Може хтось помічав, що ми живемо наче на хвилях? То все добре, то все погано;  то постійно щастить, то одні невдачі. Це продовжується  постійно та ніколи не припиняється. Сьогодні я літаю від щастя, а завтра в мене стається якесь лихо і мені стає неймовірно погано… Але найдивніше те, що люди навіть не задумуються над цим, вони сприймають такі коливання як належне. Ще прикро й те, що якщо задуматись над цим цікавим явищем, можна вирішити багато особистих труднощів, але ніхто не хоче міркувати про свої недоліки та завжди шукає причину в комусь іншому, не в собі.

А до чого тут ця двоїстість? Двоїстість — це стан свідомості, при якому людина прикрашає все, що присутнє в її житті якимось своїм особистим ставленням, не зважаючи на дійсність. Наприклад, ми можемо зневажати якусь дуже добру людину або, навпаки, поважати якогось негідника. Чи вплине така упередженість на моє життя? Подумайте самі — поважати негідника, це вже саме про себе все каже. Коли ми поважаємо когось, не зважаючи на те, як він себе поводить, що він робить, ми ризикуємо навчитись сприймати негідну поведінку людини як звичну та прийнятну. Незабаром ми можемо стати такими ж негідниками і навіть цього не помітимо.

А хвилі в житті? До чого тут двоїстість? Вона має пряме відношення до цього. Знаєте чому нас «носить» у житті? Бо ми надаємо багато значення тому, що взагалі не важливо. Ми можемо придбати якийсь дорогий жовтий (але рідкісний) шматок металу, який чіпляють на вуха і трястися біля нього, наче від нього залежить все наше життя. А якщо загублю? Це вже траур на половину року!!! Але чи потрібно так себе «накручувати» через якийсь дріб’язок? Чи не задумувалися ви про те, що через дрібнички жертвуєте найціннішим, що у вас є — вашою життєвою силою, вашим настроєм, вашою тверезістю міркування і справжнім розумінням, як потрібно жити?

Уявіть, ви тупа, перелякана і знервована людина, але із крутою машиною! Нафіга вам та машина, взагалі не зрозуміло, адже без розуму та внутрішньої злагоди неможливо бути щасливим, хоч закладися тим золотом по самі вуха.

Уявіть, що ви розумна, порядна, добра людина, яка трохи всього має та цим задоволена. Чи варто так жити? Адже біля вас будуть близькі люди, яких ви любите та їм довіряєте,  з якими не будете сваритися і все будете вирішувати розумно, мирно;  у вас буде натхнення робити щось таке, що любо вашому серцю, адже у добрих людей внутрішній світ неймовірно різнобарвний та багатий, їм є чим ділитися.

І все це ми обмінюємо на всякі неживі речі, на постійну стурбованість про всякі дрібнички, роздратованість та напруженість через те, що мене там неясно хто не поважає. Знаєте, Річард Бах якось сказав: «Якщо твоє щастя залежить від того, як поводять себе інші, то, напевне, в тебе насправді є проблеми».

Від чого ж залежить широта всіх цих хвиль? Вона залежить від сили почуттів, які ми вкладаємо у накручування себе. Найбільше хвилі двоїстості проявляються у закоханих. Вони настільки себе накручують думками про те, що «без коханої людини я не зможу прожити і миті», що весь їхній внутрішній світ і його злагода залежать від поведінки іншого. Але чи можливо розвивати здорові та міцні стосунки, коли ти так чутливо ставишся до вчинків та слів близької людини? Адже нам всім властиво помилятись. Уявіть, що біля вас людина, яка, якщо ви десь не так щось скажете чи зробите, починає впадати в траур, трохи не до самогубства. Яка настільки високі вимоги перед вами висуває, що неможливо навіть вільно дихати: потрібно поводити себе тільки так, казати тільки так, робити тільки так, щоб, не дай Боже, не зачепити моїх «тендітних» почуттів, я ж «тебе так люблю!». Тобто, іншими словами, ви знаходитесь під прицілом плазмової гармати.

