Юрій Луценко:

Обмежені люди з необмеженою нічим владою насаджують в країні культ бандитизму, продажності і хуторянства. Жодних національних ідеалів, ніяких суспільних проектів - пливи за течією і греби під себе. Або мовчи в «крайній хаті». Або їдь світ за очі. Або сідай у тюрму.
З іншого боку, маємо безпорадну, але самозадоволену опозицію, яка, не дивлячись ні на що, живе за принципом «опозиціонер опозиціонеру - друг, товариш і корм». У цьому середовищі вже забули, коли останній раз спілкувалися з виборцями без Шустера. Головне — рейтинг, списки і спонсори.
Обидві сторони політичного театру давно не розраховують на свідому підтримку виборців. Одні роблять ставку на примус і фальсифікації, інші сподіваються, що з двох зол люди оберуть менше.

Лідери нації не падають з небес, вони витворюються в результаті спільної боротьби, перемог і поразок. Розділеність сцени і мільоноокого тіла Майдану – вже віщувало провали майбутнього політичного життя після 2005 року і сьогоднішню ніч.
Більшість майданівців не схотіли брати участь у політиці, залишаючи це або зазомбованим адептам вчення про американські валянки, або екзальтованим членам ордену покійної баби Параски. Навіть сьогодні справедливо проклинаючи аморальних політиканів, мало хто готовий особисто вплинути на них в рамках постійних колективних зусиль. (!!!)

Колись Роман Безсмертний мені пояснював, що на виборах є дві моделі: або «вже хай краще ці, ніж нові й голодні», або «хай хто завгодно, аби не ці». Нинішня влада, як і та, в 2004-му, явно йде навпрошки по другому сценарію. Здається, – мрія українського опозиціонера: «згинуть наші воріженьки як роса на сонці». Мовляв, треба лише спокійно чекати, поки правлячий політичний труп розкладеться в максимально комфортних межигірських умовах і доведе народ до нової революції. А потім прийде молодий і освічений лідер, який поведе Україну в повне європейське щастя.
Такі плани – ілюзія. Влада дійсно ударними темпами втрачає підтримку людей. І процес протистояння Януковича з Україною набув уже незворотного характеру. Але обрання методом тику нового вождя не гарантує виходу зі стагнації. Доведено Ющенком.

В умовах нинішньої політичної ночі ми не маємо права спати, очікуючи нового месію на новому Майдані. Час працює на тих, хто працює. Навіть уночі. Нам конче потрібні зміни.

У нас є дві моделі поведінки.
Перша – шлях вихухоля, шлях внутрішньої еміграції, духовної робінзонади, ігнорування зовнішніх викликів. В нинішньому глибоко індивідуалізованому світі є безліч способів залишитися наодинці, з виключеними мізками перед зомбоящиком серіалів, з віртуальними іграми в мобільному та мережевому рабстві. Але жертви цієї новітньої варваризації не мають жодного шансу на зміну жалюгідних умов існування, а тим більше – права на претензії гідного людини майбутнього.

Друга модель – шлях дикобраза. Це шлях боротьби за право бути не таким як всі, відстоювання свого місця в не завжди приязному світі, захисту власної гідності й свободи. Щоб стати на шлях свободи і достатку, треба перш за все засвоїти головний постмайданний урок: вихід з радянського тупика цивілізації – не стільки в одноразовому акті зміни влади, як головно в постійних зусиллях по зміні суспільства. Дієве громадянство породжує лідера нації, а не навпаки.

http://www.nso.org.ua/ua/analytics/9410

На этой неделе от Рады ожидали закона о декриминализации экономических преступлений. Подоплека понятна всем: Европа настаивает, что преследование Тимошенко - дело политическое. Более того, Европа увязала свободу Леди Ю с перспективами евроинтеграции. В первой половине ноября утрясли все формальности ассоциации Украина - ЕС. Комментируя это решение, западные чиновники подчеркнули, что осталось решить всего один вопрос - о политической ситуации. Намек казался очевидным. 

