В Одесі старі курви памНятнік жюкову оплакують?..

  • 12.06.16, 00:40
Жуков: "Нах..й вооружать этих хохлов? Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь ссылать!"
  • 06/11/2013ДАТА ПУБЛІКАЦІЇ

Страшна правда про визволення Києва в тому, що це був ще один геноцид українців. Що святкує сьогодні "Партія Регіонів"? - холоднокровне вбивство радянськими маршалами сотень тисяч неозброєних українських новобранців, більшість з яких була підлітками. Їх кидали з цеглою проти кулеметів, щоб вберегти "гвардію", і зайняти Київ до дня "свята революції".

Одразу після початку "визволення" території України, за ініціативою Ватутіна - якого прозвали "генерал-облава" - чоловіків практично усіх вікових груп мобілізували у військо - всього на території України було призвано близько 900 тисяч людей. Більшість з них загинула в першому бою, неозброєними, у цивільному одязі.

Фактично, це був геноцид. Хоча кулі були німецькими, але справжніми вбивцями були керівники Червоної армії. Вони виконували свою криваву задачу, створюючи перемогу для радянської імперії, але якими ідіотами, або циніками потрібно бути, щоб організовувати святкування ювілею цього геноциду тепер, в незалежній Україні?

Відповідальність за останнє несе не лише Партія Регіонів, але й усі, хто беруть у цьому участь.

***

Малоизвестным остается тот факт, что за несколько тяжелейших месяцев боев на территории освобожденных районов Украины полевые военкоматы мобилизовали сотни тысяч человек, которые, по заявлениям советского командования, собственной кровью должны были «смыть позор пребывания на оккупированной территории». Именно о судьбе этих людей, прозванных в народе «пиджачниками», «черносвитниками» или «черной пехотой», «ФАКТАМ» рассказал доктор исторических наук профессор Виктор Король.

«Подростков силой забирали на фронт, не спрашивая паспорта… на глаз»

— Что же представляли собой так называемые полевые военкоматы?

— В эти структуры входили взвод солдат и два-три офицера. Фактически они возникли по инициативе генерала Николая Ватутина, которого в народе называли «генерал-облава». Подобные формирования действовали в тех краях, где воевал Ватутин, особенно много было таких «военкоматов» во время освобождения Левобережной Украины, в частности Киева и Киевской области.

На всех этапах битвы за Днепр войска Первого Украинского фронта несли огромные потери. И от Николая Ватутина поступило предложение набирать в армию молодежь из ближайших сел. Его поддержал Георгий Жуков, имевший статус заместителя Верховного главнокомандующего, что давало ему огромные полномочия. Официальным же поводом стал приказ Ставки Верховного главнокомандующего № 089 от 9 февраля 1942 года, согласно которому военным советам армий и командирам дивизий было дано право неограниченного призыва людей, «проживающих на освобождаемых от оккупации территориях», на военную службу.

ВОЕННЫМ СОВЕТАМ АРМИЙ И КОМАНДИРАМ ДИВИЗИЙ БЫЛО ДАНО ПРАВО НЕОГРАНИЧЕННОГО ПРИЗЫВА ЛЮДЕЙ, «ПРОЖИВАЮЩИХ НА ОСВОБОЖДАЕМЫХ ОТ ОККУПАЦИИ ТЕРРИТОРИЯХ»

За время освобождения Украины от немецких оккупантов из сел призвали в армию 900 тысяч неподготовленных и необученных бойцов

— Кто в то время подлежал мобилизации?

— Предположим, освобождалось село. Сразу после этого в него входил так называемый полевой военкомат, члены которого ходили по домам в поисках подросшей за два с половиной года оккупации молодежи. И, не спрашивая паспорта, отбирали на глаз. Видят: рослый такой подросток (а ему, может, и 16-ти не исполнилось, и он никак не подходит под категорию призывника) — мобилизуют. Полевые военкоматы забирали также бывших солдат Юго-Западного фронта, отпущенных немцами из плена в 1941 году (всего их набралось около 277 тысяч). Документы свидетельствуют о том, что они не были коллаборантами, а просто вернулись к своим семьям.

Во время поездок по местам работы полевых военкоматов мне довелось общаться с местной жительницей Татьяной Барабаш, принимавшей участие в боях за Днепр в районе Букрина в качестве санинструктора. «Врываясь в дома, забирали не только подростков, но и чудом уцелевших мужчин.

И каждый, уходя воевать, как правило, надевал старую фуфайку, надеясь, что новая еще пригодится в хозяйстве. Все думали, что вернутся домой. Из еды брали с собой ломоть хлеба и шмат старого сала. А через день-два мы уже хоронили их в братских могилах по 200 человек с этими же торбочками и в этих же черных фуфайках. В тех местах были глиняные яры, а по краям яров стекали ручейки, полные крови», — рассказывает женщина.

К моменту битвы за Днепр набралось около 300 тысяч таких мобилизованных, а всего в процессе освобождения Украины из сел призвали 900 тысяч неподготовленных и необученных бойцов.

