В країні щедрих матюків
Нажив років і тумаків,
І зрозумів: з часів древлян
Народ країни матюків
То не спільнота громадян,
А гурт сумних одинаків,
Рід збирачів подій страшних,
Юрба окремих, мовчазних.
Їх всіх несе брудний потік
Нужди, сваволі, лихварів
З орди в орду, і з року в рік,
Від народивсь до постарів,
З тюрми народів до тюрми,
З пітьми до іншої пітьми.
Бо це народ не боротьби,
А самоїдства і журби.
Він не господар власних днів,
Ні сараїв своїх, ні снів,
Ні слів, ні радощів, ні бід,
І вічна здобич злих сусід.
У нього завше ні гроша,
І пошрамована душа.
Та спить в облозі хижаків
Країна щедрих матюків!

Прожив багато злих років
І зрозумів: вони такі,
Бо тут від батька чує син:
"Народ наш є, та ти - один!"
Один з мільйонів байстрюків
Країни щедрих матюків!
Бо кожна мати каже: "Стій!
Не лізь! Не ризикуй! Не смій!
Хоч як живи, хоч як працюй,
Борися, борсайся в багні,
Хоч плач, хоч смійся, хоч наплюй
На світ жадоби й маячні,
А все одно шляхи твої
Спланують спритні шахраї,
Бо спить в тенетах павуків
Країна щедрих матюків!"

А дідусі, трухляві пні,
Співають жалісні пісні:
"Ой все, за чим ти сумував,
Чиї глибини відчував -
Твою любов, твою сльозу,
Твої степи, твою грозу,
Затопчуть, висміють, вкрадуть,
Змарнують і запродадуть.
Бо наплодила гівнюків
Країна щедрих матюків!"

І спить під цей сумлінний спів
Країна щедрих матюків...