Как следствие, ожидалось, что закон о декриминализации станет своеобразным компромиссом - и Тимошенко на свободе, и перед своими не стыдно. Как раз президент Виктор Янукович собирался в Брюссель, на руках у него был бы готовый план решения возникшего конфликта. 

Но вышел казус. Депутаты голосовали постатейно. Одобрили все пункты, провалили всего один - статью 365 Уголовно-процессуального кодекса Украины, как раз ту, по которой и сидит Юлия Владимировна. 

И что же мы получили в итоге? Президент летит в Европу с пустыми руками, Тимошенко осталась на нарах. Но самое удивительное, что многочисленные товарищи, пойманные на экономических преступлениях, выйдут на свободу, как только закон вступит в силу. 

У нас больше не будут сажать за контрабанду, незаконное открытие зарубежных валютных счетов, содействие незаконной приватизации или подделку документов. За все эти "грешки" будут наказывать штрафом. От ста гривен. 

Получается, под лозунгом "свободы для Юли" приняли закон, который существенно упрощает жизнь аферистам и рейдерам. Сославшись, как обычно, на передовой зарубежный опыт. Но за рубежом многое из декриминализированного Радой считается тягчайшим преступлением. В США за уклонение от уплаты налогов, например, светят сроки до пожизненного. 

Что же случилось? 

- Поначалу у нас не было сомнений, что статья Тимошенко будут декриминализирована, - заявил "КП" нунсовец Юрий Кармазин. - 13 октября Янукович заявил, что он - за гуманизацию Уголовного кодекса и намекнул именно на 365-ю статью. Однако сейчас президент изменил свое мнение.

- Послушайте, президент никогда не говорил, что нужно отменять уголовную ответственность за преступления чиновников, которые превысили власть, - доказывает депутат от Партии регионов Владимир Олейник. - Глава государства предложил декриминализировать преступления в хозяйственной деятельности, а преступление Тимошенко относится к разделу служебных преступлений. Поэтому наш однозначный ответ - нет. Статья Юлии Владимировны - 365-я - останется с уголовной ответственностью. 

После того как в Раде прокатили 365-ю статью, бютовцы заблокировали трибуну, пригрозили нажаловаться "в Европы" и покинули зал.  

А спикер тем временем пообещал немедленно подписать закон и направить его на рассмотрение президенту. "Экономические преступники" уже готовятся выйти на свободу и отделаться штрафом, максимальный размер которого, кстати, 10 тысяч гривен.  

ТОЧКА ЗРЕНИЯ 

"Мы упростили жизнь предпринимателям" 

Народный депутат Святослав Олийнык:

- До принятия этого закона правоохранители заводили на предпринимателя уголовное дело и бизнес его замораживался. И даже если вина не была доказана, потерянные деньги никто не возвращал. А теперь подозреваемый заплатит залог и будет работать, и даже в случае вынесения обвинительного приговора - внесет государству штраф, но бизнес его будет продолжать приносить государству налоги в казну. 

БУДЬ В КУРСЕ

За что больше не сажают:

• Обман покупателей.
• Контрабанда драгоценностей, нарушение порядка их сдачи. 
• Незаконное открытие зарубежных валютных счетов.
• Подделка проездных документов и измерительных приборов.
• Незаконное предпринимательство.
• Контрабанда, подделка лазерных дисков. 
• Содействие при незаконной приватизации. 

 http://kp.ua/daily/181111/311588/

Ігор Тарасенко: "Юля - це земля, земля - це село, а село - це фундамент України! Рятуємо Юлю разом!"



збільшити


збільшити

Российский адвокат Владимир Жеребенков, который защищал Юлию Тимошенко еще в 2005 году, убежден: новое уголовное дело против нее политическое. Тимошенко невиновна, причем Верховный суд РФ признал это еще 6 лет назад. Жеребенков готов выслать на Украину все необходимые доказательства. Которые, впрочем, вряд ли впечатлят украинский суд: похоже, сторонники Януковича твердо решили не выпускать Тимошенко из тюрьмы.