Перед началом форсирования Днепра в селе Требухов прошло заседание Военного совета штаба фронта. Воспоминания о нем сохранились благодаря офицеру по особым поручениям командующего Первым Украинским фронтом Николая Ватутина Юрию Коваленко.

Когда на этом заседании решался вопрос, во что одеть и чем вооружить 300 тысяч мобилизованных новобранцев, как их хоть немного подготовить, научить заряжать винтовку, будущий «маршал Победы» Георгий Жуков заявил: «Как во что? В чем пришли, в том и воевать будут! Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов — и от заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года!»

«КАК ВО ЧТО? В ЧЕМ ПРИШЛИ, В ТОМ И ВОЕВАТЬ БУДУТ!»

Тогда заместитель командующего Первым Украинским фронтом по тылу генерал Кулешов сообщил, что на складах имеются в наличии только 100 тысяч трехлинеек.

Генерал Константин Рокоссовский предложил отправить в Москву курьера, чтобы описать в Ставке Верховного главнокомандующего ситуацию и попросить помочь с вооружением и формой.

И тут Жуков не выдержал и заявил: «Зачем мы, друзья, здесь головы морочим. Нах… обмундировывать и вооружать этих хохлов? Все они предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать». УТОЧНЕНО: сучасні українські історики наголошують, що ця цитата Жукова - ФЕЙК.

В ответ Рокоссовский сказал, что «это — геноцид», и дал указание сообщить о подобных планах в Генштаб.

Однако Ватутин перехватил эту инициативу, заявив, что «не хочет портить отношения с Жуковым из-за этой молодежи».

«Вооруженных кирпичами детей бросали в атаку, чтобы заставить немцев израсходовать свой боезапас»

— Как сложилась в дальнейшем судьба этих новобранцев?

— Приведу воспоминания писателя-фронтовика Анатолия Димарова, вкусившего все тяготы, выпавшие на долю солдата-»чернобушлатника»: «Никаких медкомиссий не было. На фронт забирали калек и больных. Я уже в 20 лет был инвалидом, слепой и глухой от контузии — все равно взяли.

И погнали нас на немецкие пулеметы, знаете, с чем? С половинками кирпичей! Мы не были обмундированы, вооружены. Нас гнали целый день по лютому морозу и пригнали в местечко, разрушенное до основания.

Выдали половинки кирпичей, показали громадный водоем, скованный льдом, и сказали ждать сигнала — ракеты. А когда она взлетит, дружно высыпать на лед и бежать на врага, который засел на противоположной стороне за крепким ограждением, и выбивать его оттуда… полукирпичинами! А он пусть думает, что это… гранаты.

НАЗАД ПОВЕРНУТЬ НИКТО НЕ МОГ, ПОТОМУ ЧТО НАМ ПОКАЗАЛИ ХОРОШО ОБОРУДОВАННЫЕ ОКОПЫ, В КОТОРЫХ ЧЕРЕЗ КАЖДЫЕ ТРИ ШАГА СИДЕЛИ СМЕРШЕВЦЫ С НАЦЕЛЕННЫМИ НАМ В СПИНУ ПУЛЕМЕТАМИ.

Назад повернуть никто не мог, потому что нам показали хорошо оборудованные окопы, в которых через каждые три шага сидели смершевцы с нацеленными нам в спину пулеметами.

Меня спасло лишь то, что я уже порох нюхал и бежал не в первом ряду, а в пятом. Мы добежали метров за сто от того ограждения, немцы нас подпустили. Вы представляете, голый лед, спрятаться негде! И как ударили из пулеметов кинжальным огнем! Ребята передо мной падали, как подкошенные, я тоже упал и лежал, а солдат передо мной аж вертелся от пуль, которые в него попадали. Все время на меня наползал…

Потом немцы начали стрелять из минометов. Слышали о таких минах, которые называли «квакушками»? Падает, ударяется о лед, не взрывается, а подскакивает вверх метров на четыре-пять, тогда взрывается, и осколки идут вниз. Как меня теми осколками не убило?.. Затем взрыв — и черная яма, в которую я провалился. Меня санитары так и подобрали: с намертво зажатым кирпичом в руках».

Димарову очень повезло. Ведь почти все ребята, которых забирали полевые военкоматы, погибали в первом же бою. С какой целью все это делалось? Так выявляли огневые точки врага, провоцируя немцев выстрелить в безоружных людей свои боеприпасы перед началом основного сражения.

Во время съемок документального фильма «Цена Победы» мне приходилось общаться с немецкими ветеранами, которые приезжали в Украину исследовать свои солдатские захоронения. Когда мы спрашивали их об этих боях, в ответ звучало одно и то же: «Даже нам было жалко подростков. Когда видели, что их стадом гонят, без оружия, рука не поднималась. А те, кто сидел у пулеметов и вынужден был стрелять, старались попасть по ногам. Другие сходили с ума или отпрашивались от такой бойни, этой страшной миссии».

НЕМЕЦКИЕ ВЕТЕРАНЫ РАССКАЗЫВАЮТ, ЧТО НЕКОТОРЫЕ ПУЛЕМЕТЧИКИ СХОДИЛИ С УМА ИЛИ ОТПРАШИВАЛИСЬ ОТ ТАКОЙ БОЙНИ, ЭТОЙ СТРАШНОЙ МИССИИ.