Мудрі люди завжди недвоїсті, вони сприймають щастя та нещастя, страждання й задоволення, честь та безчестя дуже спокійно, їх нікуди не «заносить», вони розумно та легко вирішують всі труднощі, які трапляються на їхньому шляху. Вони сприймають як близьких, так і незнайомих людей спокійно та невимушено, дивлячись тільки на їхні вчинки та поведінку  і роблячи із цього висновок, як потрібно із ними себе поводити. Чи хотіли би ви, щоб біля вас була людина, яка вирішує все спокійно, в якої немає «драм» у житті, яка сприймає вас просто і ні до чого вас не змушує?; людина, яка  ставиться до вас спокійно, не дивлячись  на ваші недоліки та помилки?

Отже, чим більше у нас двоїстості, тим більше у нашому житті помилок, «хвиль» та страждань; чим більше у нашому житті недвоїстості,   тим більше наше життя наповнене спокоєм, мудрістю та щастям.

В минулому записі «Яким буває рабство?» я записав про те, як люди зав’язують одне одного в егоїстичні залежності. Там було також сказано про види рабства і свободи.

Тіло (прив’язаність до зовнішнього)

Людина стає рабом свого тіла (сім’ї, роботи, друзів…), коли надмірно прив’язується до нього. Хіба це погано? Ні, насправді немає нічого поганого в любові до сім’ї, друзів, роботи, в турботі за власним тілом. Погане починається тоді, коли ми хочемо цим всім надмірно насолоджуватись і зациклюємось на ньому. Наприклад, можна просто любляче і дбайливо ставитись до своїх дітей, але часто буває так, коли батьки починають надмірно багато думати про них, постійно хвилюватись через це. При надмірних прив’язаностях людина часто втрачає міру, вона стає дуже емоційною та чутливою до свого тіла (роботи, друзів, дітей…). Уявіть собі людину, яка надмірно хвилюється за своїх дітей, постійно за них переживає.  Чи зможе така людина будувати повноцінні стосунки із своїми дітьми? Швидше всього, що буде відчувати сильні труднощі в стосунках. Вона буде надокучати дітям, сваритись із ними і казати, що вони не розуміють її. А все це тільки через надмірну прив’язаність.

Свідомість (уявлення, почуття, погляди…)

Часто буває й так, що людина надмірно прив’язується до своїх уявлень про те, як все має бути в її житті. Вона або вигадує собі якусь філософію, або підхоплює її від оточення. Хіба погано мати своє власне бачення світу, власного життя…? Ні, це надзвичайно добре, але проблеми починаються тоді, коли людина надмірно починає приділяти уваги своїм ідеям, поглядам і т. п. Якщо ви бачили фанатично налаштованих ідейних людей, то ви мене зрозумієте. Який головний їхній недолік? Він полягає у тому, що, прив’язуючись до якихось уявлень, людина перестає тверезо дивитись на речі та все сприймає через свої самонав’язані (або нав’язані групою людей) уявлення й погляди. Знаєте чим це може закінчитись? Будинком для психічно неврівноважених людей. Уявіть собі думки, які постійно крутяться у вашій голові і ви їх не відпускаєте, а ще й навпаки — підсилюєте. Така думка  може стати настільки сильною, що заполонить усю вашу свідомість і тоді, незабаром, приїдуть до вас добрі люди в білих халатах.

Сам себе зробив таким

І після того, як розумієш, що люди самі собі роблять прив’язаності, коли вони самі себе роблять заручниками або чогось зовнішнього, або своїх уявлень, трохи смішно бачити, як вони хочуть виправити когось або щось ззовні.

Людина хвилюється за красу свого тіла і всякими способами намагається її повернути, але приходить час і все минає. Замість того, щоб просто прийняти це за дійсність, вона починає дуже емоційно боротися за те, що вже минуло і переконувати себе в тому, що воно існує.

Наприклад, хтось захотів придбати собі автомобіль і переконує себе в тому, що без нього він  не зможе ніяк прожити, хоча раніше він обходився якось і без неї. Це для нього стає центром всесвіту і він надмірно багато працює, руйнуючи своє здоров’я, щоб придбати її, хоча насправді вона може бути йому зовсім не потрібна. І все це через самопереконання себе у чомусь.

Хлопець може дуже сильно закохатись у дівчину. У душі в нього там майже що янголи літають, без неї він не уявляє свого існування. Та коли від досягає свого і стосунки із нею його вже так не приваблюють, то поступово янгол-попелюшка перетворюється в Бабу Ягу. Чому так відбувається? Бо він надмірно прив’язався до своїх уявлень (як щодо попелюшки, так і щодо Баби Яги) і став їхнім рабом.

