Обурлива заява російського дипломата образила мільйони українців
По-перше,
це були слова офіційного представника Російської Федерації, який працює
на території України, і вони були сказані публічно. Це вже не істерики
колишнього московського градоначальника Лужкова.
По-друге, консул, ляпнувши абсолютну дурницю, досі не вибачився, хоча так личило б зробити вихованій людині.
По-третє, швидка і правильна реакція консула, який би своєчасно спробував виправити недоречність, лише засвідчила б його професійність.
Але
консул не зробив цього. Навпаки, він розповсюдив відкритого листа
російською мовою, чим тільки розпалив пристрасті, оскільки все це
більше скидалося на недолугу спробу загасити скандал, аніж пояснити
свою позицію.
Це змушує нас зробити детальний аналіз цієї ситуації.
Отже,
наведемо сказане дослівно: “Тут була Русь — Галицька Русь, Червона
Русь. Люди говорили по-руськи, тому що вони були русини. Проект
“Україна” створили австріяки для вас, щоби відірвати вас від Росії, від
Русі. Розділили нас”.
Також генеральний консул РФ
Євген Гузєєв публічно заявив, що українську мову завезли в Західну
Україну більшовики. Він, зокрема, сказав таке: “Українців (тут) не
було, і студентів не було українців — так, трошечки... До 40-го це все
тривало, коли прийшла (на Західну Україну) Червона армія, комуністи...
Вони сказали: “Які ви русини? Ви — українці”. Ви були русинами всі тут.
Українську мову принесли більшовики сюди, зі Сходу України. Вони
організували тут українські школи і назвали вашу російську мову
українською мовою”.
Маячня чи історична правда?
З'ясувати
деталі етнонаціонального становлення українців та росіян, які так
несподівано потрактував офіційний представник російської держави, ми
попросили історика, кандидата політичних наук Олександра Палія, автора
книжок “Ключ до історії України” й “Історія України. Посібник для
студентів та викладачів середньої школи”.
— Чи
підтверджується історичними фактами те, що назва “Русь” була перейнята
місцевими слов'янами у ІХ столітті від прибулих сюди варязьких князів з
дружинами?
— “Норманська” теорія була
популярною в часи СРСР, бо полегшувала утвердження теорії про спільне
походження українців, росіян і білорусів від єдиного нібито народу
Київської Русі. Її прихильники апелювали до одного уривка
Новгородського літописного зводу, де сказано, що “І од тих варягів,
приходьків, назвалася Русь, і од них зветься Руська земля; і
новгородські люди до цього дня від роду варязького”. Однак у більш
ранньому Початковому Київському зводі кінця ХІ століття, з якого
переписували всі ранні повідомлення Новгородських літописів, такого
уривка немає. Нині науковці доходять висновку, що цей епізод записано у
пізніші часи з політичних міркувань.
І це зрозуміло,
бо щодо населення українських земель ми бачимо назву “Русь” у близьких
варіаціях в ІV, VІ, VІІ століттях, коли норманів не тільки тут не було,
а взагалі ніде. Вони виходять на історичну арену щойно наприкінці VІІІ
століття, коли 787 року відбувся перший історично зафіксований напад
скандинавів — на Англію.
Оскільки всі слов'янські
племена на території сучасної України, зокрема і західної, входили до
Великої Скіфії, потім антського союзу племен, тобто були дуже
споріднені, то ця самоназва поступово поширилася на всю цю територію.
Спочатку вона стосувалася територій сучасної Київської, Житомирської,
Чернігівської, частини Черкаської, частини Сумської, частини
Полтавської й Вінницької областей. З кінця ХІІ століття, особливо в
часи засновника Галицько-Волинської держави князя Романа Ростиславича,
Руссю вже починають називати і західноукраїнські землі. Натомість
Москва аж до XV століття навіть і не задумувалася над тим, щоб
називатися Руссю.
— Внесімо остаточну ясність у термінологію. Звідки тоді походять етноніми “русин”, “русь”?
— Сучасна українська історіографія має загалом консенсус щодо сарматського походження назви “русин”.
Слово
“Русь”, “Рось”, “русини” — це трансформація самоназви групи сарматських
племен “роксолани”. У творі готського історика Йордана (VІ століття),
який описував події ІV століття, йдеться вже про народ “россомони”,
який жив у Середній Наддніпрянщині. З часом ці сарматські племена
асимілювалися серед місцевих слов'янських, дали їм шаровари та чимало й
нині притаманних українцям обрядів, а заодно і самоназву.
Назва
“Русь” з'являється щодо території Середньої Наддніпрянщини в середині
VІ століття, у творі сирійського автора Псевдо-Захарія Ритора.
Псевдо-Захарій говорить про народ “рос”, що жив на північному заході
від Приазов'я, тобто на Середньому Дніпрі.
У “Житії
Стефана Сурозького” — творі невідомого автора Х століття —у зв'язку з
подіями кінця VІІІ століття згадується руський князь Бравлин і його
похід на Сурож (Судак) та все узбережжя від Херсонеса до Керчі.
Знову-таки ім'я князя явно не варязьке, а похід належить до часу, коли
варягів у регіоні не було.
Середньоазійський вчений
аль-Хорезмі у своєму географічному творі “Книга картини Землі”,
написаній між 836 — 847 роками, згадує ріку Друс (Данапрос-Дніпро), яка
тече з Руської гори, вочевидь, з Київських гір.
— Коли і чому ця самоназва прийшла до сучасних росіян?
