Неподалік Львова, у Брюховичах, працівники СБУ затримали п’ятьох осіб, які займали високі посади в організації з назвою «Українська правовірна греко-католицька церква». Було проведено обшук на території жіночого монастиря в Брюховичах та каплиці псевдорелігійної організації, яка упродовж останнього часу наробила багато галасу у Львові. Її послідовників звинувачують у тому, що вони — члени секти, а самій організації приписують покровителів із Кремля. У соціальних мережах встигли порівняти затриманих за значимістю у насаджуванні проросійських ідей із такими одіозними прізвищами, як Табачник і Медведчук.

«Українська правовірна греко-католицька церква» залишається незареєстрованою та офіційно невизнаною релігійною організацією. У Львові її знають по кількох гучних акціях та заявах, де вірні УПГКЦ виступали проти ювенальної юстиції, нетрадиційної сексуальної орієнтації, висловлювали підтримку владі Януковича у вступі до Митного союзу, протестували проти руху України до ЄС та проти видобутку сланцевого газу на Львівщині. Ця організація на Львівщині більш відома як «підгорецькі отці» (населений пункт Підгірці вважається центром організації, адже там розташовується їхня перша каплиця) або ж «догналіти» (за іменем засновника — Антоніна Догнала).

У Львові організовували «круглі столи», де обговорювали проблему «догналітів», є люди, котрi вивчали незареєстровану організацію, яку на Захiднiй Українi вже встигли охрестити «чорним братством». Наразі відомо, що п’ятеро лідерів УПГКЦ — іноземні громадяни, які колись були служителями римо-католицької церкви у Празі, де їх і назвали групою Догнала. Єпископ офіційно заборонив їм провадити там якусь релігійну діяльність і вислав із Праги. Через деякий час вони потрапили в лоно греко-католицької церкви. Потім до них долучилися ще монашки-василіянки. За кілька років діяльності в Україні їх відлучили від церкви — і у Львові, й у Ватикані.

У березні 2014 року Львівська обласна рада офіційно звернулася до Генпрокуратури, МВС та СБУ з проханням перевірити діяльність організації та заборонити її на території України. Інформацію про обшуки та затримання громадськостi повідомили самі «догналіти». За деякою інформацією зі ЗМІ, трьох затриманих осіб уже вивезли за межі України, ще двоє перебувають в ізоляторі СБУ у Львові.

УМ

Доля 350...

Міністр економіки Айварас Абромавічус, який оприлюднив рішення Кабміну, цього факту не приховує. Вартість «Центроенерго», на думку міністра, може принести до бюджету кілька сотень мільйонів доларів. «В ідеальній ситуації цей актив коштував би значно дорожче, ніж нині», — констатував Абромавічус.

За Одеський припортовий, який буде лідером у переліку з 350 підприємств, очікують виручити до півмільярда доларів. Виробник добрив має стати своєрідною іконою чесної і непідкупної приватизації 2015 року. Як, наприклад, «Криворіжсталь» під час роздержавлення у 2005-му.

Родзинкою ж цьогорічної приватизації стануть вугільні шахти. Більшість із них збиткові й навіть можуть мати від’ємне значення власного капіталу: вартість активів після погашення всіх боргів буде меншою, ніж нуль. Нині в уряді тривають дебати: продавати такі об’єкти за одну гривню чи ні.

Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк повідомив: хвиля роздержавлення прокотиться країною без жодних обмежень. Тобто перед претендентами не стоятиме ніяких додаткових умов. «У чому полягає різниця між нашими підходами і тими, що існували кілька років тому? — риторично перепитав сам у себе Прем’єр. І сам собі відповів: — Там виписували правила приватизації під конкретного покупця. Наш підхід сьогодні простий і зрозумілий: базовий критерій — це ціна. Хто більше заплатив, той більше отримав».

На думку очільника нашого Кабміну, такий підхід — тонка і добре продумана стратегія уряду. Оскільки дозволить залучити у великих кількостях зарубіжні кошти у напівзруйновану вітчизняну економіку. «Сьогодні, — повідомив зарубіжним грошовим мішкам Аресеній Петрович, — найбільш вдалий час інвестувати в Україну. Показник цього — ціна активів».

А тим інвесторам, хто все ще користується мудрістю, що гроші люблять тишу, Арсеній Яценюк пояснив: «Так, ризик є. Але цей ризик компенсується ціною. Заходите, вкладаєте гроші. Ви неодмінно заробите: не сьогодні, а через п’ять років. І ми також заробимо, адже нам потрібні робочі місця, нам потрібні податки».

Продаємо все!

