Знову осінь...(в продовження попередньої замітки)

Це - о-с-с-сінь…

Вітер копирсається в листі, підкидає його, граючись. І сміється, споглядаючи ті химерні танці, які жовтогаряче, золотаве і багряне листя витанцьовує, покірне його, вітру, примхам. Сміх вітру чудернацький, отакий:

• Ш-ш-шш!!!! С-с-ссс!!!! Х-х-х-хи-хи!!!!! Ха-ха-х-х-х-ш-ш-шшшша!!!!.....

Ніби старенький беззубо щось промовити намагався, та закахикався. І це кахикання переходить в таке собі сміхошипіння.

Раптом:

• Цок! – легенько по гілці…

І знову:

- Цок! Тук!.. –більше схоже на шепіт

-Тук-тук! Цок-цок-тук-тук! – все пришвидшуючись. Тихий та рясний, дрібненько побіг по гілках дощик, вмиваючи листя, що ще на гілках тримається, і воно, змочене, обважніло і повільно падає униз, схоже на позолочені вітрильники, які, поступившись силі шторму, ідуть на дно. Дно океану. Осіннього океану.

А там, на дні, затишно. І падають золоті вітрильники, і вже купи їх лежать внизу. І падають униз темно-брунатні блискучі бурштини каштанів та жолудів. Цілі розсипи дорогоцінні! Яка розкіш, яке багатство!

І лежать засмучені та самотні скарби та коштовності осінні, лише інколи дитинчата, скарбошукачі з сяючими очима, збирають в жменьки, несуть додому, посміхаючись та щось їм промовляючи...

21.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved