І на небі, і під землею

Якщо уважно дивитись на хмари – то іноді здається, що насправді це душі людей, які з тих чи інших причин не можуть знайти собі місця ні на небі ні на землі.

Недаремно у хмарах можна знайти стільки різних образів та асоціацій, недаремно вони змінюються щохвилини набуваючи все причудливіших форм та образів. Злі душі утворюють чорнезні хмари, а добрі – білі.

І якщо душ збирається багато – вони об’єднуються і сходять на землю дощем, так само: або теплим і приємним, або холодним і простудним. Дощова вода стікає у міські водозбірники і, краплинка до краплинки як «термінатор» у відомому фільмі, збирається докупи.

А усі водостоки, в свою чергу, впадають у річки.

Відповідно:                                     

–    Де у Львові наймістичніше місце, де дух переходить у тіло і навпаки?

–  Правильно, у Полтві!

 

 Саме для  цього і збудовані давніми будівничими всі ці підземні колектори ці овальні склепіння, виходи з яких назовні кожних десять метрів закриті потужними люками та позамуровувані у псевдовікнах будинків.

 А коли душа  закінчить свою справу (не важливо чи добру чи погану), вона стрибає назад у воду і перетворюється у пару, яка й вертається у хмари.  Легенда каже, що кожна душа доки дійде до хмар, витає підземеллями міста Лева, заходить випити чашку кави в гості до "Пані" у кав’ярню, вхід до якої пильнує «Кавовий Лев»,

почитати старі фоліанти разом з привидом-ченцем у  бібліотеці Домініканського Собору

          чи до музею-аптеки, щоб зустрітися у спеціально обладнаній підземній кімнаті з

      браттями-масонами або просто покласти букетик фіалок до пам’ятника відьмі.