хочу сюда!
 

Лариса

45 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 44-55 лет

Заметки с меткой «чаювання»

ореховые безешки



после приготовления крема Пломбир, остались белки.
это как один из вариантов куда их пристроить mmmm
[ Читать дальше ]



Легкое, хрустящее mmmm
Хранить в закрытой таре, но... практика показывает, что до хранения дело не доходит lol
всем ПИТЬ ЧАЙ!!!

Васяяяяяяяяяяя: Причины пить чай

Китай та чайні церемонії

Хочеш ти того чи ні, а твоє життя із дня в день втягується у мережу китайської економіки. Старі джинси з протертими на колінах дірками, які коштуючи 300 українських гривень, обов’язково були привезені з Італії, в кращому випадку були зшиті десь в підвалах будинків Першої столиці представниками нашого дружнього східного народу. Особливо гаряча пора запасання  китайськими товарами – літо, де б ти не відпочивав, а додому обов’язково привезеш магнітик з Греції чи Британії, зліплений тендітними пальчиками китайських підлітків. Неймовірна країна, яка завжди манила своєю несхожістю на Захід, яка лякає демократів і навчає справжніх політиків-диктаторів. Якийсь зовсім інакший світ, котрий має безліч граней, що їх неможна засвоїти, приїхавши екскурсійним туром на тиждень чи навіть два. 
Мене Китай завжди лякав. Ні, я не демократ і ніколи надто не переймалася проблемами суспільного ладу та права вибору. Мене найбільше лякала та відповідальність, що лежить на плечах маленьких представників 1/5 населення планети, маленьких шурупчиків величезної машини. На мене ж бо зовсім не можна покластися, непунктуальність та лінощі чомусь постійно брали гору, а тому таким як я зовсім не місце у цій величній державі, інакше б ніколи першу позицію у рейтингу олімпійських нагород так і не посів Китай. Ще колись в дитинстві прочитала на безмежних просторах Інтернету анекдот: «Знаєте чому Китай досяг такого високого рівня економічного та технічного прогресу? Тому що в них немає білявок!» - повірила, навіть занадто. Неймовірний світ, далекий та таємничий. 
Економіка, новітні технології та разючі засоби соціальної політики ошелешують весь світ. А мені того не треба. Найбільшою заслугою Китаю, я вважаю, є винайдення самої ідеї чайних церемоній, таких же таємничих, як і сам Китай. І кожен представник величної нації вкладає своє особисте значення і свої мрії у ту загадкову таїну буденності. Чайний бізнес на внутрішньому ринку країни є одним з найприбутковішим, люди готові віддавати купу грошей, аби лиш їх церемонія була найкращою за всіма параметрами, включаючи смакові. Я за тисячі кілометрів від Китаю, і певно ще ніколи в житті не пила справжнього чаю, як того вимагає східна традиція. Ще жодного разу не бувала на чайному ринку й не обирала листя чаю за запахом та виглядом, для моєї таїни підходить звичайний найдешевший чай з магазину за 8 гривень за 100 грам, який у нашій країні геть нічим не відрізняється від чаю за 20 і більше гривень. Чаювання в моєму житті забирає в середньому певно стільки ж часу, як і сон. Такі от дві найулюбленіші речі складають одну третю мого нікчемного скніння на сторінках чиєїсь книги життя. Чай давно вже став ритуалом, перед яким я не можу встояти. Коли вдома немає заварки, тієї самої найдешевшої з полиці супермаркету, то жодні каші і супи не врятують від голоду. Приходить страшний емоційний голод за психологічним розвантаженням. Велика чашка повна чаю, то не маленьке горнятко кави, за яким геть неможливо сховати думки та мрії. Чайна церемонія рятує від важких буднів, змушує струхнути тягар з плечей і зручно вмоститися на окрайчику стільчика. Коли погано, чи нецікава компанія, чи просто влом слухати чергові претензії в свою сторону, завжди можна розвернутися й піти пити чай. То все лиш виглядає так просто «пити чай», насправді «пити чай» займає купу часу і суттєво звільнює простір для думок. «Пити чай» починається з наміру. Це перший крок на шляху до свого маленького щастя. «Пити чай» - це не три хвилини, за які можна в себе перевернути 200 мл окропу й піти жити далі. «Пити чай» - то і є «жити далі». 
