Запрошую на п'єсу "Вотело".

           То ще, як наші дідо були молодими, а Каська Гайдукова ходила в дівках, сталося мені видіти в нашім селі весолу виставу …

            Ідного дня на Процайовій стодолі вивісили велицьозну шильду. Зліва направо покрученими літерами писало:

                   Зверху над тим меншими і рівними:            

Ангельська вистава на штири дії, де хлоп має вдусити свою бабу.

Знизу під тим троха дрібнішим

 Хто би мав охоту прийти, ней має при собі іден злотий.

Виставка буде при лямпах – за нафту тре платити.

 На ролях будуть: Вотело – Гицель Сафат.  Диздемона – Гайдукова Каська.

 Початок перед вечером, як йно ся смеркне і запорайте худобу.

            Тая дифіляда мала відбутися за місяць по новім році. Війт згодив музику з Романова, заплатити їм мусіли фірою гною й двома фірами лотави. …

            Виставку провадив навчитель Габулька, дяк Гнегус мусів бути за підказувача, то той тлумач, що наказує з льоху, якбись те не пам’ятали альбо забули роль …

            Гиндьові не дісталося жадної ролі –не надався в твари. Виступати йно мала Гиндьова кобила Базька, на якій Вотело гейбито виїздив на войну.

            Дідо з Рецьом і Яцком грали чорних жовнірів і зара з понеділка стругали шаблі й піки.

           Сафат з Каською провадили проби надень по штири рази. Перші дні Каська мліла зі страху і її годі було відталепати. Сафат здіймав руки й мав стілько злости, що Касьчин пес Доляр втік до ліса разом з будою, а кури цілу неділю не несли яєць.

           В нашій хаті дідо пробувалися з Юзьом і Рецьом. Товкли ідно другого шаблями, якби на манебри виїхала кавалерія. Дідо мали два роки войскової служби й добре чулися в руках… ті ж два бідаки не могли му дати ради й ходили з побитими писками, гамуючи кров і шукаючи попід лави вибиті зуби…

          Убйори на дифіляду взяли з церковного вертепу.

          В той день людям рвався терпець. Габулька привів з школи всі штири кляси. Люди йшли з кріслами та лавками, аби й високо було сидіти й ноги було на шо поставити. В читальні пахло чосником і вонучами. Вже як впихали Гиндьову кобилу Базьку й вивалили одвірки в сінях, межи людьми пішов вітер і стало легше дихнути.

           Микольцьо збирав до капелюха гроші, але давали й в натурі – хто копу яєц, хто кавалок кобаси, хто фляшку вишнівки…

           Сцену заслонили. Вийшов Габулька й зробив зголощення:

             -- Прошу бути в спокої. Виставка обійдеться без крови, то всьо гартисти.

           Відтягли матерію. Стухли лямпи. Дяк тихісько підсьпівував з льоху. Вийшов Вотело Сафат, але його мало хто впізнав,бо він мав твар вимальований на чорно й великий желізний кульчик на носі.

            Стара Штудриха від страху зачалася хрестити.

            Сафат, як побачив стілько народа, забув про слова, але дяк тихонько прошептав з льоху:

             -- Стань лицем до народа!… До народа стань лицем!..

            Осмілілий Гицель перекрочив допереду, по необачності заліз дякові на пальці й на цілу гартанку гаркнув до люда:

             -- Стань лицем до народа!!!!!!

             То було так відразу, що з суфіта впала лямпа й зверищали від страху діти, ніби мала запастися земля…

            Як втихло, дяк, хухаючи на пальці, жалобливо шипів:

             -- Сафате, дідько би тебе забрав…

            Гицель му не дав доказати, а кинув до зали ще раз:

             -- Грім би тя ясний спалив!!!

           Нарід плескав і кричав “Файно! Файно!”.

           П’єса тяглася зо дві години. Зара на четвертій акті, йно дідо зачали шаблюватися з Рецьом і Яцком, батяри з кольонії підняли гвавт і вже хтіли скакати на поміч.

            Дійшло до остатньої дії. Затяглася в плачі скрипка, якби хто мав вмерти… Тихенько зачав бити бубен…

            Сафат здійняв руки й закричав, як на суді, до Каськи:

            -- Диздимона! Чи ти змовила на ніч молитву?!

            Нарід знав, що буде кінець…  Стихло, як в гробі… Гицель стояв, як упир. Каська зо страху впала на коліна, забувши роль.

             Дяк благав:

             -- Йой! Ви там чисто поварювали…

            Каська повторила!

             -- Убий мя, як вже сь чисто зварював!!!

            Сафат стиснув її за горлянку.

             Зімліло зо п’ять бібрецьких баб…

             Зраня стару Штудриху мусіли везти до ві Львова на Кульпарків*. 

(*Кульпарків - львівський "жовтий дім")

                                                                                        Р.Солило.

( В1985р. по радіо виступала театр-студія "Не журись")