От багато є в Інтернеті міркувань і зітхань
щодо того, що важко познайомитися з такою людиною,
яка вимальовується в уяві як така, що є саме такою, яка потрібна…
А де ж шукаєте таку людину?Ось опитування досить цікаве… якщо не проігноруєте…
Де Ви знайомитеся найчастіше?
Щодо нового фільму "Green Lantern"
Чи виникло б бажання подивитися такий фільм:
http://kinoobzor.com.ua/film/treyler/zeleniy_fonar/1161/
Як сприймаєте таку символіку:
зелене світло рятує життя 
Біля Чорного моря колись „у сиву давнину” існували античні поселення, багато давніх народів мешкало тут, і навіть запевняють, що й були побудовані різноманітні давні культові споруди, де намагалися встановити зв’язок з „вищими істотами”, попросити у них допомоги чи порад. Й тварин тоді не вважали „нечистими”. Особливо деяких, особливих, які мають особливі відмітини.
Невідомо звідки (... звідкись!) одна з таких особливих тваринок з’явилася біля багатоповерхівок, що нависали над величенькою крамницею (які тепер почали називати супермаркетами) з гордовитою назвою „Virtus”, яка чомусь тим, хто хоч колись та й читав Горація, нагадувала „Virtus post nummos” (тобто „Доброчесність лише після грошей”, що, як колись запевняв Горацій, стало моральним кредо громадян).
Навряд чи про це знала невеличка чорненька киця з розумними очима, що мала „відмітину богині” – ніби намальоване на лобі та на всьому носику мідно-бронзове „Т”. Так чітко намальований отой особливий знак бував рідко у якої киці, а якщо його бачили, то зразу розуміли, що саме ця тваринка послана задля того, щоб бути посередницею „з вищих світів” вниз, до більш нижчих... Але про це знали колись... Наші сучасники ж лише бачили ще одну чорну кішку, а деякі ще й лякалися отого дивного „Т”... А були й такі, що дозволяли собі бити по тому, намальованому не нами, знаку... запевняти, що віруючі християни, й бити ніжне маленьке створіння, яке жодному з них не заподіяло ніякої шкоди, а завинило лише тим, що давало себе безкарно калічити, виливати приховану жорстокість, яка робить людину більш дикою й бридкою, ніж будь-яка тварина... Тому на мордочці тваринки часто з’являлися сліди отих „світлих почуттів справжніх християн і християнок”... Потім деякі з обраних керувати повторили помилку королів: вигнала котів з підвалів та закрили їм вхід (щоправда королі виправилися, коли зрозуміли, що завдяки котам не розмножувалися пацюки), а взимку навіть біля Чорного моря дуже холодно, й бідні пухнасті, присипані дрібним снігом, в своєму житті пізнали ще раз зраду роду людського, який колись їх приручив, а потім безвідповідально та підступно дозволив собі вигнати. Щоправда деякі дисиденти продовжували періодично котів підгодовувати, тому коти продовжували дратувати своїм існуванням, з’являючись біля будинків... а разом з ними й та чорненька кішечка, з містичним „Т”...
А одного разу киця особливо сильно дратувала таких російськомовних християнок... бо надто головно нявчала... після того, як хтось з них отих вибив її око...
„Virtus omni loco nascitur”, колись наївно запевняв Сенека („Доброчесність може народитися будь-де”)
Мабуть то дійсно знамення часу: посередниця між світами з містичним „Т” на лобі ... та з вибитим оком.
Інколи після перегляду телепередачі виникає бажання висловитися, але на певний момент на тему, що є для Вас цікавою, Ваше оточення спілкуватися не бажає (хоч періодично й висловлювалися щодо цього також). 
Починаю!
