Струс спинного моску.

  • 04.04.13, 01:44
Міліція відпустила "сніжних терористів"
Середа, 03 квітня 2013, 23:18

Фатальна сніжка

Правоохоронці відпустили активістів "Свободи", яких допитували у справі про "обстріл" (ред. з кулеметів? гранатометів? автоматів???????) сніжками !!!!!!! вельми шановних депутатів від улюбленої народом  Партії регіонів.

Про це написав у своїх соцмережах речник "Свободи" Олександр Аронець.

Після того, адвоката активістів вивели з райвідділку міліції, депутати "Свободи" оголосили про мобілізацію – і за 2 години після чого біля будівлі зібралося близько 50 осіб, - зазначив речник.

"Кирило Бабенцов (якого тримали в міліції близько 10 годин) розповідає, що правоохоронці значну частину часу схиляли його до співпраці, намагались "вибити" впізнання інших "сніжних терористів", але він нікого не впізнав і відмовився від співпраці. Чому його так довго тримали, ніхто не пояснив", - повідомив Аронець.

"Під тиском депутатів та громадськості хлопців випустили. Вони пишуть заяву про злочин через незаконне утримання!", - додав він.

Як відомо, у міліції заявили, що допитують 5 активістів "Свободи"щодо інциденту з "обстрілом" сніжками, льодом та землею депутатів під Верховною Радою, який відбувся 2 квітня

Раніше один із затриманих "свободівців" Кирило Бабенцов заявив, що, окрім нього, правоохоронці затримали ще шістьох активістів його політсили.

У вівторок депутат Партії регіонів Ірина Горіна заявила, що на після закриття вечірнього засідання Ради люди, які були на мітингу, закидали її та інших жінок-депутатів, землею і look льодомquestion omg .

2 квітня о 21.20 Горіна звернулася до міліції  з заявою про те, що її обкидали сніжками невідомі особи з числа учасників політичної акції. Столична міліція відкрила кримінальне провадження за фактом хуліганських дій у відношенні народного депутата.pionstop

Пізніше Горіна заявила, що її хотіли вбити.(сніжинкою!!!)hypnosisnevizhuhelpcrazy

©Українська правда

Проте на головній сторінці i.ua красавчеги допкіни-бопкіни і кумпанья:

Михаил Добкин. Фото: ru.tsn.ua
Михаил Добкин. Фото: ru.tsn.ua

Председатель областной государственной администрацииМихаил Добкин считает что только "тупоголовые быки" могли оскорбить женщин.© crazypodzatylnik

"То, что так себя поведут бютовцы и ударовцы Кличко, не ожидал ни кто. Очевидно заразились от свободовских рагулей", - написал Добкин в своем Twitter, комментируя ситуацию под Радой, когда неизвестные забросали снегом "регионалок".hug

 ТАКЖЕ: "Три царевича" должны найти тех, кто обидел "регионалок" - ШуфЪричЬ

Настоящий полковник...

Также он добавил, что "за девушек обидно. Тупоголовые быки льдом и снегом забросали. Рожи тряпками замотали, смелые очень. А говорили зараза к заразе не пристает. Эти долбодятлы доказали обратное - еще как пристает!"( від кьорніса знає?)podmigsmehrofl

Партия регионов -

Сніг і земля їм пухом!

  • 03.04.13, 14:17

Мітингуючі під Верховною Радою закидали "регіоналів" снігом і землею.

Столичная милиция открыла уголовное производство по факту хулиганских действий в отношении нардепа ПР И.Гориной.

"Регионалок" Ірину Дбайливу, Юлієві Льовочкіну і Олену Бондаренко мітингуючі обкидалы снігом і землею, коли вони виходили з Верховної Ради.

Про це повідомляє корреспондентGazeta.ua.

Одна з активісток смикнула Льовочкіну за шубу. Охоронець, який йшов позаду, перейняв увесь удар на себе. Люди переслідували його по вулиці Шовковичній, кидаючи снігом і землею. У кінці чоловік зняв своє пальто і сказав, що він ніякого відношення до Верховної Ради не має, а кидали в нього "куплені опозицией мітингуючі".

Люди кричали услід Левочкиной і Береговий: " Повії"!.

Згодом мітингуючі обкидали снігом батька і сина Табаловых, вигукуючи " Тушки"!. Один з активістів ударив старшого Табалова прапором. Так само йому потрапили снежкой в око.

Через мить Табаловых закрили " беркутівці". У їх супроводі нардепи повернулися назад в парламент.

Злата УГРИН                                         

Двое парней до сих пор находятся в милиции - в качестве свидетелей / Фото с Facebook Андрея Парубия

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/ru/articles/politics/_mitinguyuschie-pod-radoj-zabrasyvayut-snegom-i-zemlej-regionalov/490625">Gazeta.ua</a

На Майдані біля Ради...

  • 02.04.13, 18:20
2 квітня 2013, 15: 16  | Політика | Лівий Берег
На мітингу біля Ради сталися стычкиНа мітингу опозиції в Києві виникли сутички після оголошення перерви в роботі Верховної Ради.

2 квітня 2013, 15.15 | Політика | Лівий Берег








На мітингу опозиції в Києві виникли сутички після оголошення перерви в роботі Верховної Ради.

Як повідомляє "Тиждень.ua", протестуючі вимагали, щоб депутати повернулися до розгляду питання про призначення виборів в Києві. Вони почали скандувати: "Геть донецьких холуїв"! і "До роботи"!.


Депутати намагалися вийти з території Ради, але протестуючі з криками заганяли їх назад. У свою чергу, міліція і хлопці спортивної статури, які стояли перед межею міліції, намагалися захистити депутатів. Виникли сутички.


Нагадаємо, сьогодні під стінами Верховної Ради з самого ранку проходить мітинг прибічників опозиції, виборів мера Києва, що вимагають проведення. З самого ранку демонстрантів налічувалося близько п'яти тисяч, проте, потім їх кількість зменшилася.

Чекаємо з моря погоди?

