Цікаво, якою буде спокута гріхів рашистської федерастії?

Лех Качинський летів до Смоленська з приватним візитом на чолі польської делегації, щоб відвідати польський військовий цвинтар, узяти участь у пам’ятних траурних заходах, приурочених до 70-ї річниці Катинської трагедії.

У своїй неоголошеній промові пан Качинський мав намір привернути увагу світу до масового вбивства у квітні 1940 р. понад 21 тис. польських ув’язнених iз таборів і тюрем НКВС, військового злочину, який він особисто вважав «актом геноциду, здійсненого з волі Сталіна за наказом вищої радянської влади».

«Жахливою кульмінацією союзу Третього рейху і СРСР, пакту Молотова-Ріббентропа і нападу на Польщу 17 вересня 1939, став Катинський злочин. Польські офіцери, священики, службовці, поліцейські, співробітники прикордонної охорони, тюремні працівники були знищені без процесів і вироків. Вони стали жертвами неоголошеної війни. Світ мав ніколи про це не дізнатися. Земля приховала сліди злочину, а брехня мала стерти його з людської пам’яті», — ці слова промови Качинського пізніше були опубліковані у пресі.

Серед іншого пан Качинський мав оголосити вимогу: «Всі обставини Катинського злочину повинні бути повністю вивчені і розслідувані. Важливо, щоб на юридичному рівні була зафіксована невинність жертв, щоб були відкриті всі документи, які стосуються цього злочину, щоб Катинська брехня назавжди зникла з суспільного простору. Ми вимагаємо цих дій насамперед заради пам’яті жертв і поваги до страждань їхніх сімей. Але ми вимагаємо цього і в ім’я спільних цінностей, які мають становити фундамент довіри та партнерства між сусідніми народами у всій Європі».

Про зміст промови Качинського (як і про підготовку його візиту в Катинь) керівництво РФ — Медведєв і Путін — знали заздалегідь від агентури російських спецслужб у Варшаві. Допустити, щоб Лех Качинський виступив iз такою промовою та ще й на «ісконно русской зємле» Медведєв, а особливо Путін — ніяк не могли. Останньому вже довелося вислухати гірку, але історично справедливу правду від Качинського про Катинську трагедію, про напад Німеччини і Радянського Союзу на Польщу без оголошення війни в присутності десятків тисяч поляків та багатьох делегацій країн світу на чолі з їх лідерами ще 1 вересня 2009 року на заходах у Гданську, присвячених 70-й річниці початку Другої світової війни (детально про це йшлося у попередніх номерах «УМ»).

Уранці, 10 квітня 2010 року, на заплановані меморіальні заходи до Смоленська прибув спеціальний «Катинський потяг», в якому приїхало майже п’ятсот поляків, переважно члени і родичі «катинських сімей», а також депутати польського Сейму і представники партійних, громадських, релігійних організацій. Реквієм пам’яті і виступ Качинського мав транслюватися у прямому ефірі багатьох телекомпаній Польщі та інших країн.

На час відкриття пам’ятних заходів на військовому цвинтарі у Катині зібралося понад тисячу поляків та сотні українців, білорусів, росіян, які прийшли, щоб вшанувати світлу пам’ять безвинно убієнних польських офіцерів у 1940 році...

Мотивація викладена у моїй книзі «Літак для Президента», яка вийшла у березні 2012 року. Тоді ж газета «Україна молода» презентувала цю книгу. Напередодні авіакатастрофи, 9 квітня 2010 року, під час зустрічі зі своїми друзями, при обговоренні приватного візиту президента Польщі наступного дня до Смоленська, я висловив категоричну думку, що літаку Качинського не дадуть приземлитися у Смоленському аеропорту.

Наведу декілька цитат зі своєї книги:«...реквієм у Катині буде зірваний, він не відбудеться. Він не може відбутися ні за якої погоди і умов. Літак Качинського заженуть куди завгодно: в Москву, Мінськ, до чорта на кулички. Придумають усе що завгодно, щоб він не сів у Смоленську. Якщо буде потрібно, зроблять туман, а то й сніг. Або трапиться випадкове пошкодження посадкової смуги, вийде з ладу апаратура, контролююча літак, і перед заходом на посадку командиру літака скажуть, що прийняти його не можуть... Сьогодні в арсеналі військових є такі технології, що спеціалісти вміють розганяти не лише дощові і грозові хмари, а якщо буде потрібно, то зроблять і туман з «молоком», не кажучи вже про інші технічні «штучки» і спецефекти, які можна задіяти, щоб зірвати заплановані поляками заходи.

