22.02.2011 Олексій Міллер учора на прес-конференції заявив, що насправді ціну не переглядатимуть, а ГТС буде заповнена газом на 100% тоді, коли відбудеться злиття «Газпрому» і «Нафтогазу». Пане Гончар, як Ви оцінюєте вчорашню заяву «Газпрому»? Михайло Гончар: Нічого нового «Газпром» не повідомив, це його стандартна, послідовна позиція. Тому я навіть не знаю, на чому акцентуватись. Хіба на тому, що і ще раз «Газпром» показав, що, в принципі, для нього єдиний прийнятний варіант є злиття. Бо як би не маскували українські урядовці, що може бути варіант консорціуму, спільних підприємств одного або декількох, все одно йде мова про злиття. Просто «Газпром» це ще зайвий раз підкреслив. – Саме цей іменник був вжитий – «злиття»? Михайло Гончар: Так. Що стосується незмінності контракту. «Газпром» просто десятки разів, якщо взяти період уже дворічний після підписання контрактів, говорив про те, що такий контракт його влаштовує, і він не збирається змінювати ці умови. Знову ж таки, це з боку українських урядовців попереднього уряду і цього лунали там певні посили про можливість перегляду якихось параметрів цього контракту, але генерально його влаштовує «Газпром». Тому, звичайно, значною мірою українська сторона сама себе заколисувала своїми байками про можливість перегляду контрактних позицій. – Скажіть, будь ласка, пані Лужикова, як Ви думаєте, можливо, Вам збоку видніше? Марина Лужикова: Я думаю, що в українського уряду мало аналітиків, які можуть розтлумачити, що дійсно відбувається в Росії, як справи в «Газпрому», які компанії є конкурентами «Газпрому» і які компанії, в тому числі, які є енерготрейдерами, які компанії зараз ростуть. Якщо б вони аналізували останні конкурси і їх результати, вони б бачили, що крім «Газпрому» з’являється досить багато інших компаній. І це відображення переделекторальної ситуації в Росії. Коли боротьба між різними політичними угрупованнями відображується у тому числі і на секторі, що займається видобутком і транзитом енергоносіїв. І ще один фактор я б хотіла додати: це наміри США стати провідним енерготрейдером, газотрейдером. І навіть у дослідженні, яке робила група Кейта Сміта з центру міжнародних стратегічних досліджень, там напряму йде мова про те, що у найближчі 5 років є намір знизити ціну на європейські поставки на дві третини – це по-перше. По-друге, американська і європейська сторони погодили певні заходи щодо контролю торгівлі енергоносіями з Росією. І що стосується України, там мало не в кожному пункті цих заходів, коли йдеться про приклади корупції або тіньових якихось схем, приведені певні українські фігури і певні українські фірми-посередники. – Чи справді, на Вашу думку, Україна втратила вже цей шанс, чи  зараз уже немає можливості змінити ситуацію, щоб отримати якісь, бодай невеличкі, плюси на ті безліч мінусів, які ми вже маємо? Марина Лужикова: Я думаю, що коли українське керівництво змінило спосіб дій перш ніж сісти за стіл перемов, були покладені на цей стіл певні пропозиції. Кому буде цікавий український уряд ( і неважливо, хто його очолює), коли за ним не буде чогось істотного, ну хоча б ГТС? Я давала колись коментар на початку 2009 року, агенції УНІАН, і я там казала, що ані Тимошенко, ані хто інший тоді не будуть цікаві, коли вони здадуть ГТС – це по-перше. По-друге, ми говоримо про українські шанси, але ми забуваємо про вимоги, які зробили європейці. Вони кажуть, що не вступлять у консорціум, коли пакет не буде розподілено паритетно. – Паритетно – це Україна і ЄС матимуть більші частки, ніж «Газпром»? Марина Лужикова: Так, так. І якщо Україна на цьому наполягатиме, тоді зовсім інша справа. І ще такий аспект. Я чула пана Міллера, він казав: «Ціна буде такою, як на внутрішньому російському ринку». А я б радила аналітикам з українського уряду почитати хоча б інтернет-видання, вони побачать, що ціни на внутрішньому російському рівні бувають вищі, ніж зовнішні. – Чи має Україна шанс зараз зробити такий хід на цій газовій геополітичній шахівниці, щоб зберегти за собою бодай важливість існування цієї газотранспортної системи? Михайло Гончар: Шанси завжди є, навіть коли вони мінімальні, інша справа, як вони використовуються. Як показав період, я вже наводив приклад з брюссельською декларацією, що вони ніяк не використовуються. Тому, звичайно, що будь-яке вікно можливостей не може бути безмежно довго відчинене. – Тобто, Ви вважаєте, ще відкрите? Михайло Гончар: Так, ще відкрите. Чому? Не завдяки тому, що робить чи не робить український уряд, а завдяки тому, що є певні об’єктивні реалії, які поки що не дозволяють забути про Україну як транзитний елемент на шляху енергоресурсів зі сходу на захід, зокрема, якщо говоримо про газ. – Давайте назвемо ці моменти: ще не добудовані обхідні газогони, нестабільна ситуація… Михайло Гончар: Так, щодо деяких газогонів. Південний потік – то це ще великий сумнів, хоча про нього говорять, що він нібито будується. Нічого там ще не будується. Північний потік – так, безперечно, він вплине певним чином. Але знову ж таки, непотрібно робити якісь катастрофічні, апокаліптичні висновки з цього. Україна має шанси.   