Це марійці - маленький народ, який був майже повністю винищений московитами в 16-му столітті, але все ж таки вижив, і досі намагається зберегти свою національну самобутність:

Замість передмови: реріхівщину сприймаю досить критично. Особисте спілкування з представниками цієї течії ніколи не викликало негативних емоцій. Так, реріхівці -  досить зазомбована, але не агресивна публіка. Читають вірші, люблять музику. Категоричні в своїх віруваннях не більше, ніж якісь адвентисти чи православні. Агітують за мир. Це може і добре діло, та в умовах військової агресії з боку московитів, реріхівські  миролюбні проповіді дещо дратують. Ми вже заплатили страшну ціну за надмірну миролюбність і довірливість. Але мова зараз не про це.

Тепер про так звані "кармічні хвилі". Як твердять мої знайомі,  кармічна хвиля - це хвиля вищої енергії, яка повинна повертати порушені гармонію і рівновагу Всесвіту до первинного стану. Гармонію і рівновагу  порушують злі дії і навіть негативні думки людей, або навіть цілих народів. Ці дії породжують хвилю негативної енергії, яка руйнує рівновагу світу. Але негативні хвилі породжують і протидію у вигляді тих самих кармічних хвиль. Дія кармічних хвиль - це начебто і не є просто пряма кара для злодія. Або злодіїв. Але ззовні воно виглядає дійсно як вища кара. Народи і держави, навіть найвеличніші,  руйнуються кармічними хвилями з Всесвіту, щоб нейтралізувати зло, породжене цими народами і державами.

Питання: чому ж тоді зло в світі існує і процвітає? Чому, наприклад, кармічні хвилі досі не зруйнували страшну імперію зла - московщину? Виявляється, вищої кари неможливо уникнути, але її можна відстрочити. Зло, щоб тимчасово уникнути кари, повинно підсилювати свою дію, не зупинятися, додавати злочин до злочину, підіймати рівень злодійства все вище і вище. Нові хвилі зла повинні невпинно виходити від свого джерела. І тільки тоді, коли зло досягне найвищого рівня свого розвитку, і не зможе продукувати себе на більш страшному  рівні - от тоді його, як цунамі, накриє і поглине вбивча кармічна хвиля.

От таке твердження.

Тепер дивимося на московщину. Вона піднімає все більші і більші хвилі зла. Спочатку була Грузія, потім Чечня, потім знову Грузія, потім Україна. Слідом за Україною - тисячі розбомблених життів у Сирії. Що далі? Який новий злочин допоможе москалям відстрочити неминучу кармічну кару? Знову війна проти України? Новий геноцид, голодомор, концтабори? Теракти по всьому світі? Нова світова війна? Адже тепер для москалів зупинятися вже пізно...

Прочитав ось цю замітку шановної пані Голубки: "Краса!!!! Респект майстру!!!" http://blog.i.ua/community/2311/1806287/#p1
Прочитав коментарі. Зрозумів, що треба написати тут, хто є насправді Олександр Ткаленко, роботу якого так хвалили читачі замітки.
А він - зрадник, кремлівська блювотина, ворог народу і держави. Колишній "Заслуженный мастер народного творчества Украины", а нині - заслужений покидьок лугандону, бридкий путінський жополиз.

Отже знайомтеся, панове! Олександр Ткаленко у ворожих соцмережах "в контактє" https://vk.com/id20656952 та "одноглазнікі" https://ok.ru/profile/355902872669?st._aid=NavMenu_Friend_Main

Якщо покопатися на звалищах інтернету, можна знайти багато матеріалів про життя "великого майстра", від яких тхне дешевою саморекламою та брехнею, наприклад: "Житель Антрацита Луганской области — единственный человек в мире, который смог разгадать утерянный столетие назад секрет златоустовских оружейников" або "...за все время, что я делаю ножи, у меня ни разу не было брака, я никогда не мучаюсь с изделием, — говорит Александр. — Может, и правда, что-то сверхъестественное мне подвластно..."

Займатися виготовленням ножів і шабель Ткаленко почав у далекому 1995 році. Важка праця на шахті  набридла, грошей не було. А навкруги ходили новонароджені донецькі олігархи і колишні дрібні бандити, які переродилися в бізнесменів і банкірів. Вони любили полювання і платили величезні гроші за золоті цяцьки. Згадав Ткаленко про своє старе аматорське захоплення ножами, і почав робити з нього гроші. З'явилися солідні замовники, зв'язки у "вищому" світі. Діло пішло. Скоро пан Ткаленко перестав сам кувати залізо, всю роботу переклав на найманих робітників. Що ж, треба визнати, "нюх" у Ткаленка був відмінний. От він серед "поважних" нелюдів:






Відома шабля з бюстом Януковича в шоломі, з діамантом на лобі:






Але знаменитий "нюх" таки схибив. Після початку війни на Донбасі, Ткаленко подався в "донські козаки".
Був командиром місцевих бойовиків, організовував сепаратистський "референдум", потім став депутатом так званого "Республиканского собрания"а також "народним мером". Потім побув комендантом міста Антрацит від атамана Козицина. Все начебто йшло добре. Місцеві бізнесмени несли до нього данину за "переєстрацію" та "охорону". Ось що писали про цей час на http://podrobnosti.ua :

" После того, как Александр Ткаленко возглавил банду козаков в Антраците, все местные бизнесмены стали обязаны платить террористам дань. По версии Ткаленко - это называется "пройти перерегистрацию".