За приватизацію виступає і Президент. Причому в його варіанті перейти у приватні руки має значно більше об’єктів, ніж 350 «спартанців» Яценюка. «У нас залишається 1800 підприємств. Життєво необхідні для держави — не більше двохсот, — заявив Порошенко. — Звичайно, ми не будемо продавати «Укрзалізницю» чи оборонні підприємства. Але хто може мені пояснити, для чого державі аж 14 кінних заводів, які також заборонені для приватизації?».

Економічного зиску, за словами глави держави, від надмірно роздутого переліку захищених від роздержавлення об’єктів, практично жодних. «Більшість підприємств, внесених до списку заборонених до приватизації, упродовж двох десятків років незалежності не отримали жодної копійки інвестицій, а тому вони просто приречені програти у конкурентній боротьбі», — сказав Порошенко. А обладнання і технології, за його словами, на цих об’єктах перебувають на рівні 30-х років минулого століття. «Вони не виживуть, якщо не отримають ефективні прямі інвестиції та ефективний менеджмент iз боку як вітчизняних, так і західних інвесторів», — підсумував Президент.

ФСБ і нувориші на низькому старті

Громадськість наразі не побачила тих самих нових і прозорих правил гри, про які говорив Арсеній Яценюк. А тому питань щодо процесу роздержавлення більше, ніж досить. Скажімо, як вкладається у просту формулу Прем’єра «хто більше заплатив, той більше отримав» реалії нашої війни з Росією? Чи існує механізм протидії, скажімо, теоретичної можливості, що олігархічно-державні російські корпорації запропонують більше і паралізують як український військово-промисловий комплекс, так і просто чутливі галузі економіки? Побоювання не вигадане, адже ще за часів стратегічного партнерства росіяни не гребували викуповувати підприємства-конкуренти своїм заводам на сході України, доводити їх до зубожіння і різати на метал — звільняючи ринок від зайвих гравців.

Ну і, зрештою, шановний Арсеній Петрович явно лукавить, стверджуючи буцімто прозорість у роздержавленні, це схема «хто більше дав, того і капцi». Адже приватизаційна угода дуже часто передбачає цілком конкретні соціальні зобов’язання нового власника — і цього правила дуже ревно дотримується Захiд. Іноді держава прописує і економічні показники, яких має досягти новий власник. Особливо, якщо справа стосується об’єктів, що їх продають за одну гривню.

Цікаво також, чи зможе влада виконати власну обіцянку і таки прозоро продати де-факто всю нашу економіку у державі, де корупція зашкалює. І її рівень — принаймні за суб’єктивними відчуттями українських бізнесменів, експертів і пересічних українців — абсолютно не зменшився після падіння донецького режиму. Факт існування небаченої корупції у нашій державі визнає навіть сам Арсеній Яценюк. Який, попри все, не проти продати невідомим багатіям усі наші активи за мінімальними цінами.

Про існування певної загрози внаслідок неконтрольованого роздержавлення повідомив і найвідоміший серед керівників облдержадміністрацій, екс-президент Грузії, а нині очільник Одеської ОДА Михайло Саакашвілі. «Є ризик, що ми отримаємо нову серію олігархів, які по-новому грабуватимуть Україну», — заявив він.

Позбуваємося чи нехай лежить?..

Спекуляцій на тему «Продавати чи ні?» завжди було дуже багато. Дуже часто найактивнішими критиками приватизації певних об’єктів були лобісти тіньових схем. Адже навіщо платити гроші за контрольний пакет, потім вкладати гроші й нести всю відповідальність за приватну компанію, якщо можна мати все те саме, обіймаючи «правильну» посаду у державній структурі — і отримувати ті самі прибутки, не вкладаючи і не ризикуючи?..

Згадаємо той же самий «Укртелеком», який вперто не хотіли продавати на вершині його ціни, а потім, коли проводові телефони практично відійшли у минуле, підприємство з унікальною системою зв’язку за безцінь віддали Рінату Ахметову. У цьому сенсі важко не погодитися з Арсенієм Яценюком, який сказав: «Політичні сили і далі хочуть сидіти на державних компаніях і висмоктувати з них гроші. Вони де-факто вже їх приватизували. Починаєш з’ясовувати, хто сидить, наприклад, на «Укрспирті», — чиста корупція».

Не варто відмахуватися і від російського фактора. Інформаційне поле після оголошення наміру про роздержавлення просто бурлить. Серед найбільших критиків ідеї продажу державної власності України — російська агенція «РІА-Новості». Серед найактивніших спікерів, які категорично виступають проти приватизації, — рупор екс-глави НБУ Сергія Арбузова та палкий прихильник економічної співпраці з Російською Федерацією.