  • 02.04.13, 03:01
Олег Соскин. Фото: bestpeople.com.ua
Олег Соскин. Фото: bestpeople.com.ua

Украинская денежная система вскоре разрушится. Об этом в комментарии Gazeta.ua сказал политолог и экономист Олег Соскин.

"По предварительным оценкам Кабмин за январь-февраль выпустил около 23 млрд грн. облигаций внутреннего государственного займа. В гривнах и в валютном эквиваленте. Если добавить долговые заимствования, выпуск еще на миллиард евро бондов, это - вообще катастрофа, поскольку это означает, что нет никаких поступлений, происходит полный провал формирования здоровой доходной части госбюджета за здоровыми налоговыми источниками. Это означает, что бюджет от налогов вообще не наполняется, а бюджет страны существует за счет заимствований. А их надо будет отдавать. Увеличился до 68 млр долларов государственный консолидированный долг Украины. Это - банкротство, это - крах", - сказал он.

Соскин отметил, что в стране нет процесса воспроизводства экономики, а это значит, что система государственных финансов потерпела полный крах. По прогнозам политолога в ближайшем будущем Украину ожидает и "крах гривневой денежной системы".

"Нужно немедленно гнать в шею Януковича, Азарова, Соркина, Арбузова, всех. Кипр, Греция - это будет просто детская игрушка по сравнению с тем, что будет в Украине. Банковские карты перестанут обслуживать в банкоматах, деньги нельзя будет снять в банке, далее разрушится сеть торговых сетей. Ведь не будут проводиться расчеты в банках. Перестанут работать два государственных банка. "Накнафтогаз" уже разрушен. Ведь эти банки существуют только за счет заимствования из Нацбанка. И они дают кредиты структурам, которые с ними не рассчитываются. "Укравтодор" - банкрот. Не будет денег на счете Казначейства. Нечем будет заплат пенсии и зарплаты, произойдет полный крах бюджетов городов. Им уже нечем заплатить за тепло, за газ в этом месяце", - подчеркнул он.

Соскин также отметил, что это разрушение уже происходит, однако украинцы пока не так остро его не чувствуют в результате функционирования теневой экономики. "Чтобы украинцы это наконец почувствовали и поняли нужно, чтобы обвалилась банковая система. Когда обвалятся пару банков, тогда украинцы почувствуют. Пока петух не клюнет, украинец не выйдет. Надо чтобы что-то случилось. Чего еще не хватает. Может наводнение произойдет. Мало, что-то должно произойти. Украинцы - такие, они не хотят действовать заранее как австрийцы. Они постоянно чего-то ждут А чего? Уже нечего ждать. Уже ампутировали им все что можно", - подытожил экономист.


Злата УГРИН

Клуб любителів анекдотів "У вас вся спина біла".

  • 01.04.13, 00:09


ВІТАЮ ВАС, ДРУЗІ, З ДНЕМ СМІХУ І ПРОПОНУЮ ЩОРІЧНИЙ ТРАДИЦІЙНИЙ КОНКУРС АНЕКДОТІВ ПІД НАЗВОЮ "У ВАС ВСЯ СПИНА БІЛА!" КОРОТЕНЬКИЙ ЕКСКУРС В ІСТРІЮ ЦЬОГО КОНКУРСУ:
                  - http://blog.i.ua/user/2675316/438536/ - ПЕРША ЛАСТІВКА;
                  - http://blog.i.ua/user/2675316/675505/ - 2011 РІК;
                  - http://blog.i.ua/user/2675316/951974/ - 2012РІК.


А ЦЕ НАШ ПЕРЕМОЖЕЦЬ МИНУЛОРІЧНОГО КОНКУРСУ РибачОК
НАГОРОДА ЗНАЙШЛА ГЕРОЯ В СЛАВНОМУ МІСТІ ЛУЦЬК.

  
ЦЬОГО РАЗУ Я НЕ СТАНУ ГРУЗИТИ ВАС СВОЇМИ АНЕКДОТАМИ, А НАДАМ ТАКУ МОЖЛИВІСТЬ НАШИМ "ПРОФІ".


А ТОМУ, ЧЕКАЮ НА ВАШІ ЕКСКЛЮЗИВНІ САМІ НАЙСМІШНІШІ АНЕКДОТИ, ПРИКОЛИ І ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ.


prikol

ПЕРЕМОЖЕЦЬ КОНКУРСУ БУДЕ ВИЗНАЧЕНИЙ ПІДРАХУНКОМ КІЛЬКОСТІ АНЕКДОТІВ, А ЯКЩО ВИНИКНУТЬ ЯКІСЬ НЕПОРОЗУМІННЯ, ТО ГОЛОСУВАННЯМ. ПРИЗ - КОРОЛІВСЬКИЙ ТОРТ.

7%, 3 голоси

11%, 5 голосів

7%, 3 голоси

2%, 1 голос

16%, 7 голосів

4%, 2 голоси

11%, 5 голосів

29%, 13 голосів

2%, 1 голос

11%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Сповідь земляка.

  • 31.03.13, 19:45

Сповідь дончанина.(Луганчанина вже була)



Якщо у когось ролик виявиться заблокованим, то ще ось тут:

http://www.youtube.com/watch?v=rdnXjISfQZA

"Коли я приїжджаю на Батьківщину, то постійно дивуюся, як швидко країна котиться в прірву, реально на надзвуковій швидкості".

На адресу редакції Цензор-net прийшов лист від нашого "зарубіжного" читача (далі мовою оригіналу):

"Хочу поведать, как непреодолимо наступает "покращення життя" в Украине (г.Донецк). Когда я приезжаю на Родину, то постоянно удивляюсь, как быстро страна катится в пропасть, реально на сверхзвуковой скорости. Посещал Донецк прошлым летом во время Евро-2012 и сделал пару снимков на память о городе, который принимал многочисленных иностранных гостей. Следующая фотосессия была произведена в начале марта 2013. Разница лишь в том, что вместо загорающих бомжей, появились греющиеся на солнце бродячие собаки + немного придает жути огромное количество грязи и мусора.