После того как в начале октября Юлию Тимошенко посадили на 7 лет за превышение полномочий (она слишком дорого купила российский газ, как бы забавно это ни звучало), прокуратура Украины завела на нее новое дело. На этот раз Тимошенко обвиняют в растрате: она задолжала России $450 млн и перевела долг на Украину.

Новое дело Тимошенко запутано так же, как ее легендарная коса. Однако, по мнению адвоката Владимира Жеребенкова, политический смысл происходящего прозрачен.

"Напомню вам ситуацию 2004 года. Тимошенко являлась движущей силой Оранжевой революции — будем честны, Ющенко как президента сделала она. Благодаря Тимошенко выборы были признаны незаконными, были назначены вторые выборы, на которых и победил Ющенко. И в этот момент команда Януковича решила убрать Тимошенко. На Украине это было невозможно: Тимошенко была членом Верховной рады, обладала депутатской неприкосновенностью и возглавляла фракцию "БЮТ". Поэтому из запасников достали старое дело — дело, которое расследовали в 2001 году".

Да–да, "новое" дело Тимошенко — это ее старое дело. Которое к тому же уже однажды воскрешали. События, за которые  Тимошенко уже пытались осудить, произошли еще в прошлом веке. В 1996 году Россия и Украина заключили семистороннее (!) соглашение. В сделке, в частности, участвовали Минобороны РФ, "Газпром" и компания "Единые энергетические системы Украины" (ЕЭСУ), которую и возглавляла Тимошенко. Все участники были должны  друг другу деньги, газ и стройматериалы. Неизвестно, зачем было так сложно вести дела. Но ничем хорошим такой бизнес не закончился.  

Первой жертвой стал генерал Георгий Олейник, начальник главного управления бюджета и финансирования Минобороны РФ,  то есть человек, который решает, что и за сколько покупают российские военные. "Генерал Олейник был сперва осужден за растрату и превышение полномочий, — объясняет Владимир Жеребенков. — По тому же делу Юлия Тимошенко была фигурантом — ей вменяли дачу взятки военным. Потом Олейника оправдал окружной суд. А в 2004 году президиум Верховного суда РФ снял с него все обвинения. Суд признал, что это было межправительственное соглашение, инициатива России и Украины. Ну а дело Тимошенко о взятке тем временем переквалифицировали по легкой статье и закрыли за истечением срока давности. Мы могли бы добиться закрытия по реабилитирующим основаниям, но она решила, что это не стоит труда".

Соответствующее постановление Верховного суда и есть, по мысли Жеребенкова, главное доказательство, что уголовное дело против Тимошенко липовое.

"Исполнением семистороннего соглашения ни РФ, ни Министерству обороны РФ, ни другим российским организациям ущерба причинено не было. Решениями Арбитражного суда Москвы от 09.01.2001 и 07.05.2001 с ПФК "ЕЭСУ" в пользу Министерства обороны взыскана стоимость недопоставленных материально–технических ресурсов... Вопрос об исполнении обязательств о поставке материально–технических ресурсов не входит в область уголовно–правовых отношений и подлежит гражданско–правовой оценке".

В переводе с юридического на человеческий: Тимошенко невиновна. Нет, даже не так: Тимошенко не за что винить. Сделка вообще не имеет отношения к уголовщине. И это признал Верховный суд России, который сложно заподозрить в симпатиях к Тимошенко. Причем признал в 2004 году, когда она еще не была всесильным премьер–министром.

Однако в конечном счете сделка так и не состоялась, и Украина осталась должна России $450 млн. Где эти деньги? "Взысканы в пользу Министерства обороны", — гласит судебное постановление.

