ці небеса

ці небеса і осінь неминуча

і жовтолист як символ перемін

де зорі в душу дивляться колючі

і ходить день до ночі на уклін

і ці думки про простоту і вічне

про у віках загублене святе

де щось було до пам’яті дотичне

та білим сном і досі там цвіте