Вот так это действовало даже на врага, потрясенного подобной жестокостью.

Победа любой ценой

— Крупные потери в битве за Днепр объяснялись желанием добиться победы любой ценой…

— Тем не менее у Красной армии была возможность освободить Киев без таких ужасных потерь. Тогда войска Центрального фронта под командованием Константина Рокоссовского уже захватили плацдармы в районе Лютежа и Вышгорода общей протяженностью

22 километра.

Столицу Советской Украины с минимальными потерями готовы были взять непосредственно бойцы 60-й армии под командованием нашего земляка генерала Ивана Черняховского, о чем Рокоссовский доложил Йосифу Сталину. Вождь позвонил Жукову, члену Военного совета Хрущеву и генералу Ватутину. Все трое высказались категорически против предложения Рокоссовского.

Ведь на кону стояла честь взятия Киева. Тогда Сталин сообщил Рокоссовскому: «Им на месте виднее» — и приказал сделать разграничительную полосу. В результате этого часть Украины, включавшая Киев, досталась Воронежскому фронту под командованием Ватутина с последующим его переименованием в Первый Украинский фронт.

Вспоминая о заседании военного совета в Требухове, Юрий Коваленко рассказывал, что, когда встал вопрос о возможности взятия Киева войсками Черняховского, Жуков заявил: «Героем Киева должен быть русский, а не какой-то красавчик-хохол! Героя за Киев получит не Черняховский, а Ватутин! Поэтому следует немедленно дать команду Черняховскому сбить пыл наступления».

Справедливости ради отмечу, что Ватутин был тоже родом из Украины. По его признанию, во время учебы в Полтавской школе пехоты ему посоветовали изменить фамилию с Ватутя на «русскую» — Ватутин как более перспективную для военной карьеры.

В свое время я общался с Героем Советского Союза Петром Евсеевичем Брайко, командовавшим партизанским отрядом в соединении Ковпака. Он мне так и говорил: «Наше командование по дурости положило за Киев полмиллиона человек!»

До начала мясорубки на Днепре 60-тысячная армия Ковпака расположилась на северо-западе от Киева. Бойцы только что вернулись из рейда по Западной Украине и, по словам Брайко, «томились от безделья». А могли ведь навести переправы и переправить огромное количество бойцов незаметно от немцев, которых в тот момент на северо-западе было не очень много.

Для сравнения, во время переправы через Днепр в районе Букрина и Лютежа у наших солдат не было понтонов. Они вынуждены были плыть под огнем противника на плащ-палатках, набитых соломой, которые впитывали воду и шли на дно через сотню метров.

ПОЛЕВЫЕ ВОЕНКОМАТЫ РАБОТАЛИ ТОЛЬКО НА ТЕРРИТОРИИ УКРАИНЫ. НИ ПРИ ОСВОБОЖДЕНИИ РОССИИ, НИ В БЕЛОРУССИИ, КРОМЕ ЕДИНИЧНЫХ СЛУЧАЕВ, ТАКОЙ ПРАКТИКИ НЕ БЫЛО

Фактически украинцев объявили изменниками

— Полевые военкоматы работали только на территории Украины?

— Совершенно верно. Ни при освобождении России, ни в Белоруссии, кроме единичных случаев, такой практики не было. Не стоит забывать о том, что набор «чернобушлатников» проходил и на Правобережной Украине. По сути, это был геноцид украинского народа, ведь было поголовно истреблено много молодежи, подросшей за годы оккупации.

Фактически украинцев объявили изменниками, жившими на оккупированной территории. Хоть они оказались под немцами не по своей воле, их бросили.

Стоило только наверху объявить изменниками целый народ, как во всех структурах, особенно в политсоставе, украинцев стали называть предателями. Представьте, что чувствовали эти мобилизованные ребята?!

Как правило, перед боем выступал политрук. У тех же в руках даже оружия не было, а им говорили: «Вы изменники и должны искупить свое предательство кровью. Оружие добудете в бою!» Кстати, до сих пор «чернобушлатники» официально так морально и не реабилитированы.

Газета "Факти", 2011 рік

http://texty.org.ua/pg/article/devrand/read/49463/

Во жлобйооооооо!!!...

  • 10.06.16, 20:20
Крымнаш погрузился в русское жлобство и крохоборство,
 — блогер
30.05.2016 15:24 

Когда мне довелось короткое время пожить на России, то я был шокирован повадками аборигенов Мордора на рынках. Впервые в жизни, покупая кильку, тюльку или хамсу от продавцов я услышал, что следует положить на прилавок 25 или 50 копеек за пробу. Да не просто целой килечки, а ее кусочка — продавцы российских рынков искусно разрезали микроскопическую рыбку ножичком на две-три-четыре части. Что там пробовать, спросит любой украинец? А вот так, робяты, пробуй то, что на зуб умещается, да еще за это плати, даже, если тебе не понравится качество — это русская традиция.