Тоді, 9 квітня 2010 року, я ще не знав, а мав лише здогадки, що, за вказівкою Володимира Путіна, розроблена спецоперація, яка передбачала не лише провокацію авіакатастрофи, а й теракт проти літака.

Після авіакатастрофи було багато телефонних дзвінків від колег iз Польщі, прибалтійських та інших країн, iз якими разом працював у ПАРЄ у 2006—2010 роках.

Знаючи мою колишню професію, польські і прибалтійські колеги просили мене провести приватне розслідування обставин авіакатастрофи. Серед загиблих поляків були й мої знайомі. Я пообіцяв зробити все, на що спроможний, для встановлення істини у катастрофі польського літака.

Викладене вище, а також історична постать президента Леха Качинського — Поляка з великої літери — і стали мотивами проведення приватного розслідування обставин катастрофи (теракту) польського літака Ту-154М 10 квітня 2010 року під Смоленськом, яка уже увійшла в історію як «Катинь-2» — злочин РФ, який залишається без покарання до цього часу.

З урахуванням власного багаторічного практичного досвіду слідчої і оперативної роботи (працював слідчим МВС, начальником відділу військової контррозвідки СБУ, очолював парламентські слідчі комісії з розслідування резонансних справ, на основі відкритих і доступних матеріалів, у тому числі матеріалів досудового слідства, висновків державних комісій iз встановлення причин авіакатастрофи Росії і Польщі, оприлюднених у вітчизняних і зарубіжних ЗМІ та iнтернет-ресурсах, а також особисто отриманої конфіденційної оперативної інформації, мною було проведено приватне розслідування обставин катастрофи польського військового літака Ту-154М. Матеріали розслідування передано Польщі.

Зауважу, що моє розслідування не є офіційним, воно приватне і його висновки не є кінцевими (останнє слово за Міжнародним кримінальним трибуналом) і не претендує на істину в останній інстанції. Але є встановлені незаперечні факти (докази), яким потрібно надати офіційну об’єктивну юридичну оцінку.

Значний масив установлених і зібраних фактичних даних та отриманої конфіденційної інформації у цьому звіті не обнародувані, оскільки потребують перевірки і висновків експертів. Вони направлені до Генпрокуратури Польщі, будуть опубліковані після їх перевірки.

У розмові з європейськими колегами згадали, як президенти Польщі, України, Литви та Естонії — Лех Качинський, Віктор Ющенко, Валдас Адамкус, Томас Гендрік Ільвес та Прем’єр-міністр Латвії Іварс Годманіс — прибули пізно ввечері 12 серпня 2008 року до Тбілісі, де взяли участь у масштабному, 200-тисячному, мітингу на підтримку Грузії, проти якої Росія вчинила воєнну агресію. Організували цей приїзд Лех Качинський та Віктор Ющенко. Керівники п’яти європейських держав летіли на підтримку Грузії на тому самому польському літаку Ту-154М, який згодом, у квітні 2010 р., зазнав катастрофи.

Через реальну загрозу бути збитим російськими військовими, літак, вилетівши із Сімферополя, летів через Туреччину і приземлився в Азербайджані в аеропорту Гянджі. Росія не надала дозволу для польоту через її повітряний простір. З аеропорту Гянджі лідери п’яти європейських країн добирались до Тбілісі на автомобілях, реально ризикуючи своїм життям.

Виступаючи на мітингу в Грузії, президент Польщі Качинський гостро засудив російську агресію проти суверенної Грузії і зауважив: «Вперше після довгого часу наші сусіди з північного сходу показали обличчя, яке ми знаємо сотні років. Ця країна — Росія, яка прагне розсортувати своїх сусідів. Росія вважає, що народи довкола неї повинні їй підкорятися. Ми заявляємо: ні!».

Лех Качинський попереджав: «Сьогодні Грузія, завтра Україна, післязавтра держави Прибалтики і, можливо, моя країна. Ми можемо цьому протистояти лише за умови, що Європа дотримуватиметься єдиних цінностей».

Під час війни Росії з Грузією Лех Качинський неодноразово засуджував агресію Росії, яка «хотіла змістити уряд Грузії на чолі з президентом Саакашвілі», так різко, як це не робив ні один з європейських лідерів, і вважав за необхідне «переконати Росію, що час імперії минув». «Росія показала безпомічність Заходу. Це жахливо, тому що Захід явно сильніший, нiж вона. Моє головне зобов’язання — не допустити, щоб Польща стала частиною зовнішнього кільця Російської імперії», — стверджував він.