Процедура представляет из себя прием у оружейника Александра Ткаленко, на котором он лично выдает предпринимателям бумагу, гарантирующих их безопасность и способность продолжать свое дело.

Александр Ткаленко на митинге сепаратистов в Антраците

Все, кто соглашается на перерегистрацию, обязаны, помимо крупоной суммы, платить еще и дань - 20% налог в пользу террористов. Никаких гарантийных документов бизнесменам и предпринимателям не выдают. Кроме того, раз в месяц на фирмы и предприятия приходят вооруженные аудиторы - люди Ткаленко, которые проверяют, исправно ли платится дань.Из-за сложившейся ситуации, в городе закрыты все магазины, кроме тех, которые теперь принадлежат  террористам, а сам главарь казаков угрожает всем, кто не платит физической расправой и обещает и дальше бороться с "фашистами" и "бандеровцами".

Сам Ткаленко пише про цей період так:

Все кто думает что я мастер-оружейник занимаюсь мародёрством и грабежами, как написал какой то идиот в моей рекламе, тот наивный "овец".

Але правду вже не заховати. Кормився Сашко з горя і крові своїх земляків, кормився!
Дивимося: "Былое и настоящее Александра Ткаленко" http://nuker82.livejournal.com/255363.html

Добра була кормушка, але згодом від неї Ткаленка відтіснили більш авторитетні бандити, і він  знову повернувся до своєї майстерні. Там він таки виготовив "козачу шашку" для свого нового господаря - Путіна. Але у Путіна таких майстрів-жополизів - цілий віз.
Тому ходять чутки, що Ткаленко хоче таки повернути свої вироби на український ринок, до "клятих бандерів і фашистів". До речі, старша донька Ткаленка вчиться в "бандерівському" Києві. Хто знає, може скоро приїде Ткаленко на якийсь ярмарок до столиці, привезе до Київа ножик з тризубом, і добрі "бандери" забудуть про його підлість, і знову почнуть кричати: "Респект майстру!"

Спочатку, що ж таке «Желтороссия».

«Желтороссия» - це невдалий імперський проект другої половини 19-го століття. Російська імперія планувала велику експансію на Далекому Сході, а ідея створення так званої «Желтороссии» повинна була легалізувати цю експансію.
Планувалося відокремити від Китаю, який на той час був дуже слабким, Маньчжурію і прилеглі до неї землі, заселити їх російськими колоністами і козаками (планувалося переселення Кубанського козачого війська), насильницьки русифікувати  місцеве населення, нав'язати московську православну церкву.
Створювався міф про "ісконность" цих територій (як відомо, маньчжури - народ, етнічно близький до російських евенків, тому розглядався як носій майбутньої "духовності" і "скрєп").
Проект був дуже дорогий: імперія побудувала величезну залізницю (так звану КВЖД), були створені русифіковані міста Харбін і Дальній, а також військово-морська база Порт-Артур (черговий "город русской слави").
А потім прийшли японці. І «Желтороссия» накрилася великою дупою.

П.С. Нещодавно бачив чудовий взірець новоросско-желторосской дружби: наймит "новоросс" (рік тому він втік з Донбасу на Одещину, досі люто ненавидить все українське) з останніх сил тягнув величезний візок з крамом до китайського контейнеру на ринку 7-й км. Китайський господар лаяв його на своїй мові. "Новоросс" принижено виправдувався ... китайською.

З Донбасу повернувся знайомий. За його словами, в цьому році з росії на окуповані українські землі заходила не тільки військова техніка. Заходили комбайни, заходили вантажівки. Збирали врожай. Все зерно, навіть фермерське, нахабно вивезли до росії. Вишкребли з лугандону  все до останньої зернини. Мабуть це такий прояв москальської вдячності, уособлення найвищих російських духовних "скрєп" - віками вироблена звичка грабувати довірливих і обманювати дурнуватих. Не радію. І не співчуваю. Може хоч тепер зрозуміють нерозумні, що московщина це не дружня країна, а злий і нахабний ворог, ворог брехливий, ворог підступний, ворог непримиренний. 