В первое время я находился в прострации от такого жлобства. Когда поделился со знакомым россиянами своими наблюдениями, они удивлялись, мол, а как иначе? То есть, вы понимаете, русские нищеброды даже не подозревали, что на рынке пробуют товар бесплатно. Кто из них ни разу не был в Украине считали меня фантазером.

В Челябинске и даже Рязани приходилось платить за треугольник арбуза (который надрезается в середке)!

А мне действительно, ни разу за всю жизнь на украинских рынках не пришлось платить за пробу любой продукции. Сало — будь ласочка, шматочек завжди відрижуть, ковбаса? — нема питань, скоштуйте пане, кілька чи хамса? — та що ви таке кажете, можете брати рибу за головки та відправляти у свою гірляку скільки влізе. О фруктах-ягодах даже речи не идет — пробуй, разумеется, не наглей и будет тебе счастье. Также и молочные продукты — сметана — на тебе, попробуй ложечку, ряженку, молока — отольют в крышечку, творог — всегда у нас пробуют, чтоб не кислый был, олию — и на вкус на кисть намажут и понюхать аромат дадут. Так было и в Донецке, так заведено и на Херсонщине, и в Одессе, и на Закарпатье, и в Киеве, и на крымских базарах так было. И в Севастополе, и в Бахчисарае, и в Симферополе.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Россия отрабатывает в Крыму применение ядерного оружия, — разведка Минобороны

Сегодня мои знакомые скупились на рынке «Чайка», что в центре временно оккупированного Севастополя. И каково было мое удивление, что в моем, украинском городе на базаре за пробу одной клубнички или одной черешенки кацапские кугуты просят… 5 рейхс-рублей!! Вы понимаете, какое жлобство московитская орда принесла на украинскую и крымскотатарскую землю? В иные времена ни один крымский татарин с меня бы и копейки не взял за пробу на бахчисарайском базаре, ни один бы украинец не посмел за клубничку клянчить гривни. А при кацапах содрать три шкуры с потенциального покупателя — это правило.

Вот чем отличаются от нас северо-восточные крохоборы. А кто-то еще говорил про адиннарот.. Смешно, ей Богу.

Олег Леусенко

Справа честі Надії Савченко.

  • 08.06.16, 18:18
Це що? Чийсь проект на знищиння Надії Савченко чи
"О сколько нам открытий чудных
Готовят просвященья дух
И опыт, сын ошибок трудных,
И гений, парадоксов друг,
И случай, бог изобретатель..."question
(АС Пушкин)


Савченко запропонувала прямі переговори з "ДНР" і "ЛНР"

"Захарченко і Плотницький можуть позиціонуватися в повноваженнях як народні депутати".

Депутат Верховної Ради Надія Савченкозапропонувала провести прямі переговори з терористичними організаціями "ДНР" і "ЛНР".

Про це вона сказала в ефірі

"Радіо Ера" у відповідь на питання, як вирішити ситуацію на Донбасі.

"Три кроки. Перший - продовжити санкції проти Росії. Друге - вийти на прямий зв'язок з "ДНР" і "ЛНР" без третьої і четвертої сторони", - заявила Савченко.

Вона заявила, що готова особисто проводити переговори з ватажками "ДНР" і "ЛНР" Олександром Захарченком і Ігорем Плотницьким як із "народними депутатами".

"Пан Захарченко і пан Плотницький можуть позиціонуватися в повноваженнях - з мене корона не впаде - нехай позиціонуються як народні депутати від "ДНР" і "ЛНР". Я готова з ними говорити", - сказала Савченко.

Вона вважає, що заради повернення українських заручників потрібно шукати порозуміння.

"Третій крок - посміхнімося одне одному й усе нам вдасться", - сказала вона.

Тут ВСЯ Надя:


Блятьям.

  • 08.06.16, 17:36
Я - РУССКИЙ , но я УКРАИНЕЦ , а кто Вы ? Вы - россияне ... Нам не нужна была эта война , это что - оправдание , я приехал убивать в Россию или украинцы и русские пришли и убивают россиян ? Нет , это с Вашего молчаливого согласия происходит , с Вашего , с молчаливого ... Это Ваши российские танки и ,,Грады ,, уничтожают наш народ , это Ваши российские буряты разрушают наши города , это Вы ... молчали и продолжаете жить спокойно ... Это Вы дали возможность ничтожеству и убийце быть у власти , это Вы готовы сидеть в углу когда страшно , это Вы ... Вы ... Вы ... Читайте стихотворение ... и помните , что все мы несем ответственность за мир вокруг нас .

