Клубочок щастя!!

У мене  є кіт. Малий, довгоногий, чорно-сірий бешкетник. Я називаю його Юпі. То певно мій єдиний вірний друг, бо він мене ніколи не зрадить і не покине. Я так його люблю, навіть не уявляю, як я жила без цього малого пухнастого чуда.  Коли падає дощ, а на душі неспокійно і сумно, Юпі завжди це відчуває. Він вмощується на моїх колінах і тихенько муркає, ніби намагається сказати, що все буде добре. А коли бачить, що я плачу, починає гоцати по квартирі, перескакувати через пороги, ганяти за власним хвостиком, голосно м’явкати. Кумедний, йому так легко мене розвеселити…Він у мене найкращий.. А ще недавно він був таким непотрібним в цьому світі…

3 місяці тому в моїй подрузі виповнилось 20 років. Вона так мріяла про маленьке кошенятко! От ми з друзями й вирішили подарувати їй цей клубочок щастя. Настя зраділа, коли побачила м’явчика у великій коробці, загорнутій в кольоровий папір, вона не випускала його з рук ні на мить, все свято котик здивовано оглядав своїми  чорними ґудзиками- очима нову господиню. Здавалось, вона йому теж сподобалась. Задоволена тим, що нові друзі легко знайшли спільну мову, я прямувала додому з думкою, що дуже сильно хочу кота. Але батьки були проти, що вдієш. Нема на те ради.

Проте наступного дня Настя подзвонила мені зі словами «забирайте свого кота назад». Не знаю, передумала вона, чи просто їй теж не доли дозволи на це крихітне  диво. Було дуже сумно й образливо…Всі друзі, котрі разом зі мною купували Юпі, відмовились брати на себе відповідальність за його подальшу долю. Тому мені довелось тиждень сваритись з батьками через нового члена нашої родини.

Врешті, минуло 3 місяці… Юпі залишився в моєму домі, а мама з татом частенько бавляться з ним і тішаться, яке чудове кошеня живе разом з нами. А я? Я просто не знаю, як описати словами ту радість, яку щодня приносить мені маленький клубочок щастя….Адже немає нічого кращого, ніж справжній друг, котрий вміє відчувати….

У кошенят теж є душа…Не залишайте їх, будь ласка!