Место съемки - самый центр города (Ворошиловский район, бульвар Пушкина), расстояние до приемной мэра города Лукьянченко А.А до 1 километра. Хотелось бы ткнуть его носом в это г...о. Неоднократные обращения жильцов дома о беспределе, который творится на придомовой территории, о том, когда будет производится капитальный ремонт фасада и кровли, ни к чему не приводят уже на протяжении нескольких лет. У работников ЖЭКа тоже один ответ на все вопросы - денег и планов по ремонту нет и не будет. Возникает вопрос, за что жильцы платят квартплату??? Последний ремонт дома проводился в 90-е годы прошлого века и то косметический. Какая-то махновщина царит в данном ведомстве (горсовет и коммунальщики), крайних найти невозможно и нет на них управы", - написал нам наш читатель.




Весны не будет там, где путин или подобные ему!

  • 29.03.13, 18:13

Відомий російський поет Дмитро Биков опублікував вірш, присвячений сніговій стихії, яка обрушилася на Київ тиждень тому.

У вірші поет відмічає, що як Віктор Янукович копіює політику Володимира Путіна, так і українська природа копіює російську, повідомляє співає на своїй сторінці в livejournal.

                                                     Бывает мистика в погоде –

                                                     Об этом знает каждый мэр.
                                                     В режиме Вити и Володи
                                                     Все больше сходства, например.
                                                     В Москве сплошные снегопады
                                                     Уже которое число,
                                                     И Киев даже буйство Рады
                                                     От снегопада не спасло.
                                                     Несчастный социум расколот,
                                                     От власти слышно только «Фас!» –
                                                     Вот почему и снег, и холод
                                                     На Украине и у нас.
                                                     Такого снежного завала –
                                                     Затор, коллапс, тоска и злость –
                                                     На Украине не бывало,
                                                     Хотя у нас он частый гость.
                                                     Со снегом доблестно воюя,
                                                     Не ест, не спит усталый вождь –
                                                     Как будто это пани Юля,
                                                     А не простой замерзший дождь.
                                                     Я, как большой знаток матчасти,
                                                     Скажу, не опуская глаз:
                                                     Кто подражает нашей власти –
                                                     Получит климат, как у нас.
                                                     Прогноз погоды нынче мутен.
                                                     В природе всё не по уму.
                                                     Весны не будет там, где Путин
                                                     Или подобные ему.
                                                     В тюрьму противников не прячьте,
                                                     Не бойтесь умных, господа, –
                                                     И нашим снегом, ось побачьте,
                                                     Вас не засыплет никогда.

                                                                       Рос.поэт Дмитрий Быков.

Міністерство закордонних справ України

Почуваюся мольфаром.

  • 28.03.13, 02:27
Коментити не дають можливості, то взяла собі в закладки:
Уркаина: в образце биометрического паспорта нашли ошибку в написании Украины на арабском языке
Вчера, 12:56    Корреспондент.net  

Новости Украины - Происшествия в Украине - Биометрические паспорта - Кабмин - Уркаина: в образце биометрического паспорта нашли ошибку в написании Украины на арабском языкеВ паспорте страна называется Уркаиной
v-n-zb.livejournal.com

Историки и лингвисты нашли в образце биометрического паспорта ошибку в названии Украины на арабском языке, где страна называется Уркаина.

Стоит отметить, что на прошлой неделе Кабинет министров утвердил такой образец паспортов, пишет газета 15 минут. По словам крымского историка  Олексы Гайворонского, в написании есть ошибки.

"Господа востоковеды, это только мне показалось, что в арабописьменном варианте (см. левый нижний угол герба) название страны официально и без шуток утверждено Кабмином как УРКАина?", - написал он на своей странице в Facebook.

При этом арабисты заметили, что в документе есть как минимум две ошибки.

"В арабском языке Украина звучит как . В транскрипции это звучит, как Укранийа. Однако в паспорте написано , что в транскрипции звучит, как Урканий. То есть, кроме того, что две буквы (р) и (к), перепутаны местами, там еще допущена ошибка в конце слова - ", - рассказала крымский филолог-арабист Хатидже Ардаширова.

Примечательно, что Кабмин перенаправил журналистов в Госмиграционную службу. В другом ведомстве сообщили, что документ разрабатывали именно там, но о том, какой вариант утвердило правительство им неизвестно.

Как сообщалось 22 марта, Кабинет министров утвердил образцы бланков документов, которые удостоверяют личность, подтверждают гражданство Украины или специальный статус личности.

Колискова від експерта.

  • 28.03.13, 01:26

Оппозиционный призыв к восстанию многие эксперты восприняли саркастически – мол, революции так не делаются, народ не готов к массовому выступлению, для этого нужно не лозунги провозглашать, а настойчиво работать с электоратом. Да и вообще – какие революционеры в оппозиции? Ленин с Троцким захватили Зимний дворец со взводом красногвардецев, без всяких призывов – вот это была революция!

Фото: byut.com.ua

Все это отражает советское отношение к истории. Подготовить можно только переворот. Собственно, октябрь 1917 года и был переворотом, никакой не революцией, сами большевики его долгое время так и называли. Революцией был Февраль 1917 года и никто из политиков не мог даже за несколько дней до происшедшего представить себе, что произойдет. Ленин и Троцкий находились в эмиграции и были убеждены, что так и окончат свои дни за границей – по крайней мере, Владимир Ильич говорил об этом как раз перед февралем. А все дело в том, что революция – это стихийное народное восстание против режима, не способного справиться с социальными требованиями горожан. Режима надоевшего, прогнившего, не способного мобилизовать на свою защиту силовиков. Уже потом, после революции, рождаются мифы о крайнем обнищании граждан и равнодушии властей – «пусть едят пирожные», потом появляются вожди и организаторы – из тех, кому удалось воспользоваться плодами восстания. Но поскольку мы воспитаны в традиции подмены и со школьной скамьи учим, как большевики готовили свой переворот и даже дискутировали в печати -!- о тактике его проведения, поскольку мы своими глазами видели, как накануне Оранжевой революции в Киеве на Майдане монтировали плазменный экран и трибуну, чтоб всем все было хорошо видно, мы искренне считаем переворот революцией и возмущаемся, почему оппозиция так плохо готовится.