Виталий Кондратов 

" Я НЕ ПРОЩУ " ...
Я не прощу тебя , Россия , никогда ... 
За то , что молча в стороне стояла , …
 Когда в мой край кацапская - орда …
 На танках смело , нагло заезжала …
Я не прощу тебя , Россия , никогда …
 За слезы матерей убитых горем …
 -Ты ими проклята на многие года , … 
Тебе судилось вечным стать изгоем ...
Я не прощу тебя , Россия , никогда …
 За сыновей которых погубила , … 
За Крым , тобой отжатый без стыда …
 За нелюдей , которых расплодила ...
Я не прощу тебя , Россия , никогда …
 За пот и кровь , за свежие могилы ,…
 За то , что миру о войне врала , …
 Чтоб в преступлениях тебя не обвинили ...
Я не прощу тебя , Россия , никогда : … 
За смерть детей , за смерть людей в Одессе , …
 За боль , за пытки , за свои дела …
 Предстанешь перед Господом в ответе …
Я не прощу тебя , Россия , никогда - : ... 
За наш Майдан , за всех , кто был расстрелян , ... 
За каждого убитого бойца , …
 Который был своей присяге верен ...
Я не прощу тебя , Россия , никогда - ... 
Донецк , Луганск , как выжженное поле , …
 За смертный коридор , за море зла , …
 За униженья, за твое сваволье ...
МЫ ПОБЕДИМ - всему своя цена ! …
 И мирный день в цветах на землю ляжет ... 
Я не прощу тебя , Россия , н и к о г д а - …
 Через года мой правнук тебе скажет ...
 / Светлана Бояркевич /


P.S. Без разрешения автора , лишь ретранслируя мысль ради самих россиян , русских ... Готов отвечать за авторское право даже в суде , не претендую на авторство . 
https://www.youtube.com/watch?v=WHS8M5Zj8os
Свидетельство о публикации №215021101710 

Семь-сорок.

  • 07.06.16, 00:07
Сети позабавило проукраинское объявление в лифте оккупированного ДонецкаПонедельник, 06 июня 2016, 07:40

В сети показали фотографию забавного проукраинского объявления, висящего в одном из лифтов оккупированного Донецка.

Фотографию в своем Twitter опубликовал украинский журналист Михаил Голуб.

"Вот так живешь всю жизнь в Донецке, разговариваешь на русском, а потом хер*сь!!! І ти вже чекаєш, коли останній москаль здохне! Слава Україні!", - шутят в объявлении.

Как сообщал "Апостроф", пользователей социальных сетей повеселила информация о том, что сотрудники полиции и спецслужб в Москве устанавливают личности неизвестных злоумышленников, которые могут быть причастны к расклейке проукраинских объявлений с лезвиями в российской столице.

Точка зору на "гефогми".

  • 27.05.16, 23:50
«Рушій руйнівних енергій — у бездіяльності влади» 
Голова Народного руху України Василь Куйбіда про — змарновані роки, політичних «шахраїв» та як упоратися з історичними викликами
Петро НЕСТЕРЕНКО   

Василь Куйбіда.
Очільник Народного руху України Василь Куйбіда – досвідчений політик, управлінець і науковець. Він добре розуміє процеси, які відбуваються сьогодні в українському суспільстві та які наслідки вони можуть мати в майбутньому. Про це – наша сьогоднішня розмова.«Підняття цін на енергоносії, девальвація гривні – це не реформи»

— Пане Василю, як вам, одному з активних учасників Революції гідності, члену Ради Майдану, сьогодні чути заклики до третього Майдану, а з іншого боку — оцінку цих закликів владними опонентами тiльки як інспірацій Москви?

— Прикро, звичайно. Передусім за двома змарнованими роками, а якщо перейти від емоційної оцінки до політичної, то я б відзначив очевидний факт зростання невдоволення широких мас населення своїм соціально-економічним станом і інтерпретував би цей факт, як критичну засторогу нинішній владі, її самовбивчому небажанню міняти «правила гри» в політичному житті держави, здійснювати радикальні реформи. Бо не можна назвати реформами підняття цін на енергоносії, девальвацію гривні або плани розпродажу залишків ресурсів, що перебувають у державній власності. Образно кажучи, сьогодні рушій руйнівних енергій знаходиться не в руках конкретних персоналій, що спробували нещодавно запалити шини на Майдані і побили вікна у декількох київських будинках, а в бездіяльності влади.

Нинішня влада — і виконавча, і законодавча — не вирішує проблем, що постали перед суспільством, а лише імітує бурхливу реформаторську роботу.

— Деякі російські аналітики оцінюють заклики до нового Майдану як вияв нездатності українців до державотворення.

— Подібні оцінки є або банальним невіглаством «оцінщиків», або бажанням виправдати дії загарбників, або і першим, і другим одночасно. На їхню думку, українці не здатні в себе дома урядувати, тому це мусить перебрати на себе «велика» російська нація. Насправді ми давали собі раду без них, а от становлення їхньої державності пов’язано з іменами видатних українців, які пішли обробляти чуже поле.

Держава завжди є похідним від суспільства продуктом історичного розвитку. А звідси логічний висновок — те, що українці не погоджуються на будь-яку державу, свідчить про здоровий стрижень нації. Нам потрібна не просто держава, а правова, економічно успішна і соціально справедлива. Ми ніколи не погодимось на її олігархічний симулякр, у якому мізерна кількість має все, а більшість приречена на виживання. Боротьба за українську державу — це боротьба і за соціальну справедливість. Для українців національна свобода завжди асоціювалась із свободою людини, її гідністю.

У «русскіх» усе навпаки: «імперська держава — усе, людина — ніщо», звідси таке їх розуміння процесів в Україні.

