Правопохоронці запевняють, що нікого не затримували.
Ніхто з учасників конфлікту в донецькому кафе не травмувався, міліція попередньо кваліфікувала подію як хуліганство, проте не відкидає версії про спробу провокації, йдеться в повідомленні головного управління МВС України в Донецькій області.
У п'ятницю, 14 лютого, вранці ЗМІ повідомили, що в Донецьку 30 невідомих молодиків напали на відвідувачів кафе "Клевер хаус", де тривала зустріч громадського активіста Олександра Солонтая з жителями міста. В результаті інциденту нібито були затримані 12 осіб, у тому числі журналіст видання Новости Донбасса Віталій Сизов. Вони були доставлені у Ворошиловський РВВС міста для надання свідчень. Нападники розбили всередині приміщення обладнання, меблі. Один БАНДИТ застосував газовий балончик.
За даними правоохоронців, увечері 13 лютого в одному з донецьких кафе стався конфлікт за участю журналістів. На місце події виїхала слідчо-оперативна група. Для встановлення всіх обставин учасники конфлікту - 21 особа - були запрошені до Ворошиловського райвідділу міліції. Затриманих немає.
Міліція з'ясувала, що в кафе тривала зустріч жителів Донеччини з громадськими активістами, які прибули з інших міст України, зокрема Івано-Франківська та Києва. У ході зустрічі виник конфлікт між учасниками заходу і жителями Донецька, які не були на нього запрошені.
У результаті в міліцію надійшло вісім звернень: шість - від учасників зустрічі, два - від їхніх опонентів. Всі вони внесені до журналу єдиного обліку Ворошиловського РВ Донецького міськуправління міліції.
«Під час перебування в міліції ні в кого з учасників подій ВИДИМИХ тілесних ушкоджень не було. Наразі за всіма заявами проводиться перевірка. Попередня кваліфікація події - хуліганські дії. Не відкидається і версія про спробу провокації», - йдеться в повідомленні.
"Донецька міліція разом з "титушками"
"ЗАЧИЩАЄ ІНАКОДУМЦІВ"
Прокуратура Донецької області почала розслідування за фактом службової халатності, допущеної працівниками міліції у зв'язку з подіями в Донецькому "Антикафе". Йдеться про вчорашній напад групи спортсменів кримінального вигляду на людей, які слухали виступ Олександра Солонтая - члена об'єднання "Сила людей".
У момент нападу в сусідньому приміщенні і на вулиці знаходилися працівники міліції, які не заважали спортсменам. Серед них, за словами Олександра Солонтая - був заступник начальника УМВС Донецької області з охорони громадського порядку.
Подія сталася напередодні приблизно о 20.15. Анонс про те, що о 20.00 відбудеться лекція на політичні теми, був розміщений в соціальних мережах. Зустріч проходила в напівпідвальному приміщенні, звідки є один вихід.
Автор: Фото очевидця Лари Білозерової
Автор: Фото очевидця Лари Білозерової
Незабаром після початку зустрічі туди спустилося кілька чоловік з георгієвськими стрічечками. Цих людей раніше неодноразово бачили на донецькому євромайдані, як активістів кримінальної компанії, яка зривала мирні збори. Вони встали біля дверей, перегородивши вихід і почали перебивати Олександра Солонтая, провокуючи сварку. Після цього до кімнати заглянули представники правоохоронних органів з запитанням: "Хто викликав міліцію?" та буквально відразу ж за працівниками міліції в приміщення увірвалися агресивні молодчики, які почали бити присутніх і трощити меблі.
Автор: Фото очевидця Лари Білозерової
Автор: Фото очевидця Лари Білозерової
Безчинства припинилися після того, як журналіст Віталій Сизов розпорошив у бік нападаючого спортсмена балончик з перцевим газом.
В результаті, за даними організаторів заходу, були затримані 16 потерпілих, а усі агресори відпущені. За інформацією ж Ігоря Дьоміна - керівника прес-служби обласної міліції, 21 особу було доставлено у Ворошилівський райвідділ міліції для дачі пояснень, і це були представники обох сторін.
За офіційними даними, 8 осіб звернулися із заявами про вчинені проти них злочини. Інші заявили, що не мають претензій. Двоє з потерпілих - журналісти, ще двоє - прибічники євромайдану. Так само із заявами в органи внутрішніх справ звернулися двоє представників опонентів.
- Не було ніякого затримання, усіх запросили в райвідділ для надання пояснень, - прокоментував для Gazeta.ua Ігор Дьомін. - Нам же потрібно з'ясувати картину? Їм не надягали наручники, їх не штовхали - цього не було. З 8 звернень, що надійшли - 2 від людей, які взагалі не брали участі, а прийшли з'ясувати долю журналістів, яких доставили у Ворошилівський райвідділ. І дві заяви, скажімо так - від жителів Донецької області, які заявили, що не згодні з діями тих людей, які знаходилися в цьому кафе. Хоча розповідають, що там усіх били-різали-вбивали-розбивали, заяви про ушкодження майна від адміністрації цього кафе до нас не надходило. Єдиний, хто звернувся із скаргою на тілесні ушкодження і ушкодження майна - дівчина, яка заявила, що їй розбили телефон. Але показати телефон на прохання міліції вона відмовилася. Усі матеріали внесені в єдиний реєстр.
- Близько 20.00 ми прийшли в це кафе, - розповів Gazeta.ua Олександр Солонтай. - На вході стояли близько 5 чоловік. Серед них тележурналіст з Горлівки, оператор і ще один горлівчанин. Вже через 5 хвилин увійшли ці люди. Чоловік, якого звуть Володимир Клочко (Олександр пізнав цю людину за фото, наданому активістами євромайдану, - "Газета"), - це той, що просто наводить, він там був в якості провокатора. Але якщо узяти відеозапис, який є в самому кафе, можна побачити ще людину, яка координувала дії титушок. Незабаром після початку лекції влетіли люди, чиє завдання було - побити частину учасників і пустити кров.
Автор: Тетяна ЗаровнаФото зроблене 22 січня під час нападу титушек на мирну акцію євромайданівців в честь Дня Соборності. Тоді постраждали більше 10 журналістів. На фото видно людину, яка вчора провокувала конфлікт - Володимира Клочко. Він стоїть за спиною Гагіка Агавеляна, якого донецькі активісти звинувачують в організації нападів на них і розгоні мирних зібрань
Я зробив декілька висновків. Перший: міліція і титушки діяли спільно. Міліція прийшла раніше титушок, титушки консультували міліціонерів - хто "наш", а хто "не з нами". Перевіряли - чи ніхто не залишився в приміщенні. Це була спільна зачистка. Коли кафе наповнилося газом, з'явився заступник начальника УМВС області, який давав команди. А біля нього стояв координатор титушок, якого слухалися. Я був останнім відвідувачем кафе, і коли мене посадили в машину з ґратами, десь 4 титушок мене спробували звідти витягнути, хапали за руки і ноги. Міліціонери закрили двері і сказали: "Чуваки, не треба". Між ними виникла суперечка - бити мене чи не бити. Мене уразила змова між керівництвом міської міліції в Донецьку і титушками, які разом контролювали, щоб кафе було повністю зачищене від нас. Міліція попрощалася з титушками і після цього титушки розішлися, а нас повезли до міліції.
Коли нас привезли в райвідділ - 16 чоловік - там нікого не оформили як затриманого, оформили як добровільно запрошених. Хоча відмовитися від відвідування райвідділу не було можливості. Я тричі відмовлявся, а заступник начальника міліції відповідав, що у мене немає вибору. Слідча група, яка працювала на місці - в кафе, намагалася замести сліди - вони говорили, що немає крові і немає побитих меблів. Хоча двох студентів побили до крові, тих хто був ближчий до виходу. Вважаю, що спортсмени і міліціонери тут були просто виконавцями завдання. Інакомислення в Донецьку – це небезпечне явище. Будь-які збори інакодумців тут викликають у влади почуття втрати контролю над ситуацією.