А Украина, между тем, беременна именно революцией, а не новым переворотом. Революция – это как раз то, что мы учили, но не наблюдали. Учили, но не считали чем-то важным – потому что все события Великой Французской революции, русских революций 1905 и 1917 годов и других действительно великих событий меркли перед гением товарища Ленина и его соратников. И потому что многие из нас действительно считали поддержанный массами номенклатурный переворот 2004 года революцией. Нет, друзья мои – когда происходит революция, в Верховной Раде не голосуют за новую редакцию Конституции – ее сжигают. Когда происходит революция, глава правительства не приходит в оранжевом шарфике постоять на трибуне рядом с вождем революционеров, как это сделал Николай Янович – нет, он отправляется в тюрьму без суда и следствия, и это еще лучший для него выход. Поэтому перестаньте себя обманывать, не видели вы еще никаких революций в этой стране.

Но можете увидеть. Население живет все беднее, пропасть между основной массой граждан и обеспеченным слоем увеличивается с каждым днем. Люди потеряли доверие к политическим силам как таковым, лидеры общественного мнения тоже не имеют на них влияния. Нет никакой надежды на суды, правоохранительные органы, никакого уважения к парламентаризму и другим властным институтам. В самой власти нарастает глухое недовольство действующим президентом и его семьей. К тому же сама власть находится в городе, традиционно отказывающим ей в доверии, голосующим за оппозиционные силы и мечтающим о крахе Виктора Януковича. А это означает, что достаточно первого же серьезного экономического провала – краха национальной валюты, краха банковской сферы, проблем с товарами и продовольствием, словом – всего, что сопровождает проблемы бедной страны с деградирующей экономикой – как в Киеве может начаться самая настоящая революция – то есть неуправляемое никем и подстегиваемое радикалами и провокаторами восстание масс. И, уверяю вас, этому восстанию никакие силовики не будут противостоять: думаю, многие милиционеры сами пойдут выносить технику из разграбленных супермаркетов.

Может быть, такое развитие событий многих и обрадует, но я считаю его настоящей катастрофой для страны. Да, власть рухнет. Да, к руководству страны придут совершенно другие люди. Но совершенно не обязательно, что новая власть будет признана на всей территории страны – восточные области могут оказаться украинской Вандеей, сохранить верность старой власти и отказаться участвовать в каких-нибудь выборах или конституционном референдуме, который затеют революционеры. В результате Украина как единое государство просто может исчезнуть. Совершенно необязательно, что к власти в результате революции придут вменяемые политики – скорее наоборот, появятся радикалы, которые легко перехватят власть у любых вменяемых и рассудительных специалистов. Словом, даже сегодняшнее наше существование будет казаться нам золотым веком.

Именно поэтому я считаю совершенно разумным не предаваться мечтаниям о революции, а возвращать доверие к политике как таковой. Если оппозиции это удастся, если с помощью народной поддержки она заставит власть опомниться и отказаться от дальнейшего строительства авторитаризма и разрушения экономики страны, если нам удастся вернуть власти легитимность, а политическому процессу – диалог, если будут освобождены политзаключенные, а ЕС подпишет с нами соглашение об ассоциации – поверьте, это будет лучше, чем революция. Потому что революция – это крах и власти, и оппозиции, это окончательный развал экономики и государственности, это победа безумия над здравым смыслом. Нет, нам нужна не революция, а солидарность ответственных граждан, забастовки, пикеты, митинги, организованные шествия. Нам нужны сотни тысяч людей на улицах Киева, которые легально выйдут сказать нет надвигающейся диктатуре. И эти сотни тысяч должны быть организованы. И организовывать их должны оппозиционеры. Неважно, назовут они это восстанием или еще как-то – главное, что такое движение будет проходить в контролируемых рамках, а не разольется стихией пожара по Украине и не станет ее новой Руиной. Те, кто сейчас смеется над оппозицией, должны понять, что альтернативой ее действиям станет даже не авторитаризм Януковича, а именно эта анархическая, страшная, бессмысленная Руина, от которой никому уже не удастся спастись.

Виталий Портников
Виталий Портников
главный редактор и телеведущий канала TBi

Країна орієнтована в минуле.

  • 27.03.13, 16:20

                                                                          За що, не знаю називають

                                                                         Хатину в гаї тихим раєм.

                                                                         Я в хаті мучився колись,

                                                                         Мої там сльози пролились,

                                                                        Найперші сльози; я не знаю,

                                                                        Чи єсть у Бога люте зло!

                                                                        Що б у тій хаті не жило?

                                                                         А хату раєм називають!

                                                                                      (Т. Г. Шевченко)

1. Безвладна держава

 "Весна народів" в Европі розпочалася в 1848 р., продовжилася у доволі нетривкий період з 1905 по 1918 рр., та з дуже невеличкою натяжкою період до 1930 р. на Західній Україні - до остаточного встановлення диктатури Пілсудського і початку "пацифікації" Кресів Всходніх. Це були великі часи: з'явились просвітники, учителі, учені, політики у націй, які до цього навіть не усвідомлювали себе як щось окремішнє від великих європейських імперій. Чехія, яка вважалась вотчиною Німеччини і мало не історичним курйозом (образ чеха тоді був рівноцінним образу дурного селюка), карколомним стрибком увірвалась в європейську реальність і примусила всіх рахуватись із собою. Відродилась Польща, знайшли себе Угорщина, Болгарія, Фінляндія. Всюди з'являлись історики, учені, просвітники, політики, які формували потужний імпульс, який висмикував нації із буколічного минулого, втягував в сучасність, і давав потужного пинка у напрямку майбутнього. Всюди. Окрім України. Вектор України завжди був спрямований в минуле, а сама нація вперто не бажала виходити із затяжного синдрому Золотого Століття.

