Пустынно. Осень. Ожидание.
Укутан город в холода.
Неумолимость и отчаянье,
И звёзд пасётся череда.
Неуправляемость. Сомнения.
Потуги тёплого хлебнуть.
Необъяснимость. Отрешение.
И долгий, долгий, долгий путь
К покою.
22.11.2015
Уставший день укрылся где-то,
Мазнув росою по траве,
Обрывки старого сонета
Шуршат в тоскующей листве.
И время тихо остывает,
Глотнув из чашки сонный дух,
И блеск очей опять считает
Рои далёких звёздных мух.
22.11.2015
Ваніль та кава – запахи світанку
Та осередок теплий доброти,
Малює сонце полум’ям на ґанку
Свої неперевершені світи.
Душа вертає з мандрів піднебесних,
В яких блукала з почтом чуйних снів,
Пробуджуючи ноти безтілесних,
Очікуваних найніжніших слів.
22.11.2015
Кінця нікому не минути,
В житті, в дорозі, у судьбі,
Та як мені тебе забути?
Це все одно що у собі
Убити душу. Так світилась
Вона у темряві епох,
У ній сміялось та журилось
Не за одного – за сімох.
Долало з нею серце скрути
У нескінченній боротьбі.
І як мені тебе забути
Та себе вбити у собі?
21.11.2015
Не лийте смуток
Вологі очі,
Вас не помітять,
Вас не захочуть.
Й не варто, очі,
Вогнем горіти,
Вам кригу в серці
Не розтопити.
Не стати світлом
У морі ночі,
Тому прошу я –
Вгамуйтесь, очі.
21.11.2015
У цьому світі все не так,
І що хотілось та гадалось
На жоден крок не наближалось,
І тільки будень як хижак
Ковтає білопінну слину
Та демонструє жовті ікла,
Надія зойкнула та зникла,
І все, панує порожнина.
21.11.2015
Растворено мелькание людей,
Гонимых увлеченьем и морокой,
И очередь вечерних фонарей
Пронизывает небо над дорогой.
Дрожит, забыв о прошлой суете,
Осенних листьев тонкая натура,
Да лишь маячит в синей пустоте
Моя нерастворённая фигура.
20.11.2015
Відвертий світ демонстративно
Дає поради всім живим,
Та плине день, такий наївний,
Що всі сміються вже над ним.
І кожна мить, на мене гнівна,
Невпинно в тім’ячко клює,
Та я живу, такий наївний,
Що дивно, чом іще я є.
20.11.2015
Я не прощаюсь, нет и нет,
Без Вас мне не к чему стремиться,
Вы заменяете мне свет
И разрываете границы
Приземленного естества
Большого и пустого мира,
Без Вас нет в жизни волшебства,
И все дороги – как пунктиры,
Что вроде бы ещё ведут,
Но вот куда, зачем – не знаю,
И потому прошу уют
Оставить слов чудесных рая.
И потому прошу рассвет
Оставить мне, хотя б частицу,
Я не прощаюсь, нет и нет,
Без Вас мне не к чему стремиться.
20.11.2015
Природа, несомненно, знает
Секрет чарующей тоски,
Но осень тихо дожигает
Свои последние листки.
И мне секрет известен тоже,
Я с ним пришёл на этот свет,
Он до сих пор меня тревожит,
Стирая грани прошлых лет.
19.11.2015