Журналіст Вероніка Миронова зробила відео, яке демонструє співпрацю працівників міліції і титушок:
- Я почула діалог горлівського тележурналіста з правоохоронцем. "Хто нас викликав"? - запитують співробітники міліції. І відповідь оператора: "Не турбуйтеся, це наші викликали". Після цього я продовжила зйомку. Заходить 30 титушок. Міліція їм робить коридор, пропускає їх, вони завалюються, ламають меблі. Кілька чоловік отримало травми. Хтось застосував балончик, усі стали вибігати. А я знімаю на відео тих, хто вломлювався. Хтось з них помічає це, мене хапає за руку, б'є по голові, а другий починає розбивати ногами мій телефон. Я устигаю підняти його та вибігти, вибігаю і звертаюся до найближчого співробітника правоохоронних органів - про те, що ось ці люди тільки що мені розбили телефон. А мені говорять: "Заспокойтеся, бо і вас затримаємо", - говорить Вероніка Миронова.
Свято символізує зустріч Старого та Нового Завітів.
Це свято у християнській церкві встановлене у пам'ять про те, як Ісуса на сороковий день після народження принесли до єрусалимського храму, щоб "поставити перед Господом".
Відповідно до переказу, у храмі до земних батьків Христа підійшла благочестива людина на ім'я Симеон, якому була звістка, що він не помре, поки не побачить Спасителя світу. Симеон довго чекав виконання обіцянки Божої - він жив близько 300 років. У храмі праведний Симеон узяв на руки Ісуса і сказав: "Господи, тепер Ти відпускаєш мене з цього життя в майбутнє, як обіцяно Тобою мені, і я тепер помру спокійно, тому що на власні очі бачив Спасителя світу".
Стрітення символізує зустріч Старого і Нового Завітів. У народному побуті Стрітення здавна сприймається, як зустріч зими з весною.
Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай та роїння бджіл. Вітер - погана ознака. Сніг - до дощової погоди. Завірюха - весна буде пізня і холодна. "Як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі!". Або ще кажуть так: "Як нап'ється півень води, то набереться господар біди".
Цього дня у церквах України святять воду, а разом із водою свічки. Освячені на Стрітення свічки називалися "громовими", тому що їх запалювали і ставили під образами під час грози, щоб уберегти людей від грому та вогню.Корреспондент.net
Євген Карась: "Оголошення в розшук - помста за те, що ми зловили міліцейську спецгрупу, елітний “ескадрон смерті”
LB.ua — 8 февраля 2014, 18:05
У нас тут теж розшук, - каже Карась. - Шукаємо тітушок, шукаємо співробітників сьомого відділу МВС. Навіть на дверях написано - Тимчасова слідча комісія революційної України
Фото: Олександр Рудоманов
Хто не чув легенди про катівні у підвалах Київради - той, мабуть не скаче. Хоча і в російських ЗМІ обсмоктується тема страшних буднів революції - взяті в полон міліціонери, замучені до смерті “антилюди” з Антимайдану, озброєні іноземні екстремісти… Про все це ми розпитали Євгена Карася, одного з комендантів революційної Київради.
На відміну від більшості євромайданівців, він має великий досвід активної політичної діяльності. Революція не прийшла до нього зненацька - як кажуть його товариші, “этот день мы приближали как могли”. Євген член комітету київської ВО “Свобода”, активіст “Збережи старий Київ”, координатор неформального націоналістичного об`єднання С14, організатор чисельних акцій, які проходили під брендом “націоналістів”, і вже під час революції - акцій “Козацької забави”.
24 січня його офіційно оголошено в розшук - в один день з автомайданівцями Дмитром Булатовим, Олексієм Гриценком, Сергієм Кобою та лідером “Спільної Справи” Олександром Данилюком. Втім, і до розшуку Євгенові Карасю не звикати.
ПРО РОЗШУК
Вікторія Герасимчук: Торік, коли робили з тобою інтерв`ю, ти вже був у розшуку, але ще не офіційно. Тепер твоя фотографія прикрашає сайт МВС. Щось змінилось з того моменту, як офіційно оголосили тебе в розшук? Як тобі взагалі живеться?
В розшуку прикольно. Я зараз вільна людина, громадянин Майдану, звідси майже не виходжу.
Олег Базар: Вільна людина, периметр пересування якої обмежується Майданом.
Зате я живу в центрі Києва в будівлі з трьохметровими стелями!
В принципі, все непогано.
І, насправді, я інколи виходжу за периметр Майдану - коли нас десь чоловік 80. Хоча зараз важко вийти - багато “наружки”. Інколи ми цю “наружку” забираємо до себе в КМДА погрітися…
Я вже давно обережно пересуваюсь по Києву, хоч офіційно мене в розшук і не оголошували донедавна. Вони мене зараз почали шукати не лише тому, що я відомий активіст. Це - помста за те, що ми зловили міліцейську спецгрупу, елітний “ескадрон смерті”.
В.Г.: Це ті троє міліціонерів, через яких МВС погрожувало штурмом Київради?
Да. Це не просто якісь менти. Це ті, хто нападав на наших активістів минулої весни, хто зараз слідкує за активістами і вивозить їх у ліс на допити. Це сьомий відділ МВС плюс бійці антитерористичного підрозділу.
В групі, яку впіймали на Майдані , було два співробітники сьомого відділу і один - з антитерору.
Фото: Олександр Рудоманов
В.Г.: Розкажи детальніше. Де ви їх знайшли, як впізнали?
Один з активістів охорони побачив їх на Майдані. І впізнав, що це ті люди, які торік нападали з кастетами на активістів, в тому числі - на мого брата. Нам вдалося ще тоді їх зняти на відео. От один з хлопців, який бачив це відео, впізнав їх обличчя.
Читайте: “Менше треба на акції ходить”. Текст про напади на активістів навесні 2013 року
На Майдані вони займались тим, що слідкували за активістами на Грушевського. Загалом в групі було людей 10, в тому числі і жінки. Але активістам охорони вдалося зловити лише трьох. Ще намагались затримати четвертого, але він втік.
В.Г.: Ти був там?
Ні, мене там не було, були інші активісти з охорони. Але в міліції одразу спалились: вирішили, що якщо активісти схопили групу, яка побила брата Карася, то це обов`язково справа рук Карася. Почали керівництву “Свободи” з МВС дзвонити. Казали, що Карасю тепер точно капець. “Мы этого так не оставим”. І от - в розшук оголосили.
В.Г.: І що ці захоплені міліціонери вам розказали? Зізнались в тому, що саме вони навесні нападали на активістів?
Так. Розказали, що вони ведуть спостереження за машинами, які приїздять на Майдан, слідкують за активістами. Інколи самі когось хапають, інколи передають інформацію, кого і де менти мають запакувати.
Євген Карась розповідає LB.ua про ескадрони смерті
А ще інші зловлені менти, не з Києва, розказали, що на Майдані групи з сьомого відділу працюють позмінно. Кожна група має три зміни на добу по 16 людей , під час форс-мажорних обставин мобілізуються всі. На групу 4 автомобілі. Квартируються під Києвом - в корпусах чи то якоїсь академії, чи то якогось факультету… Живуть автономно від інших підрозділів міліції. Інші менти про них знають взагалі дуже мало.
О.Б.: Що ви їм робили, щоб вони все це вам розказали? Катували? Це ж досвідчені співробітники міліції, вони би просто так все не виклали.
Ні, у нас немає катів.
В.Г.: Як, зовсім? І катівні в підвалі нема?
Нема. Я не знаю, що з ними робили - мене при цьому не було. Бачив, що травм у них особливих не було. Якби їх били - думаю, вони б на це пожалілися, і показали б синці.
В.Г.: Але в одного з них ножове поранення.
В одного з них надріз ножем під рукою збоку - як раз у найголовнішого, який з антитерористичного управління. Він був на відео весняному - у тій групі, що з кастетами нападала на активістів. Надріз був неглибокий, але багато крові. Йому викликали швидку, і вона його забрала. Це реально врятувало МВС від скандалу, бо його можно було б витягнуть на сцену Майдану, як зразок підлеглого Захарченка. Показати те відео весняне, і ще кілька епізодів, по яких він проходив. Можливо, він сам себе і підрізав, спеціально, аби уникнути подальшого публічного допиту.
Взагалі, з ними не дуже довго говорили, бо одразу почали дзвонити з міністерств різних, політики, просити їх відпустити. Погрожували, що як не відпустимо - суди не відпускатимуть політв`язнів. Тримати їх не було сенсу. Ми встановили найголовніше - що є така бойова група, що вона викрадає і б`є активістів, і що це підлеглі Захарченка, а не якісь там ФСБшники. І такі групи працюють по всій Україні - саме "сємьорочніки" напали на активістів у Херсоні. До речі, наскільки мені відомо, це був уже не перший випадок у Херсоні, просто цього разу хлопці захищались.
