У "регионалов" понимают только один язык - язык "деньги". И чем их больше, тем выше понимание по любым вопросам.

Премьер-министр Николай Азаров произноситреволюционную фразу о том, что лучше жить по средствам, чем под чужую диктовку. Заместитель главы фракции Партии Регионов Василий Зубанов сетует, что масса его знакомых перестала уважать Владимира Путина. До революционной фразы о том, что лучше умереть стоя, чем жить на коленях, осталось всего несколько шагов - если не дней. Избиратели Партии регионов, наверное, недоумевают - их избранники, всегда обещавшие им дружбу с Россией и значительное улучшение отношений, испорченных "националистами" из "оранжевой" команды. Еще больше удивляются сами "националисты" - они были уверены, что к власти пришли московские марионетки, стремящиеся сдать страну Владимиру Путину - а не публично ругать его за предательство дружбы между двумя братскими народами. Как же так?

А очень просто. И сторонники, и противники Партии регионов всегда приписывали этому формированию то, чем оно не отличается - наличие политических взглядов. Но у "регионалов" одна идеология, одна религия, одна ценность - деньги. И побольше. Дело не только в том, что для них Украина - не страна, а территория, с которой они эти деньги выкачивают. Дело еще и в том, что для них Россия - точно такая же территория, которая должна содействовать их обогащению. Как, впрочем, и Европейский Союз.

Когда в Брюсселе пытались объяснить нашим "заробитчанам", что для дальнейшего обогащения необходимо соблюдать правила приличия, есть с вилкой и ножом и не запроторивать оппонентов в кутузку, в ответ европейцы слышали обвинения в двойных стандартах и обещания "подружиться с Россией", так как гордая Украина не приемлет ультиматумов. Теперь, когда в Москве объясняют, что за изменение газового контракта Киеву придется заплатить ГТС и прочими важными для украинской власти объектами, в ответ россияне слышат то же самое, что вчера слышали европейцы. Потому что страна, не приносящая нашим руководителям дохода, интересует их ровно так же, как не дающая молока корова.

Все эти вздохи о русском языке и общей истории, все эти автопробеги с российским президентом и сверкание пенсне министра здешнего образования - всё это имело смысл, пока можно было эту корову доить или, по крайней мере, сохранялась иллюзия относительно возможности получения дешевого молока. Корову называли кормилицей, устраивали в ее честь фестивали и парады и обвешивали разными красивыми "регинальными" ленточками и бубенчиками. Но как только оказалось, что корова имеет рога, бодливая и молока так просто не даст - ее тут же назвали предательницей, угнетательницей, ленточки и бубенчики отправили в Межигорье до лучших времен.

Конечно, с Россией нашей власти все равно всегда будет проще, чем с Европой - хотя бы потому, что российские партнеры говорят на понятном языке, не требуют соблюдать правила приличия и с ними можно откровенно поговорить "про бабки", а не делать вид, что тебя в этой жизни интересует что-то еще. Но это видимая легкость - в отличие от европейских партнеров Украины, Медведева и Путина, во-первых, тоже интересуют только деньги, а во-вторых, они совершенно точно знают украинский интерес и не купятся на красивые слова и лозунги.

Потому-то Янукович с Азаровым с ними и не договорятся.

Виталий Портников

Екс-міністр внутрішніх справ Микола Білоконь не співчуває Юрію Луценку.

Про це Білоконь розповів у інтерв'ю "Українській правді". "Я не співчуваю. Мене доля Луценка не цікавить. Яке прийме рішення суд по його справі, таке воно і буде", - сказав Білоконь.  У середу журналіст "Української правди" побачив Білоконя у Верховній Раді.Він серед інших відставних міліцейських начальників брав участь у  прийнятті від імені Володимира Литвина для Спілки генералів органів  внутрішніх справ України.

Білоконь розповів УП, що зараз вільно приїздить до України, хоча  після помаранчевої революції виїхав до Росії, остерігаючись арешту.  "Уже більше ніж півроку приїжджаю. Живу і в Києві, і в Москві", - сказав Білоконь. Він нагадав, що працює радником російського бізнесмена, керівника  корпорації "Система" Володимира Євтушенкова. "Система" володіє в Україні мобільним оператором МТС.  Білоконь сказав, що думає над отриманням російського громадянства. "Я рік мав вид на жительство в Росії, потім відмовився, потім знову  взяв. Це було в 2006-2007 роках. Зараз думаю, чи брати російський  паспорт. Сам ще не знаю. Якщо буду постійно працювати в Україні від  "Системи", то можу не брати", - додав він.

Вслед за окружающим миром мы перестаем воспринимать собственного президента всерьез.