Після газової кризи 2009 року в чому був серйозний інтерес Європейського Союзу і про що говорили з боку Брюсселя, звертаючись до Києва? Давайте організуємо доступ до підземних сховищ газу для європейських компаній. Тому що один з антикризових елементів стратегії, яка була розроблена у Брюсселі, полягає в тому, щоб країни ЄС збільшили запаси газу у своїх підземних сховищах на випадок виникнення кризи. – Ще одна пропозиція, я записую, для уряду. Михайло Гончар: Що зробила, точніше, не зробила українська сторона? Нічого не зробила в цьому плані, хоча постійно на всіх зустрічах прем’єри, міністри говорять про те, що в нас же найбільші у Європі підземні сховища газу на 32,5 мільярдів кубічних метрів активного газу. Але ми так можемо і залишитися з усім цим, тому що країни Центральної Європи, які найбільше потерпають у випадку виникнення газової кризи,  почали реалізовувати свої проекти. Так, вони маленькі проекти, порівняно з можливостями українських газових сховищ, але це своє. Коли ти ні від кого не залежиш. Чехія і Словаччина, і Угорщина, і Австрія роблять це. Себто тут, дійсно, буде не 2015, а, можливо, 2014 рік, коли ці проекти розширення можливостей підземних сховищ газу у Центральній Європі, у країнах Вишеградської групи зокрема, будуть реалізовані. І тоді потреба в українських газових сховищах буде мінімальна. Безперечно, вони потрібні при транзиті російського газу, і росіяни будуть використовувати це. Українська сторона, наприклад, не ставить питання ( і я розумію, чому вона не ставить, тому що традиційно бояться дражнити «Газпром»), не ставить питання про зміну схеми торгівлі газом, про перенесення пунктів здачі-прийому російського газу із західного кордону України (цей анахронізм з радянських часів залишився), на кордон Україна–Росія, тоді б ми потрапляли б у сферу співробітництва безпосередньо з європейськими компаніями, тоді б був відповідний транзитний контракт. Україна б де-факто, як зараз, була б транзитною країною, а де-юре – це вже зовсім інша якість. – А чи не можна це питання розглядати у пакеті чи у комплексі, якщо буде розглядатися питання створення консорціуму між Україною, ЄС і «Газпромом»? Михайло Гончар: Бачте, вирішити це питання комплексно – поки що ні до чого не привело. – А чому? Михайло Гончар: Як ні до чого не привела ця ідея, в принципі абсолютно нормальна, в 2002 році, коли була підписана відома декларація Путіна-Кучми-Шредера. Чому? Тому що насправді в цій тріаді партнерській, при партнерській схемі… – Хтось Лебідь, хтось Рак, а хтось Щука? Михайло Гончар: Так, класичний варіант. І кожний намагається зіграти в двосторонніх форматах, щоб за рахунок третього зробити свій виграш. І цей третій завжди – це слабка ланка. А найслабшою між цими двома гігантами (Росією і Європейським Союзом) є Україна. Тому Україні потрібно просто використати принцип зміцнення своїх позицій шляхом долучення до більш потужного гравця, – це Європейський Cоюз, тому що ЄС через попит формує замовлення на російський газ. Російський газ в Сибіру – це не товар, це фізична субстанція, вона товаром стає, коли поєднується з українською транзитною послугою і потрапляє на європейський ринок. Себто, ці речі потрібно враховувати. Але я погоджуюся з Мариною, що немає комплексного підходу, є такі ситуативні підходи. Поїхати в Австрію, якусь іншу країну, Словаччину чи Польщу, сказати пару слів про українську ГТС, про її можливості і так далі, запросити партнерів взяти участь у модернізації, – але це все рівно, що вийти десь на майдан і те ж саме сказати. – Пані Марино, скажіть, що ЄС? Вони побоюються «Газпрому», чи дуже побоюються, як Ви казали, корупційних схем, які існують в Україні, чи, можливо, тут домішана знову ж таки геополітика і ЄС не хоче псувати стосунки з Росією? Марина Лужикова: Я думаю, що зараз на міжнародній арені, крім Росії, крім ЄС, всю цю ситуацію вирішують і Китай, і Ізраїль, і Америка, вона завжди присутня була у цьому питанні. І дуже велика помилка України, що ставки робляться тільки на Росію чи тільки на Європу. А в Росії на певного лідера. А ми не знаємо, як повернеться ситуація 2012 року. І у мене великі сумніви, що може прийти до влади та людина, на яку ставить український уряд. Це перше. По-друге, я хотіла б додати щодо Південного потоку. Я відсилаю вас до прес-конференції Путіна-Януковича у Стамбулі, коли Путін сказав: «Ну що Південний потік? З ним питання вирішене. У Ізраїлі, основного замовника, відкрили газ, і тому зараз Південний потік стає нецікавим». Цю фразу чомусь українські аналітики пропустили. А вона ключова. І якщо сказати так прямо, то більшу частину російського ринку енергоносіїв контролюють так звані силовики. І як нам мене, в першу чергу потрібно домовлятися саме з ними. А з ними якось хибно виходить у нинішнього українського уряду. – Як ми змістилися – дрейфували у нашій темі. Марина Лужикова: І ще одна ремарка. Колись я була в одній країні. І вони поставили запитання: а якби допомогти, щоб з нами у південний коридор ввійшов Китай, бо коли Китай буде з нами разом, тоді нас ніхто не чіпатиме? – Ми що, можемо долучити Китай до модернізації нашої ГТС і тим самим посилимо цю позицію? Михайло Гончар: Ну, це з розряду фантастичних позицій, звичайно. – Думаєте? Михайло Гончар: Китайці вийшли давно на глобальний рівень гри. Але, скажімо, з тим, як українська влада розпоряджається тими можливостями, які є, складно говорити про те, що вдасться ще когось залучати. Тут проблема полягає в тому, що в українській владі немає чіткого консолідованого уявлення про те, що робити далі. Хоча вона постійно говорить про те, що монолітна, консолідовані і так далі, але на рівні конкретних дій, на рівні закулісся спрацьовують різнонаправлені інтереси і домінує, хоча він і такий багатошаровий, але інтерес зовсім не національний, не державний, а приватний інтерес. І тому звідси і виникають проблеми, що нічого не вирішується, підписуються серйозні документи міжнародні, піар-компанія – і все на цьому. А далі просто аналітики й журналісти обговорюють, чому ж не відбулось. Тому й не відбулось, що основна політика робиться під столом і в інтересах приватних кишень. – Так от, ці приватні кишені керували двадцять років. Результат ми бачимо. І дехто з аналітиків каже, що, можливо, якраз бажання якось вийти з цього глухого кута може зробити так, що приватні інтереси збігатимуться з державними якраз у енергетичному секторі, тому що, по суті, Україна тупцює на місці. Я правильно розумію? Михайло Гончар: А Ви думаєте, що от двадцять років минуло, і той інтерес, який зараз домінує в Україні, є відмінним від того, що було двадцять років тому? Навпаки. Практично, зараз інтерес однієї великої кишені регіонального походження став всеукраїнським. Тому коли частина домінує над цілим, це ні до чого хорошого не призводить.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/2317757.html