Читайте: "Рэмбо" из Херсона. Милиция обвиняет 20-летнего парня в убийстве милиционера
Нібито Дзиндзю відпустили за те, що майданівці відпустили цих міліціонерів. Є така чутка. Ну і після того, як ми впіймали ще кількох “сємьорочників”, нарешті вони перестали викрадати активістів.
В.Г.: Кількох? А скількох ви взагалі впіймали?
Ну, після того ще не раз ловили. Важко сказати, скількох загалом, на Майдані дуже багато різних груп охорони, і загальної інформації я не маю.
Але я можу сказати, що це відловлювання було ефективним. По-перше, як я вже казав, ніби припинились викрадення. По-друге, вони розуміють, що не варто нападати на наших родичів, наприклад. Мене не дістати, а мого батька чи брата дістати можна. І от, якщо вони спробують - ми тут зробимо батальйон сьомого відділу, який у нас буде, наприклад, чистить-драїть коридори. І переговори з ментами ми будемо вести вже зовсім інакше.
А коли вже буде нова прокуратура нової України, ми їх всіх офіційно запроторимо до тюрем, і там вони вже будуть розповідати, хто і скільки людей навбивав.
— Євген Карась
ПРО ПЛАН ДІЙ
В.Г.: Ти впевнений, що революція переможе?
Да, думаю, перемога однозначно буде. Тому що нам нема куди відступати. Усі активні учасники протестів поза законом країни Януковича. Це дуже сильна мотивація.
Фото: Олександр Рудоманов
В.Г.: План дій?
В першу чергу - тиснути на установи влади, на депутатів всіх рівнів, на їх бізнес. Більшість з них - “тітушки”, перебіжчики. Вони прийшли до влади тільки для того, аби заробляти на відкатах і тирити гроші. Якщо вони втратять можливість заробляти і тирити, то перестануть “впрягатися” за Януковича, і спробують домовитися з революцією. Тому зараз велике значення має кампанія по бойкотуванню бізнесу влади. І, звичайно, списки люстрації - треба записати всіх, хто має понести відповідальність за свої злочини. Всіх цих вбивць, прокурорів, суддів і т.д. Вони цього дуже бояться. Ми одні з перших почали вести подібні списки в ініціативі “Ніколи знову”. Пізніше включилися масштабно з Демальянсу. І їхній сайт постійно намагаються знищити. Це показує ефективність і страх злочинців перед публічністю цих списків.
ПРО “ТІТУШЕК”
О.Б.: Між самообороною Київради та іншими волонтерами-охоронцями Майдану є велика різниця…
Так. Ось, наприклад, коли були “тітушки” на Майдані, ми спостерігали таку картину. Стоїть охорона Майдану, а за 10 метрів від них - “тітушки” жруть шаурму. Ми підходимо до охорони і питаємо: “Чого ви “тітушек” не чіпаєте?”. Вони: “А ми ж Майдан стережем”.
Ми підійшли до цих “тітушок”, спитали, звідки вони. Ті почали плутатися у свідченнях, а тут ще в одного подав голос телефон - прийшла смс: “Сбор возле Хаята, возвращайтесь”. А ми вже знали, що біля Хаята “тітушки” збираються. Ну, все зрозуміло. Це, до речі, ті самі “тітушки”, які на вашого фотокора Макса Левіна і волонтера з Майдану напали. Буквально за двадцять хвилин перед тим.
О.Б.: Що ви з ними зробили?
Провели профілактичну роботу… Всі живі.
А ще одна група - кавказці з боксерського клубу на Гідропарку - навіть на наше прохання звернення до інших “тітушок” записала. Мовляв, хлопці, одумайтесь, в жодному разі не йдіть в “тітушки”, бо це огидно і небезпечно.
І перших, і других ми впіймали в один день - 13 чи 14 “тітушек” загалом. А наступної ночі - взагалі штук 65. Це був просто всегалактичний улов “тітушек”. Привезли їх сюди, в Київраду, і в Будинок профспілок - тут все було в “тітушках” різних сортів.
Вони ж різні бувають. Є група відволікання - це просто знедолені жлобіки, бідні, нещасні, дивишся на них - і хочеться погодувать. А є буц-команди - крупні спортсмени з поломаними ушами і т.д. Ми їх сортували і ставили їм питання. А потім відпускали.
Знайшли їх бази: одна на Обсерваторній, друга у дворіках біля вулиці Олеся Гончара, ще одна на Лук`янівці.
І от як тільки ми знайшли бази, за “тітушок” вступився “Беркут”. Влаштував засідку на Арсенальній на Автомайдан… Нажаль, в ту ніч нас не було з Автомайданом, бо в попередню - коли найбільше “тітушок” впіймали, ми разом з ними рейд проводили. Але в ту ніч - ми б, напевно, і не поїхали, бо одразу було зрозуміло, що туди їхати не варто. В принципі, в район “Арсенальної” (найближча станція метро до Маріїнського парку, вщент забитого міліцією та учасниками Антимайдану - прим. Ред. ) взагалі не можна їздити колоною менше 50 машин. Але Автомайдан зірвався, поїхав, у них була, мабуть, ейфорія від попереднього улову “тітушок”, людям здавалось, ніби все буде добре, і попались… Наступного дня телефоную нашим друзям з Автомайдану, а вони всі поза зоною досяжності…
ПРО КАТІВНЮ
В.Г.: Ми мимохідь згадали про катування, все ж таки, звідки ці чутки?
Спочатку казали, що тут антисанитарія, потім - що бордель і масовий сифіліс. Однак стало публічно відомо про професійні санітарні зачистки приміщень від інфекцій. Тому прижилось тільки про катівню - мабуть, тому, що охоронці в масках, камуфляжі, агресивні. Я водив вже журналістів - і наших, і міжнародних, і навіть з каналу 112 - по підвалах, показував, що нема ніяких катівень. І не може бути, тому що в підвальних приміщеннях працюють співробітники КМДА.
О.Б.: Йдеться не про те, що є спеціальна кімната у підвалі. А про те, що ваші активісти доволі жорстко і не завжди адекватно ставляться до людей. Навіть до тих же крадіїв. Це не правильно - малювати людині напис ВОР на лобі.
Не знаю, як на мене - правильно. Я знаю, що ми повернули людям півсотні мобілок, планшети, документи і навіть саксофон. Якщо ми впевнені, що людина - крадій, схопили його за руку, що з ним робити?
Я вважаю, що нема нічого поганого в тому, аби набити крадію пику і зламати руки. Але, наскільки мені відомо, руки нікому не ламали. Може дали разок по морді, намалювали на ній напис “Крадій”... Не думаю, що це можна вважати катуванням. Я знаю, що крадіїв на Майдані ловлять постійно, і я не прихильник усілякої цієї ліберальної херні про те, що їх не можна чіпати.
— Євген Карась
О.Б.: Це називається позасудова розправа. Це те, що міліціонери роблять з вами...
У нас напіввійськовий стан… Людину зловили на крадіжці. Що з нею робити? Ментам передавати не варіант, бо менти самі їх до нас посилають.
О.Б.: Якщо ти говориш про напіввійськовий стан, то треба створити свій суд, а не просто: хто впіймав крадія - той з ним і робить те, що вважає за потрібне.
Ні, стоп. У нас так не буває, щоб охорона зловила абикого і побила… Я не знаю, що там в сотнях самооборони Майдану - не я цих людей відбирав і вчив. Я відповідаю за те, що відбувається в Київраді. З того, що я знаю - жодного разу такого не було, аби охорона когось зловила і відлупцювала. Завжди є старший, і волонтери до нього звертаються з усіма питаннями. Якщо старший не може питання вирішити - йде до сотника. Є чітка структура і відповідальні особи. І якщо вже наші комусь на пиці написали, що він крадій - значить, вони перевірили всі факти і впевнені у тому, що він крадій. Наприклад, знайшли в людини три телефони, і він не знав номера жодного з них.
Був у нас випадок - одна потвора намагалась підсипати на кухні якийсь порошок наркотичний чи таблетки. Ми його впіймали і передали ментам. За два тижні він сюди повернувся, тільки зачіску трошки змінив. Ну, ми йому на лобі написали “наркоман”, а перед тим писали “вор”. Нормально набили морду. І показали групам охорони, щоб більше не пускали.
