Я щодня їжджу на навчання на метро. Там мене щодня зустрічають сотні знайомих незнайомих людей. Всі з втулками у вухах, які нівелюють не лише зовнішні шуми, а й всі нікчемні намагання мозку згенерувати якісь ідеї. Я соціофоб, я боюся людей загалом та кожну окремо. Я боюся їздити громадським транспортом, доводиться ховатися за сторінками друкованих текстів, загрузати в світ чужих думок, аби лиш не захлинутися нечистотами свого. Кажуть, що очі – то дзеркало душі, як на мене, то це...

Читати далі...

Я вже давно сумую за цим відкритим у Ворді аркушем. Мені хочеться заповнити його дрібним шрифтом та залити легкими думками. Думками про осінь та рівноправність усіх пір року, про чесність і порядність, їх відсутність у моєму житті. Хотілося почути нервове стукотіння нігтів по клавіатурі ноутбуку, відчути його тепло на моїх колінах, легкий подих кулера, але постійно було чомусь ніколи. Ніколи ввімкнути музику, навіть коли навушники вже загубилися в мушлі равликів моїх вух, ніколи насушити...

Читати далі...

Лимон в чашці з чаєм граційно танцює, Вихитується жовтою скоринкою З дрібними зернинками, Насичуючи вітаміном С гарячий окріп. Підсолоджений медом чи ложкою цукру, Окріп обпікає губи, Зігріваючи охололе серце, Перемішуючи всі проблеми срібною ложкою. Малинове варення, люб’язно представлене мамою, Ложками зникає Зі скляного слоїка, Рятуючи горло від всіх ГРЗ та грипів. За кашлем ховаємо хвороби душі...

Читати далі...

Хочеш ти того чи ні, а твоє життя із дня в день втягується у мережу китайської економіки. Старі джинси з протертими на колінах дірками, які коштуючи 300 українських гривень, обов’язково були привезені з Італії, в кращому випадку були зшиті десь в підвалах будинків Першої столиці представниками нашого дружнього східного народу. Особливо гаряча пора запасання китайськими товарами – літо, де б ти не відпочивав, а додому обов’язково привезеш магнітик з Греції чи Британії, зліплений тендітними ...

Читати далі...

Твіттер щодня радує якимись фантастичними ідеями. Сьогодні люди, яких я ніколи не побачу вживу обмінювалися особистою інфо під хештегом #10ФактівПроМене. Звісно і я відписалася якоюсь пустотою. Але тільки зараз: Факт11. Я дуже сентиментальна. В мене є ціла валіза різного непотребу, який такий дорогий моєму серденьку. Десь там глибоко на дні валяються медалька, стрічечка з дзвоником з випускного, різні грамотки та ще пуд різної макулатури. Ще далі ховаються два значечки з МАНу… все-таки...

Читати далі...

Ми трохи зайві на цьому святі Життя. Вже все придумане до нас, а ми лиш маємо вливатися в чужі життя. Ми постійно знаходимося в рамках чужих ідей, чужих інновацій, чужих брендів. Ми одягаємося в SecondHand-ах, а якщо й в нове, то все ж чиєсь: чи то двох гомосексуалістів Дольче та Габана, чи якоїсь там Кіри Пластініної, чи на худий кінець старшого брата або сусідки, на яку кофтинка замала вийшла. Таке відчуття, ніби той золотий мільярд уже розсівся на своїх місцях, а всіх інших чекають нестерпні ...

Читати далі...

Мій Твіттер скоро лусне від неспроможності оновлюватися щосекунди. Тисячі людей вийшли на міські, а головне на столичну площу. Вони молоді, спраглі до демократії та повні надій на світле завтра. Це перехідне покоління, яке ще пам’ятає байки про комунізм, але вже бажає жити за нормами буржуазного суспільства, сильне та спроможне до змін. Але все ще не так. Україна ще десятиріччя на два лишиться країною постсоціалізму, країною з комплексом провінційної залежності. Сьогоднішні перепитії, які...

Читати далі...

Твори Історію сьогодні, щоб завтра згадувати вчора...Справді, наше життя тихеньку тікає з під ніг, мов прохолодні хвилі моря на світанку. Прекрасні часи відходять назад, а ми невпинно сунемо вперед. За 20 хвилин маю виходити: сьогодні знову грає Україна, площу знову сповнить неймовірне почуття єднання всього населення Харкова: кацапів та холопів, вузькооких та хачів, чорношкірих та блідолицих (завчасно прошу пробачення за расистсько-шовіністичні настрої, проте слід все називати своїми словами). ...

Читати далі...

І в ці 15 хвилин перерви у матчі Італія-Іспанія (рахунок стабільно лишається не відкритим), хотілося б відписатися сухо та коротко про події перших днів Євро. Проте про матчі та якісь гри збірних говорити не буду, по-перше, не моя справа, по-друге, це не в моїй компетенції. Щойно на екранах на кілька секунд затрималося зображення вболівальника збірної Іспанії та дівчини у формі італійської збірної, вони щиро душили одне одного на камеру, проте в очах читалося лише банальне бажання...

Читати далі...

Хотілося б почати з банальної, але улюбленої фрази моєї мами «А от нормальні діти…», але не буду. Навколо почалося літо, а в мене в голові якась осінь. Не подумайте, буцімто я якесь середньостатистичне п’ятнадцятирічне сопливе дівчисько, але останнім часом від мене й справді за версту несе тривіальністю та певним анахронізмом у ставленні мого невеликого кому звивин до навколишньої дійсності. Настрій просто лайно, що не дивно, адже до своїх хобі я беззаперечно можу віднести улюблену справу...

Читати далі...