Продовження вчорашньої замітки.
Що я бачив під час клінічної смерті.

Шановне,товариство.Пропоную Вашій увазі кілька розповідей одного з моїх друзів.Ми домовились з ним ,що після всіх публікацій,я надам адресу його гостьової і всі,в кого виникнуть запитання,зможуть їх задати. Отже,частина 1.

Моє покоління хлопців (початок 80-их), по-ідеї, повинні добре пам'ятати дуже цікавий (за тогочасними уявленнями) фільм «Пригоди Електроніка». У ньому головний герой - Електронік, був роботом, якого нібито винайшов один вчений. І цьому Електроникові потрібно було поповнювати свою енергію від електрики, після чого він міг демонструвати супер-силу…

У той час я жив в м. Лозова (Харківської обл.). Це було молоде місто і будівництва для нього були далеко не рідкістю. Ну і, напевно зрозуміло, що для молоді розвідка території і приховування подалі від дорослих є природним бажанням. Я був не виключенням - мені завжди хотілося «полазити десь з пацанами» на будівництві, пошукати собі пригоди.

В один прекрасний день ми з хлопцями забралися на будівництво із охороною. І те, що вона охоронялась, нам ще більше додавало адреналіну в кров, і нам було від цього ще цікавіше. Будинок був недобудований, біля нього знаходився дуже високий підйомний кран на рейках. Кран був електричним, а тому до нього тягнулися електричні кабелі. Місця стиків кабелю були закриті ізолентою.

Побачивши злегка оголений кабель в мені зіграв дуже сильний азарт, причому це був азарт, в якому поєднувалися: свідома велика небезпека і разом з тим велике бажання спробувати зарядиться як і Електроник від електрики (щоб стати таким же сильним як і він!).

Всі мої друзі пробігли далі кудись, а я як заворожений спочатку дивився на цей кабель, а потім присів біля нього.

У той момент я точно добре пам'ятав усі настанови і страшилки дорослих, які забороняли грати з електрикою! Але тоді в той момент мої переживання, напевно, можна було порівняти з переживанням стрибаючого перший раз з парашутом, який знає чим це може закінчиться для нього, але все ж азарт відчути нові сильні враження, взяв гору!

Немов підступаючи до краю прірви, я з великою емоційною тривогою зняв ізоленту з кабелю та злегку доторкнувся до одного з оголених проводів. Читати далі

Надіслали друзі фото - http://photo.i.ua/user/779501/173457/6571486/
Перейшов по адресі,що внизу плаката - читати далі

Цілий вечір отримував листи щастя -
Если в друзья будет проситься Андрей Федотов, Тамбов-27 лет- не соглашайтесь и не смотрите его страницу-это ВИРУС, разрушает комп. Передайте тем, кто у Вас в друзьях. Если кто из друзей его хапнет, то он автоматически перейдет к Вам. И еще: "кузнечик@майл.ру" и "сателит@бк.ру"- тоже вирус. В "Одноклассники" запустили ВИРУС. Он разрушает весь жесткий диск. Если его кто-то схватит из Вашего списка, то Вы - тоже.

Не розіслав,тепер маю - з"явився з того боку Федотов і тюкнув мені молотком по монітору.Результат - величезна дірка,насилу дописав замітку.
На добраніч!!!

1 січня -не найкоротший день- доведено мною.
Зі святом!!!

О, ненаситна, ненажерна жабо,
Коли ж свою ти утамуєш хіть?
Коли на радість всьому світу згинеш,
Коли потонеш в бурях лихоліть?
Так,як і ти півсвіту потопила
В крові й сльозах у поступі віків,
Так, як і ти півсвіту потоптала
Чобітьми ницих п’яних байстрюків.
Тобі завжди свог було замало,
О, нечестива бісова душа!
Де сягне око – там твої простори,
Де впала шапка – там твоя межа.
А, зрештою, та що свог у тебе
Було і є, та, хто тебе, де знав?
Ватаг лайдаків, вигнаних із роду
В гнилому місці град побудував.
На крові та кістках людей невинних,
На попелі сусідніх язиків
Постала ти пекельною горою
Із помахом заздренної руки.
І зразу ж тую руку простягнула
В далекі й близькі землі та краї:
Палила, грабувала, підбивала
Усе під чорні списи й нагаї,
Давила і гнобила вільну волю,
Душила в твані, полум’ї й диму,
Перетворивши всі краї навколо
В суцільну єврозійську тюрму.
А скільки ще народів напоїла
Отрутою своїх облудних слів.
Оце ж про тебе Божий учень в "Одкровенні”
Як про "Блудницю вавилонську” оповів.
Для тебе всі малі, дурні і темні,
Лиш ти одна "велика і свята”,
Вселенське іго чорне безпросвітне-
Твоя єдина збочена мета.
Нікому ти не хочеш буть рівнею,
Лиш тільки зверху, тільки під каблук.
Для тебе кожен завжди тільки менший,
В тіні твоїй замурзаний малюк.
Та ти й своїх дітей нізащо маєш,
Людське життя для тебе не ціна,
У м’ясорубки кидала й кидаєш-
Не мати, а зла мачуха страшна.
Що вже й казать про іншії народи,
Як в тебе зі своїм завжди війна:
Терори, революції, гулаги -
Перед моїм же вічная вина;
Без ліку в дружбі і братерстві кревнім
Завзято й палко нам завжди клялась,
Та кожен раз безбожно продавала,
І в колі зради наша кров лилась.
Ніколи не забуду й не пробачу
Тобі я зраджений розіпнутий наш блиск.
Душею й тілом зичу та бажаю,
Щоб і з тобою так же повелись.
Аби в усіх пригнічених тобою
Людей, нарешті, увірвавсь терпець,
Та у вогні священнім справедливім
Твоєму звірству наступив кінець.