Я думаю, ці чутки про катівню просто використовують менти, аби захищати своїх провокаторів. Уявіть собі, якби охоронці могли лупить всіх підозрілих, скільки б тут було невинно постраждалих. Я сам інколи як почитаю, що пишуть, думаю: “Боже, що ж тут твориться: зґвалтування, наркотики, сифіліс. Капець!”. Але насправді максимум, що тут буває - набили морду якомусь “тітушці”. Або от вчора зловили педофіла, який до дітей чіплявся. Набили теж морду - я не вважаю, що це катування.
ПРО РЕСТОРАНИ КАЛЕТНИК
Олександр Рудоманов: Ти казав про економічну блокаду регіоналів. Вчора з`явилась інформація, що нібито націоналісти вночі розгромили два ресторани…
Наскільки мені відомо, постраждали заклади комуністки Калєтнік.
В.Г.: ..і багато хто говорить, що це провокація проти активістів Майдану. Дійсно провокація? Чи київські націоналісти готові, так би мовити, взяти на себе відповідальність за ці погроми?
Я взагалі хворий і в розшуку, як я можу взяти на себе відповідальність! Хоча… Добре, хай буде. Якщо страждають заклади депутатів від КПУ, які, тим більше, пов`язані з митницею і розкраданням мільярдів гривень, то я тільки за.
Наскільки я знаю, до того студенти мирно пікетували один з цих ресторанів - прийшли туди, зайняли всі місця і замовили собі по каві, заблокувавши таким чином роботу закладу. Нічні напади на заклади, мабуть, пов`язані з тим, що мирні акції вдень виявилися недостатньо ефективними.
От ми, “Козацька забава”, раніше ходили до “Епіцентру” Гереги, скандували “Бойкот!”, написали “Бойкот!” на стінах. Долучилось багато людей, і було б добре, якби люди й самі влаштовували такі акції. Треба діяти, а не лише приходити на Майдан чекати, коли тут будуть штурм, водомети, БТРи і останній смертний бій.
ПРО “СПІЛЬНУ СПРАВУ”
В.Г.: Розкажи, будь ласка, що сталося в МінАПК. А то стільки чуток ходить, “Спільна справа” взагалі вже заявила, що це не “Свобода” їх виганяла з міністерства, а перевдягнений “Беркут”.
Рада Майдану прийняла рішення про те, що МінАПК потрібно звільнити - аби домовлятися з владою про звільнення політв`язнів. Це ж таке діло - сьогодні вийшли з міністерства, завтра знов зайшли… Зате у результаті більше півсотні людей в той день суди відпустили з-під варти.
Так от, був відповідний наказ - всім сотням самооборони висуватися під МінАПК. Але вирушили не всі. Вирушили волонтерські загони і сотня самооброни “Свободи”. Бо маємо дисципліну. Підійшли до міністерства. А там на верхніх поверхах теж “свободівці” були, а також представники самооборони Майдану. Активістів “Спільної справи” в МінАПК було зовсім небагато, буквально людей 15. Підішли наші до будівлі, почали вести переговори, журналісти знімають на камери. Все мало бути нормально - попередньо ж так само звільнили Міністерство юстиції.
І тут з вікон хтось починає в наших людей кидати вазонами. Один вазон впав на активіста “Свободи”, проломив йому голову, струс мозку. Цей хлопець - Сергій Бойко, якого під Києво-Святошинським судом “Беркут” побив, а тепер от ще й горшочєк від “Спільної справи” прилетів. І це ще до початку штурму - під час переговорів.
В.Г. А кидали горщики саме активісти “Спільної справи”?
Я не знаю, хто кидав. Ситуація була напружена. Всі розуміли, що можливі провокації, що не повинно бути ніяких бійок. Активісти “Спільної справи” сказали, що їх ніхто не попередив про рішення Майдану щодо звільнення МінАПК, хоча їх попередили ще напереродні, просили виселитись. Сказали, що почекають, поки прийде ще якесь керівництво. І от всі стоять, чекають на керівництво, нібито всі одне одного розуміють і не мають ніяких претензій. І тут ці вазони летять і починається сутичка. Швидше за все, над цією провокацією добре попрацювали менти - ті ж самі “сємьорочніки”, ми у них знаходили дуже багато смсок, які стосувались “Спільної справи”.
Євген Карась під час інтерв`ю LB.ua розповідає про конфлікт Свободи зі Спільною справою під час звільнення МінАПК
Отож, почалась штовханина - хтось хотів чи то зайти, чи то вийти… З обох сторін люди кидаються розбороняти тих, хто штовхається. І в цей момент в групу самооборони і “Свободи” йде постріл з травматичної зброї. Ну і тут вже починається пальба, паніка, штурм, водомети, повна каша. Купа людей, ніхто нікого не знає… І взривпакети кидали, і чого там тільки не було.
Я говорив з людьми, які брали в цьому участь, бо сам я в цей час хворів.
Всі, хто там був, переконані, що сутичку спровокували менти. Тому що до певного моменту все було мирно і ніхто не збирався битися. От який сенс “Спільній справі” в нас стріляти? Чесно, ніякого. Як і нам нема ніякого смислу воювать зі “Спільною справою” - ми на Майдан прийшли, аби воювати з ментами і захищати свої права.
— Євген Карась
В.Г.: А ви говорили з кимось з них після того? З Данилюком, наприклад?
Ні. В мене й не було про що з ним говорити. Я вислухав всі сторон и і зрозумів, що там відбулась провокація. Невідомо хто кидав горщики, невідомо хто стріляв… В МінАПК могли зайти різні люди, в тому числі - чужі. І скористатися напруженою атмосферою.
ПРО ВОЛЮ АБО СМЕРТЬ
О.Р.: З тих, кого офіційно оголосили в розшук, більшість вже поїхали за кордон. Той же Данилюк. Ти як до цього ставишся?
Кожен сам собі обирає, ким йому бути. Я не вважаю, що Данилюк, наприклад, боягуз. Він зробив набагато більше, ніж люди, які зараз називають його боягузом. Він вніс свій вклад у революцію і виїхав, коли з`явилась загроза його життю - це його особиста справа. Як і Булатов - він же ніколи не казав, що готовий бути мучеником.
Багато хто з наших теж міг би виїхати, але не виїхали, тому що всі розуміють: зараз тут вирішується доля цієї країни на сотні років вперед. Зараз кожен має шанс стати суб`єктом історії. Ти можеш бути сантехніком, столяром чи шахтером, але якщо ти прийдеш воювать на барикади за Україну і загинеш - все це забудеться, і ти станеш героєм України. Кожен, хто тут загине, отримує золотий білет в список героїв України.
О.Б.: За час існування Майдану дуже змінилося ставлення до політичних лідерів. Розчарування до тих, хто виходить на сцену, зараз зашкалює. Ти це відчуваєш особисто?
З першого дня Майдану я кожен день чув, що нас злили і все пропало. Тому вже просто на це не реагую.
Дивлюсь по нашому контингенту - кожен розуміє, що переговорний процес не має сенсу, але він має бути, тому що він має бути. Волонтери тут не сильно розчаровані. Вони знають, що в них немає дороги назад. Вони налаштовані довести все до кінця.
У нас є партійна дисципліна. Багато розмов про те, що “Свобода” себе недостатньо радикально поводила і десь там відсиджувалась. Я точно знаю, що у багатьох “свободівців” совість чиста. Вони все роблять задля того, аби революція перемогла. Ризикують в тому числі і своїми задами і не сидять десь там в тилах. І не почуваються розчарованими.
— Євген Карась
О.Б.: Що для тебе і твоїх соратників буде свідченням того, що ви перемогли? Відставка Януковича?
Я не знаю. Та, по ходу справи розберемся. Зараз важко робити якісь прогнози. Ця картина, коли людей поливають з водометів, а вони кричать “Водохреща!”, в них стріляють, а вони знову йдуть в атаку, коли поранені кидають коктейлі Молотова... Це все показало, що людей зупинити вже неможливо. Якщо вони відкидають загрозу своєму існуванню, як їх зупиниш?
У перший день лютого в Харкові Добкін та Кернес, звані в народі тандемом "Гепа з Допою", зібравши кількасот собі подібних, оголосили про створення такого собі "Українського фронту" – на противагу "Правому сектору", самообороні та Національній гвардії Майдану.
Знову нас намагаються розколоти.
Ще напередодні Дня Соборності мене запросили на "круглий стіл" в Кіровограді, який організовувала влада. Однак це не був справжній круглий стіл, а швидше семінар або конференція, що складалась з лекцій-доповідей та питань із залу.
