Заходить сонце, торкаючись землі, 

Буває, що небо говорить громом:
Погрожує ніби чи щось наказує,
Наче господар над світом-домом
Своє грізне слово усім виказує.

Веселкою небо, буває, всміхається
Так лагідно, щиро від серця всього,
Доброю радістю всіх торкається,
Мов ближче нема за нього нікого.

Буває, що небо плаче зливою,
Всі сльози на нас готове вилити,
Щось сталось з душею його вразливою
Що можна лише сльозами осилити.

А деколи просто вмиває природу
Та спраглу землю дощем напуває,
Чи градом зі злості наробить шкоди,
Чи снігом білим все покриває.

Буває захмариться сірими хмарами,
Сховає сонце і дощ та мовчить,
Мов зачакловане злими чарами,
Сумне і сіре вгорі там висить.

А може хмаринками білими гратися,
Казкові сюжети з них малювати
І сонця промінням до всіх усміхатися,
Добра й безтурботності всім бажати.

А темною ніччю нам відкриває
Безмежно далекі від нас зорі,
У далях цих в мріях лиш хтось побуває,
Щасливі світи там є десь без горя.

Як просто все у природі:
За ніччю приходить день,
Світає і сонце сходить,
Чекати треба лишень.

Брехати сонце не стане -
У нього за розкладом все.
Щось оживає чи в'яне -
Пора своє кожна несе.

Світило стабільно працює
Та робить свою роботу,
Сюрпризи не часто готує
І майже все, як по нотах.

А люди вкрай нестабільні
Та довго можна чекати,
Щоб розум здолав божевілля,
Щоб в тьмі стало світло сіЯти.

У душах темніших ночі
Вогонь може й не зажевріти,
Де люблять брехню у очі -
Й бажання не буде прозріти.

Чекати на день довго можна,
А він промайне наче мить.
По-свому душа темна кожна
І світло не в кожній горить.

Де війни, обман та омани
На грунт благодатний попали -
День світлий ніяк не настане,
Щоб фальші примари пропали.

А хочеться світла часом
Та чисту, не мутну воду,
Піднявся щоб світ трохи класом,
Добро увійшло в людей в моду.

Тут явно не Царство небесне,
Приземлено й трохи звірячо,
Не все людське серце чудесне
Радіє добру, від зла плаче,

А й горю часом радіє
І заздрість добро ламає...
Ніч в душах, холодом віє.
Чи прИйде там день? Хто знає...

В кожного різна щирість:
Зла і добра буває,
В війнах або ж у мирі,
Шкодить чи помагає...

Щирість - вона без масок,
Але є театральна,
Може бути без красок,
Сіра, зовсім банальна.

Може бути барвиста,
Може, як пісня бути,
В лікаря чи юриста
Ліки або ж отрута.

Щирість - тверда основа
Дому або ж дороги.
Цінність щирого слова -
Це зрозуміти змога:

Хто є твій друг, хто ворог,
Шлях з ким у тебе спільний,
Де діамант, де порох,
Хто чого раб, хто вільний.

Щирість - рідкісна гостя
Поміж людей в стосунках,
З нею не так все просто
Й фальш більш зручна в розрахунках.

НабОжні люди є і чисті:
Біжать до сповіді щоразу,
Як втілять задуми нечисті
Й підсунуть ближньому заразу.

У Бога прощення попросять,
Слізно молитви прочитають,
Думками ввись себе підносять,
На шкоду ж іншим не зважають.

Набрешуть, обкрадуть, погублять
І ближньому життя зламають,
Свідомо часто все це роблять -
Сумління докорів не мають.

Із ближнім справи не владнають
І милосердя в них немає,
Його ж у Бога вимагають,
А Він за серце зле карає.

Заливає дощем літо,
Замість сонця густі хмари,
Вже напилась земля досита,
Гори вкрили клубИ пари.

Ну а небо дощить без упину.
Хоче землю начисто вмити?...
Бруд струмки несуть удолину,
Щоб намулом десь все вкрити.

Задощило... Каплі на вікнах,
Наче неба на склі сльози.
За чим плаче воно непомітно
Та надовго це кажуть прогнози...

От є в нас певні нормативно правові документи, норми і стандарти.

Біля вікна промайнула зграя стрижів:

У житті бувають різні епізоди:
Радісні, щасливі чи сумні.
Все залежить від життєвої погоди,
Від дарунків долі, на які багаті дні.

Коли важко - ще й лишають люди
Та здається, що лишає й Бог
І стає чужим навколо все та всюди,
А молитва тоді, наче монолог.

Розумієш, що ти сам собі підтримка,
Сам собі розрада, сенс й єдиний друг,
Новий день - твоя життя сторінка,
Пару слів твоїх й нічого більш навкруг.

Що один на Всесвіт розумієш,
Мить за вічність довшою стає,
Час в'язкий й нічого з ним не вдієш
І єдине, що ти знаєш - що ти є.

Поки є - жевріє ще надія,
Той, Хто Є, ще значить не покинув,
Може ще Любов'ю Він зігріє,
На Подобу Свою створену людину.

Під небесним куполом зацвіли сади,
Аромат в повітрі від весни ходи,
Пахнуть в полі квіти і свіжа трава,
Світ життю радіє - ось такі дива.

По блакиті білі хмаринки пливуть -
Кораблі небесні свій долають путь,
Змінюючи форму й небокраю фон...
Казка чи реальність, яв чи може сон?

Сонцю посміхається ранкова роса,
Мов перлини сяє - неземна краса.
Переспів пташиний утішає слух,
Під небесним куполом вгору лине дух.