В Україні, найбіднішій країні Європи, ціни на продукти харчування порівнялися з цінами провідних економік світу, таких як Великобританія, Німеччина і США.

Журнал "Корреспондент" попросив жителів Західної Європи, США і Канади зайти у себе в країні до недорогого супермаркету і виписати ціни на 11 основних продуктів харчування. Ефект виявився приголомшуючим. Їжа в Україні, одній з найбідніших економік світу, дорожче, ніж в ситій Португалії, в одній ціні з продуктами в США і Великобританії і ненабагато дешевше, ніж в заможних Німеччині, Франції і Канаді.

Країна з дешевою робочою силою, відносно невисокими комунальними тарифами і низькою купівельною спроможністю за ціною мінімального продуктового кошику нічим не поступається найрозвиненішим державам світу.

Ключових причин для такого економічного перекосу три: тотальна корупція, монополізація ринків, відсталість фінансового і сільськогосподарського секторів України. У одному лише аграрному секторі повсюдні хабарі роблять товар на 30% дорожчими - такі підрахунки члена парламентського комітету з питань аграрної політики і земельних стосунків Анатолія Матвієнка.

Огірки в Лондоні, вершкове масло в Парижі, яловичина у Берліні, рис в Лісабоні - ці і багато інших продуктів набагато вигідніше купити у високорозвинених столицях Західної Європи, ніж у Києві. При цьому в Україні ціни на продукти харчування не знають зупинки.

http://korrespondent.net/business/economics/1187717-korrespondent-ceny-na-produkty-pitaniya-v-ukraine-sravnyalis-s-mirovymi

Продуктовий кошик в Україні: ціни зростають щотижня

В Україні піднялися ціни на хліб, крупи і плодоовочеву продукцію, констатувала прес-служба Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Зокрема, протягом минулого місяця гречка подорожчала на 11,1 %, пшоно – на 8,9%, овочі – на 6,6%.