Свобода свідомості та тіла

То що ж нам робити із цим всім? Невже так буде завжди із нами? Так, буде завжди, тільки із ними, а із нами буде те, що ми самі захочемо. Свобода свідомості та тіла  означає, що ми, люблячи і сім’ю, і друзів, і свої погляди, і навіть своє тіло, вміємо надмірно до цього всього не прив’язуватись. Потрібно поставити свою свідомість вище всіх цих речей та розумно, без прив’язаностей керувати своїм життям та думками.

Коли хлопцю подобається дівчина, але він не прив’язується до неї, то він має можливість побудувати із нею гарні стосунки. Чому? Бо він за нею не бігає, як блазень. Він їй не надокучає своїми проханнями та увагою. Так, йому вона подобається, але він поводить себе із нею, як розумна і вихована людина. Чи буде вона в такому випадку поважати його? Навіть якщо вона захоче використати його любов, залякуючи, що піде від нього, він їй скаже: «Іди, гуляй!». Чому? Бо він не прив’язаний до неї, в нього думки вільні від емоцій, він не боїться втратити, хоча любить і поважає, незважаючи на її таку негідну поведінку. Він не буде її рабом, але готовий буде стати вірним другом, якщо тільки вона захоче себе теж гідно із ним поводити.

Такий підхід можна застосувати і до всього іншого, навіть до власних думок. Якщо ви відчуваєте, що не можете керувати своїми думками, що вони дуже емоційні та підбурюють вас на всякі незрозумілі речі, то просто розслабтесь, відпустіть їх та подивіться на них збоку. Не піддавайтесь на їхній тиск і пам’ятайте: «Я маю керувати своїми думками, а не вони мною».

Справжня свобода не залежить від того, чи можемо ми робити все, що хочемо. Не залежить вона і від будь-яких зовнішніх обставин, людей чи думок. Вона залежить тільки від того, чи дозволили ми цьому всьому впливати на нас і керувати нами.

Щоб зрозуміти складні для мого розуміння речі, я слухаю або читаю праці різних людей із різними переконаннями. Деколи я знаходжу для себе надзвичайно цікаві для роздумів речі. Колись, слухаючи Леоніда Тугутова, я почув про складові, без яких не може існувати любов.

Добровільність

Є одна річ, про яку ми постійно забуваємо в стосунках — неможливо примусити любити. А що більшість із нас робить? Скаржиться на те, що мене не люблять. Але ж  уявіть собі, що хтось постійно випрошує у Вас любов, постійно невдоволений Вами, хоче уваги і цим, очевидно, Вас турбує і втомлює. Чим будете ви до цієї людини відчувати прихильність? Чи буде у Вас натхнення будувати щирі та близькі стосунки із цією людиною?

Перший крок, щоб побудувати любовні стосунки — це дати близькій людині самій вирішувати, як вона має Вас любити. Вона має відчувати себе вільно із Вами і знати, що Ви її ні до чого не змушуєте і приймете будь-який її вибір. Коли Вас приймають такими, якими Ви є, то Ви само собою починаєте розкриватись.

Безкорисніть

Коли людина насправді любить, то вона взагалі-взагалі НІЧОГО не хоче у відповідь від іншого. Коли ми починаємо щось вимагати у відповідь від близької людини, то це більше схоже на торгівлю, аніж на близькі стосунки. Якщо Ви хочете із кимось побудувати бізнес, то тоді із ним торгуйтесь, а якщо хочете, щоби була близькість — нікуди подітись, треба навчитись тільки віддавати і при цьому не хотіти нічого для себе.

Коли ти просто даєш і нічого не хочеш для себе, то у ближнього із часом розвивається таке цікаве почуття  — вдячність. Чому? Бо підсвідомо людина відчуває, що про неї турбуються, а не хочуть видоїти.

Радісність

Очевидно, що якщо починаєш дотримуватись попередніх вимог із насправді щирою людиною, то ніякої мови про скорботу, ненависть, байдужість не може бути й мови. Уявіть собі стосунки, в яких люди діляться найкращим одне із одним і водночас залишаються вільними одне від одно, простими та відвертими. Ви скажете, що якщо я не тримаю близьку людину, то вона від мене втече. По-перше, якщо людина насправді щира, то в неї є й совість. Якщо вона насправді до вас щира, то вона і в щасті, і в нещасті залишиться з Вами. По-друге, вас обох з’єднує та сама неповторна радість, яка розквітає у ваших стосунках. Ну хіба її можна так легко позбутись?

