Богдан Скробут. На Київській землі (поема)

З

Про біль землі, людей, їх долю,

Про „штучний атомний вулкан",

Тепер відомий всім Чорнобиль,

Дозвольте розказати Вам.

Як в ту квітневу нічку тиху

Після опівночі стряслось...

Таке й не снилось людям лихо,

Та з ним зустрітись довелось.

Ніхто тоді не сподівався

Що будуть спалахи вночі,

На небі хмари не збирались

І не чекалися дощі.

Зірки приємно зігрівали

Закохані серця теплом.

Земля весною оживала –

Пахучим цвітом і листком.

В природі все відпочивало

(Крім сов і кажанів вночі).

Красиве місто Прип'ять спало,

Село Лельов і Копачі.

4

Та враз ... мов блискавка ... а потім

Червоне світло над селом

І над сосновим лісом, полем,

Над містом, річкою, над сном.

О ні! Там небо не палало,

Секундна блискавка була,

Будівлю блока розірвало,

Хоч гуркіт не збудив села

Це блок четвертий загорівся

Ще з невідомих всім причин,

Немов з вулкана виривались

Вогневий промінь, іскри, дим.

Це він графіт радіаційний

Таку біду там натворив,

Там два вогні були суцільні –

Звичайний і з нейтронних сил.

5

І по тривозі на машинах

Пожежна вже команда тут

І не відступить ця дружина,

Стволи не випустить із рук.

Сміливі люди за хвилини

(їх не злякав вогневий жах)

Піднялись швидко по драбинах

На тридцятиметровий дах.

Пожежники стояли сміло.

В великій гідності вони

Своїм життям тоді прикрили

Всіх нас від гіршої біди.

Бійці себе не пожаліли,

Віддали сили до кінця,

Пожежне полум'я згасили

Ціною власного життя.

Було пожежних двадцять вісім

І кожен те зробив що міг,

Від всіх живих поклін їм низький

їх подвиг третій блок зберіг.

(далі буде)