Но в июне 2011 года Министерство обороны РФ прислало правительству Украины письмо, на основании которого старое дело воскресили еще раз. Из письма следует, что Минобороны эти деньги так и не увидело. Однако это вопрос уже не к Тимошенко, а к судебным исполнителям, которые не взыскали долг. Тоже, конечно, забавная ситуация: в 1996 году $0,5 млрд где–то потерялись, а в 2011–м об этом вспоминают. Это прекрасно характеризует как российский, так и украинский истеблишмент. Но уголовное преследование Тимошенко в этой ситуации — абсурд. Так, во всяком случае, думает бывший адвокат Тимошенко Владимир Жеребенков.

"Странное отношение к закону! Был бы человек, а статья найдется? Янукович и его команда нарушают нормы как украинского, так и международного законодательства. Вероятно, Янукович мстит Тимошенко, опасаясь ее харизмы. Женщина она умная, хороший профессионал, ее необходимо убрать с политической арены. Новое дело завели для того, чтобы оправдать этот безумный приговор по "газовому делу", когда ей дали 7 лет. Сделка–то та до сих пор не отменена! Тимошенко осудили за то, что она заключила контракт на поставку газа. Но если бы она не заключила этот контракт, страна замерзла бы и Тимошенко бы осудили уже за это..."

http://www.neva24.ru/a/2011/10/20/Timoshenko_ZHerebenkov/

 Нещодавно російський прем‘єр Володимир Путін анонсував створення Євразійського союзу у складі Росії, Казахстану і Білорусі. Поки про участь України мова не йде.

Але, як писала УП, журналісти з Волинської (!) області, яка межує з Євросоюзом, повідомили, що одночасно в чотирьох газетах почали виходити однакові статті з однаковими ілюстраціями, покликані загітувати на користь Євразійського союзу Володимира Путіна.

Спущено ці статті було по вертикалі зі столиці.

Цікаво, що нинішня влада до деталей мавпує 2004 рік. Тоді адміністрація президента спустила згори "темники" в місцеві ЗМІ з валом антиєвропейських публікацій. А коли УП повідомила про це, заступник голови АП заявив, що "треба мати темну душу, щоб приписувати АП так звані "темники".

Між тим, українці мають цілком чітко й тверезо усвідомлювати, чим для них закінчуються такі союзи.

Історія жорстоко карає за невивчені уроки. У цьому є своя справедливість – адже предки платили за них мільйонами життів.

Ось що писав про Україну у 1654 (рік Переяславської ради) очевидець – Павло Халебський, син і секретар православного Антіохійського патріарха (Сирія): "Всякий базар і містечко в землі козаків повне мешканців, особливо маленьких дітей. Кожне місто має, можливо, до 40, 50 і більше тисяч душ; але діти численніше трави і всі вміють читати, навіть сироти.

У них є гарний звичай: вони одружують своїх дітей юними і з цієї причини вони численніші зірок небесних та піску морського.

Ти побачиш, читачу, в будинку кожної людини по десяти і більше дітей з білявим волоссям на голові; за цю білявість ми називали їх старцями. Вони погодки і йдуть сходинками зростом один за іншим, що ще збільшувало наше здивування.

Діти виходили з будинків подивитися на нас, але більше ми на них милувалися: ти побачив би, що великий стоїть скраю, біля нього нижче його на п'ядь, і так все нижче і нижче до самого маленького з іншого краю. Нехай буде благословенний їхній Творець!

Вони численні, як мурахи, і незліченніші зірок. Подумаєш, що жінка у них буває вагітна і народить три, чотири рази на рік і щоразу по три, по чотири (немовляти) разом. Але вірніше те, як нам говорили, що в цій країні немає жодної жінки безплідної через властивості тутешньої води.

О, яка це благословенна країна! Не встигнеш пройти відстань, рівну відстані між Алеппо і Ханом Тушан, як зустрінеш по дорозі десять, вісім чи п'ять селищ. Так є на великих дорогах, а що праворуч і ліворуч від них, то безліч…

Городяни одягнені дуже гарно. Ця благословенна країна подібна гранатові своєю величиною і квітучим становищем. Немає в них ні злодіїв, ні грабіжників".