Невеличкий фоторепортаж:

Перечитав творчість «отців» та апологетів концепції «русскава міра», познайомився з поглядами  простих «богоносців», поблукав по їхніх сайтах, покопирсався в смердючому лайні їхніх форумів. Довго боровся з почуттям огиди, але вперто читав всю ту маячню божевільних. Навіщо?

Просто останнім часом чую від багатьох українців такі слова: «Віддайте росіянам Донбас. І настане мир». Або: «На сході іде війна, яка потрібна тільки олігархам. Простим людям немає сенсу воювати проти простих русскіх людей». Чи таке: «Ми всі православні. Ми всі брати. А винуватий не Путін, а наші  майдануті, які його розізлили». І крайній погляд: «Ну і чьто? Єслі русскіє пабідят - будєм жить в Рассєє. Нє прападьом».

Тут ще безголова істеричка розговорилася, краще б замість давати тупі інтерв’ю, пішла просто поспівала!

Так от, відповім всі тим, хто не розуміє, що насправді несуть українцям божевільні «богоносці»: концепція «русскава міра» не передбачає збереження не тільки українського етносу, а й взагалі не передбачає збереження життя жодному з українців!  Ідеологія побудови так званого «русскава  міра» - типова нацистська ідеологія, яка базується на мілітаризмі, шовінізмі і клерикальному екстремізмі. Вона передбачає жорсткі каральні заходи щодо інших  народів, етнічні чистки, винищення незгодних, масові переселення у всілякі ведмежі кутки мільйонів і мільйонів людей, чия єдина провина перед «русскім міром» - їхня належність до іншого етносу.

Невже нас нічому не вчить досвід масових етнічних вбивств у  Придністров’ї, Абхазії чи Південній Осетії? Їх проводили ті ж самі люди, які зараз «опікуються» Кримом і Лугандоном! Невже маючи хоч краплину розуму, можна сподіватися на примирення з цими маніяками і серійними вбивцями? Всі ті гіркіни спочатку пройшли свій кривавий шлях  по трупах мирних грузинів і мегрелів, а вже потім з’явилися на нашому Сході для так званої «боротьби з хунтою». Згадайте маленьку Абхазію, в якій до російського вторгнення мешкало 240 тисяч грузинів і 94 тисячі абхазів. Зараз в зруйнованій, покаліченій республіці живуть лише приблизно 46 тисяч грузинів в південних гірських районах, живуть ізольовано, в страху і приниженні. Всі інші – стали біженцями або були вирізані. Точна кількість грузинів, які загинули під час етнічних чисток, досі невідома. Абхази хоч і брали участь у кривавій племінній різанині, але не були її головною силою. «Русскій мір» був уже тоді злим молохом загарбників, всіх тих мерзенних «казаків» і «апалчєнців». Пригадую розповідь про викладача одного з училищ Сухумі, етнічного росіянина, який намовив своїх учнів-грузинів залишитися в місті: «Нє бойтєсь, рєбята! Прійдут наши, снова будєт мір, дружба народов,  савєтский саюз…» Всіх дітей, які послухали свого «пєдагога», більше сотні дітей, прийшлі душогуби замучили і вбили. «Пєдагог» потім жив довго і щасливо, за загубленими душами не тужив, адже «істіннорусскім»  серцем розумів - так було треба. Лєс рубят – щєпкі  лєтят!

Повна відсутність совісті, докорів сумління – от головна риса прибічників так званого «русскава міра». Вони прийшли на нашу землю убивати українців, простих українців, а не олігархів. Ні, не тільки знищення української держави прагнуть ці негідники: їхня ціль – остаточне фізичне знищення українського народу. «Ми должни сєгодня закончіть дєло Вєлікого Сталіна – окончятєльно отправіть всєх укров на свалку історіі!» Яке примирення може бути з носіями такої ідеології? Який компроміс? 

Але помиляються ті, хто сподівається, що різаниною українців плани маргіналів таки обмежаться. Ні! Знайдіть час, поблукайте чорними лабіринтами рунету! Навіть етнічні росіяни, які народилися або довго жили в Україні, на погляд «істінних»  є немов би інфікованими, їх пропонується пропустити через карантинні заходи, фільтрацію, «провєріть на вшивость» через участь в каральних акціях і сексотстві, а краще – просто переселити «на пєрєковку» до сибірів, замінивши надійними «ісконнимі» переселенцями. Вже не кажу про напівкровок, людей зі змішаних родин. І ще: цьому чорнокнижному дійству зараз знайдено новомодне слово «пєрєформатірованіє»! Отже не лінуйтеся, люди українські, добре вивчайте ворогів. Знадобиться!

