Мігранти.

24 березня 1999 року на Сербію посипався дощ натовських бомб. Цей день став кульмінацією боротьби білого корінного населення країни та мусульман-мігрантів – албанців за Косово. Передісторія цього дня така. В 1945 році до влади Сербії приходять комуністи-інтернаціоналісти на чолі з Йосипом Броз Тіто. Позбавлені «всіляких націоналістичних забобон» вони дозволяють албанцям-мігрантам вїзджати в країну в величезній кількості. Інтернаціоналістичним керівництвом країни не береться до уваги ані в 2-3 рази вища народжуваність в мусульманських сім’ях порівняно з сербськими, ані давнє заповітне (з 1389 року) бажання мусульман захопити Косово.

В результаті цієї інтелектуальної і далекоглядної політики уряду вже в 1980 році албанці становили 75% населення Косово. Це при тому, що навіть під час 500-літньої окупації Сербії Османською імперією, мусульмани не становили навіть третини населення Косово! Після 1990 року албанці, які вже складали більш 80% населення, почали цілеспрямоване витіснення сербів з Косово. В хід було пущені підпали, побиття і вбивства, зґвалтування і дискримінація на роботі і учбових закладах, направленні проти сербського народу.

Не маючи особливого потягу до праці, але маючи такий потяг до криміналу і наркотиків, албанці за короткий термін перетворили економічно розвинуте Косово, в головну зону європейського наркотранзиту. Коли у сербів настало прозріння і вони спробували навести лад в своїй же країні, з неба посипалися бомби...

Україна. Нова влада руками і ногами лізе в Європейський Союз, що розвалюється прямо на очах. В той час, як європейські нації трохи отямилися від інтернаціонально-інтеграційної пропаганди і згадали про свої національні інтереси, українська влада продає ці інтереси оптом і в роздріб. Та що там продає - віддає задарма, за будь-яку подачку, ласкавий погляд майбутнього „господаря” – комісара ЄС.

Ось міністр внутрішніх справ Великобританії Чарльз Кларк заявляє – ЄС може пом’якшити візовий режим для громадян України (тобто полегшити виїзд українських робітників, що горбатяться по всій Європі), для цього треба не багато - щоби Україна підписала договір по реадмісії. Для неосвічених пояснюю: реадмісія – це повернення в Україну, за її кошт, всіх нелегальних мігрантів, що попали в ЄС через нашу територію. Що ми далі будемо з ними робити - це вже наші з вами проблеми. Коротше кажучи, підписавши договір по реадмісії, Україна перетворюється на „звалище відходів” з усього Третього світу. Для того щоб відправити їх до дому потрібні договори по реадмісії з тією державою, з якої вони прибули. Майже всі вони прибувають з Росії, яка категорично відмовляється підписувати договір по реадмісії з Україною.

Про яку кількість мігрантів іде мова? – По офіційним даним близько 9000 чоловік на рік. Реально ця статистика занижена мінімум в десять разів. Тобто реально більше ста тисяч африканців, азіатів і хтозна-кого будуть осідати кожен рік на Україні. Подальші розрахунки прості: п’ятсот тисяч за п’ять років, мільйон за десять. Але мігранти ще мають звичай розмножуватися. Наприклад, в середній афганській сім’ї шість-вісім дітей. Порівняйте це з середньою українською сім’єю на яку приходиться одна–дві дитини.

Далі нас чекає наступне: після п’яти років перебування на території України мігранти автоматично стають повноцінними громадянами. Кількість їх буде рости, разом з їх впливом на політику, економіку, культуру України. При мінусовій народжуваності в етнічних українців, через 30-40 років половина населення України буде „кольоровою”. Ті хто тішать себе ілюзіями, що мігранти спокійно увіллються в українське життя, не хочуть бачити правди. Більшість мігрантів, не маючи навіть початкової освіти, не знаючи мови України, будуть поповнювати кримінал і маргінальні класи, не маючи можливості конкурувати на рівних з українцями, вони будуть створювати „земляцтва”, які будуть витискати всіх „не земляків” з цілих сфер економіки. (Це відбувається вже зараз зі сферами: харчування, перевезень, роздрібної торгівлі і т.д.). Нас чекає небувалий підйом криміналу, наркоторгівлі, втрати робочих місць.

Все це стане реальністю завтра, якщо ми не зупинимо це сьогодні. Поки що для цього для треба небагато: перше, відмовитися від договору по реадміссії; по-друге, збільшити контроль кордону з Росією; по-третє, ввести закон, що унеможливлює отримання громадянства мігрантами. Для цього потрібна політична воля і національна ідея у влади. Але схоже, що шукати її там даремно.

Ніколи Азія і Європа не будуть сумісні, ніколи вони не знаходили спільної мови ні в релігії, ні в расі, ні в культурі, ні в економіці. Україна завжди була щитом Європи, тепер час їй подбати про саму себе. Ми хочемо Української України і не дамо перетворити її на смітник Євразії. Якщо влада не зупинить цей процес - його зупинить українська вулиця. Перемога все рівно буде за нами, як було десятки разів в нашій історії!