Днями в гостинному залі Центральної районної бібліотеки справжніх поціновувачів поетичного слова зібрала цікава літературна подія у нашому місті – презентація збірки „Поетичні дуети” двох чудових поетес: Любові Кульби із Тернопільщини та Любові Глущенко із Хоролу, яка вийшла друком у лубенському видавництві. Презентація цієї збірки проходила під гаслом „Співзвуччя душ, романтики й любові”, адже лише співзвуччю душ двох поетес та їхній творчій співпраці вона завдячує своєю появою. Лірично-романтична збірка написана двома поетесами, яким батьки у свій час подарували однакові імена – імена Любові.
Любов Степанівна Кульба народилася у мальовничому та історичному місці на Тернопільщині. Після закінчення Кременецького педагогічного училища 22 роки працювала вихователем у дитячому садочку в селищі Біла біля Чорткова. Довгий час працювала в Італії. В 2015 році вона стала одним із ініціаторів видавництва поетичної збірки про героїв Небесної Сотні та українсько-російської війни. Ця поетична збірка була зібрана волонтерами, які побували у пеклі війни та виразили свій внутрішній світ у віршах. В поезію вона закохана давно і, як автор, має надзвичайно багатий літературний доробок.
Наша землячка Любов Анатоліївна Глущенко народилася і виросла у місті Хорол. Закінчивши із золотою медаллю середню школу №3 міста Хорол, вступила на навчання на фізико-математичний факультет Полтавського педагогічного інституту імені Короленка. Після його закінчення розпочала свій трудовий шлях у рідній середній школі № 3 учителем математики. Згодом очолила районний методичний кабінет районного відділу освіти. По сумісництву продовжувала працювати учителем математики у спеціалізованій школі № 1 міста Хорол. За свою трудову діяльність була нагороджена нагрудними знаками „Відмінник освіти України” та „Василь Сухомлинський”, а також безліччю грамот та подяк.

На творчій зустрічі ці дві чудові авторки – одна із серця України – Полтавщини, інша із Тернопільщини презентували для глядачів (а ними були вихованці Любові Анатоліївни – учні старших класів Хорольської спеціалізованої школи № 1, працівники районного відділу освіти, викладачі української мови та літератури, учасники літературно-мистецького об’єднання „Хорольські дивоцвіти” і читачі хорольської книгозбірні) чудову збірку, яка вийшла у співзвуччі їхньої творчості, була поєднана одними темами і філософськими роздумами, зібраними в єдиний поетичний сонет. Це насправді дивовижне поєднання, коли один автор розпочинає писати вірш на одну тему, а продовжує його інший автор. В літературі – це водночас і експеримент, і новаторство і дивовижний симбіоз творчості. Тому не дивно, що кожна прочитана поезія була нагороджена оплесками глядачів і великою кількістю квітів, які лягли того дня до ніг поетес.
Після презентації спільної збірки поетес „Поетичні дуети”, Любов Глущенко зробила творчу презентацію своєї збірки „Зоряні вірші”. До речі, обидві збірки були презентовані на екрані і мали іще й наочне підкріплення.
Нам залишається лише побажати Любові Глущенко та Любові Кульбі подальшої літературної співпраці, незгасного творчого горіння і народження нових поетичних шедеврів.

