Дівчина-лисичка

Дерева мирно відпочивали, вкриті м’якою ковдрою теплого лютневого снігу. Їхній сон був глибоким і спокійним. Дуб зрідка похропував і, щось поворкотівши, знову поринав у сон. Берізка час від часу струшувала гілочками, ніби роблячи спроби розворушитися, та врешті-решт куталася міцніше, не відчуваючи сонячного проміння. Розпечена гаряча куля, що пломеніла десь у безмежній темряві, робила відчайдушні спроби пробитися крізь цупкий шар атмосферної вати, та врешті покинула намагання і жовтіла ледь помітним недосяжним диском.

Пані Зима хазяйнувала у казковому королівстві візерунків, балерин-сніжинок і дитячого радісного сміху. Вона кружляла з лісу до степу, від гаю до річки, від моря до гір і ніщо живе не минала своїми щедрими дарами.

В одному лісі разом з іншими жителями зимувала і дівчина-лисичка. Короткими днями вона блукала у пошуках співбесідників, а вночі, коли все навколо затихало так, що тільки зрідка чулося віддалене гукання сови, милувалася місяцем, розповідаючи йому історії, що зберігалися у найпотаємніших куточках її серця.

Душа її квітнула, хоч навколо лютував дідуган-мороз. Вона жила від зустрічі до зустрічі із тим загадковим незнайомцем, що бувало заглядав у гості до лісу на полювання зі своїми друзями. Вона тоді нишком спостерігала за ним, його спритністю і вправністю, рівних яким не існувало. Серце виривалося з грудей, і вона не мала сил приглушити його гучні удари. Всередині рудої красуні вкотре відбувався мовчазний поєдинок: показатися йому чи й далі залишатися у своїй схованці, й далі пошепки кричати і рвати свою душу на дрібні клаптики з безвиході. «А що як він мене злякається? Адже, коли йому  доводилося бачити гостроносих дівчат, до того ж ще й хвостатих? Я потвора в його очах… А якщо він не такий, як решта? Він інший, будь-кого я б не покохала так щиро і безнадійно!!! О Господи, як бути, бо мені вже нічого втрачати, крім здорового глузду…»

Дівчина перебігала від одного дерева до іншого, настільки безшумно і непомітно, що навіть майстерний мисливець не почув, як вона опинилася в нього за спиною. «Привіт!» Від несподіванки він здригнувся і різко обернувся. Очі його виражали неймовірний подив і страх. «Не бійся, я не хочу тебе скривдити», - вона посміхнулася, але тут же скривилася в гримасі болю. Парубок опустив рушницю і з відразою та острахом глянув на тіло рудоволосої красуні, очі якої висловлювали єдине запитання: за що?!..

Він кинувся на пошуки своїх товаришів, але вони й самі прибігли, почувши постріл. Хлопець поспішав похвалитися своєю феноменальною здобиччю, за яку він би назавжди здобув славу найкращого мисливця. Та коли компанія підійшла до місця, де залишив юнак тіло дівчини, на ньому лежала стара мертва лисиця, хутро якої вицвіло від старості, а шкіра зсохлася. «Оце і є твоя загадкова здобич? Старезна лисиця, за яку не виручити грошей навіть на одяг для мого сина! Здається, холод на тебе сьогодні згубно впливає.»

А в очах читалося те ж запитання…