 Аналізуючи "національно-визвольні змагання ХХ ст." важко не помітити, що серед всіх визначних постатей цього періоду не було нікого, хто б розглядав питання України майбутнього. Всі вони або були зосереджені на теперішньому, або глибоко загубились в минулому. На це накладалась фактична відсутність української державності протягом століть. Сяку-таку державність мала Галичина, там були свої королі, сейм, а за часів Жечі Посполитої вона користувалась вольностями Радзивілла. А на решті території України було два варіанти. Або "Малоросійська колегія", якій відверто було начхати на те, якою буде Україна в майбутньому, або весела вольниця козаччини, яка жила лише теперішнім, і стратегічно мислила хіба що в контексті найближчого бою. Магдебурзьке право, яке вибороли українські міста в XV ст. було попросту забуте, і з української культури було викреслено все, що стосується права, закону і, зрештою, державності. По суті, в українській культурі на початок XX ст. конкурували два напрямки: аграрно-пасторальний, ідеал садка вишневого коло хати, другий - анархічний, величезне Гуляй-поле, що знову ж таки спиралось на село. Міста, а тим паче держава, мало кого цікавили, а тому й не дивно, що Українська Центральна Рада виявилась такою слабкою. Адже ніхто не був готовий прийняти важелі керування чимсь більшим, ніж кілька сіл, а тим паче бути делегатами в чомусь більшому і серйознішому, ніж сходка веселих хлопців зі степу. І гумористичний нарис Володимира Винниченка, який кпив із українських делегатів на Установчих Зборах, які не зовсім розуміли слово "федерація", але голосно тупотіли "... і хведеративна", мені не видається смішним. Над ним плакати треба...

 Вдумайтесь в один цікавий факт. Холодноярська Республіка, яку багато хто зараз піднімає на транспарант - це, знову ж таки, села. В свої кращі часи вона могла контролювати лише кілька десятків сіл, а її основою були всього сім сіл. А знаєте, скільки всього селищ було на території того повіту? Більше 800. Це яскраво демонструє ступінь готовності українського суспільства до появи власної державності. А найстрашніше те, що ніхто навіть і не збирався після того, як незалежність буквально упала, як стигле яблуко в руку, над цим почати думати. Адміністративний поділ УНР включав гігантську територію, значно більшу, ніж сучасна. З усіх боків до Києва летіли резолюції на підтримку УНР. В областях навіть відбувались національні з'їзди, які ухвалювали, що є частиною України. УНР не зробило фактично нічого. То чи дивуватись тому, що в 1918 р. комуністи легко відірвали від України здоровенний шмат, і назвали його Донецько-Криворізькою Республікою (реставрацію якої ми, до речі, спостерігаємо на всіх виборах). Маючи колосальну підтримку на місцях, УНР так і не змогла створити хоч якусь систему державного керування. Вона була до цього не готова. Винниченко в своїй книзі "Відродження нації" пише про пробуджену ніжність, поетизує порив селян, які були основним двигуном тодішньої української незалежності, і цим визначає правдиву причину провалу української незалежності на початку XX ст. Ані аграрно-пасторальна, ані анархічно-козацька моделі не змогли (а головне - не хотіли) стати основою української держави. Люди в неї просто гралися, думаючи, що все це тимчасове, малопотрібне, і скоро все повернеться на круги своя, загудуть хрущі, зацвіте калина і можна буде попрямувати додому, до рідної хати.

 Цей очевидний висновок, втім, так і не був осмислений українською інтелігенцією. На це просто не вистачило часу, адже у молодої української республіки був дуже агресивний ворог, якому конче потрібна була Україна. Не будь його, серед українців з'явились б люде, які самостійно зрозуміли важливість міст, держави і системи керування, і розпочали створення концепцій майбутньої української держави. Власне, такі люди і з'явились, але, на жаль, запізно. Злука УНР та ЗУНР була важливішою подією, ніж більшість собі уявляє. Це не лише возз'єднання двох українських держав, і початок української соборності. Це ще й проникнення в материкову Україну галицької моделі, сконцентрованої навколо міст і парламенту. Адже із самого початку ЗУНР - це справжня республіка. Вона змогла асимілювати та зберегти польську та австро-угорську адміністрацію, створити власну армію, і розпочати законодавчий процес. На секундочку: УНР армію взагалі розпустила, а регіони, які її підтримували, контролювала лише формально, лише завдяки місцевій підтримці. Галицька модель сильно вплинула на Симона Петлюру, який саме за лекалами ЗУНР намагався побудувати свою Директорію. Але і це було надто пізно. Українська державність була знищена військовим шляхом, а отже, українським суспільством так і не була осмислена політично-соціальна причина слабкості і краху УНР. Її затулила інша причина - громадянська війна.

З громадянською війною пов'язана своєрідна реставрація анархічно-козацької моделі. Це широковідома махновщина, яку нині теж ставлять за наріжний камінь сучасних громадянських ініціатив. Тут взагалі все погано. Махновщина не мала жодних ознак державності, більше того, махновці заперечували саму необхідність влади, і заявляли про третю соціальну революцію, яка призведе до появи "безвладної держави". Подібна модель може існувати лише за умов постійної війни (власне, саме в таких умовах вона виникла та була успішною), і лише в межах війська та при наявності місцевої підтримки. В кращі свої часи Махно мав в своєму розпорядженні 80-тисячну армію. Цього було б досить для встановлення влади та утворення української адміністрації на тих теренах, де він мав шалену підтримку. Він цього попросту не зробив, а тому таку адміністрацію створили комуністи, і опираючись на неї, планомірно знищили махновський рух. То чи дивуватись тому, що зрештою Махну довелось переходити румунський кордон. Однак знову ж таки, справжня причина поразки махновщини не була осмислена, замість цього вся вина була покладена на комуністів, а мрія про "безвладну країну" досі ширяє країною.

А що ж ЗУНР? Позбавлена підтримки материкової України, яку шматували сусіди, зраджена Пілсудським під час Ризького Миру, і залишена напризволяще Европою, вона упала під ударами польської держави. Іронія долі: залишки молодої української держави знищила така сама молода республіка, якій виповнилось пару років від народження. Однак у поляків ніколи не було мрійливого, аграрно-пасторального та анархічного погляду на свою країну. Вони чітко знали (їх цього навчила багаторічна історія поділів Польщі): хочеш мати свою країну, повинен мати свою державу і свою владу. Як не дивно, це розуміли і Степан Бандера, і Роман Шухевич (останній взагалі створив унікальну структуру референтур, яка правила за паралельну владу на Західній Україні). А от до незалежності 1991 р. українське суспільство прийшло рівно таким самим, яким воно було в 1917 р. - із призабутими і згаданими заново аграрно-пасторальними фантазіями, і мрійливим поглядом, спрямованим в минуле.