Організатори намагались через проведення історичних паралелей показати й довести, що буцімто "злі галичани" на майданах намагаються розколоти країну – від'єднати кілька західних областей, які нам "подарував товариш Сталін"... і для цього за мільйони іноземних доларів стоїть Майдан, а ЗМІ нас дезінформують і маніпулюють інформацією.
Звісно, своєї мети вони не досягли. Люди, яким намагались промити мізки, своїми виступами вщент розбили всі аргументи організаторів. Але мова не про це.
Останнім часом ми бачимо в ЗМI нагнітання ситуації на тему розколу України. Ці тези були актуальні в 2004 році, під час виборів і революції. На скільки вони актуальні сьогодні? Зробимо екскурс в історію.
З моменту проголошення Незалежності, в Україні точиться жорстока інформаційна й світоглядна війна – війна України із "совком". Територіальні здобутки в цій війні найкраще видно по результатах виборів. Для зручності, виділимо й проаналізуємо основні етапи.
Отже, на перших демократичних виборах незалежної України в 1991 році перемогу здобув досвідчений компартійний діяч Леонід Кравчук. Він переміг у всіх областях, окрім Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської, де перевагу надали В'ячеславу Чорноволу. Відповідно, маємо перший поділ – між Галичиною й рештою областей України.
Але вже в 1994 році на дострокових виборах поділ пройшов по Дніпру. Кравчук, експлуатуючи патріотичні гасла, переміг у 12 областях – Київській, Черкаській і всіх західніших. Кучма, який обіцяв зробити російську другою державною, отримав 52% голосів проти 45% Кравчука, і перевагу у всіх інших регіонах. Отже, кількість "патріотичних" областей збільшилась на 9.
На наступних президентських виборах Кучма також почав використовувати націонал-демократичні гасла, протиставляючи себе комуністу Симоненку. У результаті – 56% Кучми проти 38% Симоненка. Однак цього разу електоральна географія була вже не настільки чіткою, аби побачити рух патріотичних ідей на схід. Тут зіграли роль використання адмінресурсу з боку Кучми, що забезпечило йому перемогу в Донецькій, Харківській, Одеській та Сумській областях, а також фактор земляцтва, що зіграв роль у Дніпропетровській області.
У той же час у ряді областей підтримка комуніста була зумовленою в першу чергу високими протестними настроями – мова йде передусім про Черкаську, Вінницьку, Полтавську, Чернігівську та Кіровоградську області. Люди обирали того, кого вважали "меншим злом".
І от, 2004 рік продемонстрував уже звичну нам карту електоральних симпатій, де патріотичні ідеї взяли гору в ще чотирьох областях: Кіровоградській, Полтавській, Чернігівській та Сумській. Саме в цих областях була найжорсткіша боротьба – з бійками, залякуваннями, репресіями, і найнахабнішими фальсифікаціями.
Уся виборча кампанія була побудована на протистоянні сходу й заходу, Росії проти Європи й Америки, української мови й культури проти російської, української історії проти радянської пропаганди. Вибори президента 2010 року повністю повторили такий географічний поділ.
Сьогодні, поглянувши на карту протестів в Україні, ми можемо констатувати вже звичну картину – чим далі на захід, тим більше здобутків у повстанців. У західних областях повстання офіційно підтримане органами місцевого самоврядування, у центрі облдержадміністрації або взяті "штурмом", або заблоковані. Ніби то картина така ж, як у 2004-му.
Але є одне "але".
Сьогодні найгостріша боротьба точиться саме в південних та східних областях. Така ж, як у 2004-му точилась за центральні області. Лінія фронту боротьби із "совком" сьогодні проходить по межі Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Дніпропетровської, Харківської та Луганської областей.
Донбас та Крим досі знаходяться під повним контролем режиму, однак навіть там не зовсім спокійно.
Що ж стало каталізатором до просування української національної ідеї на Схід та Південь? Окрім об'єктивного фактору – підростання покоління молоді, що не застала Радянського союзу, і демографічна ситуація, яка краща на заході й гірша на сході – був і політичний. І ним виявилась, у першу чергу... Партія регіонів.
Після здобуття повної влади в країні й на місцях, особливо в базових регіонах, ПР дозволила в собі розчаруватись. Янукович, як і його попередник Ющенко, не виправдав очікувань свого виборця, натомість своїми діями або бездіяльністю згуртував проти себе цілі організовані протестні групи.
Відкривши двері для перебіжчиків із націонал-демократичного табору, регіонали відчутно лібералізувались. Намагаючись бути президентом "для всієї України", Янукович принаймні зовні намагався начепити на себе атрибути українськості.
Намагаючись стати монополістом на проросійському та прорадянському електоральному полі, ПР поглинула, маргіналізувала, знищила або усунула всі проросійські сили. За кілька років її панування ми практично забули про існування таких організацій, як ПСПУ Наталії Вітренко, "Руський блок", "Союз", "Родіна", при цьому з її лідером Марковим було проведено показову розправу, тощо.
Знищивши будь-яку конкуренцію в проросійському електоральному полі, Янукович змусив навіть найбільших великоросійських шовіністів агітувати за євроінтеграцію. Хто не підкорився – був показово покараний. Це суттєво змінило інформаційне поле базових регіонів ПР.
Після несподіваного згортання євроінтеграційних процесів і жорстокого розгону Євромайдану, партія влади мобілізувала всі проукраїнські, проєвропейські та протестні групи на боротьбу із собою, що змусило їх на деякий час забути про внутрішні конфлікти та протиріччя.
На щастя, в Україні більше не йдеться про розкол за регіональним поділом. Ідеться про загальнонародне повстання проти діючого режиму. Тому "російський сценарій" зазнав невдачі.
Нині мене дивують думки деяких "діячів", що вважають себе націонал-патріотами, які пропонують "влаштувати розлучення" і "віддати Росії" ті регіони, які проти євроінтеграції. Це все одне, що просто так відписати своєму квартиранту частину власної квартири – бо він любить слухати іншу музику, і тому ви не бажаєте його бачити...
Повернемось до карти протестів.
У традиційно "помаранчевих" областях, окрім Кіровоградської, або захоплено, або заблоковано ОДА. У Криму та Донецькій області – відбувся ряд мітингів та акцій. У решті регіонів акції протестів були масовими та системними.
І захоплення чи блокування не відбулось лише тому, що їх опозиційне середовище не достатньо структуроване або дискредитоване. Парламентські опозиційні партії там не мають підтримки й дієвих структур, тому на чолі рухів опору стали переважно громадські активісти.
А свідомість громадян уже дозріла. Справа за малим – зорганізуватись.
І Майдан уже народив нові сили й провідників, які до цього здатні.
Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива "Рух Державотворців", спеціально для УП
Результат відомий. З того часу оборона Майдану зміцнилася (і кількісно, і якісно) на порядок.
Фото: Макс Левин
Сьогодні, особливо після сутичок на Грушевського, очевидно, що щити, пластикові кийки, водомети, гумові кулі, світло-шумові чи газові гранати владі вже не допоможуть. Цих засобів явно недостатньо, щоб подолати захист 5-6 тисяч (як мінімум!) зорганізованих у сотні самооборони відчайдушних людей, що побудували свою оборону на далеко не бутафорських барикадах і готових дати відсіч не лише палицями та камінням, але й «коктейлями Молотова». Розмови про те, що, мовляв, «Беркут», може покінчити з Майданом мало не за лічені хвилини, от тільки наказу їм не дають – це або дешеві «понти» самих «беркутівців», або примітивна спроба залякати цивільних протестантів. Наказу на розгін Майдану нема тому, що «Беркут» просто не здатен його виконати. Міг би – давно б такий наказ отримав. Будь-якими іншими причинами відсутності такого наказу (як-от: тиск держдепу США, загроза санкцій ЄС, фронда наших олігархів, тощо) можна знехтувати, як опором матеріалу у шкільних задачках з фізики.
Воєнізовані – так, військові – ні
Отже, владі, якщо вона хоче силою розв’язати нинішню кризу, потрібно проводити вже не поліцейську, а військову операцію. У чому різниця? Чомусь усі впевнені, що йдеться лише про дозвіл «Беркуту» та ВВ застосувати вогнепальну зброю, тобто автомати, бойові гранати, гранатомети, вогнемети, бронетехніку тощо. Одним словом – звичайну військову стрілецьку зброю. Це типова груба помилка «цивіляків», коли йдеться про армійські і взагалі військові справи.