«Політика в аграрному секторі, в торгівлі, в побудові ринків приводить до того, що ціни тільки зростають і заробляють посередники, спекулянти. Селянам не надходять гроші за вироблену продукцію і громадяни в містах живуть усе гірше. Це і є такою об’єктивною тенденцією щодо цієї влади за цих підходів до побудови власності, структури власності в країні, коли трейдери володіють продукцією селян, а не ті, хто мають право власності на землю. Це об’єктивно для цієї дуже поганої суб’єктивної економічної моделі», – сказав Володимир Лановий. Натомість киянка Неля стверджує, що ціни на основні продукти в Україні зросли вже настільки, що деякі з них стали дорожчими, ніж за кордоном. Неля була кілька тижнів тому разом із друзями на відпочинку в Угорщині. Їжу готувала сама, закуповуючи продукти у тамтешніх супермаркетах. І мала змогу порівняти вартість основних продуктів в Угорщині і вдома. «Мені найбільше запам’яталося, що набагато нижчі ціни на сири. Наприклад, твердий сир пармезан, 200 грамів якого у нас коштує близько 80 гривень, в Угорщині ми купували за 30 гривень у тому ж самому пакуванні. Також я помітила, що дешевші яйця й ковбаси. Це дуже вразило. Оскільки ми могли купити продуктів на 100 гривень і вдвох повечеряти. На тому ж рівні в Україні ми б заплатили набагато більше», – розповіла дівчина. Полтавчанин Віктор торгує молочною продукцією і підтверджує – ціни невпинно йдуть угору. При цьому він переконує, що не прагне заробити на накрутках. Цінники доводиться міняти вимушено. «Ми возимо сир у дитячий садок. Ще вчора я його купував за 5,74 гривень, а сьогодні –7,05. Нам фірми самі привозять свою продукцію. Щотижня піднімають ціни на 15-30 копійок на кожен вид продукції. Напевне, через те, що у них пішли вгору затрати на світло та на газ. Держава піднімає –  і ми піднімаємо. Закупочні ціни дуже виросли. На молокопродукти, на крупи. Пшоно уже коштує, як рис. Якщо влітку його можна було купити максимум за 4 гривні, то зараз кілограм пшона коштує уже 8 гривень», – каже Віктор. Впливати на ситуацію з цінами в Україні державі варто не адміністративним регулюванням, а ринковими методами, зазначають експерти. Серед таких методів директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський називає боротьбу з монополізацією продуктових ринків, створення сприятливих умов для інвесторів (щоб вони були зацікавлені вкладати кошти не лише в сільське господарство, а й у ті галузі, які його обслуговують), плюс розвиток банківського кредитування виробників, а також стимулювання конкуренції між ними. І не варто боятися імпорту. «Все окупували посередники. Посередники з допомогою влади, міліції організовують поставку товарів і завищують ціни, як їм заманеться. Між собою домовляються, домовляються між власниками супермаркетів і інших роздрібних мереж. Всі дії направлені на те, щоб збагачуватись тим, хто контролює ринки або наближений до влади», – зазначив Володимир Лановий. http://www.radiosvoboda.org/content/article/2317355.html?utm_source=twitterfeed&utm_medium=twitter&utm_campaign=RFE%2FRL

«Сегодня власть вкладывает сумасшедшие средства в аморфные инфраструктурные проекты, где возможно осуществлять многомиллионные хищения государственных средств, однако не оказывает поддержки отраслям, которые обеспечивают страну продуктами массового потребления», - депутат НУ В.Матчук. Кроме того, народный депутат считает, что росту цен также способствовали и репрессивные нормы нового Налогового кодекса. В условиях, когда предприниматели ожидают усиления давления контролирующих органов, и, соответственно, рост коррупционных расходов, повышение цен – это самый простой механизм сохранить хоть какую-то рентабельность своего бизнеса, объяснил он. http://www.unian.net/rus/news/news-422429.html?utm_source=twitterfeed&utm_medium=twitter

=============

Як на мене, корупція у владі і є тим головним чинником, який стимулює зріст цін на харчі. У влади є такий ефективний засіб як Держкомрезерв. Парадоксально, але зростають ціни саме на ті продукти, які виробляються в Україні. Питається, у чому ж проблема? Зробіть держзакупки у вітчизняного виробника і робіть товарні інтервенції, коли ціна або попит стрімко зростають. Але справа в тім, что в сфері держзакупівель панують приватні інтереси тих, хто його контролює. Якби не продали ту ж гречку восени до Росії, у нас зараз з нею не було б ніяких проблем. Теж стосується борошна. Не встиг Азаров пообіцяти Лукашенку продати зерно, як ціни на борошно почали зростати. Звичайно ж, є і певні особливості щодо олії, цукру, м"яса та т.ін., але спосіб, у який уряд керує є визначальним для цієї проблеми. 