2. Мрія про Мудрого Підпаска

До незалежності українське суспільство підійшло із декількома комплектами міфів. Я не буду розглядати загальновідомі - про "другу Францію", або про те, що тепер навколо всі наші друзі, і нам нема чого боятися. Вирок їм винесений самою новішою історією України, коли виявилось, що вся наша індустріальна міць є пшиком, а Будапештським договором не підтерлись хіба що лише ми самі. Існували два значно більш небезпечних комплекти, які досі тяжіють над українським суспільством. І перший із них пов'язаний із селом.

В 20-х роках в рамках коренізації в Україні з'явилась небачена раніше річ - українська державна адміністрація. Українська мова стала мовою державних актів, судочинство велось українською мовою, взагалі - УСРР зразка 1920-х років - це УНР, якою вона повинна була бути. Це побачив навіть Михайло Грушевський, який був у повному захваті і навіть повернувся в Україну з еміграції. А потім радянська влада нанесла нищівного удару по створеній інфраструктурі, і використала той нетривкий період національного відродження, щоб відстежити і винищити все, що мало хоч якесь відношення до України як національної держави. Так зародився дотепер існуючий міф, що влада - це не просто імманентне зло, це - пастка для справжнього українця, і якщо він хоче зберегти себе і свою культуру, він ні в якому разі не повинен йти у владу.

В таких умовах українська культура змушена була залишити міста, і повернутись до своєї колиски - села. Однак якщо міські та державні позиції українці полишили добровільно, без особливого спротиву, то село активно захищалось, адже відступати уже не було куди. Вже в березні 1930 р. було зафіксоване перше повстання селян проти радянської влади. Бунти стали буквально хвилею національно-визвольної боротьби, яку комуністам вдалося затушити тільки масовим геноцидом. Це теж лягло в копилочку міфа - місто українську культуру втримати нездатне, і вона може розраховувати тільки на село. Ця міфологема активно підживлювалась тим, що комуністи розгорнули широку програму індустріалізації та урбанізації, перетворюючи міста на велетенські плавильні казани, де українська культура повинна була розчинитись у "єдиній радянській культурі". Це якось затерлось у колективній свідомості українців, і спричинило чудернацький виверт - міста тепер сприймались як більшовицька вотчина, і навіть більше - чимсь чужим для української культури. А всі, хто відстоював важливість міст і не дивився замріяними очима на хатки під солом'яною стріхою серед левад, одразу клеймились більшовиками та неукраїнцями.

Таким чином, на 1991 р. ідея української держави для більшості українців спиралась на:

 - нерозуміння ролі влади у державі;

- слабку інтегрованість українства в міську культуру;

- аграрно-пасторальну модель.

 Ця ідея настільки захопила розуми українців, що вони навіть не усвідомлювали, що повторюють помилку УНР. Міф був таким сильним, що затуляв очі навіть кращим представникам української інтелігенції. Мій дід, розумна людина, суддя - і той з недовірою ставився до міста (хоч і прожив в ньому більшу частину життя), і ніяк не міг зрозуміти, що я знаходжу в "цих камінцях", і чому замість "роботи біля землі" я проводжу вільний час із книгами та машинами. Для нього український дух жив там, в селі, серед садків і полів, а в місті його не було.

Володимир Єшкілев в одній із своїх статей підсумував ці уявлення в одному-єдиному монолозі: "Люди поїдуть з міст. Міста спорожніють, бо всі заводи закриються і людям у містах не буде чого їсти. Тому що німцям та американцям ті наші заводи не потрібні. Конкуренція. Ми будемо продавати до Європи олію, зерно і м’ясо, а купуватимемо їхню техніку. Й навіщо нам тоді ті заводи, Влодзю? Від них лише сморід. Та й тих міст не шкода. Бадильні в нас міста. Культура не наша. Там українців майже нема, там всі балакають по-московськи".

 Якось навіть і незручно при таких уявленнях дивуватись, що першим президентом став Кравчук, а другим - Кучма. Адже українцям знову не була потрібна держава, і вони знову не були готові будувати свою владу. А святе місце пустим не буває, і ті посади, які не захотіли займати українці (бо ж пастка), зайняли колишні комуністи, а то й відвертий кримінал - вони-то добре розуміли їх важливість. В результаті начебто українську державу здобули, а краще не стало. І тоді замкнена в межах міфологеми українська колективна свідомість породила месіанський міф - мрію про те, що державу очолить вихідець із села, і все зробить, як треба. Не просто українець, а саме простий селянин, у вишиванці, брилі та із молитвеним, майже релігійним відношенням до української минувшини. Такий собі Мудрий Підпасок із українських народних казок, тільки реальний.

 Впізнаєте портрет? Звичайно, це Віктор Андрійович Ющенко, наш третій президент.

 Історики ще будуть сперечатись, чи сам дійшов Ющенко до свого образу "простого хлопця із Хоружівки", а чи до цього доклалась Катерина Чумаченко та близьке знайомство із діаспорою, де подібні аграрно-пасторальні настрої домінували просто в силу факта компактного проживання в іншій країні. Однак факт є фактом: саме Віктор Андрійович став буквальним втіленням отієї побутової ідеї "безвладної не-міської культурно-етнографічної України". Він діяв точно в руслі цієї міфологеми: не використовував владу (хоча півтора року мав повноваження Кучми), віддав економіку та індустрію на відкуп неукраїнським силам, натомість зосередившись на чисто етнографічних проектах типу відбудови Батурина, Мистецького Арсеналу та глорифікації Голодомору, а собі посилено створював імідж простого сільського мешканця-бджоляра, який турбується про "маленьких українців". Саме тому він і припав багатьом до душі, адже був втіленням того, що так жадала побачити насамперед вітчизняна інтелігенція. Оцю молитвену, замріяну, спрямовану в патріархальне минуле, українськість.