— Уточніть, ви стверджуєте, що заяви про присутність «руки Москви» у нещодавніх подіях на Майдані — це лише політтехнологічний інструмент влади для локалізації протестних дій чи все-таки цей образ відображає певну конкретну реальність?

— Щоб відповісти на це запитання, потрібно спочатку з’ясувати основні політичні причини системної кризи в Україні. Перша — це те, що, незважаючи на жертовність українців у Революції гідності, влада в державі залишилась в олігархічних кланів — це внутрішньополітична причина; друга — цілеспрямовані дії Росії на руйнування України (війна, безсумнівно, лише один з елементів цих дій) — це зовнішньополітична проблема. Ми повинні боротися за перебирання влади в олігархічних кланів!

Чи спробує цим скористатися Кремль? Так. Тому потрібно мінімізувати, локалізувати російський вплив на внутрішньополітичну діяльність нашого суспільства.

Щоб не потрапити на ворожий гачок, потрібно, по-перше, брати участь лише в тих протестних акціях, які координують знані, відповідальні особистості, люди або структури, яким ви довіряєте.

По-друге, є принципова різниця між політичним висловленням свого ставлення до влади через демонстрації та мітинги та організацією і проведенням акцій «громадянської непокори», якою, власне, й була Революція гідності. Змістом акцій громадянської непокори є відмова виконувати рішення влади, тобто позбавлення її легітимності. Безсумнівно, що в часи війни з Росією ми не можемо собі дозволити повстання проти законної влади, цим одразу скористаються вороги. Але масові демонстрації з вимогами відповідних дій влади чи її заміни за демократичними процедурами проводити можемо і повинні.

А от наша бездіяльність може закінчитися ще трагічніше, ніж після Майдану 2004 року. Заради продовження позитивних змін ми повинні тиснути на владу.

«Необхідно перемістити поле протистояння на територію ворога»

— Уявімо, що новий Майдан домігся зміни нинішньої влади, але чи не вийде так, що у підсумку вона знову опиниться в руках олігархів?

— Це ключове питання щодо подальшої трансформації українського суспільства. Чому після Революції гідності влада в Україні залишилася в тих самих руках? Тому що революцію привести до перемоги може невелика кількість пасіонаріїв, але взяти владу і реалізовувати її у демократичній політичній системі здатні тільки масові політичні партії. В Україні функціонування політичної системи перебуває під контролем олігархів, які для цього використовують «симулякри» партій з ретельно підібраними лідерами. Якщо така партія-симулякр чи її лідери втрачають довіру українців, то фінансово-олігархічні групи через підконтрольні їм ЗМІ завбачливо нав’язують народу інших.

Відсутністю масової партії, що відображає інтереси більшості громадян України, скористалися «політичні шахраї». Внаслідок олігархічної змови і сепаратних домовленостей з Москвою вони знову залишилися при владі. Тому Народний рух України вважає, що українцям для зруйнування «олігархічного симулякру», для національного виживання потрібна масова національно-демократична партія і її формування є основним завданням патріотів.

— Які ви бачите засоби ослаблення впливу зовнішньополітичного фактора на Україну?

— Це — тема окремої розмови, але спробую відповісти на нього однією пропозицією.

Підтримую тезу Володимира Горбуліна про перехоплення ініціативи у конфлікті з Росією через розширення формату протистояння і залучення до переговорного процесу нових суб’єктів. Це правильна позиція. У ній присутній дух бійця, а не загнаної жертви.

Залучення до переговорного процесу з Росією держав, що постраждали від московської агресії (Грузія, Молдова) створить умови для розширення маневру українській дипломатії. Але як змусити Кремль погодитися змінити кількість учасників переговорів, а отже, і порядок денний?

Думаю, варто її реалізацію перевести з міждержавного рівня у громадський вимір. Тут суб’єктами процесу можуть стати громадсько-політичні об’єднання названих держав. До цього процесу можна долучити різні опозиційні структури, що функціонують усередині Росії. Важливою віхою громадських зусиль могла б стати їх інституалізація через проведення міжнародного «Конгресу поневолених народів Росії». Згодом ця структура могла б перетворитись у вагомий мобілізатор світової громадської думки як щодо звільнення частково окупованих територій Росією — Криму, Донбасу, Абхазії, Південної Осетії, Придністров’я — так і поневолених народів Кавказу, Поволжя, Сибіру.

Підсумую: щоб локалізувати зовнішній фактор деструктивних впливів на внутрішнє українське життя, нам необхідно перемістити поле протистояння на територію ворога, змусити його оборонятися. Москалі повинні сповна відчути мудрість прислів’я «Що посієш — те й пожнеш!».

«Ми проґавили третю промислову революцію»

— Пане Василю, у ваших виступах важливе місце посідає поняття держави, але хіба світові глобалізаційні процеси не змушують переглянути ставлення до її перспектив?

