Дякую за цей допис Яна Валетова

  • 02.04.23, 15:47
Те, що ще недавно викликало ностальгію, тепер викликає огиду
Вони знищили та покалічили все, що змогли, й навіть більше. Від спогадів до мови спілкування
У мого покоління вкрали частину молодості, частину пам’яті, частину міфології. Вкрали пісні, які ми співали молодими. Вкрали «Вальс Бостон», «Білоруський вокзал», «Пора-пора-порадуемся»… Все, до чого могли дотягтися, забруднили своїми імперськими руками.
Слава богу, Висоцький уже помер, і Галич теж. Інакше сталося б з ними те, що і з Юнною Моріц. Як можна дивитися старі «Три Мушкетери», бачачи перед собою Боярського, що з’їхав з глузду? Як можна дивитися «Рабу Любові» авторства неадекватного Міхалкова?
Телецентр «Останкіно» для мене вже не спогад про молодість, про клуб «Що? Де? Коли?», а фабрика фейків, до якої гидко підійти. Чомусь зовсім не хочеться питати зайвий квиток у московські театри. Машков, Миронов, Безруков… Та про що ви кажете? Маленьку Ахеджакову вигнали за громадянську позицію, позбавили можливості дожити на сцені останні роки.
В Ермітаж, де я вперше побачив Роденівську «Весну», чомусь не тягне. У Лувр, Прадо, Метрополітен тягне, а в Ермітаж — ні. І сам не зрозумію чому. Напевно, щось особливе розлилося в сирому пітерському повітрі, перебиваючи гнилий сморід стоячої води. Рашизм, путінізм, ксенофобія — це вражає більше за шедеври Растреллі.
Навіть про спільну перемогу, сплачену мільйонами життів, згадувати не хочеться. Адже, як з’ясувалося, вони могли перемогти й без нас. Та й чи була перемога, якщо ми «нацисти» та «німецькі поплічники і нас треба знищити»? Звільнити «споконвічно руські землі» від українців. Бомбити Київ. Гвалтувати у Бучі. Понівечити Ірпінь.
Їм було мало вкрасти спогади — одними спогадами ситий не будеш. Вони вкрали Крим. Вони зганьбили ліси під Кремінною, куди я мріяв приїхати порибалити з родиною. Набили їх іржавим залізяччям, мінами, горілими машинами. Вони знищили вікові сосни, отруїли землю напівзогнилими трупами, втопили у Сіверському Дінці свої танки, перегородили розтяжками стежки. Прийшли визволителі! Радійте!
Вони вкрали у нас Бердянськ з його косою, бичками та будинком біля моря. Вкрали Генічеськ із нескінченною Арабаткою. Скадовськ з йодистим запахом водоростей та добірними комарами.
Вони вбили Маріуполь, де жили та познайомилися мої дідусь із бабусею. Вони зруйнували Бахмут, де познайомилися мої тесть та теща. Вони били по Миколаєву, де народилася моя дружина. Вони гатять по Сумській області, де виріс мій батько. Скалічили Чернігів, мучать Харків та Херсон. Моє рідне місто Дніпро тепер ховає вбитих російською ракетою земляків. Вона потрапила до житлового будинку, неподалік будинку моїх батьків. У звичайний житловий будинок.
Їм не дають спокою Одеса, Очаків, Запоріжжя. Вони і їх хочуть перетворити на Маріуполь. Вони все хочуть перетворити на Маріуполь. Заповідна Кінбурнська коса тепер на багато років стане зоною лиха, бо вони туди прийшли. Їм завжди мало. Їм головне не захопити, примножити та покращити, а дотягнутися, вкрасти, зламати, зганьбити, зробити нежитловим, непридатним для використання. Щоб якщо вже не дісталося їм, то й нікому.
Спільного минулого більше немає. Спільне теперішнє — кровопролитна, руйнівна війна. Спільному майбутньому ніколи не бути. Ніхто не захоче мати щось спільне з убивцею, ґвалтівником, злодієм та вандалом.
Вони знищили та покалічили все, що змогли й навіть більше. Від спогадів до мови спілкування. Нема бажання мати нічого спільного. Навіть того, що вже було, згадувати не хочеться. Те, що ще недавно викликало ностальгію, тепер викликає огиду.
Дякую за цей допис Яна Валетова

