Воно частина мене, важлива частина, воно те, що зробило мене таким як я є.

    Те, про що нагадують фотографії в альбомі, записи в блокноті. випадково почуті мелодії…. голоси..., мимохіть спійманий чийсь погляд....           Минуле. це те, про що я часом хочу забути, і кажу собі, що стер його із пам'яті, викинув з душі. Але є речі, які пам'ятаєш серцем, а не розумом. І мене знову зраджують очі, руки і губи.   Не варто його боятися. але і жити так не можна, хапаючись за минуле як за рятівний круг. 

    Часто ми боїмося потонути в океані сьогодення, а майбутнє таке незвідане і невизначене. І знову ми стукаємо в двері, де раніше нас зустрічали тепло і привітно. де пережили стільки теплих і щасливих митей. адже ось зовсім поряд, за цими дверима. і ми з надією стукаємо знову й знову. Та ніхто ті двері вжн не відчинить. За ними давно нікого не немає. А ось зовсім поруч, якщо уважно придивитися, майже поряд інші двері, і їх ми одного дня виразно побачимо,  і увійдемо: хтось – несміливо, невпевнено, а хтось – навпаки радісно і рішуче!, але  увійдемо обов’язково. 

     А от те, що ми там побачимо – залежить від нас самих. Головне пам'ятати – що всі ми вийшли з минулого, яке одного дня було сьогоденням, а день сьогоднішній вже завтра стане минулим.         Й іноді, в сліпому бажанні розчинитися в спогадах, ми самі стаємо минулим вже сьогодні, навіть не помічаючи цього.         А, мабуть, слід пам'ятати – Я тут. Я зараз. І лише так. Я не складаюсь лишень з минулого. Це воно колись було наповнене мною. Колись, вчора, тиждень, місяць, рік, життя тому....

МИНАЄ НЕ ЧАС – МИНАЮ Я!!!