— Історичним фактом є залежність форм суспільства від певного рівня технологічного розвитку, але насправді ніхто достеменно не знає, що і як зміниться в майбутньому. І щодалі в майбутнє ми намагаємося заглянути, то більша ймовірність помилитися. Щоб продовжити себе в майбутньому, маємо не тільки усвідомлювати можливі його виклики, в тому числі щодо трансформації держави, а й теперішні загрози. Якщо хтось каже, що в далекому майбутньому, яке ми перевірити не можемо, буде так і не інакше, то, думаю, це утопія. І невідомо, чи її сконструював новітній Томас Мор, чи вона спродукована з метою психологічно зв’язати нам руки, обмежити маневр дії. Так, ми повинні готуватися до майбутнього. Але спочатку повинні вирішити питання сьогоднішньої безпеки, бо без цього ми до нього не потрапимо.

— Виступ Клауса Шваба на останньому Давоському форумі дехто називає «Капіталістичним маніфестом», пророкуючи висловленим у ньому концептам стати реальністю завтрашнього дня?

— Клаус Шваб у низці своїх статей розмірковує над четвертою технологічною революцією, яка, на його думку, характеризується злиттям технологій і стиранням меж між фізичними, цифровими і біологічними сферами. Разом iз колосальним ростом продуктивності праці відбудеться індивідуалізація виробництва, наприклад, якщо зараз ми вибираємо собі взуття в магазинах (продукти серійного виробництва), то згодом кожен зможе, просканувавши власні ноги, безпосередньо замовити на фабриці індивідуальне взуття. Тобто індивідуальне виробництво стає масовим. Це фундаментально змiнює всю структуру виробництва, сфери обслуговування, торгівлі тощо. Характерною рисою четвертої технологічної революції є масова роботизація виробництва, зростання безробіття і, як наслідок, ще більший розрив між бідними і багатими.

Освіта й наука, здатність мислити нешаблонно, вміння мобільно оперувати інноваціями та коштами стає основним рушієм у конкурентній боротьбі. А наукова прогностика тут починає набирати настільки несподіваних контекстів, що починає уподібнюватися до футурології.

Інновації змінять суспільство і державу. Психологічно мені це нагадує кращі хвилини, пережиті на Майдані. Пригадайте, яка колективна творчість і згуртованість панувала там у час Революції гідності. Тоді проявився новий колективний тип самоорганізації нації, коли нація організовується не на рівні примітивних шаблонів, фобій, а на рівні вибору високоінтелектуальних елементів. Змагаючись сьогодні за якісно нову українську державу, ми творимо одночасно і нове суспільство, основою якого має стати національний солідаризм.

На жаль, у технологічному аспекті наша держава сьогодні у плачевному стані. Ми фактично проґавили третю промислову революцію, і щоб надолужити прогаяне, долучитись до сучасних технологічних процесів потрібна радикальна мобілізація усіх сил.

Отже, говорячи про четверту технологічну революцію, ми повинні розуміти, що, незважаючи на значні перекоси розвитку, перед нами не глухо закриті двері в майбутнє, а зона перешкод, яку необхідно подолати. А пасіонарність сучасної української нації, що проявилась в ході Революції гідності, дає впевненість у тому, що у майбутньому ми впораємося з усіма історичними викликами.

УМ

Безробіття ПІД ЧАС ВІЙНИ.

  • 27.05.16, 23:41
Ви дуже зайняті? 
На одне вільне робоче місце в Україні претендують 13 безробітних
Тарас ЗДОРОВИЛО   

Работа — не вовк. «Втече» — не впіймаєш.

Не помилюся, мабуть, якщо стверджуватиму: чи не кожен працездатний українець певний час через якiсь обставини побував у не дуже приємному статусі безробітного. Як свідчать дані Державної служби статистики України, ситуація на ринку залишається напруженою та супроводжується скороченням попиту на робочу силу. Тож, якщо звернутися до «сухої» статистики, маємо невтішні дані, адже рівень зайнятості населення є вкрай низьким. Найвищий рівень зайнятості спостерігався у м. Києві (62,3%) та Дніпропетровській (61,1%) області, а найнижчий — у Донецькій (50,6%) та Тернопільській (52,1%) областях.

Більше того, зростає кількість працівників, попереджених про заплановане масове звільнення. Зокрема, у січні-лютому 2016 року роботодавці проінформували державну службу зайнятості про заплановане масове вивільнення 83 тис. працівників, що на 24 тис. осіб більше, ніж у відповідному періоді 2015 року.

Незважаючи на уповільнення зростання безробіття, все ж обсяги та рівень безробіття залишаються значними. Рівень безробіття, за методологією МОП (Міжнародної організації праці) становив 9,0%, а серед осіб працездатного віку — 9,4% економічно активного населення (порівняно з 9,6% за підсумками першого півріччя 2015 року). Безумовно, є певний, хоч і повільний, прогрес, адже за підсумками 2014 року рівень безробіття в Україні, згідно з методологією МОП, становив 9,7%.

Серед молоді у віці до 25 років рівень безробіття залишається більш як удвічі вищим, ніж у середньому по країні, — 21,8% економічно активного населення. Серед міських мешканців рівень безробіття становив 8,9%, серед сільських — 9,2%. Серед чоловіків цей показник становив 9,9%, а серед жінок — 8,0%. Найнижчий рівень безробіття спостерігався у Київській (6,3%), Одеській (6,4%) областях та місті Києві — (6,8%), а найвищий у Тернопільській (11,4%), Полтавській (12,0%), Донецькій (13,6%) та Луганській (15,4%) областях.

