Він народився, щоб завжди жити у мільйонах сердець... З днем народження, Джоне!
Одвічні мої пастухи – нічні ліхтарі, Знову ми все переплутали знизу і д’горі. Кельнерка ще молода, та і ми не старі, Ще навіть п’ється, як дишеться й очі не хворі. Та близорукий мій бог вже за грань відступив Приступом довгих ночей за граненим й соленим, Й ранки з очима червоними падають з слив, З слів недошіптаних і недописаних тлену. Вічні мої пастухи… з опівнічних отав Стелиться килимом витканим та не дотканим Стежка невидима – тільки б на неї не впав Тілом невинним невидимий місячний камінь…
І.Р.
В маринадах дощів п’яний жовтень і пряне вікно Золотавого світла. У діл простилається тиша. Сива Парка не нитку пряде – тче важке полотно, На якому маляр чорно-білу парсуну напише. А в саду грушопад. І півзливи, бо пів протекло Крізь мовчання твоє і у трави лягло письменами. Б’ється крилами гілка у золотосяюче скло. Ти відчиниш вікно і вона проросте межи нами…