Біля Чорного моря колись „у сиву давнину” існували античні поселення, багато давніх народів мешкало тут, і навіть запевняють, що й були побудовані різноманітні давні культові споруди, де намагалися встановити зв’язок з „вищими істотами”, попросити у них допомоги чи порад.  Й тварин тоді не вважали „нечистими”. Особливо деяких, особливих, які мають особливі відмітини.  

Невідомо звідки (... звідкись!) одна з таких особливих тваринок з’явилася  біля багатоповерхівок, що нависали над величенькою крамницею (які тепер почали називати супермаркетами) з гордовитою назвою „Virtus”, яка чомусь тим, хто хоч колись та й читав Горація, нагадувала „Virtus post nummos” (тобто „Доброчесність лише після грошей”, що, як колись запевняв Горацій, стало моральним кредо громадян). 

Навряд чи про це знала невеличка чорненька киця з розумними очима, що мала „відмітину богині” – ніби намальоване на лобі та на всьому носику мідно-бронзове „Т”. Так чітко намальований отой особливий знак бував рідко у якої киці, а якщо його бачили, то зразу розуміли, що саме ця тваринка послана задля того, щоб бути посередницею „з вищих світів” вниз, до більш нижчих... Але про це знали колись... Наші сучасники ж лише бачили ще одну чорну кішку, а деякі ще й лякалися отого дивного „Т”... А були й такі, що дозволяли собі бити по тому, намальованому не нами, знаку... запевняти, що віруючі християни, й бити ніжне маленьке створіння, яке жодному з них не заподіяло ніякої шкоди, а завинило лише тим, що давало себе безкарно калічити, виливати приховану жорстокість, яка робить людину більш дикою й бридкою, ніж будь-яка тварина... Тому на мордочці тваринки часто з’являлися сліди отих „світлих почуттів справжніх християн і християнок”... Потім деякі з обраних керувати повторили помилку королів: вигнала котів з підвалів та закрили їм вхід (щоправда королі виправилися, коли зрозуміли, що завдяки котам не розмножувалися пацюки), а взимку навіть біля Чорного моря дуже холодно, й бідні пухнасті, присипані дрібним снігом, в своєму житті пізнали ще раз зраду роду людського, який колись їх приручив, а потім безвідповідально та підступно дозволив собі вигнати. Щоправда деякі дисиденти продовжували періодично котів підгодовувати, тому коти продовжували дратувати своїм існуванням, з’являючись біля будинків...  а разом з ними й та чорненька кішечка, з містичним „Т”...

А одного разу киця особливо сильно дратувала таких російськомовних християнок... бо надто головно нявчала... після того, як хтось з них отих вибив її око... 

 „Virtus omni loco nascitur”, колись наївно запевняв Сенека („Доброчесність може народитися будь-де”) 

Мабуть то дійсно знамення часу: посередниця між світами з містичним  „Т”  на  лобі ... та з вибитим оком.