Термінал. Досягнення

Сьогодні прокинувшись, чомусь подумав про своїх однокласників які вже щось досягли в свому житті. Один вже став майстром спорту в важкій атлетиці, інший правцює в Ощадбанку ситемним адміном (погодьтесь, це круто, бо чувакові лише 19 років), третій їздить в Польщу і вже буде купувати п,яту автівку за рахунком. Але я йому не заздрю а швидше захоплююсь, тому що він сам, без чиєїсь допомоги старається і вже давно не сидить в мами на шиї! Ще звичайно є багато інших, але це буде довго. Їх поважають, вони заняли якесь місце в суспільстві, мають багато знайомих а головне друзів! Я ж нічогісенько не досягнув... Нема ні друзів, ні дівчини, навіть ворогів і тих нема. Я немаю чим похвалитися, мені через 19 днів буде 21, а я ще сам жодної копійки не заробив. На свій день варення реально можу покликати лише одну людину, мого найкращого і єдиного друга. Стає страшно далі жит. Я хочу щось в чому житті досягти, але скажіть як чогось можна досягти без друзів і їхньої підтримки? Нажаль суспільство не сприймає таких як я, єдиний вихід стати таким як всі, але з моєю силою волі це не реально. Я заздрю тим людям котрі  завжди комусь потрібні, їх запрошують на свята, в них часто дзвонить телефон, вони мають на кого покластися. Я просто хочу щоб мене поважали. Саме страшно те що якщо я зараз помру, до мене на похорон прийде крім  рідних дві-три людини, які можливо будуть сумувати  за мною.  В цьому ніхто не винен, лише я. Але деколи хочеться щоб деякі люди хоть один день пожили моїм життям!

Народ, бережіть дружбу, бо без друзів ми ніхто!

P.S. Вибачте за цей негатив і будь-ласка пишіть те що думаєте, жалість мені не потрібна.