"Лиманні кручі вкрили квіти..."

Лиманні кручі вкрили квіти
Над темним збуренням води.
І вітер з півночі над світом
Розлив бузкові холоди.
От прірва, сад, руїна хати –
Там жив поет, бо хто ще міг
Своє гніздо побудувати,
Щоб вітер бився біля ніг.
Роки летіли – що змінили?
Хоч смерть забрала дивака,
Та знов весна укрила схили
Під білі крила типчака.
Як і колись земля радіє,
І там, де жив Господній раб,
Небесні китиці шавлії
Танцюють, дражнять гурт кульбаб.
Солоним подихом лиману
Гойдає свіжі полини.
Життя загоює старанно
Минулі рани цілини.
І попіл наш розвіє в квіти,
На темне збурення води,
Та холоди бузкові Звідти,
Як і колись, прийдуть сюди!