Вишиватники

  • 17.08.14, 21:24

Стикаюся  з  ВИШИВАТНИКАМИ доволі часто і  дістають не менше  ніж  ВАТНИКИ. і  їх доля  вини в тому що відбувається в країні  не  менша  ніж  вина  ВАТНИКІВ .Отож для балансу  пошляд з Галичини

https://www.facebook.com/groups/UkrNatRev/permalink/831600326863952/

Лист з Галичини.
(Прошу тих кто волає на ФБ- «Слава Україні»- спочатку прочитати,а потім кидатися своїм лайном )
« Знаю про хід мобілізації у своєму місті.
Чия то ВІЙНА брате? Констатую факт - це не НАША війна. 
І не треба волати про нашу унікальну галицьку унікальність і свідому українську свідомість. 
Це війна східняків. Там цифри по мобілізації зовсім не такі. Там нема стількох відмов. Там так не тікають і не "відкупляються" від війська. 
Там ВОЮЮТЬ.
У лементі тих, кого влучно називають "вишиватники", - "за що гинуть наші хлопці?!" - надзвичайно багато фальшивих нот. 
Кожен другий "пішов би воювати але..." і далі йде перелік умов: "най мені дадут бронік! каску! гранатомет, пушку, танк і великий самольот з ядернов бомбов!! Нема?! 
А, то, курва, Кравчук, здав!!! То най тепер сам воює!!!! А я сі подив'ю..
Най йде Порошенко! Його син, шо воює?... 
Най йдут ті, хто має гроші... 
Най йдут ті, хто не мают грошей...
Най йдут ті, шо не мают дітей... 
Най йдут ті, шо мают дітей... 
най йдут ті з ратуші - вни сі накрали...
най йдут ті з базару - вни вже заробили... 
най йдут ті з заводу - вни ніц не робили... 
най йдут ті з Іспанії (італії, Чехії) вни, курва, потікали... 
най йдут не жонаті - їм нема шо губити .. 
най йдут жонаті - вни вже пожили...
най йдут пенсіонери - їм вже вмирати... 
най йдут ті молодші - в них є сила..."
Люди, та най йдут жиди з Ізраїлю - вони один біс 60 років воюють! 
А ми сі подивим. Бо ті жиди, курва, хитрі...
Тільки потім, чому ми кажемо, що це НАША держава? Якщо її має захищати хто завгодно але не ми?

"Вишиватники" щонеділі йдуть до церкви і гонорово кидають на тацу гривню. Решта збірок вони ігнорують і скринька з пожертвами для солдатів на фронті для них не існує. 
"Най ксьондз дає - він має". 
"Вишиватники" минають візочок в супермаркеті, де є список з необхідними речами для вояків з тихим щирим- "ззза&бали"- крізь зуби.

Вишиватники найголосніше кричать, "шо робить влада?!" 
Крик виходить голосний, бо резонує з відрижкою від пива і лине з дивану в телевізор..
"Ви знаєте, шо в доктора К. син воює в "Айдарі"? І, шо му бракувало!? 
- Ге, та тоті хитрі... Прийде, будете видіти - піде в депутати!"

"Вишиватник" спокійно може виправдати чужу відвагу власною підлістю. "Вишиватник" може зробити зауваження людині у камуфляжі, що той говорить російською - він-бо, не знає, що 90% тих, хто воює - спілкуються між собою російською чи диким східняцьким суржиком, а не еталонною мовою пані Фаріон.

Бо воно так зручніше крикнути - "Діма, &бані по цьому ху&лу на десять!" - ніж гречно попросити, щоб Дмитро обстріляв ворога в північно-західному напрямку.

ГОЛОВНЕ- "вишиватник" має універсальний контраргумент: "як ти такий мудрий, чого сам не йдеш?!"

На той аргумент нема слів. Бо він, направду, вбивчий.
ТОМУ ТРЕБА ЙДИ ЩОДЕНЬ!
Не далеко:
- до найближчого супермаркета, щоб там, у кошику для пожертв, залишити якусь частку зі своїх покупок. 
- До найближчого банку, щоб там перерахувати якусь копійку для вояків. Та, бодай, послати СМС на 565. 
Але щодень. Щодень. Щодень робити щось мале для Тих, хто робить Велике.

Бо Їх війна з "Ватниками", а наша тут - з "Вишиватниками".

Бо дві голови на гербі найбрехливішої в історії імперії символізують московського ху&ла і місцевого рагуля.

Бо без місцевих рагулів та імперія не виграла жодної битви. І місцеві рагулі знов готові відкрити ворота наших фортець і повторити "подвиги" Іскри та Кочубея.
Вони знов і знов кажуть: "за шо гинуть наші хлопці?! За Донбас?!" 
І у відповідь слова мого товариша, який зараз там, на Сході:
- Ви скількох у Дрогобичі поховали від березня? Двох? А в Кіровограді п'ятьох. Щодня хоронять.
Забув сказати - він сказав це російською.
Бо українець. 
Хоча й москаль»