Попит на працівників скорочується практично в усіх видах економічної діяльності та за основними розділами класифікації професій. Кількість вакансій, про які роботодавці проінформували центри зайнятості, станом на 1 березня 2016 року становила 39 тисяч і у порівнянні з відповідною датою 2015 року, скоротилася на 10%. Зокрема, у Запорізькій, Дніпропетровській областях та м. Києві на 35-48%. Станом на 1 березня 2016 року на одне вільне робоче місце претендували 13 безробітних (на 1 березня 2015 р. — 12 осіб). Зокрема у Черкаській, Луганській та Запорізькій областях — на 1 вакансію претендувало 30-62 особи.

Станом на 1 березня 2016 року кількість безробітних становила 508,2 тис. осіб, з яких отримували допомогу з безробіття 416,7 тис. осіб (середній розмір такої допомоги — 1516 грн., проти 1444 грн. у грудні минулого року). На кожне вільне робоче місце претендують 13 кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства, а серед законодавців, вищих державних службовців, керівників, менеджерів — конкурс становить 25 осіб на місце, серед технічних службовців — 20 осіб, представників найпростіших професій — 19 осіб, працівників торгівлі та послуг — 14 осіб, фахівців — 13 осіб, робітників з обслуговування, експлуатації та контролю за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин — 11 осіб, кваліфікованих робітників з інструментом — 8 осіб.

Вiд початку 2015 року послугами служби зайнятості скористалися 21,1 тис. безробітних iз лав військовослужбовців, які брали участь в антитерористичній операції, з яких понад 700 осіб мали інвалідність. У Держстаті відзначили, що всі дані наводяться без урахування АР Крим і зони проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях.

Слід додати, що реальної кількості безробітних ніхто не знає. Адже з тих чи інших причин не всі українці, які «б’ють байдики», стають на облік у центри зайнятості.

УМ

Колаборант із-за західного кордону України.

  • 27.05.16, 23:23
Кремлівська «Зміна» 
Польську партію Матеуша Піскорського фінансували російські спецслужби

Пан Піскорський стверджує, що уявлення не мав, хто дає йому гроші.

Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. Піскорського затримали минулого тижня. 20 травня за рішенням суду його заарештували на три місяці. Процес проходив таємно, відомо лише, що йому висунули звинувачення у шпигунстві, повідомляє польська «Газета виборча».

Згідно з інформацією Агентства внутрішньої безпеки, з 2013 до 2016 року Матеуш Піскорський «брав участь у діях російської розвідки, спрямованих проти Польщі, проводячи зустрічі з особами, контактуючими з російською розвідкою, виконуючи завдання, пов’язані з пропагандою інтересів Росії, і маніпулюючи польською громадською думкою, отримуючи за цю діяльність фінансову винагороду». В рамках цієї співпраці Піскорський, на думку спецслужб Польщі, створив політичну партію й організації, якi фінансує Росія. Ці організації слугували «створенню антиукраїнських настроїв у Польщі та антагонізації польсько-українських відносин». Члени партії «Зміна» вважають, що Піскорський став жертвою політичних репресій, бо відкрито виступав проти присутності НАТО в Польщі.

39-річний Матеуш Піскорський є випусником факультету гуманістики Щецінського університету, захистив докторську дисертацію з гуманістики. Був викладачем у своїй альма-матер, а також політологом, публіцистом і журналістом. У 2005-2007 роках був депутатом Сейму (парламенту). Після Сейму пропрацював заступником директора Польського єврорадіо, потім — деканом факультету політичних наук Вищої школи міжнародних відносин та американістики у Варшаві. Ця доволі велика риба в польській політиці привернула увагу російської розвідки тому, що Піскорський був активним пропагандистом так званого слов’янського націоналізму (різновидність кремлівського «русского міра»), генеральним директором створеного за його участі Європейського центру геополітичного аналізу. Для пропаганди цих ідей у лютому 2015 року і була створена партія «Зміна». Важко повірити, що глава партії не знав, з яких джерел вона фінансується.

Красуня і чудовисько.

  • 27.05.16, 22:22
Тоді і тепер: на що все прекрасне перетворюється у так званій «ДНР» :
22:40 | 25.05.2016 | 7days_SV

Краса у так званій «ДНР» — це зовсім не те, як ми звикили її собі уявляти.

 Тут «у моді» зовсім інше.

Як змінилося обличчя Донецька з приходом так званої «ДНР» 

Читайте також: У «ДНР» буде масштабна акція протесту — не витримали залізничники

«Донецьк парк Щербакова тоді і зараз:


CjSkhUYUkAATt39

Напевно, не було жодного дончанина і гостя міста щоб не сфотографувався в 2012-му році на фоні цього квіткового панно?

Не менш цікава й друга композиція з квітів:

CjSkhUXVAAAoQP7

Теперішнє оформлення центральної алеї парку ім. Щербакова ВБИВАЄ своєю УБОГІСТЮ!!!!omg tears huh

CjSkggkUYAAkpFS