Во второй тур президентских выборов в 2015 году выйдут действующий глава государства Виктор Янукович и лидер ВО "Свобода" Олег Тягныбок. Такое мнение в ходе сегодняшней пресс-конференции выразил президент аналитического центра "Открытая политика" Игорь Жданов.

"Не исключено, что сейчас разыгрывается такая большая карта, когда на следующих президентских выборах во второй тур выйдут Янукович и Тягнибок", - отметил он. Однако, по его словам, для достижения этой цели необходимо увеличивать градус разделенности украинского общества, в частности, путем акцентирования внимания на неоднозначных исторических личностях, вопросах языка и прочее.

В свою очередь, научный директор Школы политической аналитики Национального университета "Киево-Могилянская академия", профессор политологии Алексей Гарань считает, что, на сегодняшний день, Олег Тягнибок создает себе положительный имидж уравновешенного политика. "Если не знать глубинной ситуации в партии, и если не следить за тем, что говорят Фарион или Михальчишин", - добавил эксперт. http://ubr.ua/ukraine-and-world/power/s-prezidentskogo-kresla-ianukovicha-podvinet-tiagnybok-78846 ------

Від себе:

У партії "Свобода" є багато щирих совістливих людей, той же Богдан Бенюк, Ігор Мирошничаенко та ін. Але ідеологія цієї партії ( насамперед, заповіді Міхновського: 2. Усі люди — твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди — се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас. 3. Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів) не відповідають сучасним європейським демократичним стандартам і не можуть бути прийнятними для більшої частини східної та південної України. Саме тому свободівці ніколи не зможуть бути повноцінними представниками всієї України. З огляду на це, Тягнибок з його партією є найбільш бажаним політичним супротивником для Януковича. Тому майже у кожному випуску "Великої політики" на інтері, який існує на гроші Хорошковського, ми бачимо представників партії "Свобода".  Закликаю прихильників "Свободи" віддавати собі звіт у тому, що їх намагаються використати. До того ж питання з фінансуванням "Свободи" є абсолютно незрозумілим - у цієї партії немає великих офіційних спосорів. Єдиною метою, яку я переслідував, коли це писав, було дати людям уяву про те, що їх намагаються використати як пішаків в інтересах провладної партії. І єдина гідна відповідь цьому є спротив Януковичу єдиним громадським фронтом. Ціль є єдина - припинення повноважень Януковича. Добитися цього можна лише загальними зусиллями.

Окрім всього вище згаданного хочу навести деякі посилання з інтернету, які задають питання, що не дають однозначної відповіді.

1) "Свобода" не заперечує, що її фінансують "Регіони" http://gazeta.ua/articles/politics/346073 2) Фінансування ВО "Свобода" - таємниця навіть для комітету виборців України: http://vn.20minut.ua/news/148814 3) "Чому КОЛОМОЙСЬКИЙ фінансує СВОБОДУ???" http://una-unsoatila.blogspot.com/2009/10/blog-post_07.html 4) Партія регіонів заявляє про використання членів ВО "Свобода" у дільничних комісіях від кандидата в Президенти Віктора Януковича у Львівській області: http://infoporn.org.ua/2010/02/04/yak__mozhna_bulo_zdogadatysya_svoboda_pracyuye_na_yanukovycha_/ 5) Михальчишин: Останавливаюсь у менеджера Ахметова - http://www.obozrevatel.com/interview/mihalchishin-u-menya-devushka-s-russkoj-familiej.htm 6) Дмитро Видрін (радник Януковича): Свободу свідомо фінансували донецькі олігархи: http://inozmi.glavred.info/articles/5101.html

До брата На мові нашій дня печать. Вона - як сяйво серед ночі... Її не можна забувать, Вона душі твоєї очі. Єднає з піснею в гаю Вона з життям тебе любов'ю... Коли ж забудеш рідну мову, Загубиш душу ти свою. Коли йдучи з труда дороги, Слова не ті вкладеш в уста, Немов піджак з плеча чужого Для тебе мова буде та. Немов чужого саду віти, Тієї мови пишний цвіт. Не зможеш нею ти творити, Знання засвоювать як слід. Нічним зів'янеш синьогубцем... На мові нашій дня печать. Національним самогубцем Невже ти, брате, хочеш стать? Яке прекрасне рідне слово! Воно - не світ, а всі світи... Шевченка мову і Франкову Невже під ноги кинеш ти? Невже забудеш слово "мати", Ту, що дала тобі життя, І підеш, наче тінь крилата, Блукати в тьмі без вороття. У забуття підеш, в нікуди, Сліпим до сонячних висот. Невже народ мій мову губить!? Не вірю я! Це не народ! Окремі люди. Їм не знати Сяйливих творчості висот. І хай людей таких багато, Але нас більше! Ми - народ! Я вірю в тебе, моя мати. Мій Бог, що дивиться з висот. В народів інших старцювати Повік не буде мій народ! Ні, наша мова не загине, Її не знищать сили злі! Ти власним світом, Україно, сіяти будеш на землі. (Володимир Сосюра)