Галичина.
війна з кацапиєю 
серпень 2014 р

Батьківщина -це коли рука до руки, плече до плеча

  • 17.08.14, 20:51
Просто до слез! О "реальной Родине". Со времен Майдана ночная жизнь супермаркетов стала отдельным миром Киева. Он - смешной, ироничный - и бесконечный... И польку я возвращаюсь поздно, то частенько наблюдаю разные сцены. Пятница, первый час ночи. Круглосуточный супермаркет"Велика кишеня" на улице Академика Вернадского. Вхожу и возле фруктов вижу нацгвардейца... Лицо обветренное, весь пыльный, крепкий запах мужского пота... Все было очевидно - человек вернулся из зоны АТО и пытался не прийти домой с пустыми руками.
Тут зазвонил мой телефон. Пока я говорила, он посматривал на меня. Его глаза... У нас были такие глаза 18-20 февраля. В этих глазах был тот микс эмоций и переживаний, которые еще не мог осознать мозг человека, побывавшего в аду и не сломавшегося там. 
- А вы домой вернулись? -спросила я.
- Ну, еще один квартал не вернулся. Зашел в магазин.
- А Вы- журналист?
- Да. У вас есть семья, ребенок?
- Да, жена Оля и дочка Вита, 4 года. 
- Вас как зовут?
- Саша!
- К Вите точно с пустыми руками нельзя. Я хочу вам подарить эти персики, а вы купите все остальное, что она любит.
- Да, особо не разгуляешься. Денег на карточке пока нет. Вот только 40 гривен. Родина оценила...
И тут меня понесло! Откровенно говоря, мой мозг слетел с катушек... За плечами была тяжелая неделя фактически круглосуточной борьбы с государственной машиной, с ее враньем и попытками скрыть правду, волонтерство, розыск людей, успокаивание мам... И тут - конкретный Саша без денег... 
- Родина - это не Минфин, Родина - это люди.... Вот смотрите... 
Фрукты стоят близко к кассам. Ночью- один кассир. И там вечная очередь человек 10-12. В основном, мужчины, студенческие компашки... По залу еще народ парочками бродил...И я громко обратилась к очереди.
- Познакомьтесь, это- Саша. Он возвращается к дочке Вите домой из зоны АТО. 
Начались аплодисменты... А потом люди пошли ему жать руки, хлопать по плечу. И главное, - начались предметные мужские вопросы... А не "ну, как там?"
- Ты пустой? Так, на тебе, Саня, ... Мужские портмоне открывались, и наши люди просто доставали купюры по 100 и 200 гривен. Александр сначала онемел, потом начал отказываться, краснея до ушей, упирался, говорил, что он - не побирушка.
- Ты не отказывайся, а бери и отвечай на вопросы.
- Ты там народ защищаешь или кого? -Народ.- Вот народ тебя и поддерживает.. - И в том же духе...
- Ты надолго?
- Пока на месяц.
- Вернешься туда?
- Да, главное, чтобы пиздуны и плесень не вернулась. Есть такие... Тут единство надо, а они сопли разводят... Пристрелил бы сук на месте.... Я накладывала персики, рядом девушка выбирала бананы, еще одна - сливы. Мы друг за другом пошли к опустевшей кассе. Я оплатила. В мой пакет с персиками, девушка предложила положить бананы и сливы. Оказалось, это девочки для Саши, а не для себя выбирали. Рядом взгромоздился второй пакет и громкий женский голос женщины лет 55.
-Так, мужики, обменяйтесь телефонами, и потом будете войну обсуждать. А вы, Саша, берите эти пакеты и бегом домой. А то тут овощи, мясо ... Жарко...
- Да,- раздался еще один женский голос... - и еще один полный пакет грохнул.- А у меня тут для вас йогурты, творог, сметана... Это все в холодильник надо побыстрей...
- А у нас торт- добавила еще одна девушка, окруженная компашкой, у меня за спиной, уже отходя от кассы.
- И мороженого 10 пачек...и сок, - еще одна девушка с подружкой уже у кассы...
- И сигареты с пивом... Хо-о-олодным! - ребята-студенты...
Воцарилась пауза. Растерянный Саша, выпучив глаза, на нас молча смотрел. А потом сказал: "Да, не надо!!! Вы чтоо-о-о-о?" Народ начал возмущаться...
- Так, я - на машине,- сказал мужчина.- Деньги бери. Сейчас я оплачу свое и отвезу тебя.
Когда мы все это погрузили в машину. Растерянный Саша, поблагодарив каждого, посмотрел на нас и выдал:
- Народ, ну, я от вас охуеваю... Ты - реальная Родина...

Лист українки голландцю: "Коли нас убивали - ваші політики радил

  • 24.07.14, 22:02
Те, що наболіло і те  чого не  скажуть політики. 
Ханс де Борст (Hans de Borst), батько загиблої у збитому літаку МН17 17-річної Елсемік де Борст (Elsemiek de Borst) написав листа, в якому звернувся до президента Росії Володимира Путіна. 

"Велике спасибі вам, Володимир Путін, лідери сепаратистів і українська влада, за вбивство моєї коханої і єдиної дочки Елсемік. Їй було 17 років. Вона хотіла бути архітектором. Названі джентльмени, я сподіваюся, що ви пишаєтеся, що ви вбили молоде життя і що завтра ви можете знову дивитися в дзеркало. Я сподіваюся, що це послання до вас дійде, може, англійською, і, як інтелектуальні люди, ви зможете прочитати його. Спасибі ще раз. З найкращими побажаннями батько Елсемік, Ханс де Борст, чиє життя зруйноване. 

Українка Олександра Ковальова написала йому листа: 

"Дорогий Hans de Borst, 

Можливо, ви ніколи не прочитаєте це звернення. Можливо, це навіть добре. 

