Мета: сприяти збереженню традицій школи, наступності поколінь, вихованню почуття поваги та вдячності до вчителів, працівників школи, формувати ціннісне ставлення до шкільної родини.
Оформлення: повітряні кульки різних кольорів, плакат з назвою «Останній дзвоник».
Музичне оформлення: музичні композиції про школу.
Технічні засоби: музичний центр, мікрофони, акустична система.
Хід свята

1 ведучий Весело всміхається травень,
Бо скінчилася навчання пора.
І зібралась на дзвоник останній
Вся весела шкільна дітвора.

2 ведучий Всіх вас на нашім святі –
Воно і смутком, й радістю дзвенить.
Це свято зрілості і свято розставання,
І майбуття прекрасна світла мить!

1 ведучий Свято останнього дзвоника починається.
Цей день у травні справді особливий,
Весна усіх вітає залюбки,
І учні всі сумні, але щасливі...
Увага всім! Ідуть випускники!

(Звучить пісня про школу, входять випускники)

2 ведучий Нехай же буде свято в нас на славу!
Рівняймось! Струнко! Лине Гімн Держави!

(Звучить Гімн)

1 ведучий Останній дзвінок – незабутнє свято,
Мов спомин про шкільний веселий час...
І, як завжди, гостей у нас багато,
Здається, зараз весь район у нас!

2 ведучий На нашому святі присутні …

1 ведучий Очікуванням кожне серце б’ється,
Надії вогник у очах не згас...
Директорові слово надається,
Тож Перша леді привітає вас!

2 ведучий Слово надається директору школи ...

1 ведучий До слова запрошуємо ...
(Вітання від гостей)

2 ведучий Перший ваш вчитель – це так багато!
Учив вас писати, вчив вас читати,
Учив цінувати щиру розмову,
Учив вас любити батьківську мову.
Учив так багато знати і вміти.
Перший ваш вчитель – слухайте, діти!

1 ведучий Вас вітає перша вчителька …

2 ведучий З побажаннями  до вас звертається ваш класний керівник (На подвір’ї з’являються першокласники та одинадцятикласник. Вони вітаються)

Випускник Ну, як?
Першокласник Та як тобі сказати?
Вже поволі став звикати.
Директор суворий, але справедливий.
А завуч, кажуть, телепат!
Бо звідкіля він знає,
Що у кишенях в мене склад?
Випускник Він бризкалки збирає...
Першокласник А справді в нього зошит є,
Що ніби „чорним” зветься?
Випускник Є, друже. Бачу місце в нім
Для тебе теж знайдеться.
Першокласник А як уроки, де їх вчать?
Із групою чи вдома?
Випускник Та на перервах, між дзвінками.-
Усім ця річ відома.
Першокласник Одна учителька у нас.
Чому ж у вас багато?
Випускник Усі вважають: старший клас
Простіше научати.
Першокласник А як у тебе фізкультура?
Випускник У мене й так міцна фігура.
Першокласник То візьміть мене до вас,
Хочу я у вищий клас!
Випускник Ой, друже, поспішаєш ти,
Хоч трохи треба підрости.
Друзі, це звичайно жарт...
Жаль, що іде життя поволі.
За науку вдячні ми
Вчителям і школі.

(До випускника підходять ще 5 випускників)

Випускник Ну от і все. Перегорнули
Підручників останні сторінки.
І по останніх вже уроках ми відчули,
Що плине час скоріше від ріки.

Випускник Випускний клас...
Подає в ранковій тиші школа
Дзвоника останні позивні...
І на серці терпко як ніколи:
Ти ще учень й одночасно – ні.

Випускник Прощавай скрипуча парта –
Шхуна у країну добрих знань.
Шкодувати рано й ще не варто,
Бо у серці тисячі бажань.

Випускник Ну ось і все. Спасибі, люба школо,
Бо промайнули довгі одинадцять літ.
Уроки, дискотеки, друзів коло –
Прекрасний, чарівний дитинства світ!

