Пастельного кольору очі

Вона сиділа на лавці у парку, тихий теплий вітерець колихав її каштанові локони, а сонечко ніжно торкалося своїм промінням рум’яних щічок. Вона спостерігала за повільним плином білосніжних хмаринок у блакитній далечині. Серце грало ласкаву мелодію на струнах її душі, а очі відблискували усіма барвами ранкової веселки.

Поблизу на майданчику бавилися дітлахи із доступним лише їм захопленням, весело сміючись, бігаючи туди-сюди, що навіть кролик-дюрасел позаздрив би їхній невпинній, такій щирій енергії. Непомітно для самої себе легка посмішка торкнулася її вуст. За довгий час вона вперше відчувала себе живою! Вдихала на повні груди весняне повітря, по-дитячому раділа кожній миттєвості, бо вона мала свій особливий колір, настільки яскравий, що неможливо було не мружити очі. Її душа співала разом із пташками, що вже встигли повернутись із заморських країв.

 

Вона помітила якесь метушіння поблизу, дітвора юрбилася біля рундучка із морозивом, раз по раз оголошуючи своїм мамам нове смакове рішення. Раптом нестримне бажання згадати той солодкий смак дитинства – і вона вже стоїть біля стенду, вагаючись між полуничною і ванільною кулькою. Роздуми були недовгими – взяла дві. Лимзнула трішки, обережно, ніби побоюючись, що зникне враз ця молочна насолода, бо звикла, що життя дарує їй задурно лише полин, за солодощі доводиться розплачуватись сповна. Але ріжок залишився на своєму місці, і вона вже безбоязно кусала шматочок за шматочком, відчуваючи приємне похрумування фруктових сніжинок на язиці.

Уже сутеніло, але тут було так добре, так вільно, ніби потрапив на сторінки дівочої казки. Просто затишно і спокійно, ніякої метушні, лише яскраві враження про теперішнє і різнобарвні надії на майбутнє, без поспіху, він був абсолютно зайвим. Вона зняла босоніжки, обертаючись чи ніхто її не бачить, і ступила на шовковисту зелену траву, кожен доторк якої приносив невідане задоволення. Вона ступала щораз впевненіше, відчуваючи себе тією, яку, здавалось, давно забула. Підняла ясні очі до неба – і полетіла, ген у височінь, не стримуючи крила, із давно загубленою посмішкою на обличчі, одна, просто щаслива…