украсть, сломать, испоганить

  • 30.03.23, 11:03
И в дополнение к посту украинского писателя (и бывшего капитана команды ДНУ и одного из создателей Брейн-ринга) Яна Валетова. "Они засрали дюны, море и сосняк. Они всегда так делают, создают себе привычную среду обитания. ... Им главное не приумножить и улучшить, а дотянуться, украсть, сломать, испоганить, сделать нежилым, непригодным для использования".
Точно о том же самом писал еще в 50е архитектор Леонид Невлер в своей гениальной статье "Культура хамства": испортить работающее, изуродовать красивое, привести все к усредненному распаду (разбить стекла в доме, проходя, перевернуть скамейку, исцарапать стену, поджечь кнопки в лифте) -- это не эксцесс, а особая российская культурная норма, стремление привести все к состоянию энтропии. (И да, как пишет Сурков, Россия -- это главный поставщик энтропии в мире, ее назначение -- экспортировать хаос).
Я помню, как впервые попал на военную базу Порккала в Финском заливе, которой СССР владел с 1944 по 1956 и передал затем Финляндии. Полвека прошло, а 12 лет советского присутствия не выветрились до тех пор, надо всем витал дух запустения и разрушения, и даже лес был какой-то мелкий, унылый. Финны рассказывали, что все было загажено так, что чистили годами. То же самое происходит сейчас в Ирпене, Буче, Гостомеле, где, кажется, единственной задачей оккупантов было не захватить и присвоить, а побольше испортить, загадить, сделать непригодным для жизни. Адский инстинкт разрушения -- теперь уже не только географического, но и культурного ландшафта, о чем и пишет в своем посте Ян Валетов. Словно выпустили на волю бесов, и они пошли работать кувалдами.

Роздільний збір сміття

Хотіла залишити цю тему на "після Перемоги", але - життя триває...Ось моя думка: НЕ МОЖНА влаштовувати квест та перешкоди для утілізації відходів. Усі закликають населення бути свідомими щодо роздільного збору сміття, але ж це не населення його збирає! То якийсь автомобіль по місту курсує та чекає на ті батарейки 15 хвилин у вашому районі по вівторках, то ще щось таке...Збирати повинні жеки (чи як вони звуться?..), 24\7. І вже потім вони нехай розбираються, чи можна щось здати не у вівторок, а у середу, чи можна здати 49 батарейок, а не 50...Робіть вже щось з розумом та для людей!

Щодо трагедії у Туреччині

  • 07.02.23, 22:17
Щодо трагедії у Туреччині та інших країнах, що постраждали від землетрусу.
Щирі співчуття!
Та ось які думки: скільки ще усіляких викликів людству, перед якими потрібно згуртуватися!
Епідемії, невиліковні поки що хвороби, енергетична криза, зміна клімату - ось що потребує спільних зусиль, коштів, людських ресурсів.
А замість цього усе це використовується на боротьбу з рашкою.
Замість науки, замість будування, замість лікування.
Скажу більше: Харків - визнаний науковий центр України, та мерзенний північний сусід цілеспрямованно руйнує університети. Наука - це не журнали та конференції, наука - це інструмент людства для протистояння стихіям

Щодо пошуку зниклих військовослужбовців.

  • 15.01.23, 21:38
Щодо пошуку зниклих військовослужбовців.
Категорично не можна:
1. Викладати його фото у військовій формі.
2. Писати останнє відоме місце перебування.
3. Тегати його сторінку в соцмережах, якщо на ній є фото в формі або інші ознаки приналежності до сил спротиву.
Чому не можна:
1. Він може ховатися у місцевих.
2. Він може виходити з оточення під виглядом місцевого або навіть під виглядом ворога.
3. Він міг потрапити в полон або ворожий госпіталь під виглядом мирного мешканця.
Такий пост може стати підказкою для ворога і значно знизити шанси на виживання.
Що можна робити:
Повідомити військову частину або державні органи в приватному порядку про довготривалу відсутність зв'язку. Це допоможе у пошуках, якщо, за якихось причин, його командування пропустило або залишило факт втрати зв'язку поза увагою.

Величайший акт милосердия на понятном примере

  • 06.01.23, 14:32
Анна Гин
2 ч.  · 
Боже мой, подружка проклюнулась из Самары. Десять месяцев молчала. Без здрасьти без пердасти, сообщение с незнакомого номера (знакомый я еще в марте заблокировала). 
"Режим тишины, если ты обратила внимание – на великий христианский праздник! Это к вопросу о безбожности нашего Президента, за который ты так топила. Я же ничего не путаю?".
Ты совершенно ничего не путаешь, Света. "Гребаный безбожник" – это моя февральская цитата. Такая мягкая, что даже стыдно теперь. 
Я тебе расскажу за этот величайший акт милосердия на понятном примере. 
Твой дядя Толя, помнится, отмотал лет шесть строгого режима за то, что зверски писдил собственного сына (сорян – воспитывал). 
Только когда тринадцатилетний мальчик оказался в реанимации, тетка рискнула заявить на сожителя в милицию. 
А когда, после обследования, всплыли ужасы постоянных побоев: старые переломы и вывихи, поврежденная (давай будем честными – отбитая) почка, плохое зрение (бляха я даже помню дословно) в следствие черепно-мозговой травмы, которая протекала без медицинского вмешательства –  как ты плакала. Как проклинала дядьку. 
Как в церковь ходила за ответами, набожная ты моя.
А я часами успокаивала тебя по телефону. 
Теперь прикинь – на суде дядя Толя такой встал бы и сказал
–  Граждане собравшиеся. Я никогда не колотил мальчика на рождество, пасху и воздвижение!
И люди в зале такие: "А ну да, тогда конечно. Благодетель наш, родитель года, праведник, ёпта". 
Надеюсь, Света тебе хотя бы смешно. 
Думаю, сегодня в мире появилась безупречная лакмусовая бумажка, идеальный  тест на наличие критического мышления, эмпатии и совести. Попросите любого человека, независимо от географии проживания, статуса, достатка и вероисповедания  высказать двумя словами отношение к этой чудовищной войне, развязанной обезумевшим тираном и его поданными.
Птн – хйло!  Всё. Тест пройден. Две полоски. Вы – нормальный. 
П.С. У тебя одна полоска, Светка. На жаль.

