життя й не бУло.

Наше лице - в великій мірі лицемірство.
Думки, посили й погляди дволикі.
Ховається за людяністю часто звірство,
За усмішками щирими - огидні пики.

Позуємо в житті немов на глянець,
Рвемось у топ аби сподобатися всім,
За шкарлупою щирості ховається засранець,
Ви полюбіть його й прийміть у власний дім.

Він оббере й нагадить прямо в душу,
Собі врахує це за грандіозну перемогу.
Потопить, обіцяючи доставити на сушу,
А обіцяючи підставити плече, підставить ногу.

Ми християни, мусульмани, друзі, патріоти -
Все на словах, щоб інших обхитрити.
З надією, що попадуться ідіоти,
Котрі повірять і котрих можна доїти.

Ми ради лицемірства розпинаєм Бога,
Щоб показати іншим відданість Йому,
Лише щоб мати зиск, з'явилась змога
Піднятись вище всіх - в свою тюрму.

Ще трохи й буде більше часу
І відчуття, що мож його обняти
Та скинути проблем велику масу,
Стати легким ніким та політати.

Відкинути чужі і свої "треба,"
Пірнути в безтурботність на коротку мить.
Піднятись би увись десь вище неба,
Де менше шуму й тиша, наче музика звучить.

За благами погоня просто заганяє,
А істина, мов лабіринт вперед, назад...
Любов, надія, віра сенсу не багато мають,
Коли ти їздова собака, а кінцева - ад.

Ще трохи й трохи можна буде відпочити,
Не гнатися за вітром, вийти з суєти...
Ось тільки до цієї миті би дожити.
Якось би до відпустки догребти.

Промінь всередині щось спинило.
Час прийшов напевно помолитись,
Попросити в Бога Світла й сили,
Щоб поміг мені не помилитись.

Перед Ним душа моя відкрита,
Хай очистить від лукавства і зневіри,
Зачерствілість зникне хай нажита,
Відчуття відновить рівноваги й міри.

Цим словам з книги Сіраха (розділ 25) більше 2 тисяч років, але хіба вони не актуальні?

16 Жити я волію з левом та драконом, аніж з лихою жінкою жити.

17 Лукавство жінки вид її змінює, обличчя робить темним, мов у ведмедя.

18 Чоловік її, сидівши собі з ближніми, хоче - не хоче, а гірко зідхає.

19 Мала всяка злоба супроти злоби жіночої - хай же доля грішника отаку спіткає!

Люди народжуються, живуть, вмирають, інші продовжують жити... Нескінченна історія продовжується, змінюються технології, а люди всередині в душі живуть тими ж поглядами, прагненнями, бажаннями, заскоками...

Якийсь дивний інтераційний процес, пластинка людських взаємовідносин крутиться по колу з невеликим зміщенням в сторону розвитку технологій.
Опановуємо зовнішній світ, а з внутрішнім не можемо собі дати ради так, щоб було добре нам та іншим...

Ранкова, поки тепла, тиха свіжість,
Охоплена промінням сонця золотим,
Дарує після спеки літа свою ніжність,
Фарбує в жовте навіть серпанковий дим.

І від проміння теплим жовтим все сіяє.
Навіть зелені ще наразі дерев коси,
В котрі природа жовті пасма заплітає -
Так ледь помітно наступає осінь.

Колись піду... Чи лишуся собою
У спогадах чужих і у думках?
Чи хтось тоді помітить душу мою,
Що десь колись застигла у рядках?
Звичайно ні. Та і не треба.
Хай просто буде слів набір,
Що десь колись писав для себе,
На вільну тему вільний твір.
Там важко іншим розчинятись,
Немов у дзеркало дивитися в рядки...
Не в своє падати, не в своє підійматись,
Радіти і журитись не своїм таки.