Моя церемонія починається завжди однаково: я відвертаюся від світу і ставлю кип’ятити воду. За ці 10-15 хвилин закипає не тільки вода, а й всі думки, які сирими важко переварюються. Геть неважливо, чим ти займаєшся в ці хвилини: можна мити брудний засохлий посуд чи скидати речі на чергове прання, але сенс лишається тим самим: вода кипить. А потім надходить момент справжнього дива, коли окропом заливаєш скручені листочки пересушеного чаю, фарбники якого вже готові вивільнитися і заполонити собою життєдайний напій. І тут починаються дива, потрохи ти перетворюєшся на алхіміка, який з природних звичних речей води та листя створює справжній еліксир молодості та безсмертя. Все в твоїх руках: можеш набухати кілька ложок цукру, аби перекрити смак хлорованої води з-під крану, а якщо ти все ж таки не в гостях, а цукру в тебе звісно зроду не водилося, а цукорниця лиш елемент декору, то тобі пощастило і ти зможеш відчути справжній смак скручених на дні чашки листочків. Наші гастрономічні апетити завжди можуть подавити матінка-природа, яка ціле літо дарує змогу насушити м’ятки, липки, чебрецю, шипшинки-калинки, чи ще якоїсь малинки, яка надаватиме твоєму еліксиру непередбачуваного нового бунтарного смаку щастя. А коли літо пройшло так як треба, і в тебе геть не було часу перейматися такою нудною справою, як збирання різного непотребу, що збирає пил десь на полицях в скляних баняках чи ганчір’яних мішечках, то полиці наших маркетів завжди пропонують найлегший варіант урізноманітнення смаку напою – лимон, його кислинка додасть набагато більше бадьорості твоєму ранку, аніж уявний штучний кофеїн, який нібито сповнює твою кров після кількох ковточків дешевої розчинної кави зранку. Ну а справжні гурмани, чиє життя потребує солодощів, можуть додати до чашечки ложечку меду – справжня розкіш і найдорожчий інгредієнт наших ласощів, якщо врахувати, що мед вартує 50 грн. за літровий слоїк. 
Проте найцікавішою і найулюбленішою частиною будь-якого чаювання звісно є саме вживання чаю. Але чи вартувало б воно так багато для кожної живої душі, аби чаюванням було лиш ганяння окрашеного окропу між нижньою та верхньою щелепою?! Тут на допомогу незмінно приходять наші солодкі друзі: мармеладки, шоколадки, печиву чи тортики. Тут вже є де душі розгулятися. Але офіційна стипендія в 530 грн., яка не зростала з 2008 року диктує свої правила, тому на столі поруч з чашкою все частіше лежить якийсь поліетиленовий кульок з печивом з розряду «Найдешевше», але саме воно додає найбільшої таємничості церемонії. Печиво плавно перекочовує з пакунка до руки, а та, в свою чергу, опускає печиво до чашки з чаєм, мозок механічно відраховує кілька секунд і рятує маленьке диво кондитерської справи від повного розмокання. Така звичка виникла давно, і сама вона рятує від спокуси купувати дорожче печиво з яким-небудь фруктово-шоколадно-мармелядовим наповнювачем, бо той втрачає всю свою елегантність після примусового занурювання в окріп. Так дивно, але саме висока температура чаю дає найбільшу насолоду від його споживання. Чай рятує обмерзлі пальчики взимку та ніжно зігріває обвітрені на 20-градусному морозі вустоньки, але влітку…Влітку його цілющі сили збільшуються врази. Скуштувавши гарячого напою, ти перестаєш боятися неймовірної спеки, яка зараз на Харківщині в затінку сягає 36 градусів за Цельсієм, на Луганщині термометри підскакнули до поділки в 43 градуси, а Сербія мужньо бореться зі спекою в 51 градус. Сотні варіантів зелених чаїв рятують від надмірної спраги та рясного потовиділення, а мій чорний з м’яткою з грядки просто приглушує голод, який постійно сосе маленький шлуночок, який страждає від неможливості його господарки перебувати в таку спеку на кухні. 
Чай змушує жити. Бувало так завариш собі чашечку, впадеш на диван ні мертвий, ні живий, а він кличе тебе тоненьким голоском, вмовляючи перехопити ще якусь печеньку, а чи може й змоститти небувалого розміру канапку з усього, що тільки можна знайти серед залишків гастрономічного дива. Чай вимагає спілкування. Чи ти п’єш чашку чаю сам, чи може з другом, але голоси в твоїй голові працюють: вони думають про потім і про завтра, їм слід узгодити рішення писклявого егоїстичного голоску з надмірним низьким голосом адеквату, їм просто треба тиша та спокій підкріплені запашною парою з чашки, аби підготувати новий проект нового дня. В ці моменти вдома завжди коло мене отирається мій старий кульгавий на одну лапу рудий кіт. За два роки окремого життя ми стали геть чужі, він навіть перестав випрошувати в мене їжу, але постійно відчуває, коли мені не дуже добре і приходить підбадьорити мене своїм важким старечим муркотінням. Йому лиш шість років, а виглядає так, ніби пройшов якусь Третю котячу війну, лиш орденів на загривку не вистачає. Він завжди сідає зі мною пити чай, не те щоб пити, просто зігріває мене своїм теплом, навіть у таку нещадну спеку. Тепло його тіла закрадається кудись набагато глибше, ніж то можуть забезпечити обігрівачі та теплі в’язані шкарпетки. Отак сидиш з котом і чаєм, сповнюєш себе теплом зсередини та ззовні. 
Але завжди, завжди є той останній ковток, який повний чаїнок у роті змушує тебе повернутися у світ людей та справжнього життя. Після цього є два виходи: долити кип’ятку в чашку (і не треба казати, що то вже не чай, а якісь помиї, бо й досі чай не відповідав жодним нормам чаю), або змиритися з реальністю і вилити рештки заварки в раковину, ополоснути чашку та повішати на місце.