Мені дуже шкода, що ваша дочка загинула в Боїнгу 777, збитому російськими терористами над моєю країною. На відміну від Росії, моя країна ніколи не вела воєн і не переживала терористичних атак. Тому кожна смерть - величезний шок для нас. Тому зараз українці збираються під посольством Нідерландів, приносячи гори квітів, свічки та іграшки для загиблих дітей. Для вашої дочки теж. Я знаю, ви думаєте, ми не можемо уявити, що ви зараз відчуваєте. І ви маєте рацію. Але ми чесні в наших почуттях. 

Мене звуть Олександра, я живу в Україні і коли вночі починається гроза, я прокидаюся в холодному поту, тому що мені здається, що почали бомбити моє місто. 

Ви розповіли, що вашій єдиній дочці було 17 років і вона хотіла стати архітектором. 

Дозвольте познайомити вас з Сергієм Нігояном. Йому був 21 рік і він був єдиним сином у родині. Він загинув 22 січня 2014 року у Києві. Він став першою жертвою міліції нашого екс-диктатора Віктора Януковича. Потім було ще 100 чоловік, розстріляних, зірваних і спалених. Багато хто з них були єдиними синами, дочками, матерями і батьками. Трупи цих людей лежали в церкві навпроти мого будинку. І коли ми вимагали справедливості, ваші європейські політики сідали за стіл переговорів з убивцею Януковичем. І в той момент, коли ми відспівували мертвих, європейські політики вимагали від української опозиції (яка тепер стала українським урядом, до якого ви, зокрема, звертаєтеся) підписати з Януковичем мирний договір і залишити вбивцю президентом ще на цілий рік. Тому що наші життя нічого не коштували вашим урядам. 

Ви знаєте, що таке мати країну - сусіда, яка вважає тебе своїм васалом? Звичайно, ви не знаєте. Ви самі, напевно, вважаєте, що Україна - васал Росії. А ось ваші предки знали що це таке. Але це було в середньовіччі, коли ваша країна боролася за незалежність від Іспанської Імперії. Занадто давно, щоб ви могли уявити, що зараз відбувається між Україною і Росією. 

І звичайно, ви і не зобов'язані. Це не ваша справа. Це робота світових політиків, розбиратися з такими проблемами. 

Ми теж так думали. 

Коли Путін анексував частину української території - півострів Крим, ми думали, що західні уряди зроблять те, що обіцяли. Великобританія, США і, зокрема, Франція, підписали з Україною Будапештський меморандум в 1994, згідно з яким вони повинні були забезпечити цілісність моєї країни. Підписуючи цей меморандум, Україна відмовлялася від своєї ядерної зброї, адже безпеку держави тепер гарантували західні уряди. Можливо, якби Захід не наполіг на підписанні цього договору, Україна все ще мала б ядерну зброю, можливо Росія не наважилася б на те, на що зважилася, і ніхто б не збив літак з вашою дочкою на борту. Але, на жаль, Україна була чесна і зробила все згідно з договором. 

На відміну від європейських країн і США, які легко і просто порушили його. США і Великобританія нічого не зробили, крім порожніх розмов. А Франція на чолі зі своїм президентом Олландом, не тільки порушила договір, але навіть не відмовилася продавати Росії - країні-агресору - свої новенькі військові кораблі. Чому? Тому що це вигідно. Як вигідно було Європі співпрацювати з Гітлером у 30-х роках, згодувати йому Польщу, Чехію, пробачити Австрію. Це було просто, це не вимагало включення совісті. Сподіваюся, ви не намагаєтеся чекати від таких людей справжнього правосуддя. 

Коли Путін став завозити на схід моєї країни своїх терористів і забезпечувати їх важкою зброєю, політики Євросоюзу нічого не зробили, щоб зупинити його. Вони закликали наш уряд до мирних переговорів з російськими терористами, які розпорюють животи мирним жителям. І ввели якби санкції, які нічого не змінюють. Іграшкові санкції, просто щоб зробити вигляд, що Європа хоч щось зробила. 

Зараз, коли Росія вже відкрито обстрілює Україну зі своєї території, фрау Меркель сидить поруч з Путіним на фіналі Чемпіонату світу з футболу і тисне йому руку. Вам не розповідають, що Росія відкрито бомбить Україну? Звичайно. Ваші медіа не особливо про це пишуть. Навіщо вам знати, що всього в декількох сотнях кілометрів від ЄС повним ходом йде війна, де єдині дочки і сини українських батьків гинуть вже тисячами. Вчора, 20 липня, на міні, встановленій російськими терористами, підірвалися два українських школярі. Їм було 16 і 15 років. Вам не говорять про це, бо навіщо вам знати, що країна, яка постачає вам газ і нафту, підриває українських дітей. Українські діти не вигідні. А газ і нафта - дуже. 

Кожен раз, коли ви заправляєте ваш автомобіль, подумайте про те, що можливо ви заправляєте його бензином з російської нафти. Кожен раз, коли ви ставите воду на вогонь, щоб приготувати собі вечерю, можливо ви користуєтеся саме російським газом. Саме ці вигідні російські нафта і газ змусили ваших європейських політиків відвернутися від невигідної України, порушити свої ж міжнародні контракти, і всі ці місяці робити вигляд, що нічого особливого не відбувається. 

Я не кажу, що український уряд не винен у смерті вашої дочки. Зрештою, це уряд в лютому, ще будучи опозицією, і під тиском ваших європейських політиків, таки погодився підписати ганебний договір з Януковичем. А те, що договір не набув чинності - результат частково і того, що український народ просто не дозволив цьому статися. 