Проте міжнародна спільнота (ООН, ОБСЄ, НАТО, Євросоюз та провiднi країни світу — США, ФРН, Велика Британія, Франція, Китай та інші) «проковтнула» анексію 20% території Грузії й змирилася з вiйськовою агресією Росії.

Президент Лех Качинський був найбезкомпроміснiшим критиком Росії серед усіх лідерів країн ЄС. Багато міжнародних політичних оглядачів називали його особистим ворогом Путіна, як і Президента України Віктора Ющенка, який у 2004 році постраждав від «російського діоксину», і президента Грузії Михеїла Саакашвілі, якого, під час розмови з президентом Франції Саркозі 12 серпня 2008 року в Москві, Путін обіцяв «повісити за яйця».

Саме тому політичне керівництво РФ (у першу чергу Путін) та керівники спецслужб Росії, які обґрунтовано підозрюються в замовленні, організації і вчиненні теракту польського літака Ту-154М, не зацікавлені у проведенні об’єктивного розслідування, встановленні винних осіб і притягнення їх до кримінальної відповідальності. Як засвідчують їхні дії впродовж шести років, вони лише перешкоджають цьому і роблять усе можливе, щоб такого розслідування, в тому числі й на міжнародному рівні, не відбулося.

Чого лише варте (і це головне!) неповернення Кремлем до цього часу Польщі бортових самописців літака, оригіналів записів розмов та уламків Ту-154М, який є її власністю, на яких збереглися сліди від удару високочастотного електромагнітного імпульсу СВЧ-гармати, якою він був зруйнований у повітрі, для проведення незалежних експертиз. Знищити ці сліди, за твердженням експертів, неможливо!

Убивство терактом президента Леха Качинського, його прихильників iз військової і політичної еліти Польщі, на думку багатьох експертів, це — цинічна помста Путіна Качинському, якого Путін ненавидів особливо, за організацію Качинським широкої міжнародної підтримки Грузії у війні з Росією, яку він відкрито назвав на весь світ агресором, а також за рішення розмістити в Польщі систему ПРО США. Після смерті Леха Качинського глава уряду Польщі Дональд Туск «заморозив» цю програму.

Лише після перемоги на президентських і парламентських виборах партії «Право і справедливість», у лютому 2016 року, Департамент оборони США підписав контракт з Польщею на будівництво комплексної системи ПРО на її території. У 2018 році заплановано розміщення мобільних батарей iз ракетами середньої дальності SM-3.

У перші хвилини після катастрофи польського літака 10 квітня 2010 р. офіційні посадовi особи і російські ЗМІ повідомили про різний час НП (факт розвалу літака): «10:41; 10:50; 10:56; 10:58; 11:00», кількість заходів літака на посадку — від одного до чотирьох — і як основну версію: «літак розбився через туман і помилку екіпажу», «на екіпаж чинився тиск iз боку Качинського посадити літак за будь-яку ціну» і навіть що «Качинський був нетверезий», а «керівник польотів тричі давав команду командиру екіпажу йти на друге коло, але той не послухався і вперто хотів посадити літак».

Ця дезінформація була підготовлена завчасно, щоб ввести в оману світову громадськість та сховати істинні причини катастрофи літака.

Показово, що після обрання Володимира Путіна у 2012 році втретє президентом Росії екс-президент СРСР Михайло Горбачов відзначив такі його риси характеру: «мстивість, злопам’ятство, образливість». На думку Горбачова, це недопустимо для політика, який займає такий високий пост.

Полковник СЗР Росії Сергій Третьяков, який під дипломатичним прикриттям керував спецопераціями російської розвідки у США з 1995 по 2000 рік, після приходу Путіна до влади попросив політичного притулку в американців. Він напряму звинуватив Путіна у теракті польського літака 10 квітня 2010 р. під Смоленськом: «У росіян є різні плани і сценарії для ліквідації іноземних лідерів, якщо Путін і ФСБ цього захочуть. Є докази, що підтверджують причетність Путіна і його спецслужб до знищення Качинського».

Через два місяці після цієї заяви, 13 червня 2010 р., 53-річний Третьяков раптово помер. Причина смерті ФБР відома. Але вона, як і обставини смерті та інформація, якою володів Третьяков, спецслужбами США засекречені на найближчі 25 років.

До речі, Сергій Третьяков був добре знайомий із Золотовим (детальніше про цю персону — в одному з наступних номерів «УМ») і характеризував його як «звичайного головоріза». Колишній начальник Золотова — Олександр Коржаков (керівник Служби охорони президента Єльцина) в 2014 році в одному з інтерв’ю так сказав про Золотова: «Я про негідників говорити не буду. Золотов дуже мстивий, так, як і наша перша особа — Путін, з яким він дуже близький і відданий йому «до гробу». У мене сім’я, діти...».