ВКРАЇНІ ... О Україно! Жить тобі, Як і твоїй співучій мові, Аж доки сяють голубі Небесні шати, і шовкові Шумують трави, і горить У небі чиста дощовиця, А нам до віку пить і пить З твоїх джерел - і не напиться! ****** Хочеш мови пізнати скарбницю, Приїзди у Прилуки мої, Тут вона - як вода-срібляниця, Як прозорі дзвінкі ручаї. І виходить Наталка із хати, І виносить вам кухоль води, І така в неї мова багата, Хоч в словник її, чисту, введи. І такі в неї вислови славні, Хоч записуй їх сразу в роман, А які в неї думи державні, А який почуттів океан! Не засиджуйся довго в столиці, Приїзди у Прилуки мої, Мова тут - як вода-срібляниця, Як прозорі дзвінкі ручаї. (Любов Забашта)

В Украине ожидается бум угольных шахт за счет легализации так называемых «копанок». Об этом заявил глава Донецкой ОГА Анатолий Близнюк. «Общая мощность «копанок» (нелегальных и полулегальных угольных «шахт» - ред.) на Донбассе составляет более одного миллиона тонн в год, - сказал донецкий губернатор, - но другой вопрос – качество такого угля». Чиновник заявил, что на минувшей неделе обсудил данную проблему с Президентом Украины Виктором Януковичем, и тот поручил премьер-министру и главе Минтопэнерго создать общую для Донецкой и Луганской областей рабочую группу «по всей шахтной проблематике, в том числе – по зарплате». «В мае мы в Донецке рассмотрим эти дела, и Президент примет решения, и подпишет поручения всем, кому положено», - заявил Близнюк. По словам Близнюка, Президент выступил за узаконивание «копанок» в рамках действующего законодательства и в общих интересах громады, то есть: с соблюдением всех юридических требований и правил охраны труда. «Для многих людей работа в такого рода шахтах – единственный способ заработать на жизнь. Поэтому все, что вписывается в действующее законодательство, должно быть узаконено, а по беспределу – пора заканчивать», - подчеркнул Анатолий Близнюк. Таким образом, количество «официальных» угольных шахт в стране в ближайшее время должно резко возрасти. http://www.bagnet.org/news/summaries/ukraine/2011-02-21/110387

 

Росія оголосила ціну на газ для України. Вона на 50 доларів США вища, ніж для всієї іншої Європи. Погодьтеся: це влучний і відвертий "братський" плювок в усіх нинішніх вождів, у донецько орієнтований конгломерат парламенту… Чухайтесь, хлопці…

Нині сповна можна привітати всіх членів російськомовної п’ятої колони в Україні, яка молиться на свій кремлівський "руській мір", повсякчас і активно одурманюючи українців тим, що всі наші блага треба очікувати лише від північного сусіда. Саме звідти нині прилетіла "довгождана, радісна звістка": російський «Газпром» зменшив ціни на газ для країн Європи на 30 відсотків, а Україна продовжує купувати газ на 50 доларів США ДОРОЖЧЕ, ніж європейські держави.

І тут просвітку не видно.

Як пояснив сьогодні в Москві колишній міністр України, народний депутат Арсеній Яценюк, "зараз на споті вартість тисячі кубічного метра становить близько 210-220 доларів для країн Європи, проти 270 доларів за тисячу кубічних метрів для України."

Інформаційні агентства також повідомили, що керівник "Газпрому" Олексій Міллер дав команду максимально збільшити подачу газу в Україну, щоб, мовляв, побратими не замерзли. Він, гадаю, насамперед має на увазі ворожу всьому українському, нашу п’яту внутрішню колону.

Словом, перед Росією нині стоїть завдання - якнайбільше закачати газу в Україну за "золотою" для нас ціною. Щоб Україна інвестувала їхній "Газпром".

Водночас, той же Міллер відмовився переглядати схему оплати за "голубе паливо", про що ще не так давно багатозначно говорив, звісно ж для повної ясності, одразу двома мовами М. Азаров. Газпромівський правитель багатозначно пояснив, що перегляд почнеться лише тоді, коли Україна приступить для створення з Росією спільного підприємства.