Це своєрідний "синдром повернення", який в технологічну епоху означає смерть національної держави, адже задля виживання вона повинна йти в ногу з часом і прогресом, а не розвертати голоблі в часи УНР, і пробувати створити аграрно-пасторальну ідиллію після третьої технологічної революції. В цьому ж синдромі криється і таємниця поширення численних рідновірських культів, центральною ідеєю яких теж є "повернення до традиційних цінностей", химерно поєднане із банальним руссоїзмом (від імені Жан-Жака Руссо). Цілком закономірно, що в результаті українська державність знову виявилась слабенькою, і не витримала натиску політичної сили всього (!) одного регіону.

 3. Вишиванка для Юлії Тимошенко

Чи думав хтось, що в образі невисокої жінки у вишиванці та білих туфельках на височенних шпильках про себе заявила Україна майбутнього? Певна річ, ніхто. Адже для більшості Тимошенко у вишиванці була черговим піар-ходом, способом сподобатись своєму електорату, і вчергове похвалитись своїм відчуттям стилю і вишуканим смаком. Тим не менш, це не так. Юлія Тимошенко була кінцевим продуктом проникнення українства в міську культуру та заявкою на вектор, спрямований не на повернення минулого, а на щось нове і самобутнє. Та й сама вона була уособленням процесу українізації міст, яка відбувалась попри те, що в суспільстві досі панували міфи аграрно-пасторальної моделі і примат села. Застрільщиками виступали українці за власним вибором. Багато з них походили з мішаних родин, їх батьки не були гуманітаріями, та й взагалі не дуже цікавились минувшиною, будучи простими радянськими громадянами. Однак проголошення незалежності щось в них зачепило. Змусило поцікавитись тим, що ж воно таке, це українство, самостійно. Вони дбайливо збирали вирізки публікацій Миколи Аркаса з "Голосу України", збирали повні зібрання творів Грушевського чи Яворницького за підпискою, учили разом із своїми дітьми історію України за новенькими підручниками Кульчицького та Турченка. У кожного був свій шлях, однак всіх їх об'єднувала одна риса: на відміну від "справжніх українців", які жили мріями про повернення часів якщо не "благородного козацтва", то хоча б часів національно-визвольних змагань, для них все-таки це було історією минулого. Його слід покласти в фундамент, відштовхнутись від нього, і спрямуватись вгору, в майбутнє, до української держави, яку будуть поважати в світі, і в якій буде приємно жити. І вони потроху почали про себе заявляти в політикумі.

І тут виплив той самий другий комплект міфів, який мирно дрімав, очікуючи свого часу. Він був значно давніший за СРСР, за національно-визвольні змагання, і сягав тих часів, коли творив Тарас Шевченко. Це був страшенний комплекс меншовартості, який глибоко сидів у підсвідомості українців. Суть його можна передати підслуханою мною фразою "українцем може бути тільки той, у кого нема іншого виходу". Відповідно, українцем можна бути тільки за народженням і вихованням, змалечку живучи за правильними приписами, розмовляючи українською мовою, і поменше торкаючись розтлінного міського життя. На тих, хто походив із мішаних родин, почали дивитись косо, а тим паче на тих, хто українською мовою почав розмовляти уже в зрілому віці. А в людях, які вибрали українство за власним бажанням, і поготів підозрювали провокаторів чи чужинських агентів (що цілком закономірно, бо колись КДБ нашпигувало українське суспільство такою кошмарною кількістю своїх інформаторів, що списки досі бояться оприлюднити). Тобто, українцем не можна стати за власним вибором. Має бути або "диктат крові" (чи родини), або хтось повинен був із вас "виліпити українця" і наклеїти зверху сертифікат.

А Тимошенко саме так і вчинила - стала українкою за власним вибором. Можна сперечатись, яку роль в цьому зіграло її оточення, в якому було достатньо націоналістів, зокрема, той же Левко Лук'яненко. Однак є фактом. Російськомовна уродженка Дніпропетровська, прагматичний і жорсткий бізнесмен, поставлена в жорсткі умови необхідності піти в політику, зробила саме такий вибір, а не якийсь інакший. Вона заплела косу (таку носила моя бабуся, і називала її "сонячним колом"), вивчила українську мову, і почала вписувати себе в українофільський дискурс. Поки вона трималась на других ролях, а тим паче була сателітом "справжнього українця" Ющенка, на це не звертали особливої уваги. Мовляв, хоче жіночка бути українкою - хай буде, поки вона своє місце знає і не висовується.

 У Юлі ж були зовсім інші плани. Вона чітко розуміла важливість влади, адже нещодавно попала під її лещата. Саме тому з її вуст на Майдані люди почули палкі заклики йти до Адміністрації Президента. І саме тому вони викликали панічний жах у "справжніх українців": це було прямим порушенням основного міфа українофілів. Не можна прагнути влади - це пастка! Не можна битись за владу в місті - це поразка! Тимошенко прагнула і того, і іншого. Кажуть, що Ющенко був згодний на розпуск Майдану в обмін на посаду "українського прем'єр-міністра" - такий жах викликали у нього заклики Юлі. Страх, підсвідомий страх повторення наслідків коренізації охопив українофільський рух.

Тоді уособився традиційний розкол українофільського руху: на "почвенників", які продовжували існувати в рамках парадигми "безвладної держави", та "модерних українців", символом та провідником яких стала Юлія Тимошенко. Запрограмованим наслідком такого розколу стали сумнозвісні Меморандум та Універсал. Адже мета почвенників та модерністів була різною, а вектори напрямку - діаметрально протилежними (співпадали вони тільки в тому, що Україна повинна бути європейською країною). І марно винуватити в цьому розколі політикум - він у повній відбивав стан українського суспільства, більшість якого вперто не бажала відмовлятись від зручного існування в рамках міфів.