Просто, перед тим, як звинувачувати українську владу, можливо ви трохи розширите свій список винних у смерті вашої дочки і додасте туди і ваші європейські уряди. Зрештою, саме вони всі ці місяці вели підкилимні переговори з Путіним, це вони відмовлялися чути, коли український уряд кричав, що Росія починає війну. Це вони, ваші політики, змушували наш уряд сідати за стіл переговорів з проросійськими терористами, тими самими терористами з російською зброєю в руках, які збили Боїнг 777 з вашою дочкою на борту. З вашою красивою, талановитою і щасливою Елсемек. Ви чекаєте справедливості? Ви думаєте, ваші уряди зможуть вам її забезпечити? Ті самі політики, які тиснуть руку Путіну? Знаєте, я дуже в цьому сумніваюся. 

Я не маю ніякого відношення до українського уряду, чи політиків, чи бізнесу. 

Я не можу уявити вашу втрату. 

І швидше все, вас не хвилює, то що я говорю. 

Я просто українська дівчина, яка іноді прокидається під час нічного грому, боячись, що її місто почали бомбити. 

Але ще раз. 

Мені дуже шкода. 

Олександра Ковальова 

Спіймали іще одного гада- колорада

  • 23.07.14, 20:02
http://inforesist.org/batalon-dnepr-zaderzhal-eshhe-odnogo-idejnogo-separatista/

чера батальон «Днепр» задержал еще одного идейного сепаратиста, пишет а своей странице в FaceBook Владимир Парасюк.

Батальон "Днепр" задержал еще одного идейного сепаратиста


Этот человек когда-то проходил срочную службу в десантных войсках, а когда Путин отослал своих террористов в Украине, он решил вступить в ряды «апалченцев» ДНР. Этот предатель рассказал, где стоял, с чего стрелял и как передавал координаты расположения наших блокпостов, после чего их расстреливали из Градов.

Также он рассказал, как ведут ДНРивци с местным населением. «Они напьются вечером, ходят по улицам и стреляют в мирных людей. Кто больше убьет, тот и выиграл пари». Зовут этого мудака Дмитрий. Сначала клялся, что ничего не знает, но после общения с нашими ребятами, сдал всех, кого знал и рассказал много полезной для нас информации. Постоянно повторял, что Путин их спасет и рассказывал, что Россия им постоянно помогает. Также эта сволочь призналась, что они насиловали молодых девушек, а кто сопротивлялся, поэтому автомат к голове и предлагали выбирать, или пуля в лоб, или делать то, что скажут.

Регионалы с коммуняками часто кричат, что это никакие не террористы, а просто люди с другими взглядами, а Россия — это братский народ. Так вот, никакие это не братья нам. Это подлецы, ненавидящих все украинское и мечтают уничтожить украинскую нацию, чтобы даже и упоминания не оставалось.

Дорогие Украинцы, мы победим, потому боремся за свою Родину. Мы не пришли как Россия завоевать чужое, мы защищаем свою землю. С нами Бог и Украина!Днепр

Пока Украине не нужен Президент лучше Порошенко

https://www.facebook.com/skoshman?fref=nf

Сергій Кошман

Горькая правда о Президенте Украины.

По моему наблюдению, пока Украине не нужен Президент лучше Порошенко. Украина его просто не поймет. Украинский общественно-политический авангард, составляющий достаточно скромный процент, не принял бы до конца никого - все бы "сливали", не так назначали, не туда ходили, не с теми говорили: Обама, Меркель, Си Цзиньпин, Олланд... Для украинского общественно-политичекого арьергарда же, предмет мечтаний - какой-нибудь "Ляшко". Есть пропасть в доходах, есть пропасть в "гражданской зрелости". В развивающихся странах эти пропасти очень велики. Сейчас Порошенко - это очень хорошо. Это даже чуть лучше, чем смог бы осилить средний украинец. Конфликт интересов, легкий популизм и непоследовательность, мутная политическая биография, гибкий моральный стержень, идеологическая эклектика... - обывателю все это понятно и близко, это общая ценностная рамка. Без этих качеств, Порошенко был бы Президент не современной Украины, а другой страны, которой еще нет. "Каждый народ достоин своего правителя..." Оглянитесь вокруг, пообщайтесь с народом, посмотрите кто мы и что мы. Положа руку на сердце, откровенно признаюсь, что Порошенко - это даже чуть лучше чем мы сейчас заслуживаем. Если мы все вместе быстро построим другое общество, новые стандарты, доверие, мощные институты - я буду очень рад увидеть как мы отправляем Порошенко на политическую пенсию в связи с несоответствием, устареванием и профнепригодностью. Пока же, очень мало предпосылок. И вопрос не в нем, а в нас. Только один пример. Пока мы, как общество, смотрим на человека, который элементарно может изъясниться на английском языке, как дикари на зеркальце - Порошенко наш президент... Я долго не хотел себе в этом признаваться, но растворяя себя в обществе, понимаю, что нам еще только предстоит подтянуть себя до уровня текущего Президента. Это если положа руку на сердце. Все в наших руках: наше сердце, наша мораль, и наш английский..

НУ ОТ І  ТАКИЙ  ПОГЛЯД , з  яким  можна погоджуватися  або ні, але  ми справді , на  вістрі  подій  занадто  емоційні, щоб  сприйняти багато  всього з холодною головою. 