Між тим, нині, після того, як Україна останні 357 із 377 років була в різноманітних союзах – вона на 7-му місці у світі з 230 країн за швидкістю зменшення населення. А серед співмірних за розмірами країн – на першому (всі порівняльні дані – з СIA World Factbook).

Українці – на 6-му місці у світі з 223 країн за смертністю на 1 тисячу населення; гірше нас 5 країн – Ангола, Афганістан, Південна Африка, Нігерія і Росія.

Україна на 198 місці за рівнем народжуваності із 221 країн (позаду нас зі співмірних за розмірами держав лише постіндустріальні Японія, Італія, Німеччина і Південна Корея).

Україна на 211 місці з 222 за кількістю народжень на одну жінку (з співмірних за розміром держав позаду нас лише Японія і Південна Корея).

Крім того, Україна – на перших місцях за рівнем захворюваності соціальними хворобами та хворобами, що найшвидше поширюються в деморалізованих суспільствах.

Петро Симоненко передбачувано скаже, що це наслідки незалежності, а не СРСР.

Проте, якщо поглянемо на карту України, то побачимо, що найкращі соціальні показники у тих регіонах, які найменше часу були в "союзі".

А крім того, депопуляція сільського населення України (тобто перевищення кількості смертей над народженнями) почалася ще в 1979 році, і вже тоді стало зрозуміло, що до переходу цієї тенденції на місто лишилися лічені роки.

Як же так трапилося, що Україна, яку не так давно порівнювали з Китаєм за швидкістю зростання населення, стала зоною демографічної катастрофи? Куди ж ділися діти з українських родин, як, приміром, у режисера Олександра Довженка, де він був чотирнадцятим?

А ось куди.

У 1914-15 роках на території майбутньої УРСР було майже 5 мільйонів учнів (4 965318), у 1928-29 – трохи більше за півтора мільйони (1 585814), а у 1938-39 стало менше одного мільйона (985598).

Для прикладу, у 1914-15 роках на території майбутньої РРСФР було 1 492878 учнів, у 1928-29 – 5 997980, у 1938-39 – 7 663669.

Середнє співвідношення населення СРСР між 1926 і 1937 роком (без урахування українців і казахів) склало 119,4 %. Чисельність українців за цей же час зменшилася до 84,7 % від чисельності українців в 1926.

Тобто станом на 1937 рік число українців становило лише 70,9 % від кількості, яка мала б бути в разі поширення на Україну загальнодержавних тенденцій. В такому разі втрати України від Голодомору становлять 10 мільйонів 844 тисячі.

За цей перепис 1937 року його виконавці були розстріляні.

За даними нового перепису 1939 року кількість українців скоротилася з 31,195 мільйонів у 1926 році до 28,111 мільйонів у 1939, тобто на 3,084 мільйона осіб. За цей же час відбувся приріст кількості росіян в СРСР на 21,8 мільйонів (28%).

Населення всього СРСР зросло за цей час на 23,5 мільйонів (16%).

Якби Голодомору не було, то чисельність населення України, за умови поширення на нього загальносоюзних темпів приросту, у 1939 становило б 36,19 мільйонів, тобто на 8,075 мільйона осіб більше від наявної за даними перепису 1939 чисельності.

У 1932-1933 роках більше половини всіх смертей в СРСР припадали на Україну, при тому, що населення України становило лише п’яту частину населення СРСР.

У пересічному українському селі від Голодомору загинуло в 2-4 рази більше людей, ніж у Другій світовій війні.

Наступний після 1939 перепис населення в СРСР було проведено тільки в 1959 році. З 1926 року, тобто за 33 роки кількість українців зросла всього на 1,5 мільйона, тоді як чисельність росіян в СРСР за цей час зросла на 56,9%, інших народів СРСР – на 40-60%.