Борис Комар – український дитячий письменник і перекладач, народився 5 червня 1928 року в с. Хвощівка Хорольського району Полтавської області. Хлопчик рано осиротів, втративши матір, і до 1941 року навчався в місцевій семирічній школі, а потім у Хорольській середній школі. У ній, за завданням літературного гуртка, збирав народні пісні, загадки, прислів'я та приказки. З дитинства мав неабиякі здібності, випускав чудові стінгазети. Любов до художнього слова Борису значною мірою прищепила мати. Як згадує письменник: „Мама знала безліч пісень. Співала, коли топила в печі та варила їсти, пряла, доїла корову, полола город… Навіть на похорон запрошували її оплакувати небіжчика співучим голосом… А скільки казок знала! На жаль, матері судилося коротке життя: вбила блискавка, коли в грозу заганяла гусенят зі ставу до повітки.”
Будучи підлітком, майбутній письменник кілька разів сам мало не загинув. Одного разу, в роки війни, він з друзями викрав чимало книжок з підводи, якою німці перевозили шкільну бібліотеку до місця спалення. Звичайно, якби фашисти зловили, не помилували б. Іншого разу двоюрідний брат дав Борисові подивитися гарну запальничку, а вона вибухнула, адже була виготовлена німцями для того, щоб убивати й калічити. На щастя, обійшлося лише втратою двох пальців. Та пізніше через цю ваду юнака не прийняли до залізничного технікуму.
Після закінчення Хорольської середньої школи в 1946 році поступив в Харківський державний університет ім. М. Горького, а через рік переїхав до Києва і продовжив навчання на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював у редакціях журналів „Ранок”, „Дніпро”, „Зміна”, у видавництвах „Молодь”, „Дніпро”, „Радянський письменник”. Був відповідальним секретарем Спілки письменників України по роботі з молодими авторами.
Талановитий автор дружив з багатьма відомими українськими письменниками, особливо з Павлом Загребельним, який, до речі, познайомив Бориса з його майбутньою дружиною. Сам перекладав з російської та білоруської мов, і його твори були перекладені на російську, білоруську, казахську і латиську мови.
Перше оповідання „Найкращий подарунок” було опубліковане в альманасі для дітей „Ранок” у 1951 році, а через 5 років вийшла і його перша книга „Незвичайна полювання”. Борис Комар – автор повістей та оповідань для дітей: „Босонога ватага” („Босоногая ватага”, 1958), „Векша” (1960), „Ключі” (1962), „В листопадову ніч” (1963), „Як Горобець переміг Наталочку” (1964), „Весела дорога” (1966), „Поворотний круг” (1969), „Уперте теля” (1970), „Диваки” (1974), „Бджолиний мед” (1976), „Білка”, а також фантастичної повісті „Мандрівний вулкан” (1980).

Борис Комар був людиною чуйною, вразливою – тонко реагував на красу, на людські стосунки. Навіть у зрілому віці письменник зберіг щось дитяче, безпосереднє, умів захоплюватися і дивуватися таким дрібницям, на які дорослі рідко звертають увагу. Письменник Віктор Кава згадував: „Поминули Пирятин, Лубни, опинилися у степу. І тут раптом Комар став щасливий, як дитина, що впізнала милі краєвиди: „Бачите оту могилу? Там колись билися козаки з турками… А он – цвіте конюшина. Скільки в ній бджіл зібралося! Хочете – зупинюся, послухаєте, як бджоли гудуть. Та ні, хіба то гудіння? То музика!.. Ніде більше нема такого поля і такої розкішної конюшини, як на моїй рідній Хорольщині”.
За значний внесок в дитячу літературу Борисові Комару присуджено Республіканську літературну премію імені Лесі Українки за повісті „Бджолиний мед” і „Мандрівний вулкан”. За багаторічну письменницьку діяльність нагороджений медалями та Почесною Грамотою, а також Грамотою Президії Верховної Ради України. Та найбільша його нагорода – велика популярність творів письменника серед читачів.
В бібліотечній системі Хорольського району немає жодної бібліотеки, яка б не хвалилася наявністю цікавих дитячих книг нашого земляка Бориса Комара. Найбільшою кількістю його книг пишаються районна бібліотека для дітей та Хвощівська бібліотека-філія, в якій, до речі, є книги з автографами автора.
Борис Комар неодноразово відвідував книгозбірні району, зустрічався із земляками-шанувальниками його таланту.
В 2018 році Хорольська ЦБС запланувала велике свято по відзначенню 90-річчя видатного корифея дитячої літератури Бориса Комара, мала величезне бажання запросити його на рідну Хорольську землю. Але не судилося: 25 січня 2018 року перестало битися його полум’яне серце. Поховали нашого земляка на Байковому кладовищі поряд із дружиною та сином.
До дня смерті в усіх бібліотеках району були організовані тематичні перегляди літератури. Але все, все одно, в день його 90-річчя, бібліотеки здійснять заплановані заходи і вшанують величезний вклад письменника в дитячу літературу України, і пом’януть почилого в Бозі нашого видатного земляка, генія Бориса Панасовича Комара. А ще, ми мріємо про присвоєння нашій районній бібліотеці для дітей його імені: задля цього будемо старанно працювати.