ІЩЕ ОДНА АНАЛІТИКА ВІД АВТОРА.Сергій Кошман

Сейчас отчетливо наблюдается момент смены парадигм. Это чувствуется по информационному полю, по тому что люди говорят и как. Не у всех, но у многих моих знакомых. В том числе и у армии.

Что такое "смена парадигм"? Пример. На Майдане ты готовишь деревянный щит и защиту от палок "Беркута", а в это время уже начали стрелять и убивать. Вначале все говорят про "беспредел" и "войну против своего народа", а потом, по-факту "беспредел" имеет вполне четкую материализацию... Тогда происходил переход к другой парадигме революционного мышления, сейчас - военного. Происходит другой уровень массовой радикализации.

Чем он характеризовался, этот переход? С одной стороны, молчание здравомыслящих, с другой, истерики обывателя о том, что "все пропало", "мир сошел с ума", "все превратилось в ад". Здравомыслящие готовят уже не щиты и палки, а броники, каски и все остальное, параллельно думаю над тем что произошло, стараются выработать другой подход, оценить новый уровень рисков и вызовов, подготовить себя морально и технически. В свете нового витка эскалации, оценивают сценарии дальнейшего развития применительно к своему бизнесу, обществу, семье, родственникам, друзьям... Для психики этот период не самый приятный. Он характеризуется внутренней пустотой и молчанием, местами пессимизмом и апатией, надежда не такая яркая и победа не так близка...

Сейчас смена парадигм. Возможно, мы переходим в режим широкомасштабной войны, войны с большим количеством жертв. Начало этому новому периоду - смертоносная атака "градов" и окапывание террористов в Донецке и Луганске. После атаки "градов", я чувствовал себя как на Майдане после первых смертей: убийства Сергея Нигояна и других героев. Все опять меняется, мы все переходим на другой уровень. И это больше не умозрительные картинки и фантазии. 

С таким темпом, через несколько месяцев мы будем готовы к использованию россиянами тактического ядерного оружия. И опять будет "переход": вполне понятная, природная истерика обывателя и тяжелое молчание здравомыслящих и думающих...

Все усугубляется сложностью процессов. Теперь ты не контролируешь площадь, Майдан. Теперь у тебя элементарно нет квалификации и навыков, знаний и опыта чтобы все понять. Мысли и мнение есть, а компетенций нет. Военные, дипломаты, политики, экономисты, работники культуры, правоохранительные органы, общественные институты, медиа... - все имеет значение, все влияет на победу. 

Теперь только консолидация общества и нации. И не вокруг истерик и фейков. Вокруг других материй, более сложных....

ВІДБУВАЄТЬСЯ НЕ ТІЛЬКИ  ЗМІНА  ПАРАДИГМ АЛЕ І  ПОНИЖЕННЯ СУСПІЛЬНО БОЛЬОВОГО ПОРОГУ. Відомості про смерті  військових  спокійно, без  психічного надриву, обговорюються  за шашличком або за  пивом  під  футбол 

«бал сатаны» или торжество пошлости

  • 09.06.14, 01:52
(ЗАМЕТКИ ОБ ИНАУГУРАЦИОННОМ БАНКЕТЕ)
Автор Voronz, Вск, 08/06/2014 - 21:51http://voronz.in.ua/note/8-6-14-20154

После того, как Игорь Луценко выложил в соцсетях фотографии торжеств по случаю инагурации Петра Порошенко, эти соцсети буквально загудели комментариями, причем весьма нелицеприятного для нового президента свойства. Я тоже хочу добавить несколько ядовитих красок в ту парфянскую стрелу общественного мнения, для которого выбор участников банкета был открытым оскорблением.

Какие выводы напрашиваются в результате увиденного? Самый первый из них – это наплевательское отношение к этому самому общественному мнению, которое выдало новоизбранному главе государства огромный кредит доверия. Кстати, таким же отношением к людям, как к быдлу и «одноразовому народу» характеризувалось правление всех предыдущих президентов. В этому глумлении пока всех превзошел конечно же Виктор Федорович. Однако тот факт, что в чествовании самого себя Петр Алексеевич собрал весь политический мусор, все региональное и олигархическое отребье, говорит о том, что он уверенно принял эстафету от своего предшественника. В новых условиях появление на банкете людей, прямо причастных к законам 16 января, террору против Майдана и организации сепаратистского щабаша на Востоке, всего этого, как выразился один из комментаторов в соцсетях, «красномордья Ефремова», Рыбака и Ахметова, Кивалова и Гереги может восприниматься как пощечина Майдану и как глумление над памятью «Небесной Сотни».

Причем здесь возмущает не просто договорняк с политическими подонками и преступниками, а публичность этого процесса, нежеление хотя бы из имиджологических соображений «фильтровать» тех, с кем новый президент будет «спасать» страну. Этот факт является ответом на те вопросы, которые были подняты в статье Ю. Романенко «Зыбкие перспективы президента Порошенко» («Хвиля», 07.06.14). Я далеко не во всем соглашаюсь с автором, но не могу отказать ему в точности аналитической диагностики, а с упомянутой статьей согласен практически полностью. Не пересказывая ее в деталях, отмечу, что автор показал, что в условиях коллапса украинской экономики, угрозы войны и территориального распада Украины, новый президент должен полностью переформатировать правила игры на внутриполитической и внешнеполитической аренах. Попытка сохранения «все как есть» или «статус ква» (как говорила незабвенная Людмила Янукович) быстро приведет к новому витку протестов и бесславному концу нового президентського правления.

