Назва цієї замітки "нож в спіну" пішла благадаря войне, яку Россія розпочала проти України. Брат який ударив в спину. Нанесті удар в спіну, может... людина якій ти довіряєш. Довірял. Чаще всего пріходітца довірять, так це самим блізкім. Брат
сестра. Так устроєн наш мір. Людей коториє когдато... були під одною кришою. Воєвать заставіть одніх, протів дугіх. Россія немає ніякого права указувать как кому жить. Россія не є матірю України. Я могу допустіть, рожденія Совецкого союза, под кришей которого були разом країни. Ну як в природі буває, діти виростають і хочуть жити окремо. Це нормально. Ну в нашем случає, є садіст. Которий любіт задівать своіх. Кожен может представіть себе такого. Задіру. І от так вот, цей задіра втикає ножі в спину братьєв. Тепер зрозуміло чому так много людей согласілось взять оружиє в рукі і напасть на сусідню країну. Їх лідер садіст. Якому подобається знущятись с людей. Це про маленькі зарплати і не человеческі условія виживанія. А война це край.
Северная Корея по сравненію с Рассією мілий мальчік. Которий слідіт за собою. А по правилам піраміди, люді отображають свого лідера. Псіхологія теж ставить +. Русскіє! Ваш лідер, больной садіст. верхушка теж. Україна має такеш право як і Россія. Можеш убіть. Можеш досмерті забуцать. Ну в історії, це буде брато або сестро убійство. Пишу це, а вголові вспливають сцени людського садізма, із фільмом. Какім нужно бить моральним уродом, внутрене. Чтоби такоє, витворять.




І в мене таке питання. От напхали в країну автомобілів, на які запасні деталі вже невиготовляють. І що далі. Булоб добре, щоб як з лампочкою, згоріла, пішов на нову поміняв.

Він був буквально пару хв назад. І я прийняв рішення його тут переповісти. Снится мені, що я у гостях у дядька. Дядько не мій родственик, він дуже добрий мій знайомий. В реальному житі є такий дядько. Бачу його хату, це стара глинобита, колись білина, на разі облущіна хата. В хаті багато дорогих речей, вони лижать на полках, в тумбочках. Все покрито пилью. Дядько цей, живе самотнь. В нього десь є жінка, ну вони посварилися і він переїхав від неї і живе тепер на самоті. Він десь вийшов, а я взяв з шугляди часи, на цепочке, давно такі носили. Я хотів засікти час і положить обратно. Та дядько повернувся, я невстигаю положить їх назат і ховаю в руці. Він замічає що я щось тримаю в руці. Я розкриваю ладонь, показую часи і обясьняю, що не мав намір їх красти я засікав час. Він мене зрозумів. Тут ми вже надворі і стоять будьдозери, перед ганком лижать валізи, підходить керівник цих бульдозерів і каже. Що він казав щоб прибрали ці валізи. Дає команду бульдозиристам і вони почінають горнути землю і я прям із під ковщів забираю ці валізи. Валізи не мої. Далі я сиджу за столом, у гостях у цього самого дядька, багато гостей, я ріжу чі то торт, чі то піцу, шумно. Горілки за столом не було і що ці куски, піци, люди підносять і кажуть тости. Далі мені підвигають наступну щоб я різав, а я втикаю посередині таке як шашлична палочка і отшучуюсь що, самі беріть і ріжте. Застолом біля мене сидитьдівчина, дочка цього дядька і щозь з мене кепкує, жартома. Я чомусь знаю що це його донька. Я отшучуюсь і роблю спробу взнати як її звати. Вона не каже а продовжує кепкувати. А з другої сторони від неї, сидить дядько, її батько і вже він, мені каже як її звати. Але мені чомусь кажиться, що він сказав не її імя, а те як він її назива жартома, по батьківськи. Те як він її газвав, я не запамятав. І ось тут я проснувся. Щоб це значіло...

Тепер до українців. На уступки і на їх условія ніхто їти не збирається. Тут має значення, хто буде на переговорах і що він може запропонувати, щоб орки покинули території україни. Я єдиний хто на це спроможний. Та без вашого одобренія, я на це піти неможу. Тож буду і далі старанно виконувати свої обовязки громадянина україни. Але буду з вами відвертий, остогидла ця війна. В першу чергу все зависить від вас. І життя українців які погибнуть, теж на вас. По суті. Отправивши мене на переговори з ворогом, ви нічим не ріскуєте. Всігда можно зїххати, ми його незнаємо і в перше бачімо. А якщо все вийде, переможцями будете ви. Тож думайте.

Сьогодні пришло на думку. На що похоже просмотр тік-тока. На просмотр телевізора який має пульт і багато каналів. Клацаючі між каналами, шукаєш щоб його подивитись. Технології не стоять на місці. Колись замітив, що просмотр телевізора визиває негодованія. Появляється бажання доказувати правду, несправедливість. Дебе прям розпирає і так і хочеться щось комусь доказати. Так прикол в тому, що с тік-током теж саме. І через пару днів без нього, які проходять з ломкою. Наступає спокій і равновесіє.

По логіке. Ця війна росії проти України, мала обїднати український народ. А що ми маємо на томість. Є ті хто дійсно захищяють Україну, є ті хто дійсно допомагає всіми силами і чім може війсковим які воюють. А є ті хто на цьому заробля. Хочіш норм. форму купи, екіпіровку купи, авто купи, заправ, відремонтуй, засоби спостереження, навігацію, і т. п. А є і такі, які просто відтопиритись, чі то побухать, чі чімось іншим розслабитись, сидять собі в тилу, зп. отримують, авто ганяючі по своїм справам розбивають.



Як хреново стає на дущі, коли це все бачіш і осознаєш на скільки все безглуздо вигляда. Так і хочітсь піти, і русню попросить щоб застрелили.