За синім-синім льоном...
- 21.05.20, 20:00
За синім-синім льоном,
За білим-білим днем,
Де небо б’є поклони,
Спливаючи вогнем,
Де сяє хмарне титло
Над стовбуром сосни,
Живуть надії світлі,
І добрі-добрі сни.За синім-синім льоном,
За білим-білим днем,
Де небо б’є поклони,
Спливаючи вогнем,
Де сяє хмарне титло
Над стовбуром сосни,
Живуть надії світлі,
І добрі-добрі сни.А час і досі ще живий.
Він любить ніч. Він любить зливу.
В його розкритих крилах вій
іще сльозу знайти можливо.
Він знає тугу самоти.
Він знає чисту ніжність сміху.
Тож він продовжує іти,
хоча, здається, надто тихо.
та це неможливо і дико
позорисько справжнє і стид
атланти занадто великі
кричав велемудрий нарід
пощо нам ота їхня слава
чим вгодить вона гаманцю
нам справи миліші миршаві
на велич де взяти терпцю
женіть тих атлантів за грати
у безвість женіть у пітьму
а небо… а небо тримати
уже і немає кому.
я радію з твоєї тіні
я з твого шаленію слова
вечори приповзають сині
сни плетуть загадкову змову
обрій хмарою ніжно дише
та не варто це аніскільки
бо радію я навіть з тиші
як вона є твоєю тільки
Дитя в душі лишається дитям,
нехай років нацокало вже вдосталь,
і ти летиш над вижатим життям
в свою останню в цьому світі постіль.
Й було всього: людей глуха стіна,
холодний дім, баланда в битій мисці,
але іще існує дивина,
і знайдеться пригодам завжди місце.
В сузір’ї Ні-риба-ні-м’ясо,
що ніч на горгошах несе,
на нитку стираються ляси
в розмовах про те, і про се.
На троні сидить Неподобство,
життя – анітрохи не мед,
а винні – сузір’я Неробства
і купа поганих прикмет.
Про що вночі зітхають ліхтарі?
Про що вночі мовчить самотній вітер?
Про тихий сон? Про місяць угорі?
Про недосяжність зоряного світу?
А може щось про загадки жалю,
крихкого, наче спогади про очі?
Несказаного тихого «люблю»,
яке минуле відпускать не хоче?
Ви лірика і теорема.
Ви таємниця й відкриття.
Ви є та сама вічна тема,
якою вишите буття.
Я постарів років на триста.
Я став крихким неначе скло.
Але в житті моєму змісту
без Вас, напевне б, не було.
Велике небо! Дай, нарешті, знак,
що ти того скараєш пустодзвона!
Він – єретик! Він думає не так,
як нам усім давно уже відомо.
Він – непосида, джерело ідей.
Він завжди сперечається до хрипу.
Він закликає думати людей,
а не коритись писаному сліпо!
Ну як терпіть такого на землі?
А як він знайде ще собі подібних?
Його ж послухать – скоро королі
на цій землі вже стануть непотрібні!
Він наші позруйновує світи!
Він змінить все накреслене судьбою!
Карай його! Й дозволь допомогти –
в нас є вогонь, дарований тобою.
Якась настала дивна ера:
щодня у хама торжество.
і не бере його холера,
і не міняється єство.
Його релігія – сваволя.
Його бажання – то святе.
А раптом що, то знову доля
у всьому винною буде.
мал. Василя Шульженко