Справа в тому, що для військової операції потрібна не лише військова зброя, але й суто військові підрозділи, тобто, з суто військовою структурною організацією і хоча б з мінімальним досвідом колективних та індивідуальних військових практичних занять. А «беркути», «грифони» та всілякі інші «барси» та «ягуари», навіть внутрішні війська - не солдати! Тобто, вони не військові в класичному розумінні цього терміну. Воєнізовані – так, військові – ні. Вони – поліцейські, навчені стримувати або розганяти масові, але неорганізовані або погано організовані натовпи демонстрантів, і не більше.
Звісно, не так уже й важко зібрати три–чотири і навіть більше тисячі «силовиків», мотивованих грошима чи страхом втратити доходну службу після перемоги Майдану на участь у жорсткому «зачищенні» Майдану. Тобто, готових убити десятки чи навіть сотні людей. Це і власне «Беркут», якого в Україні десь біля 3,5 тисяч, та інші спецпідрозділи МВС та СБУ, і «насмикані» особливо «відморожені» окремі міліціонери з різних служб – від ДАІ до УБОЗу і карного розшуку. Ще легше знайти і дати їм у руки військову зброю. Однак сформувати з цих людей боєздатні підрозділи, які б успішно провели надскладну - і при цьому обов’язково швидкоплинну - військову операцію в міських умовах, - неможливо. Іншими словами, як не мотивуй міліціонерів, як не збивай їх у взводи, роти і ударні групи армійського типу, яку страшну зброю їм не давай – солдатами вони від цього не стануть.
Про різницю між підготовкою військових та поліцейських можна написати цілу книжку, не те що статтю, тож обмежуся загальною аксіомою: тактична підготовка усіх воєнізованих підрозділів міліції та внутрішніх військ має дуже мало спільного з тактичною підготовкою звичайного армійського стрілецького підрозділу. Я б навіть сказав, що практично нічого спільного. Починаючи з того, що навряд чи хоча б один з командирів «беркутівських» рот колись вивчав тактику ведення бою стрілецької роти (тим більше – в міських умовах) у військовому училищі чи хоча б на військовій кафедрі цивільного вузу. У міліцейських (поліцейських) спецпідрозділах зовсім інші критерії відбору на командні посади.
Наш «Беркут» чи ВВ чудово навчені будувати «черепаху» зі щитів, як легіонери часів Римської імперії, вибудовувати щільні лави, крізь які не проскочать ні миша, ні грейдер, але в атаку йдуть неорганізованим натовпом, і лише тоді, коли перед ними такий самий неорганізований натовп, який рятується втечею.
Тоді вони, звісно, «круті», і можуть легко уп’ятьох забити кийками одного пенсіонера, котрий не може швидко бігати, або навіть молодого і здорового журналіста, який по професійній наївності не збирався тікати.— Юрій Сандул
Фото: Макс Левин
Як тільки «беркутівцю» дадуть в руки автомат, він мусить: 1) здати на склад свій щит (однією рукою автоматом не повоюєш, і з гранатою не справишся), а отже стає вразливим навіть від каменюки; 2) відмовитися від звичної лави «плече-в-плече» (щільна лава означає, що практично кожен постріл у відповідь буде влучним) і перейти на армійське правило – 8 – 10 метрів між бійцями коли йде фронтальна атака, і групами по 3 – 4 бійця, коли йде штурм будівель чи інших укріплень. Тобто, їм доведеться воювати в настільки незвичних для себе умовах, що наслідки такої «перебудови» спрогнозувати не візьметься жодний генерал-стратег.
Порівняти пересічного «беркутівця», озброєного бойовим автоматом, гранатометом чи бойовою гранатою з мавпою, якій вручили таку ж зброю, буде, звісно, перебільшенням, але не надто великим.— Юрій Сандул
Пересічний «беркутівець» просто не навчений маневрувати під вогнем супротивника (а майданівці вже недвозначно попередили, що у випадку застосування проти них вогнепальної зброї відповідатимуть тим самим), не вміє вести раціональну стрільбу (тобто, він може запросто, як кожний новачок у солдатській справі, за лічені хвилини витратити весь свій боєзапас), він не знає як рити окопи (у нашому випадку - як вибирати захисну вогневу позицію, якщо раптом ці відчайдухи з «Правого сектору» чи «афганці» підуть в контратаку), він не навчений штурмувати укріплені вогневі точки (у нашому випадку – барикади, і не тільки), він не знає правил, за якими треба прикривати один одного вогнем при просуванні вперед перебіжками, він не вміє кидати бойові гранати так, щоб гарантовано не постраждати самому чи не вразити своїх колег, і ще багато чого вони не вміють, не знають, не навчені. Винятки – це коли хтось з них колись чесно відслужив в армії в стрілецьких чи десантно-штурмових частинах (зрозуміло, танкісти, зв’язківці, артилеристи тут не придадуться) – загальної картини не змінять. Натомість, сукупний індивідуальний військовий досвід майданівців на порядок вищий, не кажучи вже про те, що їх просто більше кількісно і в них незрівнянно вищий моральний дух.
Нарешті, ще така деталь: справді якісно спланувати і провести військову операцію має військовий генерал і військовий штаб, доручати це генералам і штабістам внутрішніх військ дуже ризиковано – у них, знову ж таки, не та підготовка, можуть запросто «лажанутися». Тим більше, що наші «вевешні» генерали вже двічі це зробили – 11 грудня на Майдані і 19–26 січня на Грушевського та Європейській площі.
Фото: Макс Перепелица
Щодо спеціальних антитерористичних підрозділів типу «Альфа», то й вони проблему влади не вирішать. Вони, звісно, з щитами і кийками не воюють, і щільною групою (колоною) на супротивника не йдуть, але мають інші принципові недоліки. По-перше, їх дуже мало (навряд чи разом більше двох – трьох сотень), по-друге – ефективні лише тоді, коли їхня операція проходить майже блискавично, будь який затяжний бій для них – неприпустимий, бо тоді вони перетворюються на звичайних «беркутівців» і вся їх «спецкрутизна» вмить випаровується, і, по-третє (і це головне) - навчені діяти проти порівняно нечисельних, хоч і добре озброєних, груп терористів, які знаходяться на дуже обмеженій території (об’єкті). Одним словом, проти кількох тисяч «терористів», які окопалися на укріпленій території площею в квадратний кілометр і в кількох солідних будівлях, будь-яка «Альфа» безсила.
На останньому віче Турчинов розказував, що буцімто на нараді в Адміністрації Президента при обговоренні плану силового розгону Майдану генерали заявили: ми розуміємо мету, але не знаємо, як її досягти. Я, звісно, не знаю, чи була така нарада, і що там говорили генерали, але суть ситуації, безсумнівно, саме така: ніщо й ніхто не може гарантувати успіх спроби військового розгону Майдану силами зовсім не військового МВС. А гарантія конче потрібна! Хоча б на рівні 80 – 90%, 50 на 50 тут не проходить. Бо що буде, якщо така спроба виявиться невдалою? Як на мене, тоді неясними залишиться лише два питання: чи встигне хтось добігти до іменного гелікоптера? і чи буде куди на ньому летіти? Другої спроби, так би мовити - з урахуванням здобутого військового досвіду і виправленням помилок, вже не буде.
Де знайти зондеркоманду?
Отже, владі конче потрібен ударний військовий підрозділ у мінімум півтори–дві тисячі бійців, який здатен масованим застосуванням вогнепальної зброї швидко і надійно буквально розтрощити оборону Майдану. «Беркут» може йти слідом і робити те, чому вчився роками – добивати кийками, точніше, у даному випадку – прикладами автоматів тих, хто вже не може чинити супротив.
Тож, якби не хотілося владі залишити армію нейтральною, з огляду на цілком зрозумілу нелояльність основної маси офіцерства Збройних сил України, доводиться шукати способу, як всерйоз (а не лише поставкою польових кухонь для Антимайдану) використати її проти Майдану.
Очевидно, що принаймні до провалу спроби поліцейського зачищення Майдану від 11 грудня влада турбувалася виключно про те, щоб армійська зброя та техніка були надійно ізольовані від особового складу, щоб якийсь капітан, майор чи полковник раптом не привів до Києва на підмогу Майдану сотню озброєних солдат і два–три БТР з боєкомплектом.— Юрій Сандул
Після чого максимум через годину «Беркут» розбігся б, а ще через годину - самі знаєте, що було б. І не важливо, ким буде цей капітан-майор-полковник - патріотом чи просто кар’єристом, який таким нетрадиційним способом захоче забезпечити собі в майбутньому генеральську пенсію. Але, повторимо, така однозначна політика влади стосовно армії була лише до того моменту, коли вона, влада, мала тверду надію розправитися з Майданом власними поліцейськими силами. Тепер такої надії практично нема, а отже потрібен згаданий ударний військовий підрозділ.