Підтвердженням цього слугує поведінка суспільства після Майдану. Люди... попрямували додому, до рідної хати, вважаючи, що далі все станеться саме собою, і можна повернутись в садок вишневий, який віднині пребуде вічно. Вже у вересні 2005 р. Тимошенко була знята з посад, а в серпні наступного року прем'єр-міністром став Віктор Янукович. І суспільство, яке всього тільки два роки тому об'єдналось в пориві не допустити його до влади, навіть не подумало виступити. Це тоді була закладена поразка української демократії 2009 р. та нинішній карколомний поступ диктатури. І саме тоді розпочалась не вщухаюча по сьогодні істерія обливання брудом Тимошенко.

Чим же була викликана така ірраціональна, дика ненависть, в якій на голову жінки, що вважалась героїнею Майдана, посипались найстрашні звинувачення, на які тільки здатна українська фантазія? Ларчик, як завжди, відкривався просто. Тимошенко планомірно і цілеспрямовано знищувала міф безвладної держави, такий дорогий і цінний як для Ющенка особисто, так і для самого почвенного напрямку. Замість почивати на лаврах і проводити час в довгих дискусіях про акцепти і виклики, Юля взялась будувати українську державу. Вона поїхала в Донецьк. Вона розпочала реприватизацію, яка була покликана відродити виробництво. Кожним своїм кроком вона порушувала міфологеми, в яких перебувала українофільска спільнота роками, і притягувала цим до себе все більше і більше людей, які раніше і не задумувались про те, що вони теж українці, і що у нашої країни величне майбутнє, в якому вони можуть завоювати собі місце.

 І нарешті, вона вдягла вишиванку.

 Це було останньою краплею, яку їй уже не пробачили. Вона, як нечистокровна українка, що не отримала "правильного" виховання, та ще й порушила всі можливі і неможливі мудрі настанови "старшого покоління", не мала на це ніякого права. Та хто вона така?! Мабуть, російська шпигунка, зробив висновок "почвенний" сектор, і зрадів цьому простому поясненню. Нема ніякої нової парадигми українства, яку треба осмислювати. Є просто кремлівський агент, який прагне знову заманити маленьких і недосвідчених українців в пастку, повторити жахи 1933 р. Необхідно прибрати його, пошвидше укласти пакт із проросійськими силами, чимсь задобрити їх, і тоді все іще можна повернути в правильне русло. Саме тоді на світ з'явились Меморандум та Універсал, які фактично визнавали права Партії Регіонів на весь Схід і легітимізували неформальну Донецько-Криворіжську Республіку... упс, Південно-Східну Українську Автономну Республіку.

Іронія долі полягає в тому, що почвенники, щиросердно намагаючись порятувати українців, по суті домоглися втілення свого міфу в реальність. Адже вони чудово знали (більшість почвенних українців добрі історики), що саме ДКР стало плацдармом знищення УНР. І що легітимізуючи по суті автономну радянську республіку на тій території, вони автоматично запускають повторення історичних подій. Самі. Своїми руками. Кажуть, що страх відбиває розум, та цього разу він відбив ще й пам'ять. Знову ж таки, ту саму, яку почвенники так намагались відродити.

 Юлія Тимошенко, як до неї Симон Петлюра, билась до останнього. Вона вірила в свою модерну Україну, і вірила в те, що більшість народу все-таки хоче жити в майбутньому, а не в минулому. Вона навіть створила проект "Ідеальна країна", в якому пробувала захопити народ майбутнім: зібрати людей, які прагнуть щось зробити, і вдихнути життя в жили сонної болотної країни... Вона відчайдушно пробувала відродити виробництво, щоб хоча б показати людям, що можна жити, не горбатячись на вихідних на "дачних ділянках", а сумлінно працюючи на благо держави. Ій це навіть вдалося, вона змогла переломити традиційну українську вайлуватість і завоювати довіру людей, але радянська ДКР, яку відродили і вигодували почвенники в своєму панічному ужасі, як і всі големи, уже постала і була готова ламати все на своєму шляху.

І зламала.

 Почвенники святкували перемогу, і уже готувались зайняти законне місце, яке за їх уявленнями, у них відібрала Тимошенко. Пішли плодитися численні "горизонтально-громадянські" об'єднання, що були простою калькою мікроскопічних Холодноярських Республік. Одне з них гордо носить назву "Холодноярська ініціатива". Навіть Майдан, що був символом єднання всіх прогресивних політичних сил, і той було вирішено вихолостити і зробити "безполітичним, безлідерним і беспартійним", а на кожного, хто приходив із прапором своєї партії, накидались коршунами і звинувачували у спробах "політизувати наш громадянський захід". Хоча як може бути неполітичним громадянський захід, уявити складно. Протест, а тим паче протест публічний, уже за визначенням є політикою. Але почвенники на це не звертали уваги. Вони радісно взялися будувати свою "безвладну державу", своєрідну махновщину номер два, мавпуючи все, що відбулося після краху УНР.

І результат був такий самий. Поки "армія Махно" ширяла Гуляй-полем, Партія Регіонів послідовно і цілеспрямовано будувала свою адміністрацію, заповнюючи владну вертикаль вихідцями з одного регіону. І нанесла нищівний удар, стерши на порох новоявлених "махновців", вже на прикладі Андріївського Спуску та Гостинного Двору показавши, чого варті всі ці "безвладні горизонталі", і практично повністю винищивши клас малих та середніх підприємців.

 А розгадка проста. Перемога почвенників виявилася пірровою. То й залишився від величної мрії про повернення до джерел та "садок вишневий коло хати" тільки спогад, а сам провідник почвенників отримав ганебний 1% на виборах. Стрілки годинника вмить перестрибнули на майже 20 років тому, і знову українці змушені виборювати ті права, які ще в 2005 р. вважались непорушними. Право на свободу слова. Право на українську мову та культуру. Зрештою, саме право на свою державу.

Однак на сьогодні у нас ситуація краща, ніж сто років тому. Лишається сподіватись, що народ осмислить урок, який нам уже вдруге викладає історія. Бо третього разу може й не бути.

 тут

Вячеслав Ільченко