Думка ж експертів із приватизації фактично сходиться на одній непорушній тезі: держава — це неефективний власник будь-якого підприємства. Але применшувати її роль в управлінні цим підприємством — просто злочинно. Адже головне завдання уряду — виписати такі правила гри приватизаційного процесу, за якими завод потрапить в управління доброго господаря.

Останні роки ми навіть не прагнули цього робити, намагаючись отримати зиск від процесу роздержавлення у власну кишеню чиновника та його друга-олігарха. Чи змінилися ми від періоду останньої революції, побачимо вже наприкінці року.

Щоправда, ціна надмірного оптимізму може виявитися надто високою.

УМ

У той час, поки війна на Донбасі і далі пожирає синів, батьків та чоловіків, керівники держапарату не втрачають можливості набити власні кишені. Як відомо, війна завжди була засобом хоч і протиправного, але водночас безпечного і швидкого збагачення, адже за таких умов корупційні та схеми відмивання грошей спрацьовують тільки так!

Нещодавно Міністерство внутрішніх справ придбало для бійців АТО військові рюкзаки. Все б нічого, якби не нахабно завищена ціна — 3 тис. грн. за штуку. «Ціна абсолютно божевільна. Я намагався знайти у відкритих джерелах рюкзаки за такою ціною, але мені це не вдалося. Все, що я бачив, це на 500 грн. дешевше», — повідомив журналіст «Подробиць» Роман Бочкала.

Далі розгорівся цілий скандал, адже виявилося, що Міністерство внутрішніх справ, закупивши рюкзаки, перерахувало 14,5 мільйона грн. на рахунок приватної структури, яка, ймовірно, є підсадною качкою бізнес-господарства керівника МВС Авакова та його фірми ПАТ «Інвестор» (до слова, за інформацією «Подробиць», коли Арсен Аваков розпочав свою чиновницьку кар’єру, то «позбавився» свого бізнесу — переписав «Інвестор» на дружину Інну Дмитрівну). Окрім цього, нардеп Сергій Каплін оприлюднив документ, який підтвердив, що з кінця минулого року між ПАТ «Інвестор» та МВС діяла домовленість про поставку великої партії рюкзаків. Причому наразі за поставкою формально стоїть не аваковське підприємство, а якась невідома фірма, про яку немає жодної інформації. Саме ж МВС на закиди про скандал із закупівлями за невиправдано високими цінами відреагувало, що «дана інформація не відповідає дійсності, є свідомо спотвореною і спрямованою на дискредитацію керівництва МВС».

Варто нагадати, що 25-річний син Авакова Олександр минулого року придбав 6-кімнатну квартиру в елітному будкомплексі столиці на схилах Батиєвої гори. Житло загальною площею 375 кв. метрів коштувало не менше $1 млн. Утім міноритарний акціонер (котрий має малу частку пакета акцій. — Авт.) батькової фірми «Інвестор», ким і працює Олександр Аваков, певно, може собі це дозволити.

Це вже не перший «заліт» Міністерства внутрішніх справ, зокрема його керівників. Так, під час обшуків кабінету екс-заступника Авакова пана Чеботаря виявили документи, які підтверджували причетність чиновників до корупційних махінацій та відмивання коштів. Тож виникає питання: чи має право людина, яка безсоромно користується кризою в країні і набиває кишені, займати крісло міністра?

Статті по темі

Друкована версія

Пояснення просте — діти ще тільки пішли на канікули, а в студентів триває літня сесія. Тому для тих, хто не любить гамірного відпочинку, червень на Світязі — просто таки «оксамитовий» сезон. Вода практично незаймана, господарі баз відпочинку та приватних садиб — сама привітність і поступливість, а на місцевих ринках уже з’являються перші запашні лісові ягоди.

Шацькі озера приймають у середньому за сезон понад 100 тисяч відпочивальників. Не менше, а може й більше людей чекають і цьогоріч. Бо торік ще багато українців мріялипро Крим. Нині ж бажаючих їхати відпочивати на окупований півострів стало ще менше. Світязька вода, як і багатьох інших довколишніх озер, хай не морська, але за своїми цілющими властивостями її перевершує, що доведено наукою. Бо такого вмісту срібла більше не знайдете в жодній воді. Великої навали туристів незаймана природа національного парку витримати не може, тому добре, що сезон відпочинку тут триває лише кілька місяців. Решту ж дев’ять місяців озера очищаються і відновлюються після бурхливого літа.