У нинішній українській армії теоретично таким підрозділом може бути лише десантно-штурмова чи аеромобільна бригада. Тому інформація про намір передати таку бригаду з Дніпропетровська і окремий полк з Миколаєва з підпорядкування Міноборони до МВС, яку кілька тижнів тому оприлюднив А. Гриценко і, звісно ж, заперечив міністр оборони, зовсім не виглядає неправдоподібною. Навпаки, вона дуже логічна. Однак, якщо військові десантники можуть зробити з Майданом те, що не може «Беркут», то натомість вони не мають того, що має «Беркут», а саме – мотивації це робити. Штурмова бригада – це сотні офіцерів та прапорщиків (зізнаюся, я не знаю детальної структури такого підрозділу, але якщо порахувати всіх офіцерів – стройових, штабних, замполітів, тиловиків – то треба виходити з розрахунку один офіцер на 10 – 15 рядових солдатів). Тобто, треба в одній бригаді знайти принаймні сотню повністю «відморожених» негідників в офіцерських погонах, згодних за квартиру чи новий джип влаштувати масову бійню своїх співгромадян.
При цьому негідниками мають бути геть усі, без винятку, стройові та штабні командири, бо навіть один-єдиний лейтенант, який під час чи перед початком штурму скомандує своєму взводу повернути зброю і стати на захист Майдану, цілком може зірвати всю операцію (можливі поодинокі бунти окремих рядових солдат владі не страшні, хіба що вони набудуть такого масового характеру, що командири втратять керівництво підрозділами, а бунтівники вмить матимуть нових командирів – чи то з власних лав, чи то з числа майданівців). Як на мене, то не те що в одній бригаді, а в цілій армії непросто віднайти сотню «відморожених» і водночас дуже сміливих і відчайдушних офіцерів (бо «пакетом» разом з квартирою чи джипом отримаєш на все життя і більш ніж вірогідну перспективу кривавої помсти). Та й якби навіть знайшлася по всій армії така сотня, то практично неможливо змінити ними, скажімо, половину офіцерів в одній бригаді, щоб вмить усім не стало зрозуміло, для чого це робиться (не кажучи вже про те, що масова заміна офіцерів неминуче призведе до суттєвої втрати боєздатності підрозділу). Сподіваюся, тому, хто особисто займається біля Президента організацією такої справи, фахівці вже пояснили елементарну військову істину: будь-яка військова операція має шанси на успіх, якщо вона є несподіваною для супротивника.
Фото: EPA/UPG
Як на мене, порухи влади щодо армійського офіцерства – вимога підпису під зверненням до Януковича «навести порядок» та обіцянка збільшити вдвічі зарплатню вже в цьому році (початок збільшення – з 1 лютого на 20%) – є, по суті, панічними, хаотичними та несистемними спробами якось «намацати», виокремити в армії елементи (від окремих підрозділів, штабів до окремих офіцерів), які можна спрямувати на силовий розгін Майдану. Влада смертельно ризикує, розбурхуючи армію зі сну нейтралітету, і вона, влада, думаю, це чудово усвідомлює. Але, схоже, вже змушена ризикувати, бо приперло по саме нікуди.
Отже, маємо два висновки: 1) Майдан вже не по зубах і конкретно «Беркуту», і МВС загалом; 2) у питанні про силове розв’язання кризи стан влади практично безнадійний.— Юрій Сандул
Все що залишається владі, це неофіційно чи напівофіційно залякувати Майдан можливістю введення надзвичайного стану та застосуванням сили проти нього і мріяти, що раптом, як не сьогодні, то завтра в армії якимось чудом з нічого з’явиться кількатисячний штурмовий підрозділ, згодний стати кривавим карателем власного народу.
Список беркутівців та міліціонерів, які наказують бити українців!
До ЛЮСТРАЦІЇ !
Список міліцейських керівників, які вилучили в одного з беркутівців. Саме вони віддають незаконні накази воювати проти власного народу.
Прошу макс перепост. Хай вся Україна знає цих уродів: Мариненко О. І. Бойко С. О. Карандюк С. В. Берека С. В. Шуляк С. М. Кривенко О. В. Конопляник С. В. Молдавчук В. С. Ткаченко С. І. Олещенко О. А. Долгов О. В. Маслєніков В. С. Яцуляк В. В. Бевз В. П. Климчук М. М. Ражик В. А. Миц І. В. Бєлов О. А. Буслович О. П. Садовий А. М. Зернов Ю. В. Гайдук О. А. Тупічак О. Г. Трохимович В. В. Миколенко М. О.
"Титушки" решили "легально" охотиться на донецких активистов Евромайдана - видео 14:15 / 11.02.2014 — Новости Донбасса
11 февраля 4 дончанина, назвавшись группой "Обороны Донецка", заявили о том, что они намереваются защитить дончан от экстремистов и участников Евромайдана. По словам одного из активистов этой группы, движение сформировалось благодаря паблику "Вконтакте" "Это Донецк, детка!", после того как несколько человек - участников этой группы - списались в соцсетях. Они оценили ситуацию в Украине и решили начать действовать.
На вопросы журналистов о том каковы эти действия активисты ответили, что главная их цель - оборона, с планом действий они еще не определились. Организацию, которую назвали "Оборона Донецка", они не зарегистрировали официально. Но, тем не менее, заявили, что будут осуществлять патрулирование улиц Донецка, и передавать людей, которых они посчитают подозрительными в руки милиции.
По словам одного из активистов Сергея Гунченко, участников как киевского, так и донецкого Евромайдана, "нужно приравнять к экстремистам и контролировать их действия". Также основатели "Оброны Донецка" рассказали о своей символике, которая будет отличать их от так называемых "титушек". Это георгиевские ленточки либо белые ленты повязанные на руку. Активисты считают, эти ленты символ победы над фашизмом во времена второй мировой войны. "Мы не титушки, мы идейные. Лента - это знак Антимайдана, она знак мира", - отметил Сергей Гунченко.
Часть присутствующих на пресс-конференции журналистов были возмущены тем, что в группе "Обороны Донецка" в соцсети "Вконтакте" были опубликованы их персональные данные.
По словам активистов незарегистрированного движения, они не могут отвечать за весь материал, который публикуется в паблике и, хотя, Сергей Гунченко назвал себя модератором этого паблика, он сказал, что не заметил этой информации в своей группе.
"Да, данные были, но если это даже и журналисты, если они поддерживают Евромайдан", - уточнил он. Также активисты отметили, что участники их движения выходят на исключительно мирные акции, не ведутся на провокации, и первая встреча активистов прошла 8 февраля, а ранее, по словам Александра Аулова, они не собирались.
"До 8 февраля мы не организовывали никаких акций. Да, я присутствовал лично на некоторых митингах, но только, чтобы посмотреть что на них происходит. Когда мы собрались 8 февраля, мы не организовывали никаких провокаций. В то время как мы пришли, оппозиционеры успели почтить память своих героев и спеть гимн, но у нас свои герои - это "Беркут", и милиционеры, которые несмотря ни на что стоят там все и терпят", - подытожил Аулов.
Напомним, сторонники действующего президента Януковича в Донецке едва не набросились на активиста местного Евромайдана Олега Желнакова, котрый пришел на митинг 8 февраля сразу после больницы, где он находится в связи с лечением травм, полученных ранее в столкновениях с активистами пропрезидентских движений.
Почувствуй разницу!!! На фото: Аулов разгоняет активистов Евромайдана с другими "титушками":
"У меня нет информации о возможном создании широкой коалиции ПР и "Батькивщины" и назначении Арсения Яценюка премьером. То предложение, которое прозвучало от президента, актуально для Арсения Петровича только в том случае, если он публично отмежуется от оппозиции, от своей программы и согласится выполнять программу президента. Чтобы остальным представителям оппозиции получить министерские портфели, их фракции нужно официально перейти в парламентское большинство. Тогда этот вопрос может хоть как-то обсуждаться", - сказал первый заместитель главы фракции ПР Михаил Чечетов.