Валерій Гнатюк

Сучасна українська поезія

О, світе мій! Чи можу я змінити
Тебе одним лиш помахом руки?
Чи можу сподіватись і молити
Едему після смерті на віки?
Не знаю я, де силу відшукати,
Адже не Бог я, Господи прости!
Шептатиму... Не смію викрикати,

Ти бачиш всіх. Почуй і відпусти!..
Щемить душа моя і серце мліє -
Одвічна туга втрачених надій.
Єство до Неба вирватись воліє,
На хвильку хоч, якщо не назавжди.
Але мені туди немає входу,
Не так важливо, скільки є гріхів...
Елегії співаючи народу,
Був десь нечесний, щось - та пропустив.
Енергії для всього не хватило -
Старався, але ж не досяг мети;
Активним був, та керував невміло;
Хотів, як краще - вийшло, як завжди...
Не в стані всіх помилок пригадати.
Ех! І не знаю, чи потрібно це -
Хотів би, як і всі, звичайно, знати,
А що ж первинне - курка, чи яйце?
Й до істин йду, спіткаючись, щоразу
Стаю з колін, щоб уперед іти.
В тунелі світло бачив вже не раз я -
Як лиш мені те світло досягти?
Тиняюсь так між Небом і Землею,
Тьму ненависну хочу подолать:
Спаси 'мя, Боже, ласкою Своєю,
Як тільки Ти умієш рятувать!
І научи, і дай мені вказівку,
Можливо - знак, можливо - оберіг.
Я ж бо не прошу в Тебе з неба зірку,
Та й навіть не достойний Твоїх ніг.
Віддам своє життя за крихту правди -
Одне воно у мене, але все ж
Є зміст у тому - може кращий став би;
Надіюсь - мою душу збережеш.
Екзамени складаю щогодини:
Хотіла б в Рай душа, та видно - зась!
А десь Господь відлічує хвилини
Й настане час - за все мені воздасть...
Просити можна, скільки вже просило,
Ридати і кидати "бариші"...
Йде час невпинно, але справжнє диво:
Добро творить за покликом душі.
"Елеєм ніжним мащені слова!
Цікаво, - скаже хтось,- де так навчили?"
Але мені не сохне голова -
Рахуйте, не почув, як ви "з'язвили".
Стоятиму на своєму завжди,
Тож хочу, щоб мене ви розуміли:
Відкинути все можна хоч куди,
Отримати ж прозріння - бракне сили.
Тим шляхом можна йти і не дійти,
Валитись з ніг, ставати - і намарно.
Одійдуть в прах запалені мости -
Єдиний шлях без квітів і литаврів.
Не буде на шляху моїм троянд,
Еліти блиску, килимів в фойє,
Хорів вислужливих і райдужний гірлянд.
...А я й не хочу - все це не моє.
Йдучи вперед з неправдою в устах,
Брехнею поле, кажуть, подолаєш
Успішно ніби. Та зворотній шлях
Дано не кожному пройти. Тож вибираєш...
Ера тепер така складна триває,
Вита довкола міліон ідей.
Один у полі рідко виживає -
Людей шукаю я. Але Людей!,
Які б ту віру несли і плекали,
Творили кожен день хоч грам добра,
Відтак, ділилися і плати не питали.
О, як їх мало. Видно - не пора.
Якщо й знайду таких, то небагато:
Як розпізнати їх не знаю ще.
Куди свій шлях я маю спрямувати -
На Божий перст надіюся лише.
А час іде, і тільки помічаю:
Нанизуються дні і місяці.
Етапні дати серцем відмічаю,
Боріздочками зморщок на лиці.
І править світом золота монета -
Так моторошно й дико на душі,
А слово невідомого поета
Кому тепер потрібне, ви скажіть?
Ідей багато і думки рояться -
Не в силі стримати. А всі, немов сліпі:
Азарт в гонитві за примарним щастям,
За гріш розбитись здатні в боротьбі.
Ерозія свідомості і мислі,
Менталітет - на грошових мішках.
Любов до ближнього давно із моди вийшла
І тільки бруд у серці й на руках!..
Хіба йдете до Храму, щоб хвалитись
Лакованим взуттям чи піджачком...
І вам, мабуть, не вдасться відкупитись
Багатством, не заробленим трудом.
Не треба Богу розкіш і прикраси,
Аксесуари модні: все - ніщо.
Шануйте душу, поки стане часу,
Не проміняйте віри ні на що!
А хто із нас життя заслужить вічне,
Судить не нам - на те один Суддя:
Улесливе бажання споконвічне -
Що ти, скажи, зробив для каяття?..
--*--
Низький політ не для високих цілей,
Йдучи лише, спроможешся дійти.
Дай, Боже, тільки вистачило б сили,
А також благородної мети.
Й тоді, напевне, розійдуться гори,
Настане час звитяги й боротьби...
Але, здається, в тому наше горе:
Мету вже маєм - ще наснаги би!
Доймає лінь, інертність добиває,
Напевно, десь ще не пробив наш час.
Енергії чомусь не вистачає:
Сьомий же піт, напевно, не для нас.
І шарпатись лишається в потугах -
Пробити лобом хочемо стіну.
Ростуть проблеми - то одна, то друга...
Осилити ж не годен ні одну.
...Стою на перехресті і гадаю:
Ти ж, Боже, бачиш все! Тоді чому
Не стримаєш, коли ся помиляю,
А чи підкажеш вихід на пряму?..
Можливо, завинив я! Все можливо.
Пробач тоді, попрошу хоч про це...
Роками День чекати терпеливо,
Один, який удачу принесе -
Виходить, що така моя вже доля.
Ниць упаду, та вірю - підіймусь.
Нехай коліна розіб'ю до болю,
Але знаннями, знаю, збагачусь.
Шикарний побут, мабуть, не для мене
І все, що матиму, то тільки з праці рук:
Як лиш побачу "вулицю зелену" -
Кудись втікає все, мов грому звук;
Іду вперед, а опиняюсь ззаду,
Мить пропустив і не наздожену;
Прибуду першим - кажуть: "Таш тразаду!"*)
Розкрию рота - інший вже ковтнув...
О, Боже милий, що мені робити,
Щоби Твоє здобути співчуття?
А чи достатньо лиш тебе любити
Єством усім завжди, без вороття;