Колоніальна освіта=репост

  • 05.01.23, 10:21
3 д.Zoya Kazanzhy КОЛОНІАЛЬНА ОСВІТА
• Колоніальна освіта - це коли ти з піною біля роту вбиваєшся за пам'ятники Булгакову, Толстому, Достоєвському, а прізвища Хвильовий, Курбас, Підмогильний, Зеров. Плужник навіть не чув. Ну, може чув, але хто вони, що робили, чим відомі - хто зна.
• Це коли плутаєшся і час від часу розповідаєш про "велику вітчизняну", бо саме ця назва намертво вклеєна в мозок, а перед тим, як виправити себе і промовити "Друга світова", робиш паузу, згадуючи.
• Це коли кажеш "Прибалтика", "Киргизія", "Молдавія" замість - країни Балтії, Киргизстан, Молдова.
• Це коли вперше, і зовсім недавно почув географічну назву Сандармох, і поки не загуглив, що то таке і з чим його їдять. Або не чув. І нічого про той Сандармох не знаєш.
Невідомо точно, скільки було репресовано української інтелігенції у часи сталінських репресій періоду Розстріляного відродження. Деякі дані свідчать про знищення близько 30 000 осіб.ТРИДЦЯТЬ ТИСЯЧ, вдумайтеся в цю страшну цифру! Було страчено цвіт української нації. Письменники, художники, лірники, кобзарі (розстріляного з'їзду кобзарів не було, то легенда, але це не заважало нищити кобзарів по всій країні), кінематографісти, режисери, актори, драматурги, журналісти, публіцисти, перекладачі, літературознавці, сценаристи…
В 1930 році друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року - лише 36! Із 223 письменників - 192 були репресованими (розстріляними чи засланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 - зникли безвісти, 8 - вчинили самогубство.
Тому ми так тяжко виповзаємо з оцього, колоніального. Тому в моїй Одесі до останнього слухали і захоплювалися Биковим. Мліли від інтерв'ю Ксюші Собчак і Дудя. Розповідали про охєрєнну цінність пам'ятника Катерині II. Хоча чому в минулому часі? І досі так. У нашому місті все ще тривають пошуки "хороших росіян".
Он які баталії розгортаються з приводу пам'ятників колонізаторам. "Не трогайте русскую культуру, она ни в чём не виновата!". Винна. Тому що мовчала. Потурала. Сприймала. Толерувала. Відключала мозок і серце. Йшла на заклання і при цьому славила Сталіна і його приспішників-вбивць.
➡️Михайло Драй-Хмара. Поет, перекладач. Знав 19 мов. Вбитий на Колимі. У 49 років.
➡️Микола Хвильовий.Письменник неороманитичного стилю. В атмосфері тотального цькування і переслідування, покінчив життя самогубством. 39 років. Його твори та його ім'я залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.Майк Йогансен. Автор пригодницьких романів. Розстріляний в Києві. 40 років
➡️Дмитро Фальківський. Поет, прозаїк, перекладач, сценарист. Розстріляний у Києві. 36 років.
➡️Гео Шкурупій. Один із лідерів панфутуристів. Розстріляний у Ленінграді. У 33 роки.
➡️Клим Поліщук. Автор історичних романів. Розстріляний у Сандармохах. 45 років.
➡️Юрій Вухналь. Письменник. Писав романи, гуморески, фейлетони, нариси. Розстріляний у Харкові. В 30 років.
➡️І ще сотні, тисячі тих, хто міг би наблизити нашу свободу і незалежність. Тому і знищили. Замінивши симулякрами, спотворивши смисли і сенси.
Вони нам влаштували не лише геноцид, а і етноцид, і лінгвоцид. Вони знищували нашу ідентичність і культуру. Вони зіштовхували нас зсередини, рвали наші зв'язки і намагалися створити "єдиний радянський народ". 
У нас відбирали мову, історичну пам'ять, культуру, самосвідомість.Найбільше зусиль під час етноциду спрямовується саме на знищення національної мови.І зараз вони для нас хочуть те ж саме. Тому і замінюють в першу чергу таблички з назвами у наших окупованих містах. Тому і палять підручники і завозять свої.А наші військові, звільняючи села і містечка на сході, розмовляють з дітьми українською мовою. Щоб не боялися. Щоб визнали своїх. БО МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ. Бо за мову вбивали і вбивають.
Тому не має бути жодної толерантності. Ні до російської церкви, ні до пам'ятників умовним булгаковим (в музеї перемістити, з відповідними табличками і поясненнями), ні до російської мови в освітніх, культурних, державних закладах.
Зараз це вже не питання дискусій. А питання хто і кого.І нам треба не просто вижити. А і перемогти. На всіх фронтах.Іншого часу не буде.
Zoya Kazanzhy