Для лікаря і волонтера Віктора Панфілова Україна – понад усе!
- 27.10.19, 14:21
Патріот Віктор Панфілов не потребує визнання чи винагороди. Він живе своєю країною – Олег Володарський
Офіційна заява Руху Ветеранів України щодо суспільно-політичної ситуації, пов’язаної з підписанням угоди в Мінську
1. Ніхто не має права навіть думати, а не те, щоб вголос припускати, що Ветерани допустять хоча б крихітну здачу інтересів України, не кажучи про капітуляцію.
2. Ми ніколи в житті не дозволимо маніпуляції святим іменем Ветеран на користь будь-чиїх політичних амбіцій. Захист Української держави стоїть набагато вище за політичні чвари, і лише відкинувши їх, можна досягти справжньої консолідації, що було продемонстровано, приміром, на Марші Захисників України.
3. Повністю підтримуючи право та бажання членів нашого руху індивідуально брати участь в акціях протесту, ми поки що утримаємось від масового заклику.
4. Виходити на вулиці просто, щоб вийти, ми не будемо, АЛЕ, якщо будь в кого з владних структур, незважаючи на посади та ранги, з’явиться бажання посягнути на святі для нас речі – розмова з ними буде за законами воєнного часу.
5. Президент перед всім Народом України присягнув бути Гарантом Конституції, в якій чітко описані наші права, свободи, територіальний склад нашої Батьківщини та непорушність її кордонів, тож Рух ветеранів України радить йому ЗАВЖДИ ПАМ‘ЯТАТИ присягу, адже кара за зраду буде жорстока і невідворотна. Хочеться думати це для нього так само чітко зрозуміло, як і для нас.
6. Ми пильно слідкуємо за геополітичними процесами та якщо чітко побачимо зраду інтересів України – одразу дамо заклик до дій. Акцій попереджувального характеру не буде.
Ми вже помирали за нашу Країну, тож з радістю зробимо це знову.
А ВИ?
Панфілов Віктор Миколайович, терапевт-кардіолог, волонтер, учасник проекту «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова»
Нація рветься в бій. Кожен нерв, кожен м’яз неймовірно напружені. Нація не погодиться стати на коліна перед давнім ворогом. Кровожерливим ворогом, хижим до безпринципності і неймовірно небезпечним. Небезпечним своїм невпинним бажанням викрасти нашу історію та культуру. Ненаситним до нашої неймовірно красивої землі. Лютий до нашої щирої віри в Господа нашого Ісуса Христа.
Жадібний та жорстокий хижак харчується нашими помилками та роз’єднаністю. Живе за рахунок зради «еліти» посткомуністичного зразка. Злий дух, із чужого нам болотного храму на курячих ніжках, котрий по-варварськи калічить свідомість та душі українців, які не розуміють всю серйозність загрози.
Протягом останніх шести років мене оточують люди, котрі присвятили себе Україні. Події останніх років змусили мене більше уваги приділяти вивченню історії, культури та генетичної фундації нашої Нації. І коли я бачу в соціальних мережах світлини з проханням про допомогу пораненим та їх сім’ям, вкотре відчуваю біль від нашої байдужості та роз’єднаності. Адже ці люди – герої, котрі боронять нашу країну. І це не вони або волонтери повинні просити про допомогу, а саме суспільство, об’єднавшись, має опікуватися тим, щоб вони були забезпечені всім необхідним.
Віктор Панфілов не потребує визнання чи винагороди. Український лікар, патріот, котрий живе своєю країною. Він справжній. Простий. Витриманий. Він в строю!
Мене дуже зацікавило ставлення його жінки, дружини, берегині до тієї діяльності, котрій Віктор присвячує своє життя. І я побачив абсолютно симетричне ставлення до того, що відбувається. Вона не менше за чоловіка радіє, коли їм вдалося віднайти рідкісні ліки чи закупити необхідні препарати. Їм обом болить війна, болить Батьківщина. Та між ними є та гармонія та взаємопідтримка, котра надає їм сил та наснаги допомагати іншим. Пишаюся такими людьми! Пишаюся тим, що в них є Україна, а в нашої любої України є вони!
З такими людьми можна товаришувати чи сваритися, домовлятися чи сперечатися, та коли йде мова про Україну, вони стають категоричними та безкомпромісними. Україна понад усе!
Там, глибоко в наших з вами сім’ях, є тонкий та делікатний аспект – довіра. Вона народжується в теплі родинної любові, загартовується в полум’ї родинного затишку і поступово виростає в довіру до своєї країни і свого народу.
А ті, хто захищає зараз нашу країну на сході, і ті, хто їм всіляко допомагає в цьому, не покладаючи рук, насамперед варті нашої довіри. Адже і вони нам довіряють. Довіряють побудову нашого майбутнього, в той час як вони зі зброєю в руках, ризикуючи життям, боронять сьогодення.
Саме таку довіру я побачив, спостерігаючи за цією родиною. Дивлячись на таких людей, ані на мить не сумніваюся, що МИР, про який ми так молимося обов’язково настане. Мир не будь-якою ціною. Мир – як перемога над ворогом, що так жорстоко та цинічно винищує нас вже не одну сотню років. Божий Мир.
Віктор Панфілов. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського
Коментарі