Про
«по*уй» (18+)
Гліб Бабіч
Вибачте, якщо випаду зі сформованого у
когось образу. Але я дійсно про «по*уй». Давно хотів про нього написати. Ви ж
самі часто його згадуєте – вголос або про себе. І навіть коли називаєте його
іншим ім’ям, він все одно залишається собою. Йому по*уй, як ви його звете, якщо
маєте на увазі саме його.
Загалом, «по*уй» буває зовсім різний,
і умовно поділяється на дві категорії.
Ну, наприклад, коли одне розв’язне чмо
чіпляє на груди якусь ху*ню з написом «по*уй» і стає за спиною іншого, ще більш
розв’язного чмо. І вони разом знущаються над твоєю країною, тобою, нормальними
людьми і здоровим глуздом. Коротше, займаються тим, що й завжди, тому що їм
по*уй все, над чим вони знущаються. Просто їм дали трохи (або багато) грошей і перспективу
на «ще грошей». А це єдине, що їм не по*уй.
Або ті, кому теж по*уй все, починаючи
із країни та закінчуючи прапором, який над нею піднято. Особливо активно п*хуй
їм на тих, кому це все не по*уй. І ці люди вибирають на царство розв’язне чмо
зі сцени, тому що їм в принципі й він по*уй, але нехай всім буде гірше, а ми
«хоч поржом».
По*уй виродку, що сідає за кермо. Йому
по*уй, що він зараз вб’є чиюсь любов або дитину. Тому що його відмаже «по*уй в
формі» або суддя, якому за гроші стає «по*уй» чи «не по*уй» – в залежності від
того, хто проплатив.
По*уй пройдисвітові, який хапнув
маленький або великий шматок влади завдяки загальному по*уізму. За службовим
обов’язком йому повинно бути сильно «не по*уй», але це чудово продається. І він
торгує перемиканням режимів «по*уй/не по*уй» аж до часів, коли йому стає по*уй,
за скільки він купує нерухомість на райському острові, непотрібну йому яхту або
дружину.
По*уй «представнику масмедіа» та
лідеру думок. Не кожному. Тому, хто зробив брехню роботою. Вони паскудять прямо
в мозок, провокуючи появу все більшої кількості «по*уй», але агресивного і
зовсім отупілого.
По*уй тим, хто в заробітку великих
грошей, бачить тільки гроші. Саме за рахунок «по*уй» їх стає заробляти все
легше й легше. А хто піде на дерть – їм по*уй. Як і взагалі все. І всі. Бо вони
корм.
По*уй маленькому лайну. Воно знає, що
таких як воно, – тисячі. Але ненавидить усіх. Йому по*уй близькі та далекі. Він
любить завдавати їм болю, і тоді йому на секунду стає «не по*уй» – і він
кайфує. Але через секунду йому знову по*уй, тому що пам’ять у нього коротка.
Пох*й тим, хто гадить, де заманеться,
кидає недопалок на чисто виметений асфальт, сере вам в душу (просто так, для
задоволення), але й сам жере лайно. Він буде жерти його і пропонувати іншим.
По*уй брехунам, негідникам, жадібним, у*банам, що вважають себе центром світу,
і байдужим. Всім, через кого відбувається вся х*йня у світі. Від
несправедливості та зради – до війни.
Але є й інше «по*уй» – позитивне.
По-перше, це коли вам «по*уй» на
будь-який «по*уй» вищеперелічених категорій. Ви робите все з точністю до
навпаки і вважаєте це правильним. Чому? Тому що вам по*уй, що хтось намагається
вас поламати, і прийнятий їх «по*уй».
Ті, хто «на по*уях» або на якомусь
троні та знущаються над тобою і країною, починають погано спати. Тому що ваш
по*уй для них небезпечний, і колись вам стане зовсім по*уй – і ви за ними
прийдете.
Страшно тим, кому «все по*уй» і які
садять на трон «великий по*уй». По-перше, тому, що вони просто труси завжди. І
їх по*уй пахне дурістю і загидженою від страху білизною. А ваш по*уй пахне
силою, димом горілих шин і коктейлем Молотова. І іноді збройовим мастилом.
По*уй, що у п’яного ублюдка за кермом
грошей як грязі, і він все може вирішити. Вранці він знайде свою кинуту посеред
дитячого майданчика машину з порізаними колесами і з повними сенсу написами
фарбою, якій по*уй, що її намагаються змити. А завтра він нарветься на
нормальних копів і поїде упакований в «мавпятник». А наступного разу ще й
загляне в пістолетний ствол, тому що нарветься на того, чий «по*уй» значно
більший та серйозніший.
А ті, що сидять на маленькій і великій
владі в режимі «дорогий по*уй», вовтузяться дупою в зручному кріслі. Тому, що
на їх календарі не проставлена дата, коли почнеться «великий по*уй», і їх
витягнуть за яйця на вулицю і для початку опустять мордою в сміттєвий бак. Для
початку.
А
«володарів думок за гроші» рано чи пізно просто починають бити. І по*уй на
волання про свободу проституції професії
«лайнописця».
А ті, кому все пох*й завдяки грошам,
відмінно знають про часи, коли стає по*уй, скільки у тебе грошей. Зовсім по*уй.
І теж сцять.