Якщо в стосунках немає радості, то це означає ви просто використовує одне одного або торгуєтесь. Це напевно.

Взаємність

Можна любити будь-яку людину, але любов може бути лише між гідними любові людьми. Між  радісними, безкорисними, вільними істотами завжди панує любов, вона природно розвивається, бо всі діляться найкращим у собі, кожен сприймає іншого невимушено, ніхто нікого не осуджує та пробачає ненавмисні помилки; ніхто не хоче використати іншого, але навіть якщо такі думки з’являються в голові, то соромиться їх та намагається якнайшвидше позбутись.

Уявіть біля себе людину, яка невдоволена вами, яка хоче Вас використати, яка постійно безрадісна… Чи зможете Ви побудувати глибокі стосунки із такою людиною? Напевно, що ні, бо любов — завжди обмін всім найкращим, що у нас є.

Чи задумуємось ми про те, що таке "насправді любити"? Більшість людей не відрізняє любов від бажання використати тіло людини для власного задоволення. Історія про жінку, яка знає, що таке глибокі стосунки, і про хтивого чоловіка. Історія, яка допоможе нам відрізнити, де ми любимо, а де ми хочемо просто використати — http://music.i.ua/user/2514537/79196/988187/

Історія, в якій доволі просто та глибоко розкривається тема http://music.i.ua/user/2514537/79196/988186/

Єдина відмінність

Кожен із нас приблизно здогадується, що таке свобода і що таке рабство. Свобода не може існувати без однієї речі — змоги власного вибору (поведінки, поглядів, можливостей). Ось це і є головною різницею між свободою і рабством. Рабство повністю нав’язує нам свої умови існування, не даючи нам змоги вибирати. Вибираємо ми частіше всього те, що підходить саме нашій природі, адже всі ми різні, тому рабство, не даючи нам вибору, найчастіше грубо порушує нашу власну природу і тому й нищить нас.

Яким воно буває

Рабство і, відповідно, свобода бувають різних рівнів існування. Якщо подивитись узагальнено, то рабство (свобода) поділяється на тілесне та на свідомісне. Очевидно, що наше тіло нами повністю не керується. Хтось скаже, що це неправда, що людина ним може керувати, як сама забажає. Але якщо подивитися на просту річ — кожен бажаючий може понівечити наше тіло будь-коли, ми можемо проти нашого бажання захворіти і втратити свободу пересування — то стає зрозуміло, що наша свобода тіла дуже й дуже обмежена.

Моє тіло

Люди, які сильно прив’язані до свого тіла (краси, сили і т. д.), насправді підсвідомо розуміють небезпеку цієї обмеженої свободи і можливості втрати, тому, як неважко здогадатись, із сильною тілесною прив’язаністю в них присутній відповідної сили страх. Сильний страх сковує їх і вони стають рабами свого тіла. І що ж можна зробити із цими людьми? Та все, що завгодно, головне — щоб не чіпали їхнього тіла. Їх можна просто залякати і вони будуть слухняними, як дресировані песики. Такі люди найчастіше навіть не мають власних поглядів і легко підлаштовуються під інших, бо їхня зацікавленість — моє тіло, а все інше можна підправити. Таким буває рабство.

Такі обмеження бувають різними, відповідно до зацікавленості людини: сім’я, друзі, робота, влада, гроші, визнання, повага, погляди… І що ж можна зробити із цими людьми? Насправді із ними можливо зробити все, що забажаєш, головне — натиснути на «болюче місце». Кожен із нас є рабом того, до чого прив’язаний і тому, заради наших прив’язаностей, ми жертвуємо найціннішим, що у нас є — свободою, заради рабства.

Моя свобода

Як не важко зрозуміти, все, що описувалося вище, належить саме до зовнішнього щастя, того самого, якого ми так прагнемо кожного дня. Щоб досягнути його, ми маємо використати когось або мати щось таке, що нам не належить (інші люди, привабливі предмети, навколишнє середовище). Уявіть собі людей із такими прив’язаностями. Що з нами відбувається? Ми, знаючи слабкості одне одного, намагаємось досягнути свого, тиснучи на «слабкі місця» наший ближніх. Ми всі хочемо бути вільними, але подивіться, чим ми займаємось — ми не тільки самі є рабами, але й також заради власного зовнішнього щастя робимо рабами інших, бо вільну істоту використати неможливо.