В реализации даннях задач у Порошенко есть два сценария: а) опора на широкие массы, и нових выдвиженцев, которые могут заменить замкнутую касту т.н. украинской «элиты» и всколыхнуть то затхлое политическое болото, которое они создали; б) игнорирование требований гражданского общества, опора на олигархов и старые методы управления (что, по мнению автора, может иметь катастрофические последствия как для Украины, так и лично для самого Порошенко).

Возвращаясь от этих соображений к впечатлениям от инаугурационного банкета, могу с почти стопроцентной уверенностью сказать, что ответ мы уже получили. Знаковое присутствие возле президентского «тела» всего политического барахла говорит о том, что ставка сделана исключительно на это вторсырье. И никаких иллюзий здесь питать не следует. Почему такой ход был сделан с первого же дня нового президентства, сказать сложно. По-видимому, у людей, достигших вершины власти, что называется, «сносит крышу», и они неадекватно воспринимают ситуацию и свое место в ней. В этом контексте вспоминается блаженно-идиотская «лыба» Януковича, держащего в руке президентский мандат. Именно в этом выражении лица заключалась квинтэссенция неадекватности, довольно быстро приведшая Виктора Федоровича к политической смерти. Боюсь, что основной месседж, который послал Порошенко своим избирателям, состоял в том, что Майдан ничего не изменил и что его результатом явилось «вечное возвращение одних и тех же осточертевших и ненавистных лиц», все тот же круговорот политического «вещества». И подобная заявка никак не говорит, что Петр Алексеевич адекватнее своего предшественника, потому что такие ошибки делать непростительно и что не этого ждет общество от своего избранника.

И все это грустное и одновременно гнусное зрелище заставляет несколько по-иному взглянуть на движущие силы Майдана, на его скрытых кукловодов. Возникает впечатление, что за кулисами народного энтузиазма и героической романтики стояли циники, совершающие простой олигархический переворот. Для этой группы людей Янукович был слишком глуп и жаден, и потому перестал быть контролируемой куклой, вообразив себя полноценным политическим игроком. При всем различии исторических и культурных контекстов его судьба напомнила мне судьбу Павла Первого. Как и этот незадачливый император Янукович остался наедине со своим аутистским безумием, построил свою Гатчину (Межигорье), и в своих фантазиях о безграничной власти и лукулловском потреблении стал представлять опасность для олигархического окружения. Ему стал нужен другой царь, некий улучшенный «Янукович-2», с прекрасным английским и не в пример более высоким уровнем IQ, способным на «диалог» и «компромисс». И потому «Януковича-1» убрали, но удушили не платком, а Майданом и кровью расстрелянных на его руках. И как и тогда, новоизбранный император сказал заговорщикам: «Все будет, как и раньше!». Этот скандальный банкет Петра Порошенко и был этим посланием избравшим его на царствие.

Какие перспективы вытекают из этой данности? Самый неприятный прогноз состоит в том, что задача подавить Донбасскую Вандею и распространить там контроль украинского государства будет провалена. Вместо освобождения региона от захватчиков будут иметь место бесплодные попытки договориться с Путиным, череда уступок на фоне хронического процесса военного противостояния, имитации АТО и жесткой риторики в адрес оккупантов. И этот провал повлечет за собой цепную реакцию новых провалов, которая закончится пока еще плохо просчитываемой катастрофой. В этом прогнозе я бы очень хотел ошибиться, потому что решение проблемы Донбасса позволило бы новому президенту списать даже союз с олигархическим Дьяволом. Однако, боюсь, что этот прогноз является самым вероятным сценарием развития событий.

Ну, а пока, доминирует эйфория инагурации. Обилие одиозных политических персонажей, которые отнюдь не чувствуют себя чужими на этом празднике жизни подсказало мне аналогию с булгаковским «Балом Сатаны» или название главы из «Бесов» Достоевского – «У наших». А одновременное присутствие на этом балу участников и палачей Майдана, их дружеское и непринужденное общение выглядело как торжество пошлости и верх политического цинизма. И этот банкет окончательно закрепил впечталение того, что старый Дракон хотя и прекратил свое существование, но в точности как в культовом захаровском фильме новый Дракон уже занял его место.


Потрібна донорська кров та інша допомога в госпіталь КИЇВ

  • 04.06.14, 10:27

Сос!!! Помогаем!!!!Центральный военный госпиталь срочно требуется донорская кровь. 1 группа отрицательная. Ул. Госпитальная 18. Должен быть человек старше 18 лет с паспортом при себе. Делаем репост!!!! телефон для вопросов, которые могут возникнуть 067 956 99 00 Дана.
Також  потрібні  речі
Ребята. из вещей собираем то. что нужно человеку мужчине в больнице. Спортивная обувь. тапки. вьетнамки. спортивные костюмы. спортивные штаны. шорты. футболки. майки. чайники. кипятильники. Новое покупать не надо. Сейчас нам крайне необходимо покупать много медикаментов. Потому давайте будем собирать вещи б/у в хорошем состоянии выстиранные. Размеры нужны любые. Раненых очень много и они поступают и поступают каждый день к сожалению.
Вещи можно привозить с 18.00 до 20.00 в будние дни по адресу: м. Святошино, ул.Кулибина, дом № 4/2. Вход с улицы Стрийская. 1этаж, налево от входа, кнопка звонка 3я сверху. 050 311 23 57 Любовь Дмитриевна (тут у меня в друзьях Любовь Попова)
МЕДИКАМЕНТЫ ДЛЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО ГОСПИТАЛЯ НЕЙРОХИРУРГИЧЕСКОЙ РЕАНИМАЦИИ, Госпитальная 18 находится 4 тяжелых раненных:
1.АЦЕЛИЗИН 1 ФЛАКОН -100 ФЛАКОНОВ!!!
2. ГЕПА-МЕРЦ 10 мг, по 1 ампуле на человека в сутки , сколько дней не сказали, может 3 может 5.
(по 4 ампуле в день на одного человека, итого в день 16 ампул -100 ампул) - эту информацию давали ночью
 она не правильная. 
УРААААА благодаря Литовченко Виктория 7 ампул ГЕПА - МАРЦ куплены!!!! Вика и Саша спасибо вам огромное!!!!
Если кто-то хочет доставить самостоятельно, набираете меня, я говорю Вам сколько завести, мы потом забираем ампулы и флаконы. Мы очень верим нашим медикам, но мы их будем контролировать. Пусть уж не обижаются.