Психологи і фізіогномісти зазначають, що Золотов і Путін дуже схожі не лише за характером — обидва злобливі та мстиві, а й зовнішньо: «маленькі скляні риб’ячі очі, стиснуті губи...»

Про вбивства Литвиненка, Рохліна, Кумаріна, Цепова та інших нагадую лише з однією метою: щоб читачі змогли глибше зрозуміти психологічний, моральний, фізіологічний портрет президента Путіна, його патологічні риси характеру і самі зробили висновки, чи здатний він на вбивства не лише окремих людей, а й тисяч, розв’язуючи війни в Грузії, Україні, Сирії, знищуючи своїх політичних опонентів у Росії та за її межами — заради збереження влади і статків на мільярди доларів.

Окрім того, закон вимагає зібрати повну характеристику на підозрюваного у вчиненні злочину, яка буде потрібна Міжнародному кримінальному суду.

У польської сторони також є значний суб’єктивізм, внутрішнє політичне протистояння і конфлікт інтересів, що перешкоджає об’єктивному розслідуванню смоленської катастрофи впродовж шести років. Так, 9 травня 2010 р. був опублікований лист представників польської громадськості Юлії Яскольської і Петра Якута, присвячений «звірячій різні поляків, зробленій за наказом Путіна і Медведєва міжнародною терористичною організацією ФСБ Росії».

У листі під заголовком «Клуб фанатів Путіна» його автори, зокрема, вказують: «Сейм відхилив проект резолюції партії «Право і справедливість» про передачу слідства про катастрофу літака 10 квітня під Смоленськом польській стороні. Це послання Сейму потрібно зрозуміти. Міністр МВС Міллер заявив, що тепер слідство затягнеться мінімум на два роки. (тягнеться вже шість років! — Авт.). Дональд Туск і його «Громадянська платформа» — це клуб фанатів Путіна. Туск погрожує переслідуваннями партії «Право і справедливість» за «пропаганду на інсинуаціях». Туск вибрав тактику замовчування. Він говорить не як глава незалежної держави, а як політик, який лиже Путіна. Для Туска вимога правди про трагедію — це «антиросійська фобія».

Член Європарламенту Сарюш від партії «Право і справедливість» вимагав від Туска чесного пояснення, чому він називає смоленську трагедію «політичним канібалізмом». Як зазначають Яскольська і Якут, Туск для росіян — «наша людина у Варшаві». Мовляв, уряд Туска тримає польських громадян за дурнів. Автори запитують: на кого працює особисто Туск, весь його уряд, «Громадянська платформа»? І вказують, що «всі вони уклали союз iз нащадками ЧеКа».

Польські та зарубіжні політичні аналітики й експерти вважають, що Дональд Туск був непримиримим ворогом Леха Качинського. Після його загибелі ця ворожість не зникла, а підсилилася з братом покійного президента, лідером партії «Право і справедливість» Ярославом Качинським, який став політичним і особистим опонентом Туска і його партії «Громадянська платформа».

Непримиримість та особисте й політичне протистояння тривало понад 10 років і закінчилося смоленською трагедією — загибеллю Леха Качинського, його прихильників, що пiдкинуло хмизу у вогонь цього протистояння...

Знаю одне — рано чи пізно, але люди знатимуть ПРАВДУ про теракт проти польського літака в 2010 році, як через 50 років дiзналися страшну правду катинського розстрілу поляків у 1940 році.

Правда, якою б вона не була, потрібна не лише полякам...

Неупереджене та об’єктивне розслідування (технічне і досудове) зазначеної авіакатастрофи має провести незалежна міжнародна технічна комісія із встановлення причин авіакатастрофи, а міжнародна слідча комісія — встановити осіб, винних у катастрофі. За аналогією нідерландської міжнародної слідчої групи, яка розслідує кримінальну справу за фактом збиття 17 липня 2014 р. російським військовим екіпажем ЗРК «Бук» М-1 над Україною пасажирського літака «Малайзійських авіаліній», у результаті чого загинуло 298 людей.

Остаточний вердикт повинен винести Міжнародний військовий трибунал. Перед трибуналом в обов’язковому порядку, згідно з міжнародними правовими нормами, повинні постати й свідчити Путін, Медведєв, Туск та інші високопосадові особи Росії і Польщі (в тому числі та керівники спецслужб цих країн), які були при владі на момент теракту щодо літака Ту-154М.