Питання: Чи можна назвати близькою ту людину, яка використовує твої слабкості для досягнення власних егоїстичних цілей? Чому ми так егоїстично використовуємо одне одного? Бо ми є рабами зовнішнього щастя, своїх прив’язаностей і діємо не так, як правильно, а так, як нам вигідно, впускаючи все це божевілля у своє життя.

Такі різні

Зовнішнє та внутрішнє щастя повністю несумісні одне із одним, тобто одне з них послаблює, а згодом і повністю знищує інше. Але є й в них певні переплетіння.

Кількість внутрішнього щастя залежить тільки від кількості сили свідомості, яка накопичилась у людині. Тобто якщо людина не витрачає свої психічні сили на зайві думки, переживання й почуття, то поступово вона стає сильнішою як психічно, так і фізично; при цьому її яскравість сприйняття й чіткість думок при правильній поведінці та думках непомітно і поступово збільшуються. Якщо сказати коротко, то внутрішнє щастя — це чистота свідомості. Вона залежить тільки від наших правильних думок та поведінки.

Просто надумане

Зовнішнє щастя має зовсім протилежну природу. Воно з’являється при думках про зовнішнє досягнення, сильному бажанні щось мати або використати кого-небудь. Що найцікавіше — воно зажди знаходиться у майбутньому часі; тобто людина відчуває щастя не від самої дії, а від передчуття чи намріювання насолоди плодів свого вчинку. Тобто ми відчуваємо щастя від того, чого насправді не існує зараз і може взагалі ніколи не існувати. Ще одна цікава річ — майже завжди ми намріюємо те, чого взагалі не може бути так, як ми хочемо, але віримо в це стовідсотково. Приклад: я хочу бути багатим і коли я про це мрію, то відчуваю таке яскраво бурхливе щастя, ніби живу майже в раю; я маю все, що тільки забажаю, завжди радісний безтурботний (не треба заробляти на життя), всі мене люблять (бо я багатий), я відчуваю свободу та легкість. Але в дійсності таке рідко трапляється — найчастіше люди відчувають страх втратити гроші, оточення  хоче використати твої достатки для власних потреб. До того ж, від багатства людина стає гордою, а це почуття саме по собі дуже важке і в такому положенні майже непереборне.

Джерело обох щасть

А звідки ж тоді береться така  яскравість мрій? Як ми можемо відчувати те, чого зараз навіть немає? Щоб відчувати це все, ми використовуємо ту ж саму силу свідомості, яка потрібна нам для існування, яка дає нам здоров’я, дає вміння міркувати, дає змогу мати гарний настрій, будувати добрі стосунки із оточуючими.

Тому, щоб яскраво мріяти про щось, я маю пожертвувати якістю життя та й самим життям у теперішньому. Ще одна особливість зовнішнього щастя — воно поступово згасає. Чому це відбувається? Бо наша життєва сила поступово вичерпується?

Але чому, коли навіть я перестаю відчувати насолоду від передбачення зовнішнього щастя, то все одно прагну до нього? Тут є певна особливість: коли я мрію про щастя, то одночасно до нього й прив’язуюсь, стаю його заручником. Це те ж саме, що й алкоголь, наркотики, секс, азартні ігри. Але є маленька різниця — деякі з них намріюються із майбутнього, а деякі (такі, як наркотики) витягують нашу силу через марево, тобто ту саму неіснуючу дійсність, але вже в теперішньому.

Що відбувається із часом? Ми із блаженно замріяних ангелів перетворюємося на розчарованих та одержимих демонів, які просто хочуть досягнути свого, але для чого — самі не знають. Вони вже просто вірять у своє і не взмозі відв’язатись від марева, а часто навіть не розуміють, що марять. Це здається схожим на божевілля.

Знову такі різні

Отже, як зовнішнє, так і внутрішнє щастя беруть свій початок в силі свідомості, але відрізняються принципом роботи. Зовнішнє щастя — ми за власним бажанням витрачаємо життєсилу на власні мрії, уявлення, погляди, щоб вони могли жити; поступово знесилюємо свідомість та тіло; стаємо одержимими надуманим, тобто повністю зв’язаними у житті; закінчується це сумно.