Молитися лише за добрі справи,
Однак самому бути в стороні;
Визнанням марити, очікуванням слави,
Не замастивши рук? - скажи мені...
У кого ще ж бо можу запитати
Відверто, без образ і пересуд,
А й так, щоб щиру відповідь дістати -
Ти ж бо один вершиш над нами суд!
Цікавості моїй межі немає:
Я просто хочу істину знайти.
Між Небом і Землею хто ще знає
На все те відповідь, коли не Ти?
...А час, між тим, спливає, як водиця,
Широкою рікою в небуття.
Мені ж чомусь не затишно. Не спиться...
І з кожним днем коротшає життя.
Не раз буває - хочеться схопитись:
-Ех, геть думки - і вільна голова!
Вiдкрити двері і у світ пуститись,
Вiдчуть, як свіжий вітер обдува.
Етапом йти далеко, ген до Неба,
Дихнути так, щоб в грудях запекло,
Напитись з джерела, як є потреба,
А потім впасти - у траву чоло.
Світанок росами тоді мене умиє,
Уста відкриє, сили надихне -
Святим усім молитимусь в надії:
Почують й захищатимуть мене...
Окрилений, тоді я піднімаюсь,
Кидаю виклик сірій метушні;
Усміхнений, черговий раз впрягаюсь
Сильніше в віз, призначений мені.
У тій упряжці мушу відробити -
А хто, крім мене, хрест мій понесе!
Лиш вижити, не впасти, не зблудити
(Еге ж, напевне!) хочу над усе!
Іду вперед, буває - помиляюсь,
Збираю крихти правди на шляху;
Болить - не слухаю, лиш за помилки - каюсь,
А як інакше - тяжко у гріху!
Вiдтак, надіюсь, Господи, на Тебе:
Не забувай раба Своєго Ти,
Адже мені одному скільки треба -
Сповідуюсь, як грішник, лиш прости.
Всели у душу крапельку надії
І віру в моїм серці укріпи,
Дай шанс, щоб хоч колись збулися мрії,
Ласкавим будь і шлях мій окропи.
Устам вели, щоб славу голосили,
Куди б я не потрапив, кожну мить,
А руки щоб старалися щосили
Во славу Твою лиш добро робить!
О, Господи, я лиш мала піщина,
Гонима між часів і поколінь...
Останній крик раба Твого і сина:
Амінь! Помилуй, Господи! Амінь...
15.09.2008

