хочу сюда!
 

Natalie

37 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 36-46 лет

Частина сьома, остання. Пригоди Івана техніка-теплотехніка

  • 18.02.20, 16:47

Частина сьома, остання.

Пригоди Івана техніка-теплотехніка

Більше про різні пригоди тут: https://andronum.com/avtory/krivenko-volodimir/

 

Ге, купаєшся?

 

Знову зібрались ми на сходах нашого Управління перекурити та послухати нашого Василя

            - А що, Василю, давно тебе не чули. Є щось новеньке?

            - Є, звичайно

            - То розкажи, будь ласка!

            - Ну, то слухайте, якщо є охота...

- Знаєте, хлопці, людина без "родзинки", це як соловейко...

- Без голосу? - підказуємо ми.

- Та ні, з голосом, але без пір'я... Голос є, але хто ж його, голого, слухати буде? От і у мене є така "родзинка". Ну, ви знаєте, моржую я. Складне ставлення у людей до цього мого захоплення; одні заздрять, інші дивуються, а більшість пальцем у скроні крутить... Ну, у кожного своє розуміння. А захоплення моє водночас і дуже корисне для здоров'я і небезпечне. Небезпечне не тільки тому, що можна застудитися, - це для тренованої людини малоймовірно, а з куди більш серйозної, несподіваної причини. От послухайте:

- Як вам відомо, ми з Іваном спеціалізуємося на цукрових заводах, а цукрові заводи в степу не будують, бо до процесу цукроваріння треба дуже багато води. Як правило, заводи або на річці, або оточені цілою системою мальовничих озер, де і пляж, і відпочинок з вудкою, і полювання; кому що довподоби. Влітку там вудку нема куди закинути, а взимку на тих ставах все завмирає, навіть підлідна риболовля серед місцевих жителів не більш популярна ніж моржування.

Городи селян спускаються аж до води, але хто порається на городі в січні? Тиш та благодать! Можна, нікого не соромлячись, голяка купатись. Ну, я так і роблю. Температура була дуже, як на мене, комфортна - 5-7°С, отже прорубав я ще звечора собі ополонку хазяйською сокирою, а раненько-вранці, перед роботою, пішов моржувати. Ну, як годиться, легка пробіжка з поступовим роздяганням до голяка, вправи на розігрівання і повільний вхід у воду. От занурююсь я з головою - раз, два, три, коли чую над собою:

- Ге, купаєшся? - повертаюсь, бачу, майже впритул до ополонки, стоїть дядько. У валянках, ватяних, стьоганих штанях, у кожусі, в кудлатій шапці-вушанці ...

Здивований несподіваною появою непроханого гостя, а ще більше його незвичним зверненням, вже цілком "на автоматі":

 - Ге, -  кажу, стверджено струшуючи головою, - купаюсь, - і намагаюсь відсунути дядькові валянки з краю ополонки, щоб мати змогу вилізти, бо все ж холодно вести світську бесіду, сидячи у крижаній воді... Дядько знехотя відступив на крок і, детально оглядівши мене запитав:

- Ну і як воно і нащо?

- Ну, як, - відповів я розтираючись рушником, - і бадьорості на весь день добавляє, і здоров'я. Я ніколи ні на які там ОРЗ та ОРВЗ не хворію.

Дядько постояв трохи, щось обдумуючи, потім рішуче скинув шапку на лід.

- Ну, тоді й я собі! - і став розстібати кожуха...

- Е-е-е! Шановний! - спробував я його зупинити. - Це ж не так робиться! Це ж треба з літа-осені, поступово! Так зразу не можна!!!

- Це вам, городським не можна, бо ви ізніжені, а нас, сільських ніяка холера не візьме, бо ми з дитинства витривалі! - та й продовжував роздягатись...

О, Боже! Скільки ж цей "витривалий" вдягнув на себе! Він нагадував живу ілюстрацію загадки про капусту... Дивно, як він, взагалі, міг рухатись! Кожух, два светра, дві сорочки, футболка, ватяні штани, спортивні, кальсони... Дійшовши до трусів, дядько розгублено зупинився, але, поглянувши на мене, вже вдягнутого і, сторожко - навкруги, махнув рукою і здер з себе останнє...