Внутрішнє щастя виникає далеко не відразу, а з часом; воно буде існувати тільки тоді, коли ми не знесилюємо самих себе зайвими уявленнями, поглядами, мріями, тобто зовнішнім щастям. Воно існує не через виснаження себе (як при зовнішньому щасті), а від надлишку життєсили, яку ми почали накопичувати правильним життям. І ще одна дуже важлива особливість внутрішнього щастя — воно виникає тільки при відсутності сильних прив’язаностей: чим слабші прив’язаності, тим сильніше щастя. Тільки внутрішньо вільні люди можуть бути насправді щасливими.

Ніби воно, але не воно

У чому ж небезпека внутрішнього щастя? Вона дуже проста: чим сильніше щастя, тим сильніша може виникнути прив’язаність до нього. Уявіть, що ви добре попоїли; а тепер уявіть, що ви шалено закохалися. Є різниця? Величезна — у другому випадку така прив’язаність може знищити й життя (Шекспір знає точно, про що я).

Отже, коли ми починаємо правильно жити, починає збільшуватись сама задоволеність від життя і тому дуже-дуже важливо не прив’язуватись до щастя, яке виникає, а продовжувати зберігати здоровий глузд. Бо в ту мить, коли ми прив’яжемось до внутрішнього щастя, воно відразу перетвориться на зовнішнє (ніби воно, але не воно). Чому? Прив’язаність завжди означає бажати більше, ніж ти маєш зараз, певну незадоволеність, тобто щастя у майбутньому.

Чим більше ви досягли у внутрішньому щасті, тим більше повинні бути зреченими, бо інакше доведеться дуже сильно впасти із дуже високого місця, на яке так довго і важко видирались.

Чому в світі стільки людей, які роблять багато дурниць? Чому на Землі стільки війн, голоду, приниження, ненависті? Чому ми вбиваємо одне одного? Бо ми не вчимося жити, ми просто намагаємось досягнути зовнішнього щастя будь-якою ціною.

Існує  залежність між прагненням зовнішнього щастя та розумом. Є таке поняття в житті як совість. А що таке совість? Моє пояснення таке:  совість — це підсвідоме розуміння й відчуття того, що правильно, а що неправильно; підсвідомий вказівник до загальних рівноваги та щастя. Це бездоганна логіка, яка існує в кожному із нас. І одне із положень цієї логіки є таким: якщо я прагну бути вільним, незалежним і щасливим, то й інші істоти мають право на все це.

Але як можливо досягати зовнішнього щастя і водночас виконати хоча б це одне положення? Адже для того, щоб бути щасливим зовнішньо, мені потрібно, щоб інші робили саме те, що подобається мені: поважали мене, любили мене, робили мені різні послуги, визнавали мене. Все це — очевидно — обмежує свободу вибору іншої істоти, робить її невільницею. Тільки щоби бажати таких речей, вже треба відкинути совість. І вимагати від когось — це завжди аморально, бо відразу ж обмежує й пригнічує іншого.

Отже, щоби мати совість, потрібно дозволити іншим бути вільними, мати власний вибір. А це передбачає відмову від зовнішнього щастя. А совість і є підґрунтям справжнього розуму, бо сама по собі є незаперечною логікою в нас самих.

Подивитись на себе

Отже, якщо я напружений, мене постійно щось або хтось не влаштовує, якщо я хочу щось змінити у навколишньому, якщо я від кого-небудь що-небудь вимагаю — то я прагну зовнішнього щастя. Чи можна насправді бути щасливим у такому положенні?  Чи хочу я далі так жити? Чи є взагалі щось інше, окрім постійної невдоволеності, напруги, боротьби? Якщо хтось задає собі такі запитання, то це є вже саме по собі великим кроком до внутрішнього щастя. З цього й все починається.

Віддалитись

Як можна помітити внутрішнє щастя? Один із перших кроків — віддалитись від зовнішнього щастя, зректися. Якщо хтось відчуває безглуздість буденного існування, то поступово він буде віддалятись від нього та дивитись все більш і більш спокійніше та неупередженіше.