Кремль распускает интернет-комсомолРасходы на платных блогеров урезаны. Росмолодежь сразу залихорадило
31.01.2014 07:43
Оппоненты Кремля считали Кристину Потупчик «главной по ботам»
Кремлевским блогерам сократят сметы, их работу больше не считают эффективной, говорят источники Znak.сom. Эксперты отмечают, что поиск «ситуативных лоялистов» в блогосфере эффективнее «тотальной комсомольской пропаганды» и предрекают новый виток борьбы за Росмолодежь как за плацдарм для взрослеющих молодых активистов.
Кремль и «Единая Россия» сокращают расходы на платных блогеров. Об этом Znak.com рассказали сразу два источника, близких к администрации президента. По их словам, власть больше не считает методы работы нынешних наемных блогеров эффективными в борьбе против оппозиции.
В администрации президента комментировать эту информацию не стали, в «Единой России» назвали слухами. Стоит отметить, что факт работы Кремля с платными блогерами никогда не был подтвержден официально. Активно обсуждаться эта тема начала в начале 2012 года, когда неизвестные хакеры заявили о взломе почты экс-пресс-секретаря движения «Наши» Кристины Потупчик и опубликовали переписку, из которой следовало, что Потупчик является одним из основных операторов Кремля по работе с блогерами, пишущими за умеренное вознаграждение критические пост про оппозицию и хвалебные - про Кремль. Аутентичность переписки, впрочем, ставилась некоторыми экспертами под сомнение.
Эксперты считают, что действительно, «комсомольская» стилистика пропаганды власти в блогосфере уже неэффективна, поэтому ревизия затрат выглядит вполне разумно.
Раздражающая, прямолинейная, вызывающая отторжение пропаганда по методичкам дает обратный эффект, отмечает руководитель «Политической экспертной группы» Константин Калачев.
«Пропаганда в интернете - это тот случай, когда количество не переходит в качество, когда лучше меньше, да лучше, лучше люди с реальными именами, чем сотни и тысячи ботов. Но, чтобы это понять, надо было поставить полномасштабный и дорогостоящий эксперимент с попыткой задавить массой. Любой обитатель соцсетей подтвердит, что результат оказался противоположным ожиданиям. Невозможно переубедить думающих людей тем, кто просто переписывает чужие готовые формы из методички. Не всегда даже попадая в тему. Неэффективность часто обратная сторона расточительности и ставки на экстенсивный подход. Видимо приходит время перенастройки работы госпропагандистов с блогосферой и социальными сетями. Меньше бюджеты - больше креатива - больше эффективность, - предлагает формулу Калачев. - Начальство, видимо, наконец-то стало само мониторить эффективность данной работы, а не принимать на веру отчеты кремлеблогеров. То, что ранее делалось через Росмолодежь, может оказаться отдано на аутсорсинг более эффективным исполнителям».
Глава фонда «Петербургская политика» Михаил Виноградов сказал Znak.com, что проблема в том, что кремлевские блоги так и оставались замкнутым пространством и не продуцировали смыслов, выходящих за рамки собственного коммьюнити.
«Иногда это могло сработать в моменты депрессий оппозиции - когда она сама начала верить в тезис о том, что она - ничтожное меньшинство, окруженное Уралвагонзаводом. Но депрессии проходили, а креатив, интеллект и стилистика блогеров не позволяли всерьез конкурировать в иных ситуациях (да и сам жанр блогов сейчас не на подъеме, мне кажется). Кроме того, постепенно результативность госпропаганды по отдельным темам (Украина, война, отчасти антиамериканские настроения) порождала волны стихийной активности граждан в интернете - более искренней и эффективной - это можно увидеть, заглянув на какие-нибудь непрофильные форумы, типа женских или просто чатов. Другое дело, что по темам, где эффективность пропаганды ниже (Бирюлево, Олимпиада, коррупция) таких провластных волн активности не появляется - а тренд как таковой управляемые блогеры здесь создать не в состоянии», -отмечает Виноградов.
Наконец, глава Международного института политической экспертизы Евгений Минченко называет нынешний стиль работы прокремлевских блогеров «комсомольским лоялизмом», который больше не работает: «Эффективны в полемике с оппозицией блогеры-попутчики, ситуативные лоялисты. Задача ведь не сагитировать за власть и сделать идейным сторонником, задача - удержать от активной борьбы против власти На эту задачу работают те, кто критичен и к власти, и к оппозиции. Причем я не думаю, что им платят, но они эффективнее, чем тучи оплаченных комсомольцев».
Один из собеседников издания, близкий к администрации отмечает, что сокращение смет может спровоцировать обострение аппаратной борьбы за отставку нынешнего главы Росмолодежи Сергея Белоконева, вокруг которого уже несколько месяцев продолжается информационная война.
Кремлевским блогерам нужен новый постоянный проект, и Росмолодежь выглядит удобной целью, поясняет источник.
Как раз на этой неделе стало известно, что главу Росмолодежи заподозрил в коррупции глава Национального антикоррупционного комитета, член Совета при президенте по правам человека Кирилл Кабанов.
В частности, Кабанов направил в Следственный комитет, Генпрокуратуру, МВД и Счетную палату запросы о проверке руководства Росмолодежи в связи с появившимися в Интернете сообщениями о хищениях и вымогательствах в ведомстве. Кабанов ссылается на информацию, опубликованную на портале zashkvar.com в декабре 2013 года, где говорится, что глава Росмолодежи Сергей Белоконев организовал в ведомстве схему получения «откатов» с подрядчиков при выполнении государственных контрактов. Таким образом, руководители федерального агентства якобы присваивают от 10 до 50 процентов стоимости контракта.
Та же Потупчик в своем блоге полностью поддержала Кабанова. «Давным-давно я написала пост, который оказался пророческим, о том, что Селигер после воцарения на посту главы Росмолодежи Сергея Белоконева стал уже совсем не тот. «Не тем» Селигер быть за эти годы, конечно, не перестал, однако проблемой заинтересовалась уже не только я и мои друзья-ретрограды, но и антикоррупционный комитет... При таких аппетитах не помогут даже веерные попытки дискредитации сотрудников администрации президента... Однако бюджетное кормление Белоконева, не видевшего в своей деятельности, ровным счетом, ни единого берега и пытавшегося украсть буквально на каждом госконтракте Росмолодежи, очевидно, подошло к концу, и истерические попытки Сережи обелить себя публикациями, которые никто не читает, делу не помогут. Надеюсь, ему уже очень скоро придется отвечать за каждую копейку», - так реагировала на скандал Потупчик.
До этого депутат Госдумы от «Единой России» Алена Аршинова подвергла критике концепцию молодежной политики, предложенную ведомством Белоконева, а еще раньше в федеральной прессе неоднократно появлялись статьи с критикой в адрес этого чиновника. Возможно, кремлевское «молодежное крыло» ждут и кадровые, и методологические перемены.
з відео активістів та слідами виготовлення вибухівки
09.02.2014
facebook.com/volodymyr.ariev Самооборона знайшла серверну у закинутому будинку Депутат від "Батьківщини" Володимир Ар'єв повідомив у своєму Facebook, що за готелем "Дніпро" у закинутому будинку знаходилась серверна, де зберігалось багато відеозйомок активістів Майдану. Відео зберігалося на хард-дисках, які Самооборона вилучила для дослідження. Крім того, активісти знайшли ознаки виготовлення вибухівки. "Самооборонці кажуть, що за всіма ознаками там готували вибухівку, підкинуту кілька днів тому в Будинок профспілок", - повідомив депутат. Також Ар'єв повідомив, що два дні тому в будівлі сталася пожежа, через яку вщент вигоріли комунікаційні дроти, але в серверній зв'язок був відмінним. Депутат припустив, що кімната була інформаційним центром так званих "ескадронів смерті". Нагадаємо, міліція підозрює протестувальників на Майдані Незалежності у зберіганні вибухівки, яка і вибухнула нещодавно у Будинку Більше читайте тут: http://tsn.ua/ukrayina/samooborona-znayshla-tayemnu-kimnatu-z-video-aktivistiv-ta-slidami-vigotovlennya-vibuhivki-333562.html
Фото зроблене 22 січня під час нападу титушек на мирну акцію євромайданівців в честь Дня Соборності. Тоді постраждали більше 10 журналістів. На фото видно людину, яка вчора провокувала конфлікт - Володимира Клочко. Він стоїть за спиною Гагіка Агавеляна, якого донецькі активісти звинувачують в організації нападів на них і розгоні мирних зібрань
