Гидотна кава, дзвони і ластівки)

Сніданок приводить мене до тями.. Кава не найкращої якості, сонячні промені в потилицю - все говорить про те, що мені не вистачає світанків. Чомусь так викладати думки в щоденнику мені не вистачає тями. Там більше емоцій, а тут пишу все що пишуть пальці))). Ніч виявилась безсонна, Просто в який момент не захотілось впадати в небуття, а віддатись потоку думок. Я певно варю найгіршу каву в світі))) Добре, що чоловік її не п"є, а то б його любов до мене затьмарилась) Якби не карантин, то я б прогулялась до Макдака і замовила їхні сніданки і мою улюблену каву. Це моя слабкість) Ще з часів студентства, коли дівчинка з села потрапила в "великий город", я намалювала собі звичку рано вранці ходити в Мак на Севастопольську плошу, що в в Києві. На столах свіжі газетки, ще сонними мухами метушаться працівники, і машини ще не заполоняють весь простір.  А тут, у Львові, коли сонце гріє мою нову піжамку зі спини, я чую неймовірний щебет ластівок, немов зажована плівка старого Fisher)) І тут як ніде співають церковні дзвони, вперше, коли вони не навівають тривогу. Це перша річ, за якою я буду сумувати, якщо поїду з цього міста. В Києві я запам"ятала  милий моєму серці парк Островського, з його високими липами, і намальованими клумбами. Вінниця полонила мене спокоєм і затишком, а ще маленька затишна кав"ярня на Хмельницькому шосе. З вікон Винниківської квартири, я милувалась безмежними просторами лісів з мого високого поверху, і ці заворожуючі грози, які лякають до тремтіння, а погляд відвести не в силі.  А коли ми жили в Конотопі, я зловила себе на думці, що перед сном я постійно чую гудок потягів, які мчаться одне за одним)) Ціла корзина ностальгії.. І я вдячна за це) Буду допивати мою "смачнющу" каву)) Здибаємось. Всім Доброго ранку.