Щоб віддалитись від зовнішнього щастя, потрібно зрозуміти, що ні перемога, ні гроші, ні слава, ні володіння чим-небудь не зроблять мене насправді щасливим. Зовнішнє щастя — це лише наша вигадка, яка нас затягує в цей божевільний вир боротьби та напруженого існування. Всі, хто бореться за зовнішнє щастя, програють. Все, що залишиться після такого життя — тимчасове задоволення, сильна напруга, гнів, самотність і подібні речі.

Коли людина віддаляється від зовнішнього щастя, то вона поступово починає дивитися на речі, події та людей неупереджено і спокійно. При цьому вона правильно та не осудливо дивиться на навколишнє і починає приймати рішення не почуттями, а розумно, розважливо. В такої людини обов’язково в житті почне все налагоджуватись, тому що вона починає приймати правильні, а згодом і мудрі рішення.

Незалежність

Що таке справжня незалежність? Це коли я роблю все, що я хочу? Але ж коли ми всі станемо таким чином  «незалежними», то хіба така поведінка не буде злочином проти оточуючих? Хіба в нашій свідомості виникають тільки бажання, які роблять всіх щасливими? Найчастіше якраз трапляється навпаки — коли ми хочемо задовольнити наші бажання, то ми зосереджуємося тільки на власному задоволенні.

Але ж наші вчинки завжди впливають на оточуючих: ми можемо порушити чийсь спокій своєю голосною поведінкою, можемо образити інших своїми словами, можемо забути про тих, хто потребує нашої опіки. І все це відбувається через те, що ми не беремо відповідальності за наслідки наших вчинків, бо зосереджені тільки на власних бажаннях.

Уявіть собі суспільство таких «незалежних» людей, які роблять завжди те, що задовольняє тільки їхні почуття та порушують права й спокій всіх інших? Чи буде таке суспільство щасливим насправді? На мою думку, це буде виглядати гірше, аніж стадо яких тварин — вони хоч нерозумні, але навіть у них є якійсь порядок.

Але якщо говорити не по зовнішню незалежність, а про внутрішню, то вона повністю протилежна першій. Зовнішня незалежність означає, що я не можу керувати людьми, подіями, становищем навколо мене, тому я маю їх просто прийняти; вона означає повну зреченість від того, що відбувається навколо, бо там завжди буде щось таке, що мене не задовольняє. Така людина повністю незалежна від погоди, поведінки оточуючих, добрих чи поганих подій і т. д. Вона знаходиться у рівновазі, спокої, стані розумності й тому неймовірно щаслива.

Внутрішній спокій

Саме внутрішній спокій є порогом внутрішнього щастя. Без спокою неможливо відчувати щастя, яке не залежить від переживань та почуттів, становища, подій, положення в суспільстві. У внутрішньому спокої людина не розхитується різними коливаннями свідомості, тому вона може чітко міркувати, адже саме через сильні почуття й переживання ми приймаємо рішення, які потім руйнують наше й наших ближніх життя.

Внутрішній спокій заводить увагу всередину самої сутності свідомості істоти, де знаходиться невичерпне й незворушне щастя. Дехто гадає, що якщо людина заспокоїться і перестане жити досягненням зовнішніх цілей, то вона впаде в таку собі повну байдужість та небажання жити. Вони так гадають тільки тому, що ніколи не перебували у цьому стані.

Звідки у спокої з’являється це незворушне щастя? Пояснення просте. На досягнення якихось зовнішніх цілей ми витрачаємо шалену кількість сили свідомості, ми просто цим поступово вбиваємо самим себе. Чому? Бо ми боремося за зовнішнє щастя із іншими істотами, серед  яких виграють одиниці. На це все потрібне постійне самопідганяння, самозаохочення, самонакручування переживаннями.

Коли ми перестаємо бажати досягти якихось зовнішніх цілей, то поступово починаємо заспокоюватися і якщо ми при цьому приймаємо життя таким, яким воно є, наша життєсила починає накопичуватись  та через деякий час все більше й більше починає відчуватися щось приємне у житті; щось таке, що не залежить від наших почуттів, переживань, бажань, але при цьому ми відчуваємо себе якось вільно, легко приємно. Саме і є ознакою приходу в життя внутрішнього щастя.