Найбільшою популярністю у туристів користуються чотири традиційні зони відпочинку: урочища Гряда та Гушово, село Світязь та озеро Пісочне, де розташована більшість баз відпочинку. Значно побільшав сектор так званого зеленого туризму: приватні садиби шачан приймають до 20 тисяч відпочивальників щороку. Відпочинок у симпатичному котеджі з усіма зручностями — задоволення не з дешевих, хоча у пік сезону знайти вільне місце навіть за дорогою ціною важко. До прикладу, номер на чотири місця коштує 450 — 500 гривень, звісно, без харчування. Люкс потягне на всі 800. Дуже великий вибір котеджів для відпочинку великими компаніями на 8 — 12 людей. Будинок на таке товариство можна орендувати за 1500 гривень (торік можна було знайти і за 1100). Якщо замовляєте на чотири доби і більше — пропонують знижки.

Хто не дуже прискіпливий до комфорту і не любить великої метушні, може обрати дешевший варіант на іншому березі Світязя, скажімо, в селі Пульмо. Тут сільські господарі на комфортабельній невеличкій базі відпочинку запропонують ліжко й триразове харчування з домашньої кухні і візьмуть за це 100 грн. Як сказала мені одна з господинь такої оселі Галина Анатоліївна, торік вона брала за триразове харчування лишень по 70 гривень з людини, а цьогоріч змушені були ціни підняти: «Бо самі бачите, що з продуктами нині робиться. Та й електроенергія значно подорожчала, газ. Рахуємо, щоб працювати не на збиток. Про великі прибутки не йдеться». Відпочинок на такій базі до душі тим, хто не любить галасу, гучних дискотек, молодіжних тусовок до ранку. Поряд — сосновий ліс, гарні луги. Торік навіть молоді люди із переповненого селища Світязь втікали у Пульмо, щоб відпочити у тиші.

Якщо раніше Світязь асоціювався лише з нудним лежанням на пляжі, бо розважальна інфраструктура сільського селища мало чим могла порадувати й подивувати, то сьогодні для тих, хто любить активний відпочинок, є дуже великий вибір. Автомобільні, пішохідні, водні, велосипедні екскурсії, сафарі, фридайвінг і навіть пікніки на природі з місцевим колоритом — далеко не повний перелік того, що можуть запропонувати всiм, хто не любить на відпочинку пити пиво й лежати на пляжі.

— Минулого року ми проводили опитування на нашому сайті, хто який вид відпочинку любить. На жаль, переважна більшість віддає перевагу пиву, — розповідає Петро Зуб, працівник одного з лідерів надання послуг для активного відпочинку, туристичної компанії «Актіve Світязь». — Більшість молоді приїздить на Світязь i тупо п’є. Часом так п’є, що навіть Світязя можуть не помітити. Таке враження, що їх десь рік тримали, а потім випустили на кілька днів у Шацьку. Є таке. Приємно, що більшає активних людей. Для них ми працюємо, весь час пропонуємо щось новеньке. Ось і цього року запускаємо два новi маршрути: водний «Поліські амазонки», це подорож на байдарках по озерах Пулемецьке і Острів’янське, які з’єднані між собою, та автомобільна екстремальна екскурсія на позашляховиках «Країна моху».

— Це за тим маршрутом, де молодший син Януковича їздив на ралі?

— Ні. Син Януковича там би не проїхав. Багатьом подобаються подорожі на байдарках «Поліські джунглі» і «Шляхи Робінзонів». Для тих, хто не хоче сам гребти — пропонуємо подорож на човні «Озерний лабіринт». Молодим ще по вподоби наші велосафарі. Великі компанії замовляють пікніки з юшкою з вугра, піснями й шацьким колоритом. У кого до чого лежить душа. Прикро, що ми більше знаємо принади тієї ж Туреччини, а своєї країни геть не знаємо. Тому хочемо максимально показати красу волинської природи, її заповідні куточки.

— Звідки найбільше туристів приїздить?

— З усієї України практично. Масово їдуть кияни. Дуже багато відпочивальників із Західної України, особливо львів’ян. З далекого зарубіжжя — поляки й білоруси. Хоча в попередні роки білорусів було значно більше, а торік побоялися їхати через московську пропаганду. Навіть кілька чоловік з Ізраїлю та Арабських Еміратів було!

— Ви пробували зимовий відпочинок на Світязі організовувати. Щось вийшло?

— Пробували розворушити, але не зовсім вийшло, як хотілося. Зимою все-таки всі їдуть у Карпати. Тому конкурувати з Карпатами — даремна справа. Надія тільки на літо, бо гір ми не маємо. Але ліси, озера й річки наші — чудові. Нам би сюди кількох інвесторів, теж можна було б щось придумати.

Як не дивно, але на липень на багатьох світязьких базах відпочинку є ще вільні місця, хоча зазвичай в цей час уже все було заброньоване. І це викликає занепокоєння у їхніх власників, бо може означати, що масового напливу туристів може й не бути. Не всі українці можуть дозволити собі відпочинок навіть на Світязі.