Петровська доба. Про Порошенка без ілюзій


АНАЛІТИКА З ХОРОШИМ ПОЧУТТЯЧМ ГУМОРУ. Як сьогодні  жити без  нього, без  почуття гумору

http://tyzhden.ua/Politics/111034

Епоха правління Леонідів закінчилася в Україні мирною Помаранчевою революцією, епоха правління Вікторів – революцією кривавою, на черзі епоха Петровська, і яким буде її фінал, не знає ніхто. Усе тільки починається.

и думав ще рік тому Петро Олексійович Порошенко, що доля викине його на саму вершину українського суспільства, хтозна. Мріяти, може, і мріяв, бо таким, як він, годі інакше, але, напевно, і в снах пророчих такого дива не бачив. Сісти на трон непохитного Віктора Федоровича, зрушити якого, здавалося, не змогло б і Друге пришестя, – це неймовірно. Але життя сповнене несподіванок. Всемогутній Федорович тепер сидить у кролячій норі десь на благословенній Ростовщині, боячись висунути носа, а його місце за лічені дні посяде інший помазаник, вибраний, хоч як це дивно, доброю половиною українського народу під гучні сальви гранатометів, ПЗРК та іншого мілітарного дива. Святе місце порожнім не буває…

Усі задатки стати правителем у Порошенка є. Голубої крові в ньому, звісно, не знайдеш, але в часи постмодернізму цього пережитку й не потрібно. Значима постава, поважна хода, манера говорити і, основне, погляд людини, яка знає собі ціну. Так, він дещо все ж таки схожий на голову колгоспу чи директора заводу, але ж це зовсім не проблема. Людина, так би мовити, від плуга, кому, як не їй, знати всі труднощі та проблеми простих людей. А втім, уже не один був від плуга. Останній узагалі і від шапок, і від баланди…

ПЕТРО ПОРОШЕНКО АЖ НІЯК НЕ ТА ФІГУРА, НА ЯКУ УКРАЇНЦЯМ ВАРТО ПОКЛАДАТИ ВСІ СВОЇ НАЙСОКРОВЕННІШІ НАДІЇ

Варто вдаватися в таких випадках до історичних аналогій чи ні – питання неоднозначне, але хоч-не-хоч спадає на думку ще один Пьотр І, який пройшовся кривавим плугом по українській землі. Звичайно, наш Петро Олексійович зовсім не їхній Пьотр Алєксєєвіч, якого й по батюшці величати гидко. Їхній нашому і в служки не годиться. Істеричний типок, садист, маразматик... Наш Петро Олексійович – людина поважна, глибокоморальна, мудра і до того ж дуже любить цукерки. Взагалі цукерки – показник. Люди, які мають до них сентименти, зазвичай добрі. Утім, схожості в цих двох, принаймні на перспективу, також чимало. Кому, як не Петрові Олексійовичу Порошенку, нині судилося прочинити для українців вікно в Європу. Коли він його прочинить – то лишень питання часу. В який спосіб – приблизно зрозуміло. Хоче він це робити чи ні – від нього мало залежить. Мусить. Бо інакше трон під ним має шанс затрястися сильніше, ніж за «папєрєдніка». Не оминути нашому Петрові й долі будівничого українського флоту. Вихід до моря, дякувати Богу, є, а те, що на тому виході плаває, гріх і кораблями назвати. Тому закачати рукави – і на верфі. А ще треба створювати військо, поліцію, розвідку, спецслужби і так аж до ясел. Без будівництва ніяк. А тому, вочевидь, йому долею написано стати великим будівничим, якщо, звісно, він того, сердега, захоче.

Взагалі Петрові Олексійовичу нині не позаздриш. Очолити весь цей хаос, на який перетворилася країна, – майже подвиг. Важко сказати, чи він усвідомлює, за що береться і яку ціну треба буде заплатити за присутність у підручнику історії, але відступати вже немає куди. Хвиля народної любові, підхопивши два десятки таких, як він, охочих стати рятівниками нації, викинула на берег влади саме його, а тому саме він мусить нині все це розгрібати. Чому його – на те є багато причин, логічних і алогічних. Але будьмо щирі: ніхто нічого особливого від нього не сподівається. Просто так трапилося. Втома від бардаку і невизначеності, бажання стабільності, страх за життя, надії хоч на якість позитивні зміни і, звичайно, віра в неможливе, яка, попри всю свою абсурдність, таки рухає світом. І те, як віддано країна прийшла на дільниці, вистоювала черги і зробила все, щоб вибрати президента в першому турі, незважаючи на всілякі численні «але», є тільки зайвим підтвердженням цього. Хтось казав, що ми нині спостерігаємо народження нової української нації, і то правда. Люди вибрали Порошенка, знаючи всі його мінуси, лише задля того, щоб рухатися далі, не вгрузаючи по горло в хаос безвладдя, де ніхто ні за що не хоче брати відповідальності. Якби на його місці був ще хтось більш-менш гідний, його також обрали б. І гідні в тій зграйці охочих, мабуть, були, тільки от із рейтингами на той час у них не склалося.

