Пірнув за небокрай небесний сонях

І день дограв свої нікчемні ролі,

Тримає смуток серце на долонях

Та кігтиками стискує поволі.

Але ще вірить серце в романтичність

І просить проявити милосердя,

І голос мій протнути прагне вічність,

В якій його замкнули спересердя.

08.11.2015

Ты ушёл, человек, от мирской суеты,

Что взрывается, плавится, жжётся,

Я хотя бы любил, ну а что сделал ты

В том отрезке, что жизнью зовётся?

Ты теперь – тишина, еле видимый дым,

И заботливо прошлым окутан,

Я хотя бы звенел, ну а ты был каким?

Чем запомнился хоть на минуту?

Слышишь шелест листвы? Это ветер, скорбя,

Тень мою провожает в дороге.

Я хотя б парой строк нацарапал себя,

Ну а ты что оставишь в итоге?

Минуле з кожним кроком сонця гине

Та прозаїчна пишеться картина,

І смокче день увагу по краплині,

Немов він недолюблена дитина.

Повзуть асфальтом тисячі мурахів,

Які себе людьми зовуть наївно,

Та кожен з них – пішак гігантських шахів,

І боги їх на місце ставлять гнівно.

Не важно, сколько будет спето,

Пусть с вдохновеньем, пусть с напором,

Я промелькну и кану в Лету,

Блеснув на небе метеором.

Пусть век расправится со мною

В очередной своей забаве,

Да лучше плавиться звездою,

Чем тиной пролежать в канаве.

Кружляє осінь мрякою холодною,

Дерева жовтий скинули вінець,

І дихає душею благородною

Елегія закоханих сердець.

Дзвенять серця та піснею невпинною

Оплакують сумні осінні дні,

Та осінь що? Хіба вона є винною,

Що в тих серцях багато глибини?

Переступить через себя

И переждать,

Перетерпеть,

Перегореть,

Перенастроиться

И переплавиться.

А что в итоге будет?

Да что угодно,

Но не то, что раньше.

Я не хочу…

Я так хотів від тебе бути вільним,

Волів не пити пристрасті та болю,

Бажав я бути мармуром суцільним

У забутті одвічнім ореолі.

Я мріяв стати перекотиполем,

В твоїм житті розвіяним туманом,

Але глузує знов із того доля,

Вона на мене інші має плани.

В небесном даре бессердечном

Одно есть правило простое:

Писать о вечном можно вечно,

Всё остальное – слов не стоит.

И дел не стоит тоже.

Ах, это ты… Я думал это сна,

Прозрачное виденье поутру,

И тайны суть в тебе заключена,

Что вновь со мной ведёт свою игру.

Ах, это ты… Я думал, что восход

Коснуться не захочет дней моих,

И я терял за годом новый год,

Не видя глаз глубоких и живых.

Не видя цели, я существовал

И тихо плыл в закатные края,

Пока в дороге свет не повстречал.

Ах, это ты… Ну, здравствуй, это – я.

- Кохання, все,

Гаси вогні!

Минай уже!

Минаєш?

- Ні.

- Та розчинись

У чужині!

Залиш мене!

Залишиш?

- Ні.

- То дай хоч відповідь

Мені:

Ти трохи глузду

Маєш?

- Ні.

Але я – скарб,

А не мідяк.

- Так ти – мій дар?

- Виходить, так…