І це при тому, що на зламі 1930-1940-тих років Україна отримала значне вливання населення внаслідок входження до її складу Галичини, Закарпаття й Буковини.

До катастрофічних наслідків для українського народу внаслідок Голодомору призвела втрата державності у Визвольних змаганнях 1917-1923 років. Поляки пам’ятають і шанують двадцять тисяч своїх співвітчизників, яких більшовики розстріляли в Катині.

Однак в Україні протягом голодного 1933 кожного дня була така "Катинь".

Такий от союз і такі "общіє корні".

А ще були колосальні втрати України від Першої світової, в яку втягся імперський Петербург за Галичину і Константинополь, від Громадянської війни, що її розв‘язала більшовицька Москва, від Другої світової, розв‘язаної на пару Німеччиною і СРСР.

Прихильники союзів розповідають, що вони дали українцям освіту і вивели з темряви. Але є ще цікаве питання: а хто українців туди завів?

Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини (це три з половиною нинішні області) існувала тисяча шкіл – практично в кожному значному містечку чи селі. І всі з викладанням українською.

1800 року в Україні шкіл раптом не стало. Ще у ХVІІ столітті в Україні приблизно 60% було письменних людей. Як пише очевидець – той же Павло Халебський, "по всій землі русинів, тобто козаків, ми помітили на наше здивування прекрасну рису: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їх дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні наспіви; крім того, священики навчають сиріт і не залишають їх тинятися по вулицях невігласами".

Результати національного гноблення кардинально позначилися на стані освіти в Україні: перепис 1897 показав, що в Україні стало менш ніж 15% письменних.

Російська імперія запровадила в Україні у 1783-95 роках кріпацтво з правом продажу людей, навіть окремо від решти родини. Такого цілком дикунського рабства до того Україна не знала. Адже за часів панування Польщі й Литви дозволявся продаж феодалам податкових прав з земель, і ніколи – самих людей. А сталося те покріпачення в той час, коли вся Європа скасовувала залишки феодалізму.

Щоправда, дехто каже, що в союзі збудували "велику країну". Хоча, якби СРСР був такий великий, то чи розвалився б він так легко у 1991 році? Напевно, з такою кількістю скоєних злочинів як у СРСР держави просто не живуть…

І це не кажучи про моральну якість аргументу – економічний розвиток ціною вбивства мільйонів.

Між тим, більшість європейських держав успішно індустріалізувалася і виробляла продукцію без жертв.

Нині Україна, на пару з іншими сусідами по нещастю в СНД, має анемічну сировинну економіку. Хоча й Росія, як жартує російська преса, "производит впечатление великой державы, а больше ничего не производит".

Зацікавленість Росії у різноманітних союзах зрозуміла.

По-перше, відновлення СРСР, судячи з усього, – "ідея фікс" російського прем‘єра. Якого, ймовірно, гризе вина за те, що він свого часу не спробував зашкодити його розвалові.

По-друге, оточення підпорядкованими сателітами дозволить Росії, з її найслабшою економікою серед країн БРІКС, вдесятеро меншою за економіку Євросоюзу, солідніше виглядати у відносинах з ЄС, США і Китаєм. При цьому, в такому "союзі" ніякого плюралізму не передбачається. Центр тут один, і всі знають де він.

По-третє, Росії потрібен ринок збуту для своєї неконкурентоздатної продукції.

Нарешті, по-четверте, сьогодні Росія, як і Україна, виснажена демографічною та соціальною катастрофою. Нещодавно Володимир Путін заявив, що для модернізації Росії не вистачає 50 мільйонів робочих рук.

Росії потрібно кількадесят мільйонів "рабів", які працюватимуть за пайку, як це нині роблять трудові мігранти, і при цьому будуть достатньо кваліфікованими та не змінюватимуть кардинально облич російських міст.

Роль України в такому союзі в кращому разі – постачальник сировини і дешевої робочої сили.

