До 40-річчя арештів 1972 року

Газета «Радянська Україна» 15 січня 1972 року повідомила: «Органами Комітету державної безпеки при Раді Міністрів УРСР за проведення підривної антирадянської діяльності заарештовано туриста з Бельгії Ярослава Добоша. Ведеться слідство».

Тим часом уже 12 січня Україною прокотилася чергова хвиля арештів молодої української інтеліґенції. КДБ здійснював масштабну операцію «БЛОК», спрямовану проти українського національного руху.

Безпосереднім приводом для арештів стало затримання на станції Чоп 4 січня громадянина Бельгії, члена «Спілки української молоді» Ярослава Добоша: він намагався вивезти за кордон «один антирадянський документ» (як згодом з’ясувалося, це була фотоплівка «Словника рим української мови», якого на допомогу поетам склав Святослав Караванський, тоді політв’язень).

Наступне повідомлення з’явилося аж 11 лютого одразу в трьох газетах — «Радянська Україна», «Правда Украины» і «Вечірній Київ»: «Органами Комітету державної безпеки при Раді Міністрів УРСР за проведення на території республіки ворожої діяльності заарештовано підданого Бельгії Добоша Ярослава. Попереднім слідством встановлено, що Добош прибув для виконання злочинного завдання зарубіжного антирадянського центру ОУН, що перебуває на утриманні імперіалістичних розвідок і використовується ними в проведенні підривної діяльності проти Радянської держави.

За проведення ворожої соціалістичному ладові діяльності і в зв’язку зі справою Добоша притягнуті до кримінальної відповідальності Світличний І. О., Чорновол В. М., Сверстюк Є. О. та ін. Слідство триває».

Саме так, «Чорновол». А за «та ін.» тоді вже стояли заарештовані 12 січня в Києві поет Василь Стус, хімік Зіновій Антонюк, недавно звільнений Данило Шумук, лікар Микола Плахотнюк, кібернетик Леонід Плющ, учителі Олесь Сергієнко та Іван Коваленко; у Галичині видавець самвидаву Іван Гель, поетеса Ірина Калинець, письменник Михайло Осадчий, художниця Стефанія Шабатура. Незабаром, 20 січня, був заарештований священик Василь Романюк (згодом Патріарх Володимир); 20 лютого — поет Микола Холодний; 21 лютого — інженер Василь Долішній на Франківщині; 18 квітня літературознавець Іван Дзюба, 11 травня психіатр Семен Ґлузман, 18 травня філолог Надія Світлична в Києві. 25 травня у Львові покінчив самогубством видавець самвидаву інженер Мар’ян Гатала. 21 червня в Харкові заарештовані інженери Анатолій Здоровий та Ігор Кравців; 6 липня філософи Василь Лісовий і Євген Пронюк у Києві; 13 липня викладачі Кузьма Матвіюк та Богдан Чорномаз в Умані; 11 серпня поет Ігор Калинець у Львові; 17 листопада поетеса Ірина Сеник у Бориславі, 9 грудня — лікар Лідія Гук у Скадовську, 31 січня 1973 року — робітник Гриць Маковійчук у Кременчуці, 19 лютого 1973 року заарештували Степана Сапеляка, а 24 лютого Володимира Мармуса — лідера юнацької групи у с. Росохач біля Чорткова, відтак ще сімох їхніх друзів; 5 березня 1973 року дійшла черга й до автора цих рядків, а 28 березня у Львові затримали зо три десятки юнаків з Українського національно–визвольного фронту (УНВФ, судили двох студентів: Зоряна Попадюка та Яромира Микитка). У березні ж на Коломийщині заарештували 5 членів «Спілки української молоді Галичини» на чолі з Богданом Гриньківим.

«Праймеріз – досить дороге задоволення. Виникає таке питання, хоч воно може і дещо цинічне, але хто буде фінансувати роботу тих, хто організовуватиме праймеріз? Може знайдуть волонтерів, але ж технічне забезпечення слід чимось оплачувати», - зазначив Ю.Гримчак.

Політик вважає, що більш ефективним методом для убезпечення від появи «тушок» буде вивчення політичного минулого кожного кандидата.

«Як вів себе той чи інший кандидат під час тих чи інших подій… Чи не йшов на співпрацю з владою», - пояснив Ю.Гримчак.

Він наголосив, що в Україні вже був не дуже вдалий, на його думку, досвід проведення праймеріз партією «Сильна Україна», і для ефективного використання цього інструмента слід чітко визначити, хто і за якими критеріями буде обирати кандидата.

Ю.Гримчак також зазначив, що якщо у того чи іншого політика є пропозиція щодо покращення співпраці представників опозиції на наступних парламентських виборах, то слід сідати з представниками опозиційних сил за стіл переговорів.

«Сьогодні для спілкування опозиційних сил є такий майданчик – Комітет опору диктатурі, де ведеться обговорення подібних ініціатив… Наскільки мені відомо, «УДАР» туди не входить і не бере участі в обговоренні… Сказати це легко, а реалізувати – складно», - резюмував політик.