Випускник Були ви поруч з нами в кожній справі –
Шановні, любі, щирі вчителі.
Порадники суворі і ласкаві,
Ви – честь і слава нашої землі!
Ми вам здоров’я, щастя вам бажаєм,
Бо стан душі не висловить словами.
За все, чого навчилися і знаєм,
Сьогодні ми завдячуємо вам!

(Випускники вручають квіти учителям)

1 ведучий Одинядцятикласники! Любі друзі!
Розкидає доля посвіту вас.
Тому давайте в тіснім крузі
Закружляємо вальс.

2 ведучий У дитинство своє крилате
Повернутись схочете не раз,
То ж згадайте сьогоднішнє свято
І прощальний шкільний цей вальс.
(Випускники танцюють вальс)

1 ведучий І ось ця мить, в житті остання мить,
Коли в житті останній дзвоник продзвенить.
Мелодія весела і сумна,
Мов спогад серця, зараз пролуна.

2 ведучий Ось ви ідете з друзями у клас,
А ось ви закохались перший раз.
Біля віконця дівчина руда –
Твоя найперша радість і біда.

1 ведучий А ось слова „кохаю” і „повір”,
А ось з літератури перший твір,
Ось дискотеки голос, метушня,
Казковий вечір, світле сяйво дня.

2 ведучий А ось контрольна, тест, екзамен, зріз,
Можливо успіх, може море сліз...
Нова мета і поклик висоти,
І хлопець, що сказав:”Найкраща – ти!”

1 ведучий Це сонця промінь, чиста даль ясна,
А це твоя сімнадцята весна.
Це мрії, плани, це в майбутнє крок,
Так, друже, це останній твій дзвінок.

2 ведучий Право дати останній дзвінок надається…

1 ведучий Увага школо! Мить ця особлива.
Останній дзвоник – дійсно свято з свят!
Хвилюються випускники щасливі,
Бо зараз починають свій парад.

2 ведучий Яка хвилина! Зупинися час!
Йде одинадцятий, найголовніший клас!
(Одинадцятий клас проходить коло пошани під аплодисменти учнів школи і заходить на останній урок)

- Нарешті. Школу закінчила, атестат у кишені, дорога у світи відкрита, тільки ж хлопців десь нема. Я й плаття нове купила, і туфлі блискучі, і брови он як! - шнурочками, губки – бантиком, а всі хлопці десь пропали, навіть Стецько, що за мною найбільше бігав, і він десь запропастився.
(вбігає Стецько)