-----------------
*) Таш тразаду! - з португальської - запізнився.
Олекса Бригас

Агов, брати! Нічого не змінилось!
Панують скрізь жиди і москалі.
Невже нам зроду-віку не судилось
Пожить по-людськи на своїй землі?
А мати лиш горби та мозолі?

Та що жиди? Он власні ренегати,
Забувши голос крові на біду,
Деруть на шмаття гірше супостата
Вітчизну-Неньку – вбогу сироту,
Продавши душу – черству і пусту.

Що? Продали Вкраїну, байстрючата?!
Здали флоти, ракети і лани;
Продовжуєте й далі продавати
Без совісті, без честі, без вини,
Ганьба народу, сучії сини!

О, Боже мій! Коли ж ви нажеретесь?
Та до якої ж міри і межі?
На той же світ всього не заберете,
А як прийдешнім тут зростать і жить?
А як державу будувать, творить?

Невже ми всі хохли, а не вкраїнці?
Невже ми маса – збидлена й тупа?
Мабуть, не буде ладу в цім звіринці,
Як не прозріє нація сліпа –
І не постане ще одна УПА!

Валерій Гнатюк

А я візьму у руки атомат,
  Бігме візьму, як буде в тім потреба...
  Т.Байда

Як треба, я візьму і автомат,
Бо я приїхав на усе готовий.
І тут таких, як я за рядом ряд,
Нестримних, юних, сильних і здорових.

А нам давно урвався вже терпець
І чаша гніву випита до дна,
Ми вийшли на Майдан, немов на герць:
Єдине тіло і душа одна.

Нема для нас ні плати ні ціни,
Хіба життя для воїна – ціна?
І тим, хто переповнений вини,
За все умить «віддячимо» сповна.

Ні, крові ми не хочемо в цей час,
Але якщо підніме руку кат,
Це буде для нас всіх, немов наказ,
І я візьму у руки автомат.

Тоді здригнуться небо і земля,
Коли на сполох вдарить дзвін-набат.
Собачим падлом вкриються поля,
Якщо візьму я в руки автомат.

Валерій Гнатюк.

18 листопада 2010 року відбулася сесія депутатів VI скликання Полтавської обласної ради. Депутати обирали голову і заступників голови обласної ради. Як і очікувалось, члени так званих опозиційних партій віддали свої голоси за представників Партії регіонів.

За кандидатуру "регіонала" Івана Момота на посаду голови облради проголосувало 102 депутати із загальної кількості голосуючих 109. Утримались – 6 депутатів, 1 бюлетень виявився недійсним.

"Виявляється, що політичні сили, які іменують себе "опозиційними", - разом мають 30 депутатів в Полтавській обласній раді. У разі їхнього голосування "проти" – як Іван Момот, так і Володимир Оніщенко отримали б не більше 90 голосів. Проте навіть за відсутності певної частини депутатів, владні кандидати все одно отримали по 102 голоси. Арифметика проста: "опозиціонери" однозначно голосували за представників Партії регіонів. Не дивно, що вдовольнившись посадами, "регіонали" кинули кістку і "Батьківщині" – Володимиру Марченку також дісталась посада заступника голови обласної ради. Голосування було добре організованим.

Це вже не перший випадок спільного голосування представників псевдоопозиційних сил з провладними партіями на Полтавщині. Полтавчан вкотре ошукали. Переконаний, люди остаточно розчарувались в "націонал-демократах". "Свобода" попереджала про їхню безпринципність", - зазначив заступник голови Полтавської обласної організації ВО "Свобода" Сергій Галата.

Нагадаємо, 12 листопада фракція "Батьківщини" висунула і в повному складі підтримала "регіонала" на посаду голови райради в Кременчуці. Також "націонал-демократи" по кадрових питаннях спільно з провладними силами голосували у Лохвицькій та Козельщанській районній радах.

Прес-служба Полтавської обласної організації ВО "Свобода"