Невже це так почесно: бути сировинним придатком сировинного придатку?

Для України такі "союзи" – квиток на зогнилий паротяг на станцію "Відсталість". Причому в один кінець.

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук, для УП
http://www.pravda.com.ua/columns/2011/11/14/6744105/add_ok/#comments

Вчорашній коментар Володимира Сердюка в газеті "Сегодня" про непричетність
організації "Ніхто крім нас" до створення Народної Ради та прийняття нею рішення
про висунення вимоги щодо негайного припинення Віктором Януковичем повноважень
президента України, було свідомо спотворено з метою остаточно заплутати громадян
України щодо планів та намірів Народної Ради. Про це мені повідомило керівництво
"Ніхто крім нас" на вчорашній зустрічі.

Недавно, выступая перед журналистами, наш уважаемый президент выразил глубокую обеспокоенность поразительным поведением граждан.

Эти наглецы массово “подстрекаемые” юристами, осмеливаются судиться с государством, отсуживая то, что причитается по закону. Из чего сделал вывод, что у этих людей, очевидно, нет совести.

Не знаю как с совестью, но люди определенно постепенно теряют страх – основу нынешнего государственного механизма Украины. И это, в свою очередь, вызывает неприкрытый ужас у правителей страны.

Как смогут жить и руководить они в стране, где начнет выполняться закон? Это что же, и тендеры тогда по закону проводить? И приватизацию осуществлять? И выборы проводить? Жуть!

Вообще, манипуляции с правом – наша старинная, излюбленная забава “государственных мужей”.

Например, каждый депутат получает по закону бесплатные квартиры, катается бесплатно по стране на любом виде транспорта. И не забывает о материальной помощи. Все по закону.

А почему пенсионер не может получить через суд то, что положено ему по закону?

Очевидно, что в мышлении наших глубокоуважаемых ”князей” сфера действия закона ограничивается исключительно ”панством”, но не “холопством”. И когда холопы начинают осознавать, что у них есть какие-то права, их можно и нужно отстаивать, то это приводит в состояние бешенства ”панов”.

Для Украины нужно перефразировать классическое изречение приблизительно так: ”Друзьям – хороший закон. Врагам – плохой закон. А остальным - беззаконие”.

Все это возникло не вчера. Помнится, Леонид Макарович рассказывал, как ему ”внушали” в свое время: ”Неужели тов. Кравчук думает, что Конституция важнее решения Политбюро?”

Так жили, так мыслили, так продолжают думать нынешние украинские правители. Закон – это просто забавные рисунки на бумаге, созданные для легитимации политического режима, но серьезно их никто не воспринимает.

Оказалось, что нужно немного, чтобы вывести их из себя. Изучать законодательство и узнать, что тебе положено по праву. Составить иски. Если нет возможности самостоятельно – скооперироваться с другими и обратиться к специалистам. Обмениваться информацией и ”шаблонами” документов. Запасаться терпением, чтобы писать в инстанции и получать отписки, которые потом можно использовать в суде. Но главное – понять, что ты человек, а не быдло.

Достаточно определенного количества таких людей, и уже ”элита” не может сдерживать потоков своих гневных ответов.

Ведь как у нас привыкли? Законы принимаем, но исполняем их выборочно. У граждан отбираем все, а потом за бутылку прогорклого масла покупаем их голоса. Опираемся не на право, а на политическую целесообразности (перед выборами накинем – после выборов отменим).

А рост правосознания, желание и способность бороться за свои права – это уже первый шаг на пути к ломке системы. Следующим будет отказ продавать голоса за гроши. А дальше и политика измениться до неузнаваемости. Вместе с политиками.

Очевидно, этим и объясняется ”психоз” некоторых государственных деятелей, успевших наговорить немало за эту неделю. Потому что дело не шуточное. Общественность внезапно для себя залезла на ”священную территорию” системы.

Петр Олещук
http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/oleshchuk3/a48602