Маю багато різних гріхів та грішків, але є один вчинок, про який я жалкую з самого дитинства. Я зламав молоду тополю. Хтось може сказати: "Тю, та це не найстрашніший вчинок!" Але, мабуть завдяки генетичній пам'яті, я вважаю цей вчинок дійсно дуже поганим. Були часи, коли наші предки духом своїм чули природу навколо себе, розмовляли з її силами, поважали і берегли кожне дерево, кожну рослину і живину. Був у них і свій пантеон найулюбленіших дерев, кожне з яких мало свій норов і...

Читати далі...

З чорної ночі на спалахи фарВиповзли темні руїни."Їхати швидше!- сказав комісар -Не зупиняти машини!"Глина фонтанами била з-під шин.Кинулись тіні тікати."Селище привидів - мовив один -Мертве село Благодатне..."Вили мотори. Полів чорнотаЗнов оточила колону...Не кілометри позаду - літа,Та не забути до скону,Як за вікном пробігали хатинЧорні покинуті очі,Згорблені тіні, могильні хрести -Вісники вічної ночі...Хто і коли це село збудував,І оточив його дротом?Хто і за що...

Читати далі...

Бруківка, стерта ще у давнині.Старі двори. Криничка мармурова.Які скарби у темряві, на дні,Втопила панна сонна і безброва?Цей барельєф, що бачив стільки втрат,Пошарпаний, ув’язнений в білило –Її Колись, розп’яте на фасад,Останній свідок доль, що відлетіли.Ці дні – живим, для неї ж – тільки сниІ шепотіння вітру на алеї.Он збіг юнак по сходах до весни –Вогонь в очах, та квіти не для неї.Для неї дім, де статуї бліді,Де дах старий приховує примари,Провулки, де велично, як тодіНа мить...

Читати далі...

Вона любила щиро, як дитина,Раділа жити, мріяла про шлюб.Та не оцінить вірність немужчина,Холодний і ледачий себелюб,Нездатний стати другом у дорозіІ затулити серцем від біди...Була війна. Одеса у облозі.І жовтень йшов, підпалював сади.А він лежав поранений чи хворий,Про щось скавчав, трусився і благав.Вона могла ще виїхати морем,Та відійшов без неї пароплав.Минали дні. І біль його, і раниСвоїм теплом загоїла вона.І він одужав. Тільки це омана –Взаємність боягуза-плазуна.Бо час настав кохану...

Читати далі...

1. Смерть не здолає любов полум’яну. Ворог не зможе кохання убити. Можна серця зупинити коханим – Їхня любов і з могили повстане, Їхня любов залишається жити В зорях і хвилях, в чайках і квітах, В хмарах, які пролітають над світом. Нині і вічно любов нездоланна! Довгим розлукам любов не підвладна. Через роки, крізь біду і страждання Вогнищем вірним світить кохання, Гинуть у полум’ї підступ і зрада! 2. Рік...

Читати далі...

Зваба розпусти - як мить на розпутті, Та не спиняються ті, хто над світом. Легко ідуть у непевне майбутнє, А під ногами – стеляться квіти. Тільки згинайся – і візьмеш рукою, Морем нектарним упийся, як треба. Нащо шукати без сну і покою Маревні квіти, обіцяні небом? Щастя віддалене примхами долі І невідомо якими шляхами. Більшість схиляється просто додолу, Швидко збирає, що є під ногами. З пилу виліплюють білу хатину, Гарну дружину, куму симпатичну – Тільки згинай перед буднями...

Читати далі...

Він був дитя поезії і мрій. Вона ж хотіла чоловіка дій, Який зубами вирве, що захоче. А цей – слабак, занадто добрі очі. Не пара він для ситого життя. Згоріти може, тільки без пуття, Всім допоможе, і роздасть останнє, І не затопче навіть за кохання... Був покохав безтямно, без надій Порожню дівку бідний чародій, Ставав для неї стежкою, струмком, І тінню, і росою, і містком, Був дахом, кошенятком біля ніг, Та доларом зробитися не міг. Ставав багаттям в темні вечори, Зорею, що...

Читати далі...

Південне небо піниться зірками. В селі уже не світиться вогонь. А над долиною, за синіми ставками, За обрій зачепився Оріон... Чого ж мене тривожить ця примара, Коли над містом, у нічній імлі, Повзуть холодні, непривітні хмари, Притиснувши будинки до землі? Об вікна б’ються темні крила ночі, І сповідаюсь тіням, самоті, Що я живу не так, не там, де хочу, Цілую очі – може теж не ті? Шукають руки зовсім інші груди І волоси, як трави запашні. А серце неслухняне вперто блудить По...

Читати далі...

На світанні приходить сон, Що у тебе останній патрон, У капкані обидві ноги, І оточують злі вороги, Та за тебе, де рідна межа, Не помолиться жодна душа. На світанні насниться тин. Ти під тином старий і один. Де твій син, де дружина і дах? Є єдиний супутник – страх. І тримає слабка рука Не корону, а хліб жебрака. На світанні охоплює жах – Щось наплутано в наших зірках: Над живими царюють мерці, Замість блазнів у них – мудреці, Між почесних не святість, а гріх, Не вінець, а...

Читати далі...

Є в житті весна, коли востаннє Вибухнуть бруньки твої каштанні, І востаннє сяде на правицю У життя закохана синиця, І майнуть далеко від землі Всі твої незбутні журавлі. Гірко, брате - спадок небагатий, Та і той нема кому віддати, Гірко, що навколо, як стіна, Гомінка, байдужа чужина. Гірко - не відсіялись роками Ті, хто в серце цілився плітками, Гірко, що лишилися в житті, Ніби друзі, ніби... та не ті, Друзі не по духу - по чарчині, Товсті і веселі, наче свині... Глянеш ти...

Читати далі...