У Виктора Януковича нет времени наслаждаться жизнью - не успевает он улечься в постель, чтобы хоть немного отдохнуть от праведных трудов на благо Отечества, как приходится просыпаться и  вновь неутомимо изображать деятельность. Вновь делать вид, что он не влияет на судебную систему, а это она сама. Вновь делать вид, что это не он отдает распоряжения правительству, а  это они сами. Вновь имитировать независимость парламента - как будто  голосования депутатов определяются Ефремовым или, прости господи, Чечетовым. Вновь изображать радость на переговорах с Европейским Союзом - как будто он с европейцами о чем-то договаривается. Вновь улыбаться  российским коллегам - как будто он с ними о чем-то может договориться.  Какие уж тут наслаждения! Зато наслаждаемся мы. Такого президента у нас еще не было. Был самый  осторожный - Кравчук. Был самый хитрый - Кучма. Был самый циничный -  Ющенко. Но каждому из них было присуще представление о том, как  функционирует государственный организм, какими могут быть последствия  тех или иных шагов, где стоит действовать решительно, а где лучше  остановиться и переждать.

Именно это искреннее непонимание президентом того, как он и результаты  его правления выглядят со стороны и вызывает смех. Именно поэтому мы -  вслед за окружающим миром - перестаем воспринимать собственного  президента всерьез, так, как в один прекрасный день перестали  воспринимать всерьез своего правителя персонажи андерсеновской сказки о новом королевском платье. Именно поэтому мы наслаждаемся - потому что  впервые живем, как в сказке.  

Виталий Портников

Перший пішов з життя під плач власного злиденного народу, а другий – тоді, коли більшість його народу, попри популярність на Заході, вважали його диваком та невдахою. Кім Чен Ір отримав владу від батька і передав сину. Він був комуністичним принцом і помер комуністичним королем. Громадяни його країни мільйонами помирали від злиднів та голоду, коли він укріпляв армію і жив у розкоші, про яку ходять легенди. Саме заради його влади та цієї розкоші Північна Корея проголосила політику опору на власні сили. У 90-их його країна пережила голодомор: близько 2 мільйонів людей за три роки померло від голоду. Це – десята частина населення країни. У той же час, сам Кім Чен Ір став відомим серед торговців міцними напоями тим, що був найбільшим індивідуальним покупцем коньяку «Hennessi». Він закупив «Hennessi XO» на 650 тисяч доларів США. Кім Чен Ір любив поїсти, йому готували виписані з Італії кухарі. «Улюблений батько» (а це офіційний титул Кім Чен Іра) любив сашимі, яке умів готувати з живої риби лише один японський кухар. З екзотичних країн привозили для нього печінку синьої акули та м'ясо левів. «Сонце соціалізму» (це ще один офіційний титул Кім Чен Іра) дуже любив жінок, він запрошував іноземних танцівниць, наказував їм на банкетах танцювати оголеними.

У Гавела було зовсім інше життя. Він народився в одній з найбагатших сімей Праги і його возили на приватному автомобілі ще в дитинстві – тоді це було справжньою розкішшю. Але Гавел виріс і сформувався як письменник та драматург, для якого свобода стала головною цінністю. У своєму есе «Сила безсилих» він писав, що активна меншість в авторитарному суспільстві повинна опиратися. Я спілкувався з Гавелом лише один раз, уже після його відставки на форумі у польській Криниці. З одним з моїх польських знайомих він скромно зайшов у невеличку цукерню цього курортного містечка весь змоклий від дощу – зігрітися і випити щось тепле. У його постаті, манері розмовляти ніколи не було жодного пафосу. І говорити з ним було просто, можливо ще й тому, що я відчував себе з ним громадянином однієї Європи. Адже колись давно мій прадід і його предки таки жили в цій єдиній країні – Австро-Угорщині... У 1977 він був одним з тих, хто підписав «Хартію-77» – першу у комуністичному світі декларацію на захист прав людини. Слово, яким він назвав соціалістичні країни Східної Європи – «Абсурдистан», на жаль, сьогодні ми можемо віднести до себе. Гавел ніколи не вважав себе батьком народу і його не обманював. Його сухий гротескний гумор проявився навіть у промові після обрання президента, коли він сказав чехам, що вони звикли до обману, звикли до розповідей про великі здобутки металургів та високі врожаї, а він ніколи їм такого говорити не буде. Гавел відмовився від багатства заради мистецтва, свободи і правди. Хоча його друзі і досі розказують, що навіть у найгірші часи у його помешканні завжди була «західна чистота» і невідомо звідки взяте дороге імпортне мило. 

Це деталі про двох людей, поміж долями яких ми можемо побачити долю власної країни. У нас є все: і чесні колишні дисиденти, які підписують звернення проти корупції та порушення прав людини, і сучасні політв'язні, і сотні гектарів Межигір'я зі страусами та кенгуру за високими парканами. Ми винайшли наш власний український «Абсурдистан», який не може в силу абсурдності приєднатися ані до Європи, ані до Росії. Учора хтось у Фейсбуці написав, що немає в Україні власних Гавелів. Такі люди, звичайно, є. Але ми самі, українці, повинні підтримати їх сьогодні, самі змінити власну країну і запропонувати їм очолити будівництво країни нової. Саме так відбувалося у Чехії, Польщі та інших країнах, які вже не «Абсурдистан».