Під час змушеного перегляду цього стриптизу я не переставав умовляти дядька не робити небезпечної дурниці. Ефект був зворотній, він тільки призирлово цвіркав крізь жовті зуби, продовжуючи роздягатись.  Ставши на краю ополонки, дядько не поволі занурився у воду, як я радив, а стрибнув у неї "солдатіком"...

Ви б бачили його очі!!! Температурний шок позбавив дядька орієнтації в просторі, він, борсаючись в усіх напрямах, вже реально не знав де вихід з ополонки.  Багато коштувало мені зусиль витягти на лід моржа-невдаху. Швидко обтерши його своїм рушником, я спитав:

- Де твоя хата?

- Онд-д-дечки, - відповів він, клацаючи зубами, киваючи на найближчу хату на березі.

- Взувай швидко валянки, - наказав я йому, накидаючи кожуха на голе тіло і нап'ялюючи шапку на мокре волосся.

- А ш-ш-штани?

- Дома вдягнеш, - прикрикнув я, вручаючи йому клумок з одягом, - а тепер біжи якнайшвидше додому, якщо жити хочеш... І він побіг якимось невпевненими зіг-загами. Я проводив його очима поки за ним не зачинились двері його хати, та й пішов і собі до дому, де ми мешкали з Іваном. Отака чудасія зі мною трапилась, але це не кінець, це лише початок!

Того місяця Іван поїхав додому раніше, а я мав за день-другий теж виїжджати. На другий місяць Іван мав їхати, згідно відрядження, а я ще на тиждень залишався вдома.

Коли, наступного місяця ми зустрілися на заводі, мене чекав сюрприз;

- Вибач, Василю, що я тобі вчасно не повідомив - телефону у тебе нема, на переговорний пункт викликати, або телеграму бити не хотілось... Словом їдь, Василю, назад, роботи тут, майже не залишилося, а я вже й процентівку підпишу і об'єкт закрию, та й тебе заодно врятую...

- Щось я нічого не розумію, що ти, Іване, вже встиг накоїти, від чого рятувати мене збираєшся?

- Ну, по-перше, не я накоїв, а ти, а по-друге, я подробиць не знаю, от хазяїн наш казав, що ти заманив його друга в ополонку моржувати, потім ганяв його по полю голяка і вдягатися не давав.

Зараз той друг у лікарні з запаленням легенів. Обіцяє - лише одужає - вб'є тебе...

- Отак хлопці, хто з вас ще не моржує - і не починайте! Дуже небезпечне та шкідливе для здоров'я це захоплення...

- А як же, Василю, "родзинка"?  Ти ж казав, що бути соловейком без пір'я - негоже!

- Та, знаєте, краще без пір'я, ніж без голови...

 

 

У розвідку? - Без сумнівів!

            …От ви звикли - "а що там новенького Іван втнув?" Що він вам клоун? А, між іншим, він геройська людина! З ним, як то кажуть, пішов би у розвідку без сумніву! От слухайте:

- Як вам відомо, перед здачею об'єкту у експлуатацію, налагоджувальник повинен три доби на ньому відчергувати, щоб впевнитись у відсутності відказів обладнання. От і ми з Іваном, після завершення налагоджувальних робіт мали пройти цю обов'язкову процедуру.

- Давай, Василю, - запропонував Іван, - нічні чергування віддамо мені; я ж молодший за тебе, маю поважати твою сивину, до того ж, як нас в армії вчили: - солдат повинен захищати свого командира, турбуватися за його здоров'я... Так що ти поспи спокійно, наберись сил, а я вже ночі відстою.

Ох і хитрун же мій Іван! Це він три ночі замість мене "відстоїть" з боку на бік перевертаючись, коли в котельні благодать - жодної сторонньої людини, а на мою долю випаде три денних колотнечі...

Сперечатися, виводити Івана на "чисту воду" не хотілося і я погодився. До того ж вдень могли виникнути різноманітні питання, а кому їх вирішувати як не мені?

Повечеряли ми, і десь, близько дев'ятнадцятої вирушив Іван на чергування, а я, собі, ліг "набиратись сил".

Збудив мене Іван о шостій ранку. Ворогу не побажаю такого пробудження; Іван по груди мокрий, одяг вже крижаною кіркою де-ін-де взявся, зуби цокотять, слова вимовити не може... Ну, моя перша думка - аварія! Треба на завод бігти, якось рятувати ситуацію, але Іван, зрозумівши мене без слів, тицяє великим пальцем через плече позад себе і, через силу, промовляє:

-Н-не т-турб-буйся. Т-там всьо н-норм-мально.