—
Ідея визріла у XV столітті — тільки тоді, коли в них виникли амбіції
“Третього Риму”, захоплення колишньої Київської держави. У той час у
деяких офіційних документах Московії з'являється назва “Росія”. Як
бачимо, навіть не “Русь”. Росія — це грецька назва Русі. Отже, назву
для держави взяли навіть не зі своєї мови, а з грецької. Попри це, аж
до XVІІІ століття самі підданці держави масово називали себе
московитами, і, щоби позбутися “проблеми”, наприкінці того століття
імператриця Катерина ІІ мусила видати спеціальний указ із забороною
називати себе московитами під загрозою кари. Офіційно ж назвою держави
раніше зробив це слово Петро І: у 1713-му прийняв його як назву
царства, а в 1721-му — як назву імперії.
“Запозичення”
назви не новий підхід для тих часів. Німеччина майже ціле тисячоліття,
до 1806 року, офіційно звалася Священною Римською імперією, хоча
головний внесок германців у римську історію полягав у тому, що вони
зруйнували Рим. Велика історія нібито дає право на великі реваншистські
претензії.
— А чому, навіть крадучи, взяли саме грецький варіант “Росія”?
—
Якби якимсь московитам у XV, XVІ чи XVІІ столітті сказали, що вони
русини, то ті дуже здивувалися б. Русинами в той час був інший народ,
який жив у сусідній державі — спершу Русько-Литовській, а потім Речі
Посполитій. Тобто предки сучасних українців. Тому справу довелося
робити довго і “в обхід”, через грецьку мову. Серед українців же
самоназва “русини” протрималася в центральній частині країни до XVІІІ
століття, а на заході — аж до століття ХХ.
— І, як наслідок, російський консул тепер каже, що назву
“українець” і українську мову на цю територію в 1939 році принесли
більшовики?
— Я радив би не обурюватися з
цього приводу, а співчутливо усміхатися. На більше цей абсурд не
заслуговує. А генконсула РФ у Львові пана Гузєєва можна просто
здивувати деякими фактами зі шкільного курсу. Наприклад, тим, що ще
1918 року появилася Західно-Українська Народна Республіка зі столицею у
Львові, а з 1929 року діяла така ненависна Кремлю Організація
Українських Націоналістів. В основному перехід на самоназву “українець”
на Заході відбувся на початку ХХ століття. Щоправда, подекуди —
наприклад, на Закарпатті — етнонім “русин” зберігся досі.
— Але чи є підстави впевнено вважати українців і росіян різними з походження народами?
—
Українці — індивідуалісти, московити — колективісти, один народ
схильний до особистої свободи, другий — до її утисків. І сьогодні ми
чітко відчуваємо принципову ментальну різницю цих народів. Серед
“засновників” сучасного російського народу було тільки два слов'янські
племені — радимичі й в'ятичі. Суздальське князівство, яке стало основою
для Московської держави, було засноване на землях народності меря —
цією народністю були заселені околиці сучасної Москви і далі на
північний схід. Загалом населення цієї території сформували головно
угро-фінські племена — мордва, мокша, ерзя та інші. Частка їх, як
свідчать загальновизнані сучасними науковцями джерела, була значно
більшою за слов'янську.
Сплавляти в одному казані ці
народи стали з допомогою сильної, просто тиранічної, на відміну від
Русі, князівської влади та церковнослов'янської мови, яку просвітителі
Кирило і Мефодій створили на основі солунського діалекту болгарської
мови. Саме тому російська і нині значно ближча до південнослов'янських
мов, ніж до української. Наприклад, філологи дослідили, що із
білоруською наш лексикон споріднений на 84%, із польською — на 70%, зі
словацькою — на 68%, а з російською — на 62%.
Це
легко перевірити, спостерігаючи російських гостей на наших телешоу: на
величезне здивування українців вони справді не розуміють, про що
говорять україномовні учасники. А все тому, що росіяни з російської
території зафіксували тільки принесені їм отою штучною мовою писемні
слова. Оскільки це була мова релігійного письма, то й українці звідти
багато запозичили, але все-таки тут була до того природна слов'янська
лінгвістична база, тому нам легше порозумітися з сусідніми
слов'янськими народами — ми добре розуміємо поляків, білоруси — нас.
— А самоназву “Україна” справді придумали для нас австріяки, як стверджує російська дипломатія?
—
Гм. Перша згадка цієї назви, яку дослідники зафіксували у літописах,
датована 18 квітня 1187 року. Автор пише: “У тім же поході (князів
Русі, тобто Києва, Білгорода, Вишгорода, Василькова, Переяслава та
фортець Поросcя на половців) розболівся Володимир Глібович (князь
Переяславський) недугою тяжкою, від якої він і помер. І принесли його в
Переяслав на ношах, і отут преставився він (...) Був же він князь
чеснотний і сильний у бою, і мужністю міцною відрізнявся, і всякими
доброчестностями був сповнений. За ним же Україна много постонала”.
До
XV століття, коли Московія щойно надумала запозичити собі “престижну”
назву “Росія”, згадок зі словом “Україна” про наші території у різних
літописах назбиралося вже з десяток. А домінувати ця назва над “Руссю”
і “русинами” серед українців стала з ХІХ століття, через те, що Москва
на той час вже потужно утвердила на нашій території свою імперську
владу і не менш твердою рукою утверджувала тут свою самоназву,
переводячи справжню Русь на ймення “Малоросія”. Це був спосіб опору
зникнення в народу самоідентифікації. Притім і сам народ, і наші
світочі Котляревський, Шевченко та інші далі вживали для означення
росіян терміни “московити” та “москалі”, що походять від назви
російської столиці.
Андрій ГАНУС, фото ZІK та з архіву
„Експрес” № 143 (5532) 23 — 30 грудня 2010 року
