Львівські подвір’я

Як у кожному порядному середньовічному місті, в старому Львові кам'яниці так щільно туляться одна до одної, що квартал виглядає суцільним. Тільки з вежі ратуші відкривається повна структура цього міського вулика, розграфленого шахівницею вулиць

Найширше розрекламований із львівських двориків — Вірменський. Стародавня легенда оповідає, що на місці тутешнього храму ріс садок. Була тут і завезена вірменами з батьківщини айва. Серцевина її плодів на розрізі завжди виглядала як хрест. Один із багатих мешканців вірменського кварталу, Юрко Івашкович, побачив у цьому знак Господній і збудував своїм коштом на місці саду собор.

 Тривалий час романтичне подвір'я Вірменського храму можна було оглядати лише з-за ґрат, а про екскурсію всередину нього, де від 40-х років XX століття зберігалась унікальна колекція сакрального мистецтва Національного музею, — тільки мріяти. Але часи змінилися. Тепер усяк охочий може вільно зайти до храму, походити його подвір'ям, брукованим стародавніми нагробними плитами з вірменськими, латинськими та польськими написами.

 

–      Ви ніколи не помічали, що у внутрішньому дворику Вірменської церкви умощені особливі плити, бо на кожній з них щось пише?

–    Отже, за легендою, якщо люди своїм взуттям струть ці всі надписи з плит, душі похованих там підуть із чистилища в рай...  Жодного блюзнірства тут немає, навпаки — як кажуть вірмени, чим більше стирається надгробна плита, тим більше гріхів відпускається небіжчикові.

Правда, жодних кісток під плитами Вірменського подвір'я вже давно немає, їх вивезено за межі міста ще двісті років тому, коли Львів перейшов під владу Австро-Угорщини. Тоді, за чинними в імперії санітарними нормами, були знищені всі стародавні кладовища в центрі міста.

Це породило легенду ще одного львівського дворика — Бернардинського. Річ утім, що з території Бернардинського монастиря цвинтар вивозили останнім. Городяни бачили численні вози з кістками, що виїжджали з монастирських воріт. А що в цій обителі у той же час чистили величезний колодязь, то уява міщан відразу ж поєднала ці дві події в одну. Оповідка про повну кісток криницю прижилась у місті так, що й сьогодні львівські гіди неодмінно розказують страхітливу історію, як під час мору до криниці скидали чумні трупи. Подекуди їх замінюють козацькими головами, котрі захисники на той час польського Львова відрубували полоненим воякам Богдана Хмельницького. Або тілами нехрещених дітей, прижитих монахами в гріху (жіночий монастир святої Клариси, який живить цю версію, знаходиться через дорогу). Логіки у жодній із цих розповідей немає. Адже який мешканець при здоровому глузді став би псувати в такий спосіб криницю в місті, де завжди було сутужно з водою?

 

Натомість мало хто навіть із корінних львів'ян знає ще одну легенду Бернардинського дворика. На дашку альтанки, збудованої над колодязем, стоїть скульптурка святого Яна з Дуклі.

Така ж, тільки більша, прикрашала колись колону при вході до Бернардинського костелу,

але за радянських часів одного дня невідомо чому розсипалась на друзки.

Фігура монаха, що навколішки із молитовно піднятими руками звертається до Господа, була встановлена на честь щасливого порятунку монастиря і цілого Львова підчас облоги військами Хмельницького. Саме образ святого Яна, чиї мощі поховані біля вівтаря костелу, начебто під час обстрілу міста явився у хмарах і примусив ядра та кулі повернутися туди, звідки прилетіли. Диво буцімто нажахало нападників, і ті відступили. Стилізоване зображення скульптури Святого Яна довго було неформальною емблемою львівських реставраційних майстерень, які містилися тут же таки, біля стіни монастиря. Львівські архітектори-реставратори вважали себе правонаступниками Святого Яна у спасінні стародавньої архітектури Львова від нищення радянських вандалів.

Важко повірити, що вишукані ажурні галереї Італійського подвір'я, найромантичнішого в місті, ще на початку XX століття були суцільно забудовані й виглядали малопривабливо. їх відкрили на вимогу львівських реставраторів тільки тоді, коли будинок перейшов у власність магістрату й у ньому розмістили музей Яна III Собеського. За радянських часів подвір'я знову потроху обросло історичними уламками та іншим потрібним у музейному господарстві мотлохом, який прибрали звідси тільки на початку 1990-х. Саме тоді з ініціативи кількох львівських художників тут заснували кав'ярню, яка швидко стала модною. Крім кавування, в Італійському дворику тепер постійно відбуваються камерні концерти, виставки, вистави та інші артакції.

Продовження буде…