Чому саме Порошенко, а не, скажімо, Тимошенко, якій, здавалося б, сам Бог велів стати українським Гавелом чи Валенсою, також зрозуміло. Поки Юлія Володимирівна стійко сиділа у своїй VIP-камері, Петро Олексійович маячив перед камерами телевізійними. Щоправда, будьмо чесні, не надто й піарився. Так, час від часу. Поводився доволі гідно, був єдиним олігархом, який відкрито став на бік опозиції, засвітився на Банковій, за що дістав моральну травму, а його син у тому самому місці й фізичну, познайомившись впритул із незаперечними аргументами собак режиму Віктора Федоровича. На Майдані Петро Олексійович теж був своїм, і на відміну від лідерів-переговірників його можна було часто зустріти в доволі небезпечних ситуаціях лише з двома охоронцями і, схоже, без бронежилета. У Крим, до речі, коли почалося, також поїхав один із небагатьох. Розрулити ситуацію не зумів, але злості набрався. Сприймати весь цей фактаж як хвалебну оду Порошенкові зовсім не варто, але на тлі Юлії Володимирівни, яка, вийшовши на волю, так і не зрозуміла, що відбулося в країні та як змінився народ, його раптова популярність таки видається зрозумілішою. В суспільстві побутує підозра, що ті, хто пережив Майдан, все ж таки, мабуть, стали іншими порівняно з тими, кому з цим трохи не пощастило. Що також можна брати до уваги.

Насправді Петро Олексійович аж ніяк не та фігура, на яку українцям варто покладати всі свої найсокровенніші надії, і більшість із них, здається, це усвідомлюють. Усвідомлює це й сам Порошенко, якщо не кривить душею. Принаймні у своєму нещодавньому інтерв’ю журналістові одного з російських видань, чи не першому в новому статусі, він так і зізнався: переконаний, що це його хрест, яким Господь сподобив його обдарувати, аби ті питання, які стоять перед Україною, вирішити. Чи зможе вирішити – вилами по воді писано, але хрест нести треба. Дивись, і не впаде під його тягарем. Бо, як доводять песимісти, задачки, які Господь поставив перед Петром Олексійовичем, розв’язати начебто в принципі неможливо. Насамперед треба стабілізувати ситуацію в країні й запустити якось механізм реформування, як того вимагають ситуація і суспільство, але в такому разі доведеться забути про відвоювання Криму. Грошей на все не вистачить. Якщо ж зайнятися Кримом і продов­жити протистояння з Кремлем, доведеться забути про реформи і дозволити втягнути себе в ще більший хаос, ніж є нині. Ті загрози, які стоять за обома варіантами руху, неспівмірні з нормальним життям, і на горизонті або замаячить новий Майдан, але вже з пролетарським душком, або доведеться лягати знову в чиїсь міцні обійми і, як сказав би в цій ситуації Віктор ІІ Кривавий, «вєк свободи нє відать».

Проте не все так однозначно. Є багато моментів, які все ж таки варто враховувати, перш ніж будувати прогнози безнадійності. Хочеш розсмішити Бога – розкажи йому свої плани, кажуть у народі, й це свята правда. Невідомо, чи ділився з Господом своїми планами, наприклад, Владімір Путін, але, вочевидь, Всевишньому вони стали відомі і явно не сподобалися. Результат можемо спостерігати вживу. Якщо стерти рукавом усе діамантове напилення, бачиться, що ВВП у повному лайні, причому по горло, і разом із ним у цій субстанції нині плаває весь його «Русскій мір» разом з усіма насельниками. Скільки це триватиме і чим закінчиться, наразі важко спрогнозувати, але якщо знову ж таки вдатися до порівняльного аналізу, приправивши його трохи конспірологією, то чому б не розглянути версію про перетворення нашого Петра І на Петра Великого, який, набравшись азарту і злості, що він, схоже, вже зробив, переломить хід історії і зупинить свій броньований мерседес головнокомандувача української армії, лише дійшовши до уральських гір. Біля прохідної Тульського патронного заводу, скажімо. Футурологи кажуть, що ця хвороблива фантазія цілком може стати реальністю, бо передумови для того нібито є. Росія має всі шанси розсипатися. А чом би й ні.

Судячи з того як прихід нашого Петра І ознаменував блискучий перелом АТО можно про що завгодно помріяти. Шукати прямий зв’язок перемоги Порошенка із завзятістю українських вояків, мабуть, не варто. Навряд чи він у стані ейфорії встиг віддати наказ мочити всіх терористів у сортирі, не маючи на це ще офіційних повноважень, але факт є фактом: українські вояки вперше так розперезалися і відвели душу.

Якщо все піде добре і Петро Олексійович принаймні на третину зуміє, відчувши важливість моменту, спрямувати ситуацію в позитивне русло, все буде ой як не зле. А те, що на це мало хто сподівається, якраз додатковий йому бонус. Ілюзії шкодять…