- Привіт, Уляно!
- О, про вовка промовка, а він тобі із лісу. Тут як тут. Межи очі. Та щось ніяк не можу придивитися, чи це ти, чи не ти, Стецю, бо вже давно тебе виділа.
- Та це я, я, власною персоною, прошу любить і жалувать.
- Прошу любить і жалувать! Ха! Ну ти подумай! Видав! Так дивно говориш, наче раніше від тебе таких слів і не чула. Ич, який учений став! Було, й дважди два – і то з трудами. Тільки й того, що залицявся день до вечора. А тепер тебе не впізнаю, наче тої блекоти наївся, чи що…
- Та я це, як тільки батько татко трьох кабанців сплавили на базарі, то відразу по заграницях і подався.
- По заграницях? Та невже?!
- Розуму, так сказать, набиратися. І я, коли хочеш знати, тепер уже ніякий не лантух з батьковими гривнями, а справжній бізнесмен. Уяснила? І до того, я іще одне розумне слово вивчив.
- А то ж яке?
- Вояджер!
- Ну, допустимо. І що з того?
- А то! Слухай уважно, не перебивай! Я ось до тебе придивляюся, чи ти в моїй бригаді вояжером потягнеш, а чи ні? І зарплата буде. Фігура в тебе нічого, плаття підходяще, непоганого фасону, каблучки нівроку…
- Та яким ще вояжером? Може, менеджером?!
- Та яка різниця…
- Ну а далі??
- А далі те, що можна буде і панкрат підписати. Якщо…
- Який такий панкрат?
- Самий звичайний! Такий, що підписують, коли на роботу беруть. 
- Та не панкрат, Стецю, а контракт!
- Та яка різниця. Головне, якщо… 
- Що - якщо? 
- Якщо підеш за мене заміж!
- Та ти знову за своє, Стецю! Цур тобі й пек! А що ж ми тоді робитимемо?
- Хо-хо! Робота знайдеться! Наліпиш вареників у сметані, та їстимемо, а ти мені сорочку нову випереш. Та в хаті прибереш, та борщу навариш. А ще ж корову пастимеш, та гусей глядітимеш, а там і за грядками слідкувати треба, я тобі сапку наточу. Ввечері пісню мені заспіваєш, та спинку почухаєш!
- Так ти ж казав, що менеджером мене візьмеш! І гроші платитимеш! 
- А це і є робота менеджера! Доглядати за мною і моєю господаркою!
- Ні, Стецю, не хочу працювати я менеджером. То ж хіба менеджер? То домогосподарка! Мої мрії з твоїми не сходяться! То ж прощавай! (хоче утекти)
- Улясю, ну куди ж ти, я ж тебе на руках носитиму!
- Та справді, так тобі й повірила!
- А чом би й не носити? Он у мене в дворі велика калюжа, що й утопиться можна, то ж тобі до хліва як добратися, га? Занесу! І назад , як упораєшся, то перевезу. На плечах! У мене плечі, казали батько, кобилу носити можна!
- От уже ж пожалів. Носитиме він…
- А як же інакше? Не ночувати ж тобі в хліві!
- Могла би з твоєї великодушної ласки й переночувати.
- Е, ні-і! А вареників хто наліпить? Я ж як вареників (рахує на пальцях) 12, ні-і, 17 за вечерею не впораю, то під ранок геть занедужаю.
- Справді?
- Ага! Не буде здоров’ячка, так-сать, щоб тебе та по хлівах носить. 
- Знаєш, Стецю, що?
- Ні, не знаю. 
- Носи краще своїх гусаків через калюжу. Аби не втопилися. Отак!
- Та послухай, Уляно, послухай, не тікай, і міжду прочім, в кожному гусакові є пір’я! 
- Ото вже Америку відкрив. Не знала! І що?
- І пух!
- Та хіба ж я не знаю, що пух?
- А ми з того пуху пуховики робитимемо, та продаватимемо, та люди купуватимуть, та нам гроші платитимуть, та ми гроші складатимемо, наче гичку в кагати, багато-багато… Тоді на ті гроші куди хоч поїхати можна. 
- І куди ж ти поїдеш, як заробиш?
- У Париж, тільки в Париж!
- Хі, а чом тільки в Париж? Чому, приміром, не в Лондон?
- Ні, тільки в Париж. Можеш і батька мого спитати, і він те скаже.
- Ну, яблуко від яблуні далеко не падає…
- До чого тут яблука? Ти ще груші приплела би. Я бо груші так люблю, що можу коло них про все забути, геть і про те, чого в Париж треба їхати!
- А коло сала як і звати себе забудеш.
- Цить! Ти краще послухай розумного чоловіка.
- Та мовчу, мовчу… 
- Я ось тебе й питаю, а гуси яйця нестимуть?
- Ну так. Нестимуть! Так до чого ж Париж? 
- Ти мовчи! А гуси на яйцях сидітимуть?
- Мабуть, сидітимуть. А що?
- О, бачиш, чого я в заграницях навчився! 
- Не бачу… Нічого не бачу!... 
- Нє-є, ну й справді ти якась нетямуща. А гусенята полупляться? 
- Певно.
- О! 
- Що?!
- А ти сама подумай!
- Так же думаю, думаю!
- Ото вже і я гадаю, що за жінку ти ще згодилася би, а вояджерем – ніяк. Нічого не придумаєш. Я тебе питаю – гуси гусенят водитимуть?
- Водитимуть.
- О!
- Що «о»? чого ти окаєш? 
- А то того й окаю. Ось тобі й Париж!
- Який такий? Який Париж?
- Я тебе питаю - гуси далеко гусенят поведуть?
- Все може бути. Як не догледіти, то заведуть.
- Нарешті. І то тебе клепка дійшла. Гляди, менеджер з тебе таки вийде. Чи то я по заграницях дарма вчився? Ти сама ж сказала!
- Що ж я тобі сказала?
- А що треба вгледіти. Вгледіти!
- Ну!
- І то тільки з одного Парижу буде й видно…
- Кого? 
- Гусей!
- Гусей? З якої радості їх буде видно?
- Бо там вежа є висока. Того, Філька. 
- Кого-кого?
- Та Фількова, кажу ж тобі.
- Ха-ха! 
- Чого зуби скалиш? 
- Та вежа там є, тільки ж Ейфелева. Ейфелева! Уяснив?
- А що там уяснювати? То воно по-їхньому - Ейфель, а по нашому – Філько! 
- Так нащо та вежа гусям?
- Не гусям, а нам, нетямуща ти дівко, хоч із атестатом! Ми туди заліземо?
- Ну, заліземо.
- Далеко буде видко?
- Далеко!
- О! 
- Що? 
- Ото звідтіля увесь виводок і побачимо. Не втечуть!
- Он як!
- І світу побачиш, і гусей не погубиш!
- Ну, ти голова…. Два вуха… хай укусе тебе муха!
- А ти думала! Хе!..

