Про козлів відпущення...

   Чи знає хтось, звідки пішов вислів "козел відпущення"?  Насправді він дуже старий і бере початок, ще від євреїв. Виявляється, в сиву давнину в сільських громадах раз на рік обиралася тварина - козел, на яку всі жителі "вішали" так би мовити, гріхи всієї общини і ніби очищалися від них, після чого, козла відпускали в чисте поле де він мав згинути разом з їхніми гріхами, тоді як жителі селища зі спокійною і чистою душею могли починати заробляти гріхи наново, адже наступного року вони обирали собі нового козла відпущення...
    Про "козла відпущення" я дізналася на парі з соціології, зізнаюся, я і не пішла б на заняття якби знала, що то звичайна лекція бо збиралася з'явитися лише на семінар аби подискутувати на тему "Гендерного питання". Але, так склалося, що я прийшла і стала п'ятою студенткою (з можливих тридцяти), і не пожалкувала просидівши в тісній компанії дві години, адже це підштовхнуло мене до нових міркувань...
   То, хто такий "козел відпущення" у невеличкій соціальній громаді? Це дуже просто, чи на роботі, чи в дома, чи в студентському колективі завжди є "козел відпущення", окрім того, помізкувавши, я дійшла висновку що в цій самій громаді у кожного її представника може бути навіть свій особистий "козел відпущення"... Він обирається сам-по-собі, громада про це навіть не домовляється, але якось, по-звірячому інтуїтивно вона вираховує найслабшого представника і починає його цькувати, - це можуть бути дрібниці: гострий жарт, нібито необразливе кепкування, дзвінок о третій ночі через якесь ду-у-у-уже нагальне питання, яке насправді можна було б вирішити напередодні у вечері або з ранку, якісь дрібні капості (на-кшталт пришивання гудзика туди де йому не місце, або причеплення до одежини якогось папірця-хвостика), і на все це знаходиться дуже проста відмовка - "це лише невинний жарт"... Невинний жарт... Невинний жарт... Мене ці слова ніби кістка поперек горла стають... Наш викладач мотивувала це так: "Якщо соціальна група, не знайде "козла відпущення" соціальні одиниці почнуть пожирати один одного мов павуки в банці"... Дивно, я майже рік пропрацювала в трудовому колективі в якому не було "слабкої ланки" - так, виникали деякі сутички, але вони швидко перегоряли і життя знову тривало, - жартували, пліткували, спілкувалися, знову знаходили "точку зіткнення" через яку виникала полеміка, але висловившись ми знову починали спілкування ніби нічого не трапилося, через що, колектив був дивовижно дружний... А вже після зазначеної лекції соціології, я "ідентифікувала" цього самого "козла відпущення", точніше двох, у своїй студентській групі ... Перша - це дівчина, дуже спокійна і приязна, звісно не без своїх "тарганів" в голові але дуже мила, з першого ж курсу її почали називати "білявкою" (хоч насправді вона брюнетка) і поводитися відповідно, і з того ж самого часу я усіляко намагалася відгороджувати її від одногрупників, адже ця дівчина має дуже вразливу душевну натуру і болісно сприймає подібні цькування. Можу навіть сказати чому намагалася усіляко обороняти її - бо свого часу вже була "козлом відпущення" і після того почала хронічно не-переносити будь-які види пригноблення жорстоко реагуючи на гнобителів, за багато років перебування у "козлячій шкурі" я навчилася вираховувати у цих самих гнобителів "найболючіші точки" і бити саме по них... А ось другим "козлом відпущення" виявилася особа, про яку я навіть не підозрювала... Це була я сама, але не для групи, а для окремої особи... За майже чотири роки я, так як і більшість моїх одногрупників дивувалися, чому один з найсолідніших парубків з групи забачивши мене раптом мінявся у настрої і ставав незвично... Різким, критичним і цинічним ,направляючи всі ці емоції на мене... Для мене самої це була загадка, хтось навіть кепкував з нього (так щоб він не чув), ніби-то він закохався, адже ми з ним і в стилі одягу і в норові ніби відбиток один одного, але я мало в це вірила, і тому продовжувала активно протистояти йому, адже язик також підвішений маю, до того ж сама не проти поскандалити з розумною людиною... Доходило до того що наші з ним суперечки ставали просто як кіношні розбірки для одногрупників ... І ось, на тобі... Я виявилася "козлом відпущення"... Шкода, що я дізналася про це запізно, швидше за все, це могло припинитися ще на першому курсі, просто стратегію треба було змінити... А я ж вже так давно скинула "шкуру козла" що й забула, як це, коли тебе намагаються вразити в найболючіше місце аби самоствердитися в очах оточення та самого себе, і тому, лютувала і казилася, а треба було лише послати того парубка к бісовій матері у найжорсткішій формі і відвернувшись йти у протилежному напрямкові...
   Почала міркувати, а чи є в мене "козел відпущення"? Однак колишній досвід не дозволив на когось "вдягнути шкуру" яку сама носила, адже розумію як це тяжко, тому дотримуюся досить дієвого принципу - "стався до людей так, як ти хочеш, аби ставилися до тебе"... А "пару випустити" можна і роботою - чим активніша і зайнятіша людина, тим менше їй хочеться витрачати час на цькування свого ближнього, а найдієвіший спосіб, - це посперечатися з кимось на політичну тему , або просто знайти особу з протилежною життєвою позицією і взятися активно пояснювати їй, чому її життєва позиція неправильна .