- А де ненормально? - питаю.

- Т-тут, - відповідає Іван, крутячи вказівним пальцем біля скроні...

- То що, Іван, за твоїм прикладом, вирішив моржувати? Ти йому хіба не пояснив, що це без одягу робиться? - кепкуємо ми.

- То, може, я вже піду, а ви самі на свій смак закінчите цю історію? - сердиться Василь, бо не любить "співдоповідачів".

- Не гнівайся, Василю, продовжуй, ми більше не перебиватимемо! - вибачаємось ми.

- Ну, глядіть, - свариться пальцем Василь і продовжує:

- Наш завод розташований майже на березі річки Тясмин. Це, хоч і не гірська річка, але мільйони років пробила вона собі глибокий каньйон серед гранітних берегів. Заводський готель був розташований теж майже на березі Тясмина за півкілометра від заводу.  З'єднували їх дві стежки; верхня, коротша для працівників заводу і нижня, більш звивиста, яку протоптали з незапам'ятних часів всюдисущі рибалки.

Іван, звісно, йшов верхньою стежкою і раптом помітив внизу, на кризі, метрів в десяти від берега рибалку, що сидів, скорчившись, над лункою.

Ви розумієте, о пів на восьму вечора взимку - це ж вже повна темрява, ну, хіба що зорі та трохи невірного світла від вогнів містечка. Не втерпів Іван, гукнув рибальці, що риба вже спати полягала і час додому вирушати. Рибалка промовчав, і Іван більше не став нав'язуватись зі своїми порадами.

В котельні все було гаразд, але Іванові не давала спокою, мучила совість; може людині погано стало, може свідомість втратила, тепер на кризі замерзає. Хіба важко було спуститися на нижню стежку, з'ясувати ситуацію? А він обмежився безглуздими жартами и залишив безпорадну людину напризволяще...

Тривога Івана зростала щохвилини. Ледве досидівши до п'ятої години ранку, він попросив КИПівця, що теж чергував у ту ніч, наглянути за нашим хазяйством і побіг нижньою стежкою.

Іванові тривожні передчуття підтвердилися! Сидить! Сидить у тій же скоцюрбленій позі, що і ввечері! Що робити? Може ще не пізно врятувати? Та що тут роздумувати, не для того Іван біг сюди щоб філософствувати!  Іван гукнув до рибалки - не відповідає. Зліпив сніжка, кинув - попав - на реагує...

І Іван ступив на лід. На третьому кроці лід не витримав Іванової ваги і Іван провалився  у крижану воду по коліна. Я думаю, дев'ять з десяти звичайних людей, у такій ситуації, негайно повернути б до берега, але Іван не з тих, він, ламаючи кригу, рушив вперед.

Коли до рибалки залишилось з півтора метри, а вода вже сягала грудей, з-за хмар виглянув кволий ранковий місяць і Іван побачив перед собою...

…Корч! Корч якоїсь старезної верби, але так майстерно оброблений природою, що навіть "зимова вудка" в руках "рибалки" стирчала в потрібному напрямі...

Не полінувався я, прийшов туди з Іваном вдень. Що казати, навіть при яскравому сонечку корч, дуже схожий на рибалку, продовжував "вудити" рибу.

От я й кажу: я завжди ставився до Івана з повагою, а після того випадку - скажу ще раз:

-  Пішов би з ним у розвідку без найменших роздумів!

6

Комментарии

118.02.20, 20:44

    219.02.20, 17:08

      319.02.20, 21:02



      Про моржування читав раніше, а про корч...

        424.06.20, 21:35

        Написали Ви просто чудово!
        От тільки щодо "моржування" у мене власний досвід та власна теорія!
        За все життя я занурювався у крижану воду не більше 4 разів, але щоразу на очах десятків глядачів.
        Наодинці нецікаво, некомфортно, холодно врешті-решт!!!
        Ніякого гартування ніколи не проходив, але жодного разу не хворів.

        В чому "секрет"???
        1. Не переохолоджуватись - для "понтів" вистачає 1 хвилини запливу!
        2. Швидко одягатись, не гаючи час на вимахування рушником, бо через мить, після занурення у светр, стає вже досить комфортно.

        Все дуже просто. Крапка.