А маленьке лайно – просто всім і
завжди по*уй. Бо воно саме вибрало своє життя. Тому його і намотує на колеса
історії та часу. І навіть діти його завжди повертають «по*уй» з відсотками.
Буває по*уй, коли кругом брешуть. Тому
що ти шукаєш правду – і по*уй!
Буває по*уй, коли проходять повз зубожілої старенької та бурчать «йди працюй» і
«вона більше мене в день має». А тобі по*уй, ти лізеш в гаманець і дістаєш не
найменшу купюру.
По*уй, коли всі проїжджають повз заглухлу машини. А тобі по*уй. Ти зупиняєшся і
дістаєш буксирний трос.
По*уй, коли горить не твій будинок, і тобі нічого не загрожує. Але ти біжиш до
нього з відрами. Тобі по*уй – горить же ж.
По*уй, що у трьох виродків ножі і вони вже майже заламали тонку дівчинку. А ти
йдеш до них і до неї. Особливо по*уй тобі, коли ти дістаєш з кишені
зареєстрованого ствола. Або ще щось не менш переконливе, і по*уй.
По*уй, коли ломляться в твій будинок, а у тебе в голові всі норми закону, за якими
ти сядеш, якщо даси відсіч. Тобі пох*й, тому що ти і твої – в небезпеці.
По*уй лікареві, котрий в сотий раз заходить в смертельно заразну палату. Навіть
якщо його колега вчора помер саме від цього. А ще трьом колегам просто по*уй
все і завжди.
По*уй, коли біль не твій. І у тебе свого хоч відбавляй. А ти береш когось за
руку і частину болю приймаєш на себе.
Дуже різний по*уй. Деякі його, навіть,
називають «не по*уй», але то таке…
По*уй, що говорять – не твоя біда. По*уй, що не твої діти. По*уй, що «не твоя
війна».
На війні «по*уй» взагалі займає
особливе місце.
Якщо ти вже прийшов і тобі по*уй, що не прийшли інші, – воюй.
Коли тобі по*уй на війні, легше робити роботу, яку хтось помилково називає
героїзмом.
За допомогою «по*уй» йдуть в атаку на глуху фортифікацію, у майже гарантований
капкан.
Завдяки «по*уй» ти діловито готуєшся відбити наступ переважаючих тебе
вдесятеро, при повністю безнадійному розкладі, обговорюючи з таким же
«по*уїстом» плани на майбутню відпустку (щоб заглушити страх, і нагодувати «по*уй»).
Щоб гранатометнику встати з трави з РПГ назустріч танку, має бути абсолютно
по*уй.
Як і танкістам, які вискакують наперед всіх, щоб «нагнути» міцну позицію
ворога. Просто назустріч гроні гранатометів, ПТУРів і протитанковій гарматі на
прямій наводці. «По*уй, я в танку!»
«По*уй» – це не безстрашність. «По*уй» – це те, що дозволяє контролювати страх.
«Повний по*уй» на війні – це
профдеформація. Це коли страх засинає зовсім. І тобі стає «зовсім по*уй». Про
таких людей дуже скоро починають говорити в минулому часі. І п’ють за нього, не
цокаючись, зі словами «Йому було все п*хуй! А тепер взагалі все по*уй.
Назовсім» (ніколи не пробуйте повторювати це вдома, і не вдома теж не
пробуйте).
Отже, ми всі скрізь і завжди залежимо
від свого «по*уй». Від його знака, полюса та інтенсивності. Ми дорослішаємо
саме тоді, коли починаємо розбиратися в своєму «по*уй» і навчаємось їм
керувати. А стаємо кимось значущим, тільки якщо нам стає по*уй, що про нас
говорять. Особливо за спиною. Тоді нам взагалі по*уй, що нас намагаються збити
з курсу або напустити туману на ціль. Нам по*уй – ми все одно йдемо до цілі та
вперед.
Найкращі, чисті, чесні, чуйні,
небайдужі, щирі люди – не святі. Це просто люди з правильно відрегульованим
«по*уй».
І я ось що скажу. Цінуйте свій
«по*уй». І правильно його використовуйте. Це чисто людська риса. Можна сказати,
саме це робить нас «гомо сапієнс» – у тварин такої опції немає (ну, може у
котів, але це вищі істоти). Але будьте обережні. Якщо «по*уй» безконтрольно
візьме над вами верх, ви перейдете не в розряд тварин, а в розряд найпростіших.
Десь біля амеби. Тому «по*уй» повинен бути загартованим, змащеним і доглянутим.
І користуватися ним треба вміти віртуозно. І на користь собі, оточуючим і
навіть своїй країні.
Саме так «по*уй» призводить до повної
перемоги. А вже це не по*уй, погодьтеся?
Загалом, я щиро готовий, що все
вищесказане вам глибоко по*уй. А як ви хотіли? Я ж це все сам і написав. Мені в
принципі це теж по*уй. Але оскільки я перебуваю серед пристойного панства,
впевнений – нам по*уй на всі можливі непорозуміння і розбіжності.
Ми обов’язково все подолаємо і будемо жити довго, щасливо і по-людськи.
І по*уй, якщо хтось в це не вірить.
Ми не звертаємо увагу на такі дрібниці. Ми йдемо вперед. І по*уй!