Колись давно мудра стара єврейка на ім’я Рахіль Марківна розповідала мені про війну от таке: в оточеній ворогом Одесі поміж єврейського населення йшов такий собі поголос, буцімто в розповідях про звірства нацистів – більше пропаганди, що німці – нація освічена, культурна, а не якісь звірі і т.д. Тому багато хто відмовлявся від евакуації, коли ще була можливість виїхати. А   Рахіль Марківна зробила так: зібрала докупи все те, що могла зібрати в тому обмеженому інформаційному просторі, всі чутки, газетні статті і т.п., все це вона добре обміркувала, а потім зібрала дітей, купила за золото (доларів тоді не знали, а корупція, що б не казали,  була) евакуаційні талони і виїхала як подалі. Вона казала: «От тут жив Фіма з родиною. Він не хотів виїжджати, і запасав на зиму муку і крупи. І не дожив до зими…»

Я от до чого: якби у 1918-му році всі українці мали мудрість, не сприйняли на віру брехливі обіцянки більшовиків про землю і волю,  а уважно дослідили б своїм серцем і розумом справжню суть ідеології російського комунізму, то вони б ніколи не отримали ні розстрілів, ні розкулачок, ні голодоморів. Якби всі ті безголові червоні отамани, всі ті дуже ідейні махни, стали не на бік московської підлоти, а за єдність свого народу, відклали б свої чвари, свою так звану класову боротьбу до перемоги над справжнім спільним ворогом, то не тільки зберегли своє життя, але й життя мільйонів українців! От цікаво, про що думав перед розстрілом, про що жалкував Юрко Коцюбинський? А про що буде думати перед стратою інший, сучасний зрадник свого народу – Олексій Мозговий? Слухав його пісні, і не розумію досі, як цього колись щирого українця переформатували в зрадника і убивцю? Як може він бути поруч з нелюдами, які ґвалтують українських дівчат, грабують, катують і вбивають тільки за одне українське слово? Невже такі солодкі російські гроші, щоб за них продавати свою душу? Невже є довіра «братнім» обіцянкам? Адже зрозуміло і зараз, що використають, викинуть і розтопчуть, як брудну ганчірку…

І ще. Якщо наша влада все таки вирішить злити Луганщину і Донбас, треба зробити все, щоб витягти звідти українське населення. Так, це мільйони людей. Мільйони біженців. Багато хто з них зараз не розуміє, що їх насправді чекає. Багато хто з інших частин України теж не розуміє, що чекає українців Сходу після перемоги там «русскава міра». Але не можемо просто так віддавати на загибель наших єдинородних. Якщо вже  на горе судилося втратити частину країни, то треба хоч спробувати врятувати наших братів і сестер.  І не треба радіти, коли когось з них сьогодні вивозять в Магадан і Воркуту. Завтра диявол може підступити і під наші оселі, принести з собою горе, смерть, депортації. Ім’я  того диявола – «русскій міръ»! 

Згадав старий анекдот епохи сталінскої "каллєктівізациі":
Першими про створення колгоспів відзвітували керівники Єврейської автономної області. Текст телеграми з Біробіджану до Москви: "Калхози создани тчк Срочно висилайтє калхозніков!"

Не все, народе, втрачено
Допоки в Недочуєві
Сліпий кричить: "Побачимо!"
А дурень: "Розбудуємо!"

Смердючий дим стелився по долині.
Горіли мертві. Сташно у вогні
Тремтів лісок. Підірваний на міні
Скрутився танк без знаків на броні.
Вояк імперський, виснажений боєм,
Зняв з голови просолений берет.
Все, перемога! Тільки під горою
Ще не замовк останній кулемет!
От світ оглух від вибухів ракетних,
Атаки крик пробився крізь курай.
І знову огризнувся кулеметник,
Останній з тих, хто захищав свій край.
Один за всіх. Навколо смерть і горе,
Та не тремтіли руки юнака.
Він не зганьбив нагострену і горду
Шляхетну сталь козацького клинка!
Його народ вбивали тільки в спину,
Та проти всіх спустошень і навал
Здіймався він, як вежа старовинна,
Що захищає шлях на перевал.
Всі ті Європи закривав собою,
Тих лицемірів, юд і крамарів.  
Орда котилась слідом за ордою,
Горів наш край, тримався і горів.
Та жив народ, хоробрий і зухвалий,
Витримував без сліз і каяття
Поразок біль, і гетьманів невдалих,
Голодомори, зради, побиття.

І знов орда пішла на нас зі сходу.
Палають села, гинуть юнаки.
По трупах українського народу
Торують шлях диявольські полки.
Кремлівське зло здіймається на ноги,
Щоб кинути планету під багнет,
Та за Дінцем закрив йому дорогу
Останній український кулемет.
І доки українців не убито,
І не пройшов триклятий московіт,
Спокійно спить Європа гордовита,
Спокійно сплять Америка і світ.