Таке непомітне

Щоб зрозуміти, що таке внутрішнє щастя, його потрібно порівняти із зовнішнім. Зовнішнє щастя нам дуже знайоме — ми ним живемо постійно. Більшість із нас мріє про гарний будинок, мати багато грошей, міцне здоров’я, сім’ю, визнання, славу, успіхи у діяльності... Нам здається, що якщо ми цього досягнемо, ми станемо щасливими. Тому внаслідок таким цілей в житті виникає доволі цікаве та з першого погляду «правильне» бажання — бажання досягнути (бажання перемоги, бажання володіти, бажання мати). Ми, маючи такі бажання, гадаємо що ми зараз недосконалі, ми маємо стати кращими.

Невдоволеність

Якщо подивитися з іншого боку на бажання досягнути, то воно — це тільки наслідок більш глибокого почуття, яке ховається за цим бажанням — невдоволеністю. Невдоволеність мені каже, що зараз моє тіло, моє становище, моє оточення мене не задовольняють, я вартий кращого, я хочу більшого.

Також невдоволеність несе у собі ще одне дуже підступне уявлення, яке теж непомітно руйнує наше життя. Ніхто не задумується над тим, що коли ми чимось не задоволені, це означає, що ми себе уповноправили вирішувати для себе і для інших, що таке добре, а що таке погано. Саме так виглядає це уявлення — самопроголошене право на володіння всім навколишнім. Бо якщо я невдоволений, це означає, що все має бути інакшим, таким, яким бажаю бачити його сам.

Задумайтесь на хвилинку — хто із нас хоче, щоб хтось інший вирішував, як нам жити, що нам робити, якими ми маємо бути? Але через невдоволеність  саме це ми намагаємось зробити із довколишнім — змінити його так, як подобається нам. Наприклад, успішність — поняття відносне, щоби бути успішним, треба, щоб хтось був невдахою; щоби бути переможцем — потрібно, щоб хтось програв; щоб мати бездоганну сім’ю, потрібно, щоб всі її члени задовольняли саме мої уявлення, якою має бути сім’я…

Вимога

І, як не дивно, сьогодні я так і не зробив, щоб все було так, як я того хочу. Але як зробити так, щоб все-таки це сталось? Є один спосіб… Щоб стати сильнішими, ми маємо вимагати від свого тіла бути сильнішим; щоб бути успішнішими, ми маємо вимагати від себе додаткових зусиль і підлаштування під певні уявлення успішності; щоб мене любили, я маю вимагати від інших любов або, приховуючи вимогу, виманювати любов хитрістю. Цей спосіб називається вимогою. Тобто, щоб чогось досягти, мені потрібно вимагати від інших й від себе.

Напруженість, боротьба

Уявіть собі людей, які живуть зовнішнім щастям разом, в одному місці… Ще раз повторю: такі люди не задоволені оточенням, своїм положенням у ньому, вони відчувають право власності на все оточуюче (або на певну частину оточення) і тому вони повсякчас вимагають від інших і від себе певних змін. Що саме ви будете відчувати в такому оточенні? Напруженість.

В такому місці кожен буде боротися за своє право власності, за свої погляди, за свої інтереси. І виграє саме той, хто буде більше натискати, виграє найсильніший. Але уявіть собі — один переможець і ще низка таких же господарів, як він, тільки позбавлених їхнього нібито законного права володіти. Що буде далі? Продовження боротьби. Вона не закінчиться ніколи, бо кожен відчуває право на своє зовнішнє щастя, кожен відчуває себе приниженим та обкраденим. В такої людини забирають усе, що для неї важливо.

Тому напруженість виникає як під час боротьби, так і внаслідок невдоволеності  того, хто програв. Тобто в оточенні людей, які живуть зовнішнім щастям постійно відчувається напруга, як зовнішня, так і всередині самої людини.

Саме наявність напруги в житті виявляє людину, яка живе зовнішнім щастям.

Наслідки

Все, що ми отримаємо від такого життя, не буде для нас сильно привабливим. Напруга буде перевантажувати та знищувати тіло й свідомість. Це призведе до різних хвороб, як тілесних, так і психічних. Ще гірше — це те, що ми поступово будемо втрачати одну надзвичайно важливу річ — наші добрі риси характеру, без них неможливо уявити собі взагалі хоч якесь світле майбутнє. А ще — наша відповідна поведінка залишить за собою багато по-справжньому принижених та скривджених людей.

Саме сюди  нас насправді в житті приведе зовнішнє щастя.