Інакше кажучи, коли Україна фактично подарує російським "братам" свою газотранспортну систему.

Як на мене, все це мужикуватий, неґречний, брутальний плювок у бік панів В. Януковича і М. Азарова з їх агресивно-слухняною донецькою більшістю в парламенті, які виклали Росії на тарілочці Севастополь в оренду аж до 2042 року. Ви ж не забули - начебто в обмін на дешевий газ. 

Тільки де ж він? Невже якраз оце і є?

Тоді треба визнати таке: добре ви, хлопці з Донбасу, допомогли Україні! Дохазяювалися до самого краю!

Словом, отримуйте! Набирайте того "дешевого" російського газу хоч у легені, хоч до кишені!

Це влучний кидок лайна особисто в зрадливу фізіономію пана Литвина, який заховався аж під броньовану парасольку.  

Думаю, що творці цієї "обдиралівки", як і всіх інших державних зрад, прийде час, стануть перед законом. Олександр Горобець http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/rak91/a32854

Глава військового відомства Михайло Єжель опинився в епіцентрі скандалу, який з неабиякою наполегливістю стимулював він сам. Те, що такий скандал мав статися, тижневик прогнозував.

У публікаціях „Від переставляння осіб — сума відкотів не змінюється?“ (№30, 21 серпня 2010 р.),  „Для чого Міноборони потрібні гроші дітей-інвалідів?“ (№42, 13 листопада 2010 р.)  і „Особливості національної військової кухні“ (№43, 20 листопада 2010 р.) було розкрито корупційні схеми і механізми вимивання з державної скарбниці коштів, які спрямовуються на організацію харчування військових. Та от халепа! Виявилося, що Міноборони простіше посадити солдатів на сухий пайок, ніж навести порядок у сфері закупівель. „Перемозі“ міністра оборони над „ворогом“ усередині армійських їдалень присвячується цей матеріал.

По лінії військового відомства протягом року не підготовлено і не ухвалено жодного документа, який би визначив напрямки розвитку армії — ні на стратегічну, ні на середньострокову перспективу. Немає Державної програми розвитку ЗС, Державної програми розвитку озброєнь і військової техніки, Державної програми створення ракетного комплексу „Сапсан“, Державної програми створення корабля класу „корвет“. Немає нової Воєнної доктрини, розробити яку Міністерство оборони зобов’язане указом президента. Немає навіть концепції розвитку армії... До подібного демаршу М.Єжель вдався й у сфері організації харчування солдатів. З плутаних пояснень міністра оборони вдалося з’ясувати, що з серпня 2010 року військове відомство заборгувало державному підприємству „Білоцерківський військторг“ і ТОВ „Івала“ близько 127 млн. гривень. Чому з семи компаній, постачальників подібних послуг, при загальному річному обсязі фінансування цієї програми близько 700 млн. гривень, у боргах виявилися саме ці дві структури? Чому бюджетні кошти не розподілялися пропорційно між усіма учасниками ринку? чому прокуратура в кримінальному порядку переслідує дочку голови Верховного суду, намагаючись повернути якомусь громадянину заборгованість, смішну порівняно з боргами Міноборони? Для ілюстрації того факту, що військове відомство не гребує користуватися позабюджетним фінансуванням, наведу лист від 16 грудня 2010 р. за підписом високопоставленого чиновника у сфері закупівель Міноборони пана Браславського на адресу компанії „Івала“ (див. на сайті дод.1). Чиновник просить комерсантів письмово підтвердити, що вони і надалі — вже в 2011 році — готові своїм коштом організовувати харчування військових, незважаючи на те, що Міноборони їм не платить?! Цей самий чиновник наприкінці минулого року віртуозно обгрунтував у Віснику держзакупівель проведення процедури закупівлі послуг в одного учасника — „Провідної продовольчої компанії ЗС“, причому саме в тих обсягах і тих гарнізонах, де працювало ДП „Білоцерківський військторг“. Протистояння Міноборони зі згаданими двома підприємствами тривало до грудня 2010 року, допоки М.Єжель різко не змінив курс, перетворившись із гнобителя комерсантів на лобіста їхніх інтересів. Цьому передували тривалі переговори, посередником у яких виступав відповідальний за держзакупівлі заступник міністра Михайло Куцин, котрий мав за плечима „багатий“ досвід проведення переговорів з іншими учасниками ринку послуг з харчування армії. Off the records налякані комерсанти кажуть, що пропозиції їм надходили досить виразні: до 10 гривень „відкоту“ на день з кожної солдатської пайки. Ми не правоохоронці, а тому можемо лише вірити чи не вірити в ці твердження. Але при такому „спритному“ підході до закупівель чиновники можуть збагачуватися на 100 млн. грн. щорічно, а солдати — недоїдати третину свого денного раціону. Вечерю віддамо ворогу? Та є і факти. 27 грудня 2010 року в ході засідання Кабміну М.Єжель з власної ініціативи вносить з голосу проект розпорядження, яким пропонує збільшити обсяги послуг за чинними договорами для ТОВ „Івала“ і ДП „Білоцерківський військторг“ (див. на сайті дод.2). Цікаво, правда? Раптом зникли й проблема з отруєннями солдатів, і виявлений раніше на руках і ногах кухарів із цих двох підприємств золотистий стафілокок кудись випарувався... Ще більш цікаве розпорядження, внесене М.Єжелем, Кабмін ухвалює 29 грудня 2010 року. Цим актом дозволяється Міноборони без проведення тендерних процедур підписувати додаткові договори з комерсантами в 2011 році. До документа додано перелік нерухомого майна з майже 800 будинків і споруд, які Міноборони пропонує безоплатно надати комерсантам для організації харчування солдатів. Висновок Мін’юсту точно збігається з попереднім — корупція і невідповідність законодавству (див. на сайті дод.3). Може, президент не там бореться з корупцією? Може, розпочати з заражених корупцією актів Кабміну та їх невгамовних ініціаторів?