Не можу сказати, що мала можливість переглянути усі-усі випуски «Х-фактору» (СТБ), але ця передача (чи то як полюбляють називати, «цей телепроект») мене привабила. Чим? Важко сказати…
Ну…, зразу думала, що то черговий аналог «Фабрики зірок»… Але потім зацікавили пошуки і знахідки учасників та їх продюсерів, з’явився «передсмак», що зможу «скуштувати» щось більш делікатесне, ніж те, що споживаю щодня… тобто побачити і почути щось по-справжньому цікаве (зрозуміло, цікаве для мене, людини, яка давно вже не підліток та має певні сталі уподобання) … 
Особливо, коли побачила і почула, що досить відомий критик намагається не лише критикувати, а створити щось таке, яке здебільшого по наших сучасних телеканалах знайти важко…
Що ще зацікавило? «Простий як лопата» (саме так його звикли сприймати, хоч періодично щодо того у мене не раз виникали сумніви) і всім «чувакам» зрозумілий Серьога обмовився про недавно створену групу «Діти капітана Гранта», що вони були, як ангели… (хоч можна не погодитися: вони скоріше схожі не на типові образи ангелів, а на отих містичних «вічних мандрівників» чи «супутників», «людей у зеленому», «декого з народу, що в білому одязі», які зустрічалися подорожнім у дохристиянських міфо-казкових оповідках)…
Цікаво? Тобто, можна припустити, що він цілком свідомо намагався зі своїми підопічними вийти на той рівень, який якнайбільше впливає на глядача, бо торкається дечого найглибшого і найдавнішого та не прийдешнього… Коли актори дійсно (свідомо чи не свідомо) виходять у своїх творчих знахідках на той рівень, то створюють досить часто щось (у тій чи іншій мірі) шедевральне! 
А потім почала уважніше спостерігати ... і побачила: С.В. Сосєдов (можливо, не так свідомо, як емпат Серьога) давно вже зі своїми підопічними вийшов на той рівень!
Всі знають запальну вдачу педантичного ерудита ( 
) : у хвилини, коли намагається довести щось, що для нього є дуже важливим, він нагадує давнього берсеркера, що рубає навколо всіх і все та нікого й нічого не боїться… А вже чия давня міфо-епічна традиція?
Вікінгів/варягів у нас полюбляли запрошувати здавна, коли виникала нагальна потреба щось змінити та упорядкувати краще…
І кого ж він виховує/створює?Зрозуміло, що насамперед – валькірію (Ірина Б. 
)! Тип – «жінка не для всіх», войовнича красуня, сильна, емоційна, вольова, напрочуд гарна, але не повія! Аналоги?
Мерлін Дитріх трохи також - Грета Гарбо і т. ін. Найвідоміші діячки української культури саме з ними, валькіріями, асоціювалися (можливо, через певні міфо-культурні впливи германо-скандинавів, що колись мігрували на території теперішньої України).
) – красень Бальдр
із Асгарду (єдиний ніжний, найбільш чуттєвий і найбільш м’який, що поєднуються зі здатністю глибоко розуміти інших, серед скандинавських божеств, якого не можна було не любити), напівбог, що страждає (йому дарується зовнішня невразливість, але інтригами Локі знаходиться, чим можна його вбити, хоч пізніше він «повертається»)! Тільки ще більш прадавні ший варіант того типажу, ще індо-арійський, вільний від ніцшеанських нашарувань! А тому цілком доцільним є те, що актор нагадує саме індійських кіноакторів (та світлошкірих красенів з давніх індійських малюнків/картин)!
Типажі найдавніші знайдені! Чивийде утримати те, що вийшло вхопити звідкись із «завжди існуючого»? Побачимо!
А поки що хресні від шоу-бізнесу демонструють телеглядачам свої смаки і свої можливості, сприяючи становленню і професійному розвитку майбутніх зірочок (а можливо, і мега- зірок!)… 
Йдучи вулицею Одеси, якій повернули назву «Торгова», всі мали можливість милуватися у вікні-вітрині величезним червоним красенем папугою Ара, котрий, якщо не мав у кігтях яблука чи булки, які клював, займався знищенням дерев’яного оформлення вітрини. Тому папузі завжди давали щось, що могло б його відволікти від його улюбленої
руйнівної діяльності, …коли зрозуміли, що б’ючи його брудною ганчіркою, лише ще більше дратують невпокорену птицю, після чого … Начувайтеся!
Іншу, досить холодну, без будь-якого дерев’яного оздоблення вітрину прикрашало гарне-прегарне пухнасте створіння, дуже схоже, як вважала більшість дітей, на дорогу м’яку іграшку. Але ж воно не просто рухалося й поводило вушками. Воно ще й мерзло в лапки та сіднички ( 
), хотіло їсти (бажано листочки капусти). А очі мало такі виразні,
розумні, що зразу було видно, як воно «читає думки» всіх, хто проходить поруч:
якщо на нього дивилися як на «кролятину» в очах з’являлися жах і відчай, а коли ним починали з приязню милуватися - дружні почуття і … залишки марних сподівань…
Колись китайці та японці кроликів та кішок вважали наймістичнішими серед інших звірів, яким «подаровані» певні роки. Можливо, вони мали рацію.
