Євроінтеграції України немає і не буде
- 16.09.21, 10:52
Останні заяви представників політичного керівництва України все більше нагадують істерику, пов'язану з повним провалом перспектив європейської інтеграції країни. Навіть у віддаленій перспективі.
Перший тривожний дзвінок пролунав після відмови адміністрації Байдена боротися з газопроводом "Північний потік-2". Демарш Вашингтона пом'якшувався американо-німецькою угодою та покладанням на Німеччину зобов'язань щодо захисту українських інтересів в енергетичній сфері.
Однак, Берлін чудово ухиляється від цієї "почесної" місії через педалювання неприйнятних для Києва Мінських угод. Хочете, щоб ми відстоювали ваші інтереси в енергетиці? Тоді спочатку виконайте ваші зобов'язання в сфері безпеки. Не хочете? Тоді і ми вмиваємо руки.
Далі-більше. Після афганського колапсу Байден публічно позначив ті країни, заради яких Америка готова воювати: члени НАТО, Японія,Південна Корея і Тайвань, що не є незалежною державою. Україна в цьому списку відсутня. Крім того, їй за останній час кілька разів відмовили у вступі до Північноатлантичного альянсу.
Просити про особливі відносини з США поза НАТО-утопія. Афганістан, що мав статус такого "основного союзника" з 2012 року був кинутий напризволяще. І у Верховній Раді це теж чудово розуміють. Тому результати голосування з цього питання-в наявності. Просити Вашингтон про формальний союз без гарантій-марно.
Саме з повною відсутністю можливості вступу в ЄС і НАТО і пов'язана "Військова тривога" Зеленського, який заговорив про можливість повномасштабної війни з Росією, яка ні на кого не справила враження. У Європі всі втомилися від бажання українських політиків постійно привертати до себе увагу антиросійськими заявами.
Черговим пострілом в голову українського уряду став демарш Керсті Кальюлайд про "кілька світлових років" на шляху України до Євросоюзу. Причому емоційна заява президента Естонії (країни, яка раніше підтримувала європерспективи Києва) пов'язана зі спробами корупційного тиску на естонський бізнес в Україні. Як наслідок, Кальюлайд перестала приховувати очевидне.
І незрозуміло, чому глава українського МЗС скаржиться на"втому від Євросоюзу". Дмитру Кулебі треба просто зрозуміти-євроінтеграції України не буде ніколи. А торгувати статусом країни-жертви російської агресії можна довго, але за ціною, що зменшується. Світова політика змінилася, український кейс в ній відноситься сьогодні до третьорядних проблем.
Перший тривожний дзвінок пролунав після відмови адміністрації Байдена боротися з газопроводом "Північний потік-2". Демарш Вашингтона пом'якшувався американо-німецькою угодою та покладанням на Німеччину зобов'язань щодо захисту українських інтересів в енергетичній сфері.
Однак, Берлін чудово ухиляється від цієї "почесної" місії через педалювання неприйнятних для Києва Мінських угод. Хочете, щоб ми відстоювали ваші інтереси в енергетиці? Тоді спочатку виконайте ваші зобов'язання в сфері безпеки. Не хочете? Тоді і ми вмиваємо руки.
Далі-більше. Після афганського колапсу Байден публічно позначив ті країни, заради яких Америка готова воювати: члени НАТО, Японія,Південна Корея і Тайвань, що не є незалежною державою. Україна в цьому списку відсутня. Крім того, їй за останній час кілька разів відмовили у вступі до Північноатлантичного альянсу.
Просити про особливі відносини з США поза НАТО-утопія. Афганістан, що мав статус такого "основного союзника" з 2012 року був кинутий напризволяще. І у Верховній Раді це теж чудово розуміють. Тому результати голосування з цього питання-в наявності. Просити Вашингтон про формальний союз без гарантій-марно.
Саме з повною відсутністю можливості вступу в ЄС і НАТО і пов'язана "Військова тривога" Зеленського, який заговорив про можливість повномасштабної війни з Росією, яка ні на кого не справила враження. У Європі всі втомилися від бажання українських політиків постійно привертати до себе увагу антиросійськими заявами.
Черговим пострілом в голову українського уряду став демарш Керсті Кальюлайд про "кілька світлових років" на шляху України до Євросоюзу. Причому емоційна заява президента Естонії (країни, яка раніше підтримувала європерспективи Києва) пов'язана зі спробами корупційного тиску на естонський бізнес в Україні. Як наслідок, Кальюлайд перестала приховувати очевидне.
І незрозуміло, чому глава українського МЗС скаржиться на"втому від Євросоюзу". Дмитру Кулебі треба просто зрозуміти-євроінтеграції України не буде ніколи. А торгувати статусом країни-жертви російської агресії можна довго, але за ціною, що зменшується. Світова політика змінилася, український кейс в ній відноситься сьогодні до третьорядних проблем.
0
Коментарі