У класі перерва. За партою Петренко і Іванченко. Петренко збирає речі в портфель. 
Іванченко: Ти куди це зібрався? 
Петренко: Я з алгебри піду! Нема що там робить. Нутром чую, мене запитають, а я нічогісінько не знаю.

Іванченко: Та облиш! Питають тих, у кого на лобі написано «Я не вивчив!». 
Петренко: От бачиш! (стукає себе по лобі) Хіба нема?
Іванченко: Треба зробити так, ніби ти готовий! Аутотренінг! 
Петренко: Що? 
Іванченко: Аутотренінг! Самонавіювання! Повторюй за мною: у мене до уроку алгебри все готово! 
Петренко: У мене до уроку алгебри все готово. 
Іванченко: Я виконав домашнє завдання! 
Петренко: Я виконав домашнє завдання… Невже?
Іванченко: А ти як думав? Повторюй: усі три завдання і п'ять вправ! 
Петренко: Усі три завдання і п'ять вправ! 
За аутотренінгом хлопці не помітили, як до класу зайшов учитель. 
Учитель: Петренко, що я чую, ти готовий до уроку?!! Справді? 
Петренко ствердно киває. 
Учитель: У лісі щось велике згинуло! Слон! Іди до дошки. 
Петренко впевнено йде до дошки. 
Петренко: У мене до алгебри все готово! Я виконав домашнє завдання! Всі три завдання і п'ять вправ! 
Учитель: Ну, напиши на дошці вправу 87 
Петренко: Я виконав домашнє завдання! Всі три завдання і п'ять вправ! 
Учитель: Нічого не розумію! Покажи зошит! 
Петренко несе зошит. Учитель дивиться. 
Учитель: Петренко, Петренко! А як упевнено йшов ... Два! Ні, тут таки два багато. Ти перший номер… Одиниця! Неси щоденник!
Петренко і Іванченко виходять зі школи. На обличчі Петренка передчуття біди. 
Петренко: Ех, вдома запитають: «Як у школі?» - І мені капець. Повний. Капут. Вихідні пропали.
Іванченко: Звідки ти це взяв? 
Петренко: А що?
Іванченко: Ти погано слухав, що тобі сказали на уроці. Ти – лідер!
Петренко: Я-а? 
Іванченко: Ну так!
Петренко: Як це? 
Іванченко: Тобі сказали – «Ти перший номер». Перший! Не другий і ніякий не третій! Попереду всіх!
Так вдома і скажи. А коли не повірять – ти їм щоденник і покажеш!
(Петренко знизує плечима та розводить руками...)