Телеканал ТВі оприлюднив відео про побиття головним радником міністра МВС Костянтином Стогнієм депутата Верховної Ради від “Народної самооборони” Юрія Гримчака.

Нагадаємо, що цей інцидент стався 12 листопада після ефіру передачі “Шустер live” біля входу в телестудію. Костянтин Стогній, перебуваючи на той час на посаді головного радника міністра МВС, заперечував, що у нього був конфлікт з Юрієм Гримчаком, і навіть заявляв, що він не знає такого депутата, натомість він зробив заяву, що у нього був конфлікт з Ю.Луценком, в наслідок чого більшість ЗМІ опублікувала репортажі про побиття Стогнієм саме Луценка. Натомість Юрій Гримчак отримав на обличчі синець та подав заяву до правоохоронних органів.

Юрій Гримчак повідомив, що прокуратура довго перевіряла його заяву і врешті-решт винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи проти Костянтина Стогнія за статтею про перешкоджання діяльності народного депутата. Депутат наголосив, що постанова була оскаржена в Подільському районному суді Києва і слухання скарги заплановано на 24 лютого.

Напередодні цього судового засідання телеканал ТВі оприлюднив відео, на якому чітко видно, як радник міністра перший накинувся на депутата, і це доводить, що полковник міліції Костянтин Стогній брехав.

Юрій Гримчак, коментуючи це відео, заявив, що воно, на його думку, беззаперечно доводить, що першим почав бійку саме пан Стогній, але сумнівається, що воно буде таким же беззаперечним для прокуратури: “Бо для нашої прокуратури нічого беззаперечного немає”.

=====

Особисто я зреагував на цей матеріал не стільки тому, що викривається брехня поплічника Могільова - Стогнія, скільки тому, що конфлікт розгорівся саме тому, що Стогній отримав позачергове звання підполковника незаконно, про що у дещо брутальній формі йому і сказав депутат Гримчак. Нагадаю, що одним із звинувачень ГПУ щодо Луценка є те, що той дав позачергове звання своєму шоферу, в наслідок чого той отримав відповідну пенсію і це зараз трактується як нанесення державі шкоди у великих розмірах.

Міжнародні права, видані в країнах-учасницях Конвенції про дорожній рух від 1968 року, які не мають дати закінчення терміну дії, вважатимуться дійсними ще три роки.

Про це власному кореспонденту УНІАН заявив представник Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН) Роберт НОВАК.

«Власник міжнародних водійських прав (виданих, наприклад, сьогодні в Україні без зазначення дати закінчення терміну дії за українськими правилами, що застосовуються до 29 березня 2011 року) може користуватися міжнародними водійськими правами ще три роки», - сказав представник ЄЕК ООН.

«Через три роки, якщо він звернеться, йому повинні видати міжнародні водійські права «нового зразка», терміном дії до трьох років», - додав він.

Р.НОВАК зазначив, що, згідно з конвенцією, починаючи з 29 березня 2011 року, всі нові міжнародні права, які видаватимуться в Україні та в інших країнах-учасницях конвенції, повинні мати термін дії не більше трьох років.

Як повідомляв УНІАН, раніше міністр внутрішніх справ України Анатолій МОГИЛЬОВ заявляв, що всі українці, які бажають поїхати за кордон після 30 березня цього року, повинні міняти права. Останій раз він це сказав на передачі "Велика політика" минулої п"ятниці.

Довідка УНІАН. Конвенція про дорожній рух була підготовлена й відкрита для підписання у Відні в 1968 році під час Конференції ООН.

http://www.unian.net/ukr/news/news-422331.html